Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №520/14878/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Мельников Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 р. Справа № 520/14878/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/14878/25

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області (далі - відповідач, ТУ ССО у Харківській області), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період з 08.03.2022 по 18.07.2022;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 04.12.2019 по 07.03.2022;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 08.03.2022 по 18.07.2022;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за період з 04.12.2019 по 07.03.2022.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 01.05.2022 по 18.07.2022.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.

Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.05.2022 по 18.07.2022.

Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку за кожний повний календарний рік служби.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що питання проходження служби особами рядового i начальницького складу та виплати їм грошового забезпечення регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони», Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384. На осіб, яким присвоєно спеціальне звання співробітників Служби судової охорони, не поширюються норми трудового законодавства, зокрема, статті 119 КЗпП України.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити в її задоволенні.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 04.12.2019 року наказом Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області за № 127 о/с ОСОБА_1 було прийнято на службу до Служби судової охорони на посаду контролера 1 категорії взводу охорони підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Харківській області. 08.03.2022, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2022 № 2 (по стройовій частині) позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 як призваного за мобілізацією.

Згідно наказу начальника Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області № 155 від 29.04.2022 позивача було увільнено від виконання службових обов`язків із збереженням посади, без збереження грошового забезпечення у зв`язку з призовом на військову службу осіб із числа резервістів по загальній мобілізації.

У зв`язку з організаційно-штатними змінами 19.03.2025 наказом Служби судової охорони № 73 було затверджено новий штат Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, та мою посаду було скорочено.

У зв`язку зі скороченням штату позивача звільнено у запас на підставі наказу Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області від 08.05.2025 №1727 з 08.05.2025 року.

Як вбачається з відомостей довідки №17 від 08.05.2025, позивачу з травня 2022 до травня 2025 грошове забезпечення не нараховувалось, при звільнені жодних сум виплачено не було.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суд з позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та ст. 119 Кодексу законів про працю в редакції від 18.07.2022, дійшов висновку, позивач, як особа, призвана на військову службу під час мобілізації, має право на отримання середнього заробітку за період з 01.05.2022 по 18.07.2022, а також на отримання грошової допомоги при звільненні розрахованої за кожний повний календарний рік служби.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова №289), Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).

Відповідно до статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Відповідно до частини 1 статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

На державних службовців Служби судової охорони поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Служби судової охорони відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони, регулюються законодавством України про працю.

Рішенням Вищої рада правосуддя від 04.04.2019 №1052/0/15-19, затверджено Положення про проходження служби співробітниками служби судової охорони (далі - Положення).

Згідно пункту 20 Розділу І Положення соціальний і правовий захист співробітників та членів їхніх сімей забезпечується відповідно до законодавства.

Грошове забезпечення співробітників здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Співробітникам гарантується соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби.

Відповідно до Розділу V Положення контракт про проходження служби - це письмовий договір, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає Служба, за результатами конкурсу для визначення правових відносин між сторонами під час проходження служби.

З особою, яка призначається на посаду молодшого складу Служби та вперше прийнята на службу, укладається контракт строком на два роки в порядку та на умовах, що визначені Головою Служби.

Після закінчення строку контракту з такими особами може укладатися контракт на новий строк або такі особи за рішенням керівника, якому надано право приймати на службу, можуть продовжити службу на підставі наказу відповідно до цього Положення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (Порядок - № 384).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України зобов`язаний невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) на час перебування його на строковій військовій службі.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які містяться у постановах від 11.04.2018 у справі №816/1155/16, від 13.06.2018 у справі №813/782/17, від 19.11.2019 у справі №812/452/17.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2020 у справі №814/1905/17.

Як встановлено судом, наказом начальника Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області № 155 від 29.04.2022 позивача було увільнено від виконання службових обов`язків із збереженням посади, у зв`язку з призовом на військову службу осіб із числа резервістів по загальній мобілізації. При цьому, позивачу не виплачено грошове забезпечення за період з 01.05.2022 по 18.07.2022.

Зазначені обставини свідчать про те, що з часу призову на військову службу на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 39 Закону №2232-XII та статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження за ним середнього заробітку в ТУ ССО у Харківській області.

Колегія суддів зазначає, що оскільки виплату середнього заробітку відповідач не здійснював, то ухилення відповідача від забезпечення позивача встановлених законом гарантій свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Щодо вимоги нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку за кожний повний календарний рік служби, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, що у зв`язку зі скороченням штату позивача звільнено у запас на підставі наказу Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області від 08.05.2025 №1727 з 08.05.2025 року.

Для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби позивачу, згідно з наказом від 08.05.2025 №1727, зараховано стаж 05 років 05 місяців 04 дня, тобто за весь період перебування на посаді у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Харківській області.

Разом з тим, доказів здійснення нарахування та виплати відповідної грошової допомоги матеріали справи не містять.

Таким чином, керуючись ст. 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та ст. 119 Кодексу законів про працю в редакції від 18.07.2022 позивач, як особа, призвана на військову службу під час мобілізації, має право на отримання середнього заробітку за період з 01.05.2022 по 18.07.2022, а також на отримання грошової допомоги при звільненні розрахованої за кожний повний календарний рік служби.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 по справі № 520/14878/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді К.В. Мінаєва І.М. Ральченко