Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №646/2156/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9329/2026

Справа № 646/2156/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 липня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Гончарука В.П. у м. Київ у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У травні 2023 року позивач АТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість у розмірі 1 141 765,70 грн. та судовий збір у сумі 17126,49 грн.

Позов мотивував тим, що 28 січня 2016 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро», яке змінило назву на АТ «Банк Кредит Дніпро», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 26255049181501-КР, за умовами якого позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за договором у повному обсязі. Згідно розрахунку, станом на 17 квітня 2023 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 1 141 765,70 грн., складається із залишку простроченого кредиту 399 847,49 грн., залишку прострочених відсотків 741 118,21 грн., залишок прострочених комісій 800 грн., строкові зобов`язання відсутні.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року позов АТ «Банк Кредит Дніпро» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість у розмірі 1 141 765,70 грн. та судовий збір у сумі 17126,49 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові АТ «Банк Кредит Дніпро» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 936 789,53 грн., покласти на позивача судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що позивач не довів належними доказами погодження сторонами істотних умов кредитного договору, таких як розмір відсоткової ставки, комісій, овердрафту, умов та строку кредитування. Суд не врахував правові висновки, викладені Верховним Судом в подібних спорах, відповідно до яких стягнення відсотків за користування кредитом та комісій, за відсутності підписаного позичальником кредитного договору, в якому чітко зазначені істотні умови кредитування, є незаконним.

Вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо укладення кредитного договору шляхом приєднання відповідача до Універсального договору банківського обслуговування (далі УДБО), що розміщений на сайті банку, адже відповідно до чинних правових позицій Верховного Суду, УДБО, що змінювався банком в односторонньому порядку та не містить підпису позичальника, не може бути складовою кредитного договору і його положення не можуть бути застосовані до даних правовідносин.

Зазначав, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не дослідив належним чином надані позивачем докази та безпідставно визнав доведеною суму заборгованості, яку просив стягнути відповідач.

Вказував, що суд не з`ясував, чи було дотримано позивачем вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, а також не встановив, який був строк кредитування за даним договором та чи не виходять за межі встановленого строку кредитування заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом.

Наводив власний контррозрахунок, у якому суми надходжень, розподілені банком на погашення складових заборгованості, підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту. У колонці «Погашення %» складеної позивачем таблиці зазначається, що на погашення відсотків спрямовано 194871,32 грн., тому розмір суми заборгованості за кредитом має бути зменшений на відповідну суму і становитиме 204976,17 грн.

Повідомляв, що ним фактично понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 22000 грн.

Від позивача АТ «Банк Кредит Дніпро» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, покласти на відповідача судові витрати.

Зазначав, що на підставі підписаного відповідачем кредитного договору за рішенням банку ОСОБА_1 первинно прийнято рішення та здійснено кредитування на таких умовах: кредитний договір № 26255049181501-КР від 28 січня 2016 року, тип договору: поновлювальна кредитна лінія з пільговим періодом кредитування/без забезпечення, цільове використання: споживчі потреби, ліміт кредитування: 50000 грн. (застосовано з 29 січня 2016 року), тип кредитної картки Visa Premium, валюта: гривня, процентна ставка 48 % річних, під час дії пільгового періоду 0,01 %, комісія: згідно тарифів, затверджених до Банківського продукту «Кредитна картка», строк дії договору: до 31 січня 2017 року, графік погашення: щомісячно до 25 числа 5 % від суми заборгованості. У подальшому кредитний ліміт збільшувався.

Фактично позичальник здійснював вибірку кредитних коштів до 15 лютого 2019 року в межах встановленого кредитного ліміту. 05 червня 2019 року є останньою датою погашення тіла кредиту, а простроченої заборгованості за кредитом - 30 вересня 2019 року, при цьому договір був неодноразово пролонгований і зберігав свою дію. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що факт отримання кредитних коштів у межах укладеного кредитного договору та в межах ліміту, як і факт часткового погашення кредитної заборгованості, позичальником підтверджується та не заперечується.

Вказував, що номер особового рахунку, відкритого ОСОБА_1 станом на дату укладення кредитного договору був 26255049181501. Станом на дату відкриття рахунку діяв План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджений постановою Правління НБУ № 280 від 17 червня 2004 року, згідно приписів якого відповідно при відкритті рахунку було застосовано відповідний клас обліку та номер рахунку такого виду починався з цифр 2625. На виконання вимог постанови НБУ № 89 від 11 вересня 2017 року, номер особового рахунку, відкритого банком до кредитного договору, було змінено. Відповідно серед іншого до позову було надано також виписки по рахунку № НОМЕР_1 . У зв`язку зі зміною плану рахунків та введенням нової облікової системи в банку відповідно до позову було надано окремі виписки за рахунками та два розрахунки боргу окремо станом на 23 лютого 2018 року та на 17 квітня 2023 року. Доказів звернень позичальника з приводу питання рахунків сторона відповідача суду не надала.

Пояснював, що УДБО, як складова кредитної угоди, за своїм змістом не має містити підпису позичальника, а акцептування (приєднання) клієнтом його умов відбувається шляхом засвідчення особистим підписом кредитного договору. ОСОБА_1 до того ж підписав 30 грудня 2015 року заяви про відкриття рахунку, про підключення до дистанційного обслуговування, що також підтверджує обізнаність клієнта про умови кредитування, наведені в УДБО. Отже, банком на погоджених сторонами умовах було надано кредитні кошти у користування позичальнику за плату у вигляді процентів та відповідно зі сплатою комісії за обслуговування проведених операцій та обслуговування кредитної заборгованості, що свідчить про правомірне застосування процентної ставки за користування позичальником наданим кредитом та нарахування комісій.

Зазначав, що як вбачається із доданого до відзиву розрахунку із деталізацією кредитного ліміту, процентних ставок тощо, з 01 березня 2020 року станом на 17 квітня 2023 року, зважаючи на пролонгацію дію договору, відсутності ініціативи з боку клієнта щодо розірвання договірних відносин, АТ «Банк Кредит Дніпро» за користування кредитними коштами на узгоджених умовах застосовував пільгову (0,01 %) та базову фіксовану (48 %) процентні ставки, а доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення заявленої суми заборгованості за процентами та комісіями є безпідставними.

Вказував, що законодавством України прямо було передбачено на момент укладення договорів з ОСОБА_1 можливість укладення договору про надання фінансової послуги шляхом приєднання, при цьому такий договір складається з публічної частини (УДБО) та індивідуальної частини (такими заявами є заяви ОСОБА_1 про відкриття рахунку від 30 грудня 2015 року та заява про надання кредиту/кредитний договір від 28 січня 2016 року), а підписанню клієнтом підлягає саме заява про приєднання/індивідуальна частина-кредитний договір.

Отже, кредитний договір, укладений сторонами, передбачав обов`язок сплати відсотків, і відповідач був про нього обізнаний, так як і про розмір встановлених угодою відсотків та порядок їх сплати, сплати комісій тощо. Враховуючи факт автоматичної пролонгації кредитного договору та відсутність заяви позичальника про розірвання договору, банк законно та в межах погоджених сторонами умов нарахував проценти та комісії за весь період користування кредитними коштами станом на 17 квітня 2023 року.

Вважав заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу 22000 грн. неспівмірним, враховуючи складність справи, обсяг матеріалів справи та суті спору, зважаючи на факт підписання представником відповідача лише одного процесуального документу - апеляційної скарги.

Вказував, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, становлять сплачену суму судового збору при поданні позову 17126,49 грн., а на стадії розгляду судом апеляційної інстанції - 6000 грн. витрат на правничу допомогу.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» просив долучити нові докази, а саме розрахунок заборгованості станом на 17 квітня 2023 року та 23 лютого 2018 року, які вже наявні у справі (надається із зазначенням кредитного ліміту та дати введення в дію такого ліміту, процентних ставок, які застосовано у пільговий період кредитування, базової ставки, процентної ставки у разі простроченої заборгованості, а також підсумкових даних); засвідчену копію опитувальника фізичної особи ОСОБА_1 від 30 грудня 2015 року, засвідчену копію УДБО в редакції, діючій на дату подання заяв про відкриття рахунку 30 грудня 2015 року та укладення кредитного договору 28 січня 2016 року, засвідчену копію заяви про відкриття поточного рахунку та платіжної картки/Договір платіжної картки № 26255049181501-ПК від 30 грудня 2015 року, заяви про підключення дистанційного обслуговування, підписані ОСОБА_1 , засвідчену копію рішення (протоколу) колегіального органу банку від 01 червня 2016 року про зміну кредитного ліміту, за змістом якого містяться основні умови кредитування, у тому числі із зазначенням кредитного продукту, процентної ставки за користування кредитом; копію витягів з рішень банку за 2017 рік про перегляд кредитного ліміту позичальникам, у тому числі ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, посилався на те, що відповідач не подавав до суду першої інстанції заяв по суті спору, а банк в свою чергу не мав можливості у відповідних заявах по суті відповісти на доводи відповідача і не був обізнаний з його позицією. Наразі скаржником за змістом апеляційної скарги наведено ряд доводів, зокрема про нібито невідповідність дат, номерів рахунків для кредитування відповідача, відсутність даних про те, який саме продукт кредитування використовував позичальник, та інших умов кредитування. Також за змістом апеляційної скарги вказується на факт нерозуміння скаржника обставин щодо строку дії договору. Зважаючи на факт подання скарги представником, викладені в ній доводи зумовлюють необхідність для позивача надати більш детальну інформацію та докази, які в сукупності нададуть можливість суду повно дослідити дійсні обставини справи.

Від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення у справі щодо поданого відзиву, згідно яких, у відзиві на апеляційну скаргу банком не зазначено поважних причин неможливості подачі разом із позовом доказів, наданих ним разом із відзивом, до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від нього.

Крім того, у апеляційній скарзі скаржник акцентував увагу на тому, що жоден з долучених до позову доказів не підтверджує того, що відповідач був ознайомлений з істотними умовами кредитування. Долучена до позову заява про надання кредиту не містить ані розміру відсоткової ставки по кредиту, ані розміру комісій, штрафних санкцій, овердрафту, умов погашення кредиту, умов продовження строку кредитування тощо.

Звертала увагу, що позиція позивача є суперечливою та фактично не відповідає наданим ним доказам, оскільки банк акцентує увагу на тому, що умови кредитування визначаються індивідуально з кожним клієнтом, однак при цьому не надає доказів, що підтверджували б надання згоди між банком та позичальником щодо розміру та порядку сплати відсотків за кредитом, комісій та інших платежів.

Посилалася на нерелевантність правових висновків, наведених у відзиві позивача на апеляційну скаргу.

Щодо строку кредиту, зауважувала, що в заяві про надання кредиту зазначено, що строк кредитування становить 12 місяців. Оскільки станом на 2019 рік за розрахунками банку відповідач вже мав прострочену заборгованість перед банком, а строк договору в заяві визначено 12 місяців, то складається ситуація, що банк, незважаючи на порушення умов кредитування позичальником та прострочення оплати по кредиту, ще три роки в односторонньому порядку продовжував строк до кредитного договору та нараховував відсотки на прострочену заборгованість, комісії, чим сприяв капіталізації кредиту. Така поведінка банку є недобросовісною та суперечить правим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 604/5544/13-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 717/1223/17-ц. Крім того, строк кредитування не може бути більшим, ніж строк дії банківської картки. При цьому в розписках, які додані банком до відзиву на апеляційну скаргу, зазначається про видачу карток терміном дії до 31 грудня 2018 року, однак і ці розписки не містять підпису відповідача.

Крім того, 10 липня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання АТ «Банк Кредит Дніпро», в якому позивач просив оглянути в судовому засіданні оригінали всіх документів з кредитної справи, в тому числі ті, копії яких уже наявні в матеріалах справи, та долучити до матеріалів справи копії з оригіналів кредитної справи ОСОБА_1 , в тому числі ті, копії яких уже наявні в матеріалах справи, а також поновити строк для подання доказів, прийняти та долучити до матеріалів справи засвідчені копії заяви про відкриття поточного рахунку та надання платіжної картки/договір платіжної картки № 26255049181501-ПК від 30 грудня 2015 року, картки із зразками підписів клієнта ОСОБА_1 від 30 грудня 2015 року, заяви про підключення до системи Free Bank/договору про дистанційне банківське обслуговування фізичних осіб в системі Free Bank, заяви про надання кредиту/кредитного договору № 26255049181501-ПК від 28 січня 2016 року, графіку платежів/розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки від 28 січня 2016 року, копію опитувальника клієнта - фізичної особи ОСОБА_1 від 30 жовтня 2015 року, паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 , копію листа АТ «Банк Кредит Дніпро» від 25 червня 2026 року щодо надання оригіналів кредитної справи адвокату Іващенко І.О.

Обґрунтовуючи необхідність надання нових доказів, посилався на необхідність всебічного, повного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи, спростування доводів відповідача в апеляційній скарзі та підтвердження суду дійсних обставин.

Обґрунтовуючи клопотання про огляд оригіналів документів, вказував, що прийняття рішення без дослідження оригіналів документів з кредитної справи не буде відповідати нормам ст. 77, 78, 79, 95 ЦПК України та принципу безпосереднього дослідження доказів судом.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України відхилив клопотання про долучення доказів як необґрунтоване.

Крім того, оскільки ані суд, ані відповідач ОСОБА_1 не ставили під сумнів відповідність поданої копії кредитної справи її оригіналу, апеляційним судом також було відмовлено в задоволенні клопотання про огляд в судовому засіданні оригіналу кредитної справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Так, повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України.

Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи 09 квітня 2024 року.

Поштова кореспонденція, яка направлялась судом ОСОБА_1 , була повернута до суду першої інстанції з відміткою про закінчення терміну зберігання, що свідчить про фактичне неповідомлення останнього про дату, час та місце розгляду справи (а. с. 75 т. 2).

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 та за відсутності доказів належного повідомлення її про дату, час та місце розгляду справи, про що ним вказується в апеляційній скарзі.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним кредитним договором № 26255049181501-КР, у зв`язку із неналежним виконанням боржником умов зазначених договором, у позивача як кредитора за спірними зобов`язаннями виникло право вимоги стягнути з відповідача заборгованість по кредиту та штрафним санкціям за користування кредитом. Оскільки з матеріалів справи та наданих позивачем розрахунків вбачається, що відповідачем порушено умови кредитного договору № 26255049181501-КР від 28 січня 2016 року в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитами, у зв`язку з чим станом на 17 квітня 2023 року заборгованість за вказаними кредитами становить 1 141 765,70 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи розрахунками заборгованості боржника ОСОБА_1 , заборгованість у вказаному розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк Кредит Дніпро» із заявою про надання кредиту/кредитний договір № 26255049181501-КР, у якій зазначено особисті дані ОСОБА_1 , а також бажані параметри кредиту: номер рахунку, що кредитується - 26255049181501, бажана максимальна сума 200000 грн., строк кредиту 12 місяців, назва продукту - кредитна картка Visa Platinum; дата підписання заяви відсутня (а. с. 6 т. 1).

Також ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк Кредит Дніпро» із офертою, в якій просив надати кредит у національній валюті в розмірі, на умовах та в порядку, передбаченому в цій Заяві та УДБО. Поданням та підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтвердив, що розуміє та погоджується з тим, що за умови підписання цієї заяви про надання кредиту нею, підписання та скріплення печаткою зі сторони банку та надання кредиту (що разом вважається акцентом банку) ця Заява разом з Графіком платежів/Розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, УДБО та Тарифами банку складають кредитний договір, строк дії якого зазначений в розділі 13 цієї заяви в графі строк кредиту;

після спливу строку надання овердрафту/кредитної лінії банк може подовжити кредитування рахунку, на умовах, погоджених сторонами та без укладання додаткових угод до цієї заяви;

сума фактично наданого кредиту зазначається у розділі 13а цієї заяви, після чого заява підписується зі сторони банку уповноваженою особою та проставляється печатка банку та/або банк інформує клієнта про надання та розмір наданого кредиту у письмовій формі відповідно до п. 2.74. УДБО;

введення ПІН-коду та/або проведення активних операцій по рахунку за рахунок овердрафту/кредитної лінії або коштів, що були зараховані на нього згідно цього кредитного договору, вважається згодою з умовами надання кредиту, зазначеними в цьому кредитного договору. В разі незгоди з сумою та/або умовами надання кредиту, ОСОБА_1 має право відмовитися від надання кредиту, подавши заяву про розірвання договору про надання продукту/послуги до підрозділу банку, де оформлено цю заяву;

процентна ставка по кредиту є фіксованою, порядок нарахування процентів, в т.ч. в разі наявності пільгового періоду, зазначений в УДБО;

в разі оформлення кредитної лінії/овердрафту всі комісії та плати за кредитним договором, в т.ч. процентна ставка по кредиту, визначаються тарифами банку, що діють на дату здійснення операції;

в разі отримання кредиту, ОСОБА_1 зобов`язаний щомісячно здійснювати оплату процентів, нарахованих за користування кредитом в попередньому календарному місяці, комісії (за наявності), частини заборгованості по кредиту (якщо це передбачено умовами відповідного банківського продукту/послуги) та іншої заборгованості згідно із кредитним договором та/або діючими тарифами (далі - Обов`язковий платіж). Обов`язковий платіж здійснюється в строк та в розмірі, зазначеному в тарифах та/або в графіку платежів/розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки.

Підписанням цієї заяви ОСОБА_1 повністю та безумовно приймає пропозицію банку укласти Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб в ПАТ «Банк Кредит Дніпро» (надалі УДБО) на умовах, зазначених в УДБО. Підтверджує, що перед подання цієї заяви він ознайомився з тарифами банку та умовами УДБО, які знаходяться на офіційному сайті банку та/або в установі банку, погоджується з ними та зобов`язується виконувати.

Дата підписання оферти не зазначена (а. с. 7 т. 1).

Також до позову долучено примірник Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб в ПАТ «Банк Кредит Дніпро», версія 6.0, затвердженого правлінням ПАТ «Банк Кредит Дніпро», протоколом № 127/9 від 23 грудня 2016 року (а. с. 9 - 35 т. 1).

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 26255049181501-КР від 28 січня 2016 року станом на 17 квітня 2023 року, загальна заборгованість складає 1 141 765,70 грн., зазначено суму виданого кредиту 450 000 грн., дата надання кредиту 28 січня 2016 року, кінцева дата погашення кредиту 26 серпня 2020 року, термін користування кредитом - 55 місяців, валюта кредиту - українська гривня. Залишок строкового кредиту 0,00 грн., залишок нарахованих строкових відсотків 0,00 грн., залишок нарахованих строкових комісій 0,00 грн., залишок простроченого кредиту 399 847,49 грн., залишок прострочених відсотків 741 118,21 грн., залишок прострочених комісій 800 грн., загальний залишок заборгованості 1 141 765,70 грн. (а. с. 36 т. 1).

Також до позову надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 26255049181501-КР від 28 січня 2016 року станом на 23 лютого 2018 року, згідно якого сума несплаченого кредиту становить 263 468,06 грн. (а. с. 40 - 43 т. 1).

Крім того, банком надано виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 28 січня 2016 року по 23 лютого 2018 року, виписки по рахунках НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 за період з 23 лютого 2018 року по 17 квітня 2023 року (а. с. 48 - 358 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Зазначений висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16, від 27 лютого 2025 року у справі № 522/18779/15, від 18 травня 2026 року у справі № 727/701/25.

Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

У свою чергу позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів.

Так, при встановленні обставин, що мають значення для справи, судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява ОСОБА_1 про надання кредиту/кредитний договір № 26255049181501-КР, а також підписана ним оферта не містять дати їх підписання сторонами, відповідно висновки суду першої інстанції про укладення кредитного договору 28 січня 2016 року є безпідставними.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що заява про надання кредиту не містить істотних умов кредитного договору, згоди щодо яких сторони мали дійти у письмовій формі, оскільки у цій заяві не обрано тип кредиту із двох запропонованих у бланку заяви - кредитна лінія або овердрафт, відсутні відомості про розмір відсоткової ставки по кредиту, розмір комісії, штрафних санкцій, умов продовження строку кредитування.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, «роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову»;

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин»;

«Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору»;

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань».

Аналогічно, у справі, що переглядається, наявний в матеріалах справи примірник Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб в ПАТ «Банк Кредит Дніпро», версія 6.0, затвердженого правлінням ПАТ «Банк Кредит Дніпро» протоколом № 127/9 від 23 грудня 2016 року, не містить підпису відповідача, а тому не можна вважати, що долучений до матеріалів справи Універсальний договір банківського обслуговування є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами.

Апеляційний суд виходить із подібності правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі та у справі № 342/180/17, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, оскільки в обох випадках предмет спору полягав у стягненні банком заборгованості за споживчим кредитом, обставини справи полягали в тому, що позичальник підписував заяву про надання кредиту або анкету-заяву, в якій не фіксувались істотні умови кредитування, такі як тарифи, порядок та розмір нарахування відсотків, комісії, штрафні санкції, кредитний ліміт та порядок його збільшення тощо, містили лише інформацію про особу позичальника та відсилали до певного загального договору (Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, або, у даному випадку, УДБО), що розміщений на офіційному сайті банку, стосується всіх можливих банківських послуг, а також неодноразово змінювався банком в односторонньому порядку.

У контексті мінливості правил кредитування, встановлених банком, судом першої інстанції залишено поза увагою, що позивачем до матеріалів справи надано редакцію Універсального договору банківського обслуговування, яка набирає чинності з 23 грудня 2016 року, в той час як банк наполягав на тому, що кредитний договір укладено 28 січня 2016 року, а отже, позивачем не доведено, що надана ним редакція УДБО є саме тією, яку розумів відповідач, ознайомився і погодився з договором, підписуючи заяву про надання кредиту/кредитний договір № 26255049181501-КР, і що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії, та, зокрема саме у розмірах, заявлених до стягнення.

При цьому в Універсальному договорі банківського обслуговування, долученому до матеріалів справи, ці істотні умови кредитування також не врегульовані, а наявне лише посилання на окремий документ - Тарифи банку. Проте, будь-якої редакції тарифів до матеріалів справи банком не надано взагалі.

Вимоги до договору споживчого кредитування станом на 28 січня 2016 року регулювались Законом України «Про захист прав споживачів», ч. 2 ст. 11 якого передбачала, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Проте у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують ознайомлення відповідача з умовами кредитування перед укладенням кредитного договору, з огляду на відсутність в матеріалах справи паспорту споживчого кредиту або будь-якого іншого документу, який би містив умови кредитування і був би підписаний ОСОБА_1 .

Крім того, ані з позовної заяви, ані з розрахунку суми несплачених відсотків за користування кредитом неможливо встановити, який розмір відсоткової ставки застосовував АТ «Банк Кредит Дніпро» при розрахунку відсотків.

За даних обставин висновки суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованості за відсотками у розмірі 741 118,21 грн. та комісіями в розмірі 800 грн. є передчасними та помилковими через відсутність обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у заяві про надання кредиту/кредитний договір № 26255049181501-КР та необґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Аргументи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, із посиланням на положення ст. 633, 634 ЦК України, якими врегульовано публічний договір та договір приєднання, що законодавством України прямо було передбачено на момент укладення договорів з ОСОБА_1 можливість укладення договору про надання фінансової послуги шляхом приєднання, причому підписанню клієнтом підлягає саме заява про приєднання/індивідуальна частина-кредитний договір, вказаних обставин не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо нарахування відсотків після закінчення строку кредитування та здійснення незаконної капіталізації відсотків за користування кредитом, апеляційний суд враховує, що за обставин недоведеності таких умов кредитування, як ціна договору, проценти за користування кредитом не підлягали нарахуванню банком за будь-який період та в будь-якому розмірі.

Разом із тим, ОСОБА_1 у апеляційній скарзі не заперечується отримання тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), і зазначені обставини підтверджуються також виписками по його рахункам, долученим до матеріалів справи.

Враховуючи визнання відповідачем отримання кредитних коштів і користування ними, апеляційний суд відхиляє як прояв суперечливої поведінки доводи апеляційної скарги, що позивач не довів належними доказами отримання відповідачем кредиту, посилаючись на відмінності в номерах банківських рахунків, в номерах та датах кредитного договору, відсутність обов`язкових реквізитів у виписках з рахунків.

Апеляційний суд звертає увагу, що у виписках по особовим рахункам зазначено всі необхідні дані щодо проведених операцій, обліку, сум і дат, ПІБ співробітника банку, який здійснив формування виписок з облікової системи банку за відповідний період, а самі виписки подано у прошитому, пронумерованому вигляді із засвідченням підписом директора департаменту обліку та контролю банківських операцій банку, надпис з підписом уповноваженої особи банку скріплено круглою печаткою, що спростовує доводи відповідача про відсутність у них обов`язкових реквізитів.

Крім того, апеляційний суд враховує пояснення АТ «Банк Кредит Дніпро» у відзиві на апеляційну скаргу, що зміна реквізитів рахунку обумовлена зміною плану рахунків та введенням нової облікової системи в банку, в зв`язку з чим до позову було надано окремі виписки за рахунками.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Банк Кредит Дніпро» не повернуті, а також враховуючи, що відповідач користувався кредитними коштами до 15 лютого 2019 року, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 17 квітня 2023 року (а. с. 38 т. 1), доказів пролонгації строку кредитування матеріали справи не містять, банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів.

З наданого позивачем розрахунку суми несплачених відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих відповідно до кредитного договору № 26255049181501-КР від 28 січня 2016 року станом на 17 квітня 2023 року вбачається, що банк зараховував оплати за кредитом, які проводились відповідачем, на погашення відсотків. У колонці «Погашення %%» розрахунку суми несплачених відсотків зазначаються суми коштів, які були зараховані банком на оплату відсотків за кредитом, в загальному розмірі 194 871,32 грн. (а. с. 39 т. 1).

Отже, оскільки заява про надання кредиту/кредитний договір № 26255049181501-КР не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків та комісій, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті комісії і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей, підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.

Аналогічні правові висновки щодо зарахування судами на погашення тіла кредиту сум, внесених позичальником та розподілених банком на погашення інших складових заборгованості, викладені в постановах Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19, від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20.

Враховуючи, що банк просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 399 847,49 грн., заявлена до стягнення сума підлягає зменшенню на суми сплачених відповідачем відсотків за кредитом у розмірі 194 871,32 грн., і фактична заборгованість за тілом кредиту становитиме 399 847,49 грн. - 194 871,32 грн. = 204 976,17 грн., що і є обґрунтованою сумою заборгованості, яка підлягала стягненню з відповідача на користь позивача.

За даних обставин, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними та помилковими, зроблені у результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для його скасування, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 204 976,17 грн.

В решті позов задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.

За подання позову АТ «Банк Кредит Дніпро» сплачено 17126,49 грн., за наслідками апеляційного перегляду позов залишається задоволеним на 18 % (апеляційним судом стягнуто 204 976,17 грн. із заявлених до стягнення 1 141 765,70 грн.), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 3 082,77 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 16862,21 грн., за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено в повному обсязі, а тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у повному обсязі 16862,21 грн.

Шляхом взаємного зарахування з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 13 779,44 грн. (16862,21 - 3 082,77 = 13 779,44).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2, задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (м. Київ вул. Жилянська 75 код ЄДРПОУ 14352406) заборгованість у розмірі 204 976,17 грн.

В решті позову Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 779,44 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.