Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №761/14963/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/14963/25 Головуючий у І інстанції Фролова І.В.

Провадження №22-ц/824/8994/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 липня 2026рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про припинення поруки,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК», Банк, відповідач), в якому просила суд припинити поруку між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», що виникла на підставі договору поруки №б/н від 29 листопада 2006 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк».

В обґрунтування позову зазначала, що 29 листопада 2006 року між відповідачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №366/11, за умовами якого ОСОБА_2 були надані у власність грошові кошти в розмірі 26 076 доларів США 63 центи на придбання автомобіля Opel Zafira.

29 листопада 2006 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 поручилась за виконання зобов`язання за кредитним договором №366/11.

Зазначає, що Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» збільшило процентну ставку по кредиту з 13 відсотків до 17.5 відсотків без її згоди, порушивши таким чином ч. 1 ст. 559 ЦК України, що є підставою для припинення поруки.

Крім того, сторонами кредитного договору визначено строк виконання основного зобов`язання 29 листопада 2011 року. Поряд із цим, направивши 19 лютого 2010 року письмове повідомлення до боржника з вимогою про повне повернення кредиту, Банк змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до частини 2 ст. 1050 ЦК України, тобто визнав строк повернення кредиту таким, що настав.

За умови пред`явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимогу до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати основного зобов`язання.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила поновити строк позовної давності та постановити рішення, яким припинити поруку між нею та відповідачем на підставі договору поруки №б/н від 29 листопада 2006 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги положення та вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банками змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року №661, який набрав чинності 10 січня 2009 року. Зазначеним Законом передбачено, що встановлений кредитним договором розмір відсотків не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір відсотків в односторонньому порядку є нікчемною. Це підтверджується і положеннями ч. 2 ст. 1056 та ст. 1061 ЦК України.

Вказує, що Банк не направляв на її адресу жодної додаткової угоди про зміни до кредитного договору та договору поруки. Таких додаткових угод між нею та Банком не укладалось.

Крім того, строк виконання зобов`язання сторонами кредитного договору визначено - 29 листопада 2011 року. Поряд із цим, направивши 19 лютого 2010 року письмове повідомлення до боржника з вимогою про повне повернення кредиту, Банк змінив строк виконання зобов`язання, визнавши строк повернення кредиту таким, що настав.

При цьому, протягом шести місяців від зміненої дати виконання зобов`язання Банк ні позову, ні письмових повідомлень про зміну умов договору поруки на адресу позивачки не направив, що свідчить про припинення поруки 21.08.2010 року (19.02.2010 + 6 міс.).

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та представник позивачки - адвокат Тимків Я.І. підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній доводи. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» свого представника для участі у судовому засіданні не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» про визнання поруки припиненою, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належних та допустимих доказів, які вказували б на наявність передбачених законом підстав для припинення договору поруки, не надано.

При цьому, суд першої інстанції, пославшись на положення ч. 1 ст. 559 ЦК України в редакції на час ухвалення рішення, вважав, що зміна зобов`язання без згоди ОСОБА_1 , внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_2 , однак, не слугує підставою для припинення договору поруки. Натомість, обсяг відповідальності ОСОБА_1 за договором поруки залишається незмінним у розмірі 13 % річних.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитись із такими висновками, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2006 року АТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №366/11, за умовами якого ОСОБА_2 були надані у власність грошові кошти в розмірі 26 076 доларів США 63 центи на придбання автомобіля Opel Zafira.

29 листопада 2006 року між АТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки за умовами якого ОСОБА_1 , надалі Поручитель, АТ «Всеукраїнський акціонерний банк», в особі Начальника відділення «Перемога» Першої Київської філії АТ ВАБанк Хярм Володимира Вікторовича , який діє на підставі Довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Накемпієм Г.К. та зареєстрованої в реєстрі за N? 2689 від 28.07.2006 року, надалі Кредитодавець, уклали цей договір поруки, надалі - Договір, про наступне.

Згідно з п 1.1. договору поруки 29 листопада 2006 року Поручитель солідарно відповідає перед Кредитодавцем за виконання ОСОБА_2 , надалі Боржник, зобов?язань у повному обсязі за:

1.1.1. Кредитним договором №366/11 від 29 листопада 2006 року, який було укладено між Кредитодавцем та Боржником та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, (надалі - Кредитний Договір) згідно з яким Позичальнику надано кредит в сумі 26 076 (двадцять шість тисяч сімдесят шість) доларів США 63 центи, на придбання транспортного засобу, із сплатою процентів за ставкою 13% річних, строком повернення «29» листопада 2011 року.

1.1.2. Договором про надання банківських послуг для фізичних осіб N?1/366/11 від «29» листопада 2006 року, укладеним між АТ ВАБанк (Кредитодавець) і ОСОБА_2 (Боржник), та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, (надалі за текстом разом - Договір Овердрафту), згідно з яким Боржнику відкрито відновлювальну кредитну лінію в сумі 8 890,48 (вісім тисяч вісімсот дев?яносто) гривень 48 копійок зі сплатою процентів за ставкою 22% річних, строком повернення «29» листопада 2011 року.

1.2. Вказані зобов?язання Поручителя перед Кредитодавцем є безумовними і ніяких умов, крім передбачених даним Договором не потребують.

Встановлено також, що листом від 16 листопада 2008 року за вих. №16/2-1000 Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» повідомило ОСОБА_2 про підвищення процентної ставки за кредитним договором №366/1 до 17, 5% річних, починаючи з 17 листопада 2008 року.

Щодо доводів позивача про припинення поруки у зв`язку зі збільшенням процентної ставки без згоди поручителя, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції станом на 17.11.2018 року - дати укладення Додаткової угоди до кредитного договору про збільшення процентної ставки) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

За таких обставин, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що внесення змін додатковими угодами до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводять до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Поряд із цим, як вбачається зі змісту 3.4 Договору поруки від 29 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Всеукраїнський акціонерний банк», при внесенні змін в Кредитний договір та Договір овердрафту і їх пролонгації, обставини, що з нього виникають, розповсюджуються на Поручителя.

Таким чином, сторонами у договорі поруки передбачена можливість зміни умов основного зобов`язання, в тому числі й щодо підвищення процентної ставки, без додаткового повідомлення поручителя, отже поручитель надав згоду на можливе подальше збільшення обсягу його відповідальності, а тому посилання заявника на частину першу статті 559 ЦК України як на підставу для припинення поруки безпідставні.

Щодо доводів позивача про припинення поруки у зв`язку зі зміною строку виконання кредитного договору та не пред`явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання зобов`язання.

В обґрунтування таких доводів позивач посилалась на те, що 19 лютого 2010 року Банк направив на адресу боржника письмове повідомлення з вимогою про повне погашення боргу, чим змінив строк виконання основного зобов`язання.

Як вбачається зі змісту п. 4.1 Договору поруки, порука припиняється якщо Кредитодавець протягом одного року від дня настання строку виконання зобов`язань за Кредитним договором не пред`явить вимоги до Поручителя.

Дійсно, з доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що 10.02.2010 року ВАТ «ВІЕЙБІ БАНК» направив на адресу боржника ОСОБА_2 письмову вимогу про сплату боргу протягом 5 днів від дати отримання даного повідомлення. (а.с. 11)

Проте, зі змісту вказаної письмової вимоги вбачається, що Банк ставив питання про погашення боржником наявної (поточної) заборгованості та не вимагав дострокового погашення всієї суми заборгованості за Кредитним договором.

Позивачка не надала суду даних про те, чи виконана була вимога Банку позичальником щодо сплати заборгованості, дати погашення заборгованості та розміру також не повідомляла.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вказане, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих факт зміни кредитором строку виконання основного зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, застосувавши норму статті 559 ЦК України не у відповідній редакції, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2025 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 16 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб