Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №580/3067/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року справа № 580/3067/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Попельнуха Ю.І. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом від 09.03.2026 № 44 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач є студентом денної форми навчання та звернувся до відповідача щодо отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак отримав відмову з підстав перебування позивача в оперативному резерві. Представник позивача вважає таку відмову протиправною, оскільки стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не містить жодних виключень щодо неможливості її застосування до резервістів.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 витребувано у відповідача докази та зупинено провадження у справі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 провадження у справі поновлено.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Згідно розширених даних з реєстру “Резерв+”, позивач є резервістом та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Матеріали справи містять довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №815693, згідно якої позивач навчається на денній формі навчання в Черкаському державному фаховому бізнес-коледжі за спеціальністю "D3 Менеджмент". Термін навчання з 01.09.2025 до 30.06.2027.

Через електронну систему "Дія" позивач 04.03.2026 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки, як здобувачу освіти денної форми навчання.

Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2026 №44/17 позивача повідомлено про те, що протоколом комісії від 09.03.2026 №44 прийнято рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з тим, що відповідно до пункту 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проте позивач не перебуває на обліку військовозобов`язаних (категорія обліку - оперативний резерв).

Не погодившись із рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом від 09.03.2026 № 44, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає, зокрема, взяття громадян на військовий облік, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві та дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на військовозобов`язаних та резервістів. Військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а резервістами - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують, зокрема, районні, міські, обласні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки в межах повноважень, передбачених законом.

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Статтею 23 Закону №3543-XII передбачено право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яким визначено, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та її оформлення.

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а для розгляду питань надання відстрочки при районних, міських територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки утворюються відповідні комісії.

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки військовозобов`язані подають на ім`я голови комісії заяву за встановленою формою з документами, що підтверджують право на відстрочку, а така заява підлягає обов`язковій реєстрації.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. За результатами розгляду документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформляється протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови, а таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 зі заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII як здобувач освіти.

Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом від 09.03.2026 №44, позивачу відмовлено у наданні відстрочки з підстав того, що він є резервістом та не має права на відстрочку за вказаною нормою.

За приписами частини 1 статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Згідно із частиною 3 статті 39-1 Закону №2232-XII призов громадян України на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та їх оповіщення здійснюються командирами військових частин - стосовно громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом та/або зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву, та керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки - стосовно громадян України, які після їх звільнення з військової служби зараховані до військового оперативного резерву.

Так відповідно до частини 8 статті 39-1 даного Закону №2232-XII призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період не підлягають також громадяни України, визначені абзацами четвертим - дванадцятим частини першої та частиною другою статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Аналіз Закону №2232-XII дає підстави вважати, що для такої категорії громадян як резервісти можливість надання відстрочки від призову на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України №3543-XII (здобувач освіти) законодавцем не передбачено.

Згідно із частиною 1 статті 26-2 Закону №2232-XII визначено, що в особливий період на службу у військовому оперативному резерві в обов`язковому порядку зараховуються особи, звільнені з військової служби, які за своїми професійно-психологічними характеристиками і станом здоров`я придатні до служби у військовому резерві та відповідають встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до частини 9 статті 39-1 Закону №2232-XII громадяни України, які проходили військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, вислужили встановлені строки військової служби, звільнені з неї і зараховані до військового оперативного резерву, на навчальні (або перевірочні) збори не призиваються протягом року з дня звільнення.

Згідно із частиною 10 статті 39-1 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та п`ятою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави вважати, що в особливий період громадяни України, які проходили військову службу за призовом осіб в обов`язковому порядку набувають статус резервіста.

Матеріали справи містять копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.04.2024 №151 "Про зарахування до військового оперативного резерву (на службу у військовому оперативному резерві) осіб, звільнених зі строкової військової служби та призначення до складу команди НОМЕР_1 " з додатком №1, в якому позивача зараховано до оперативного резерву (службу у військовому оперативному резерві Збройних Сил України) ІНФОРМАЦІЯ_2 призначених до складу команди НОМЕР_1 .

Суд звертає увагу, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.04.2024 № 151 прийнятий, зокрема, на підставі статті 26-2 Закону №2232-XII та мобілізаційного розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.03.2024.

При цьому, доказів скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.04.2024 № 151 чи виключення позивача з оперативного резерву сторонами не надано, а судом не встановлено.

Таким чином, надані докази вказують, що позивач на період дії особливого періоду (воєнного стану) перебуває в оперативному резерві та має статус резервіста, а отже на нього не розповсюджуються гарантії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, розглядаючи заяву позивача про надання відстрочки, обґрунтовано врахував його зарахування до оперативного резерву та правомірно відмовив у наданні відстрочки за пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII.

Фактично позивач просив відповідача, а надалі й суд у своєму позові про реалізацію права, яке законом йому не надано.

Таким чином, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 09.03.2026 № 44, є правомірним, прийнятим у межах наданих повноважень та з урахуванням установлених обставин справи.

Доводи позивача не спростовують правомірності оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо інших посилань сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Петро ПАЛАМАР