Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №569/12391/23 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12391/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді О. Левчука,

за участі секретаря судового засідання А. Бугайчук,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання заповіту недійсним

В засіданні приймали участь:

представник позивачки: ОСОБА_3 ;

представник відповідачки: ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , згідно з яким просить визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 .

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є батьком ОСОБА_1 . У січні 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька до приватного нотаріуса Наумової Наталії Георгіївни. Весною 2023 року приватний нотаріус повідомила позивачу, що її батьком у 2020 році було складено заповіт, відповідно до якого все майно батька має успадкувати її племінниця - ОСОБА_2 . Про складання нового заповіту батьком позивачку повідомлено не було. Хоча про заповіт, який був складений на її користь у 2012 році батько розповів усім близьким родичам. Позивачка зазначає, що ОСОБА_5 на момент складання заповіту був людиною похилого віку, мав 79 років, частко хворів, не розрізняв обличчя, путав, не впізнавав своїх рідних, не орієнтувався в часі і просторі, погано говорив, не міг писати, користуватись побутовими пристроями, робив тільки те, що йому було сказано. Дані симптоми спостерігалися у ОСОБА_5 протягом останніх років перед його смертю. Крім того, ОСОБА_5 протягом тривалого часу до своєї смерті був під впливом сильнодіючих психотропних лікарських засобів, які приймав для полегшення страждань від перенесених двох інсультів та таких хвороб: аденома простати, цукровий діабет, серцева недостатність, стареча деменція. Отже, вказані обставини свідчать, що спадкодавець не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними коли підписував заповіт на користь онуки, відповідачки по справі. При таких обставинах, позивачка вважає, що ОСОБА_5 в момент складання заповіту, відповідно до якого все майно батька має успадкувати його онука - ОСОБА_2 , не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому на думку позивачки, необхідно даний заповіт визнати недійсним.

Ухвалою суду від 02.08.2023 у вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Від представника відповідачки 04.09.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказав, що після досягнення семидесятилітнього віку стан спадкодавця ОСОБА_5 , який проживав у власній двокімнатній квартирі в місті Рівне, значно погіршився через наявність у нього цілої низки соматичних захворювань, з цієї причини він звернувся за допомогою до своє дочки - позивачки, яка проживає у Києві, яка на умовах успадкування квартири згодилася регулярно надсилати батькові певні грошові суми. Згодом для відповідачки стало відомо, що на ім`я позивачки було складено заповіт. В червні 2012 року дідусь відповідачки переніс інсульт і вона разом з матір`ю (другою донькою спадкодавця) доглядали за ним та надавали побутову допомогу, витрачаючи на це, в тому числі, і кошти позивачки. Коли стан спадкодавця покращився, грошові кошти від позивачки стали надходити не регулярно, а згодом і взагалі припинились. ОСОБА_5 вирішив продати свою двокімнатну квартиру і на заміну купити дешевшу однокімнатну, щоб мати кошти для забезпечення своєї життєдіяльності, для чого видав довіреність матері відповідачки, на підставі якої в середині 2020 року і було вчинено відповідні правочини. Відповідачка стверджує, що попри поганий стан фізичного здоров`я її діда, психічних відхилень у нього не було.

В грудні 2020 року спадкодавець захворів на COVID-19 з тяжким перебігом, який не виключав летального кінця, тому 19 грудня 2020 року дід вирішив зробити розпорядження на випадок своєї передчасної смерті. Рішення заповідача цілком логічне і вивірене та є проявом його доброго розуму і світлої пам`яті, врахуванням ним матеріального становища своїх близьких та прагненням до справедливого розпорядження своїм майном на їх користь. Представник відповідачки звертає увагу суду на те, що у позовній заяві відсутні посилання на будь-які докази, які б свідчили на користь перебування спадкодавця під час підписання оспорюваного заповіту у стані, що позбавляв його спроможності усвідомлювати значення своїх дій. Також згаданий у позовній заяві перелік захворювань (аденома простати, цукровий діабет, серцева недостатність) є соматичними, а не психічними хворобами, а «стареча деменція» включена до цього списку безпідставно, оскільки в жодному епікризі чи записі в амбулаторній карті такий діагноз, навіть як супутній, не встановлено. У них також відсутні не лише згадування про будь-які психічні розлади як під час лікування, так і в анамнезі, а навіть не міститься рекомендацій щодо консультацій у психіатра. Нездатність заповідача писати і розуміти написане спростовується наявністю у заповіті досить об`ємного власноручного рукописного тексту.

Крім того, при посвідченні заповіту нотаріусом зазначено, що його зміст записано зі слів заповідача, ним особисто прочитано та підписано. При цьому його дієздатність перевірено. Насамкінець слід зауважити, що підозри позивачки стосовно фальсифікації волі заповідача при оформлені заповіту на ім`я ОСОБА_2 є не лише безпідставними, а і абсурдними з точки зору практичного сенсу таких дій, адже на той момент у матері відповідачки була на руках чинна довіреність на розпорядження усім майном її батька і вона мала безперешкодну можливість без будь-яких додаткових зусиль вчинити будь-який правочин від його імені за свого представництва. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Від представниці позивачки - адвокатки М. Семенюк до суду 13.09.2023 надійшла відповідь до відзиву на позовну заяву, в якій вона вказує, що батьки позивачки та вона з сестрою домовились між собою, що ОСОБА_6 отримає спадщину після батька, а її сестра ОСОБА_7 отримає спадщину після смерті матері. Внаслідок чого батько склав заповіт на ОСОБА_6 у 2012 році, а ОСОБА_6 оплачувала комунальні платежі за квартиру батька, що знаходилась у АДРЕСА_1 . Потім ОСОБА_5 захворів, його лікування оплачувала ОСОБА_6 . З часом здоров`я спадкодавця погіршилось, внаслідок чого він потребував постійного стороннього нагляду. Сестри домовились, що оскільки ОСОБА_8 проживає поруч із батьком у місті Рівне, а ОСОБА_6 живе у м. Києві і в неї на утриманні дитина з інвалідністю, яка сама потребує постійного догляду, то ОСОБА_8 буде здійснювати за ним догляд, а ОСОБА_6 присилати ліки та гроші на лікування. Перед епідемією COVID-19 ОСОБА_8 забрала батька до себе на проживання у зв`язку із можливістю постійного за ним нагляду, де й він прожив до моменту своєї смерті. Так як батькова квартира мала залишитись у спадок ОСОБА_9 , батькове лікування потребувало більше коштів на лікування, сестри між собою обговорювали можливість продажу трьохкімнатної квартири у м. Рівне на проспекті Кн. Романа, замість якої мала бути куплена менша квартира, яка здаватиметься в оренду, а надходження від оренди та різницю коштів від купівлі-продажу буде потрачено на лікування батька, що зніме необхідність щомісячних перерахувань коштів від ОСОБА_6 . Остаточне рішення щодо вказаних дій спільно прийнято не було. Про продаж квартири у м. Рівне на проспекті Кн. ОСОБА_10 та купівлю нової меншої квартири ОСОБА_6 дізналась від сестри, коли вже всі правочини відбулись. Таким чином, ОСОБА_6 вважала, що не повинна більше надсилати кошти на лікування. Щодо довіреності, ОСОБА_6 знала про її наявність, проте вона була видана, зі слів батька, з метою отримання його пенсії, а не продажу квартири. Просить визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 .

18 жовтня 2023 року від представниці позивачки надійшла заява про зміну предмета позову, згідно з якою позивачка просить суд визнати недійсним заповіт, складений 30.12.2020 ОСОБА_5 , який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук Маргаритою Олексіївною та зареєстрований в реєстрі за №107. Також нею було подано клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою суду 18.10.2023 заяву представниці позивачки про зміну предмета позову прийнято до розгляду. Також, витребувано у КНП "Центральна міська лікарня" РМТ (м.Рівне, вул.Карнаухова, буд. 25а) інформацію про персонал (прізвище, імя по батькові, місце проживання, посада), який був задіяний у наданні медичної допомоги та догляду ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період його перебування в закладі з 13.12.2020 по 29.12.2020. Витребувано у ОСОБА_11 , яка проживає у АДРЕСА_2 , медичну карту амбулаторного хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 07.12.2023 витребувано від приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Наумової Наталії Георгіївни копію спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 31.01.2024 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті. Викликано в судове засідання свідків, а саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .

Ухвалою суду від 19.06.2024 клопотання представниці позивачки про призначення судово-психіатричної експертизи задоволено. Призначено у справі судово-психіатричну (посмертну) експертизу, на вирішення експерта поставлено наступні питання: чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням своїх вікових особливостей та наявності в нього захворювань усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період із 16 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року? чи могли медичні препарати, які приймав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вплинути на його фізичний стан та здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період із 16 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року? Проведення експертизи доручено судовим експертам Рівненської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України». Витрати з оплати вартості експертизи покладено на позивачку, ОСОБА_1 , якій роз`яснено, що у випадку не проведення оплати вартості експертизи, справа буде розглянута на підставі наявних матеріалів. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено. Для проведення експертизи направлено до Рівненської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» цивільну справу №569/12391/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

17 грудня 2024 року до суду надійшло клопотання начальника Рівненської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» про надання додаткових матеріалів, а саме: інформації про те, чи зверталася підекспертна особа ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будь-коли до лікаря-психіатра, зокрема в КП "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" або у будь-який інший лікувальний заклад (оскільки позивачка ОСОБА_1 у своїй позовній заяві вказує, що у ОСОБА_5 була "стареча деменція"); текстовий варіант (роздруківку) пояснень свідків, опитаних в судових засіданнях в процесі розгляду справи, для унеможливлення хибного (подвійного трактування).

Ухвалою суду від 24.12.2024 поновлено провадження у справі, розгляд клопотання начальника Рівненської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» про надання додаткових матеріалів призначено на 15 год. 40 хв. 22 січня 2025 року.

Ухвалою суду від 22.01.2025 клопотання начальника Рівненської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» про надання додаткових матеріалів - задоволено. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено. Для проведення експертизи направлено до Рівненської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» цивільну справу №569/12391/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

28 травня 2026 року до суду надійшов лист № 31/02/692-2026 з Рівненської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» про неможливість проведення експертизи через відсутність оплати ОСОБА_1 та повернуто до суду матеріали справи.

Ухвалою суду від 02.06.2026 поновлено провадження у справі, призначено судове засідання.

02 липня 2026 року представницею позивачки подано клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою суду від 02.07.2026 у задоволенні клопотання представниці позивачки про призначення судово-психіатричної експертизи - відмовлено.

В судовому засіданні представниця позивачки позовні вимоги підтримала повністю, з підстав викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

В судовому засіданні представник відповідачки заперечив проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві.

Суд, заслухавши представників сторін, допитавши свідків, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив таке.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 24.01.2023, актовий запис № 187, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Спадкова справа № 2/2023 після смерті ОСОБА_5 , була заведена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Наумовою Наталією Георгіївною.

Відповідно до довідки про останнє місце реєстрації померлого від 14.03.2023 №4230, виданої Департаментом цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 29.09.2020 та знятий з реєстраційного обліку 23.01.2023.

Згідно заповіту від 12.01.2012, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Самсонюком Ф.П., зареєстрований в реєстрі за №29, ОСОБА_5 заповів належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , для ОСОБА_1 .

Відповідно до заповіту від 13.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук Маргаритою Олексіївною, зареєстрований в реєстрі за №107, ОСОБА_5 заповів усе належне йому майно для ОСОБА_21 .

Положеннями ст.ст. 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі ст. ст. 1233 - 1235 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас, загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (ст. 1234 ЦК України), змісту заповіту (ст.ст. 1236 - 1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (ст. 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (ст.ст. 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20).

Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

У постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 у справі № 398/1796/20 вказано, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 у справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 554/11179/13-ц, від 02.11.2020 у справі № 326/81/15, від 22.12.2021 у справі № справі № 350/792/20.

Суд звертає увагу, що ухвалою суду від 18.10.2023 клопотання представницці позивачки про призначення судово-психіатричної експертизи задоволено. Призначено у справі судово-психіатричну (посмертну) експертизу, на вирішення експерта поставлено наступні питання: чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням своїх вікових особливостей та наявності в нього захворювань усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період із 16 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року? чи могли медичні препарати, які приймав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вплинути на його фізичний стан та здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період із 16 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року? Витрати з оплати вартості експертизи покладено на позивачку, ОСОБА_1 , якій роз`яснено, що у випадку не проведення оплати вартості експертизи, справа буде розглянута на підставі наявних матеріалів.

Водночас, 28 травня 2026 року до суду надійшов лист № 31/02/692-2026 з Рівненської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» про неможливість проведення експертизи через відсутність оплати ОСОБА_1 та повернуто до суду матеріали справи.

За приписами ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Суд зазначає, що позивачка ухилився від проведення експертизи, яка була призначена ухвалою суду, адже не здійснила оплату вартості призначеної судом експертизи, що унеможливило проведення судово-психіатричної (посмертної) експертизи.

При цьому, з досліджених в судовому засіданні доказів та фактичних обставин справи суд не встановив юридичного складу для ухвалення рішення про визнання заповіту недійсним, з огляду на те, що жодних належних медичних документів, які б свідчили про те, що внаслідок хвороби чи старості ОСОБА_5 , на момент складення заповіту від 13.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук Маргаритою Олексіївною, не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, суду надано не було.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, з сукупності викладеного вище слідує, що позовні вимоги є необґрунтованими, обставини покладенні в основу позову не підтверджуються долученими до позову доказами, а позивачем не надано суду інших доказів на підтвердження обґрунтованості позову, тобто позов є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

При цьому інші доводи, викладені позивачкою у позовній заяві не спростовують висновків суду про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови у задоволенні позові.

Керуючись ст.3,12,13,81,259,263-265,354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідачка: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складене та підписане 17.07.2026.

Суддя О. Левчук