Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №553/1953/26 — Подільський районний суд міста Полтави

Подільський районний суд міста Полтави

Справа № 553/1953/26

Провадження № 3/553/447/2026

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16.07.2026м. Полтава

Суддя Подільського районного суду міста Полтави Тимчук Р.І., розглянувши матеріали, які направлені з Управління Державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце мешкання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ,

за скоєння правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КпАП України,

В С Т А Н О В И В:

27.04.2026 року о 15:45 год. ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність з перевезення пасажирів на автобусі Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 без державної реєстрації як суб`єкт господарювання визначених ч.2 ст.19, ч.1 ст.58 ГК України та без ліцензії з певного виду господарської діяльності відповідно до ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.164 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнав.

Так, згідно диспозиції ч.1 ст.164 КУпАП, адміністративна відповідальність передбачена за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов`язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність – це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.24 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів внутрішнім водним, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Окрім того, ст.6 ч.12 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України, підлягають державному контролю.

Статтею 9 Закону України «Про автомобільний транспорт», встановлені зобов`язання, зокрема, ліцензування на автомобільному транспорті, спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і небезпечних вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та / чи вантажів, тощо.

Суб`єктом цього правопорушення є можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України підтверджується наступним: протоколом про адміністративне правопорушення №ПП001104 від 27.04.2026 року, фото автобуса Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 та іншими матеріалами справи.

З наведених вимог нормативно-правових актів вбачається, що обов`язковою умовою належного перевезення пасажирів транспортним засобом є ліцензійний документ на право перевезення пасажирів, які ОСОБА_1 не надав.

У зв`язку із вище викладеним, дослідивши та оцінивши надані докази, суддя приходить до переконання, що ОСОБА_1 27.04.2026 року у м. Полтаві проводив господарську діяльність з перевезення пасажирів на автобусі Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 , без одержання ліцензії на даний вид діяльності, чим порушив ст.7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності», за що відповідальність передбачена ч.1 ст.164 КУпАП.

Суд при оцінці наявних у справі доказів враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

При цьому суд враховує, позицію Європейського суду з прав людини, щодо того, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61 Конституції України). Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, наприклад, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м`якого покарання, умовного засудження, відстрочки виконання вироку, давністю притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

За загальними правилами ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Обставиною, що пом`якшує відповідальність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 суд визнає вчинення правопорушення вперше, обставин, що обтяжують її відповідальність судом не встановлено.

Відповідно до ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Ураховуючи обставини справи, особу ОСОБА_1 , який раніше не притягався до адміністративної відповідальності, ступінь його вини, відсутність обставин, що обтяжують, наявність обставини, що пом`якшує його відповідальність, суд, приходить до висновку, що з огляду на дотримання принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення і заходом державного примусу, доцільно звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, у зв`язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням, яке буде достатнім для досягнення мети, визначеної ст. 23 КУпАП, щодо виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобігання вчиненню нових правопорушень. При цьому суд вважає, що за вищевказаних обставин конкретного правопорушення, вказані висновки повністю відповідають принципу індивідуалізації відповідальності та є справедливими (з огляду на обставини справи) по відношенню до особи, відносно якої було складено протокол про адміністративне правопорушення (тобто ініційовано процедуру притягнення до адміністративної відповідальності).

Керуючись ст.ст. 22, 23, 24, 27, 33, 36, 40-1, ч.1 ст.164, 283 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП.

Звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 164 КУпАП у порядку ст. 22 КУПАП, обмежившись усним зауваженням.

Провадження у справі №553/1953/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 164 КУпАП закрити.

Постанова судді може бути оскарженою до Полтавського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення через Подільський районний суд міста Полтави.

Суддя Подільського районного суду міста Полтави Р. І. Тимчук