Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №359/13324/25 — Березанський міський суд Київської області

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/263/26

Справа № 359/13324/25

РІШЕННЯ (ЗАОЧНЕ)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 Березанський міський суд Київської області у складі:

головуючої судді Дудар Т.В.

за участю секретаря Одинокої К.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Березанського міського суду Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в об`єктах нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

До Березанського міського суду Київської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в об`єктах нерухомого майна.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 25.07.2008 відділом реєстрації актів цивільного стану Березанського міського управління юстиції Київської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №106. Спільних дітей у сторін немає.

01.10.2025 року рішенням Березанського міського суду Київської області шлюб між сторонами було розірвано (справа №356/637/26).

Як вказано в позові, між сторонами не досягнуто згоди щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, а тому виникла необхідність у зверненні до суду з метою врегулювання спору.

Так, щодо нерухомого майна, набутого подружжям у період шлюбу зазначено наступне.

У 2013 році відповідачем була приватизована земельна ділянка з кадастровим номером № 3210400000:08:006:0225, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0996 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як підкреслено в позові, сторони на вказаній земельній ділянці за спільні кошти розпочали будівництво житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

31.03.2014 року було отримано право власності на житловий будинок, одноповерховий з мансардою, загальною площею 168,8 кв.м., житловою площею 66,6 кв.м з господарськими будівлями, та офіційно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Дані обставини підтверджується наступними документами: свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.11.2013 року; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 12526357; свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31.03.2014 року; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 19762425; технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 439326168.

Відповідно до звіту про оцінку нерухомого майна вартість земельної ділянки та житлового будинку садибного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складає 4 342 530 грн.

Позивач вважає, що необхідно визнати за нею право власності на 1/2 частину нерухомого майна, а саме: 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером №3210400000:08:006:0225, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0996 га, та 1/2 частини житлового будинку, одноповерхового з мансардою, загальною площею 168,8 кв.м., житловою площею 66,6 кв.м з господарськими будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане обґрунтоване тим, що даний будинок будувався під час перебування позивача та відповідача у шлюбі та за спільні кошти подружжя, даний житловий будинок разом з господарськими будівлями належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Щодо земельної ділянки в позові зазначено, що у зв`язку з тим, що до позивача має перейти право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями, то до неї також переходить право власності на земельну ділянку у розмірі частки права власності на будинок, відповідно до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Отже, позивач просить суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , житловий будинок, одноповерховий з мансардою, загальною площею 168,8 кв.м., житловою площею 66,6 кв.м з господарськими будівлями, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером №3210400000:08:006:0225, площею 0,0996 га, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку, одноповерхового з мансардою, загальною площею 168,8 кв.м., житловою площею 66,6 кв.м з господарськими будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,0996 га, з кадастровим номером №3210400000:08:006:0225, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору у розмірі 16351,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу.

02.03.2026 ухвалою Березанського міського суду Київської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в об`єктах нерухомого майна. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 25.05.2026 було закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, до суду не з`явилась (а.с. 131; 139)..

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні просив суд задовольнити позов з мотивів, викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, до суду не з`явився (а.с. 132; 140).

Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надав сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив, заперечень.

Кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з матеріалами справи, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_3 не скористався своїм правом, наданим ст. 178 ЦПК України, та не подав відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав, передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України, для відкладення судом розгляду справи, суд не вбачає.

В силу приписів ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Як визначено ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зважаючи на те, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідач ОСОБА_2 повторно не з`явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин такої неявки, не подав відзив, а позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність усіх умов для проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України (ч. 2 ст. 281 ЦПК України).

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 25.07.2008 року, Відділом реєстрації актів цивільного стану Березанського міського управління юстиції Київської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 25.07.2008 року зареєстрували шлюб, про що 25.07.2008 було зроблено відповідний актовий запис за № 106. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу: ОСОБА_5 (а.с. 13).

Відповідно до копії рішення Березанського міського суду Київської області від 01.10.2025 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25.07.2008 у Березанському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 106 від 25.07.2008 - розірвано. Вказане рішення суду набрало законної сили 03.11.2025 (а.с. 14-18).

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.11.2013 індексний номер 12526321, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер: 3210400000:08:006:0225; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); площа: 0,0996 га – належить на праві приватної власності з розміром частки 1/1 ОСОБА_3 (а.с. 19-20).

Належність вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 також підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу 12526357. У вказаному Витягу, серед іншого, зазначено: підстава виникнення права власності – свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 09.11.2013, видавник Реєстраційна служба Березанського міського управління юстиції Київської області; підстава внесення запису – рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розподілу), індексний номер 7784699 від 09.11.2013 (а.с. 21-22).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.03.2014 індексний номер 19761756, житловий будинок, одноповерховий з мансардою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 168,8 кв.м, житловою площею 66,6 кв.м з складовими частинами об`єкта нерухомого майна, а саме нежитловими приміщеннями: господарський блок загальною площею 59,3 кв.м, погріб загальною площею 23 кв.м, сарай загальною площею 6,6 кв.м, вбиральня загальною площею 2,3 кв.м - належить на праві приватної власності з розміром частки 1/1 ОСОБА_3 (а.с. 23-24).

Належність вказаного житлового будинку з господарським будівлями ОСОБА_3 також підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер витягу 19762425. У вказаному Витягу, серед іншого, зазначено: земельна ділянка місця розташування – 3210400000:08:006:0225, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0996 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 207814532104; опис об`єкта нерухомого майна – 2014 рік побудови, з господарськими будівлями; підстава виникнення права власності – свідоцтво про право власності, не нерухоме майно, серія та номер 19761756, виданий 31.03.2014, видавник Реєстраційна служба Березанського міського управління юстиції Київської області; підстава внесення запису – рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розподілу), індексний номер 12039012 від 31.03.2014 (а.с. 25-26).

Крім того, на підтвердження належності відповідачу на праві власності зазначеного житлового будинку позивач надала копію відомостей з Державного реєстру речових прав (а.с. 34-35).

Матеріали справи також містять: копію технічного паспорту (а.с. 27-33); копію звіту про оцінку нерухомого майна (а.с. 36-57).

Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовий режим права спільної сумісної власності подружжя врегульований Главою 8 Сімейного кодексу України.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як передбачено статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Як визначено ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті (ч. 1 ст. 120 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 дійшла висновку, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, необхідно враховувати те, що норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

Враховуючи наведені положення норм матеріального права, а також матеріли судової справи, суд дійшов висновку, що спірні будинок та земельна ділянка є спільною власністю подружжя та підлягають поділу.

В ході судового розгляду не здобуто доказів того, що майно, право власності на частину якого просить визнати за нею позивачка, не належить до спільної сумісної власності подружжя. Судом встановлено, що вказане майно було набуте ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , відсутні докази того, що це майно набуте ним на підставі договору дарування або в порядку спадкування; чи за кошти, які належали ОСОБА_3 . Відтак будинок та земельна ділянка не є речами індивідуального користування.

Відповідач щодо заявлених до нього позовних вимог не надав жодних заперечень, не навів обставин, на які він би посилався як на підставу своїх заперечень, не надав доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності майна подружжя, не подав відзиву на позов.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Позивач при пред`явленні позову до суду сплатила судовий збір в сумі 16351,20 гривень (а.с. 9).

Таким чином, з огляду на задоволення позовних вимог, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача 16351,20 гривень на відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору.

Крім того, у порядку розподілу судових витрат позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20750,00 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Як встановлено ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви додано: копію Договору про надання правової допомоги №2181 від 23.10.2025, укладеного між Адвокатським бюро «Романа Сацика» та ОСОБА_2 (а.с. 59-67); копію додатку №1 до Договору про надання правової допомоги (а.с. 68); квитанцію №3561909 (а.с. 69А); детальний опис робіт (наданих послуг) (а.с. 70); попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (а.с. 71).

Позивач також надала копію Акту про надання правової допомоги №1 від 10.11.2025, відповідно до якого виконавець виконав, а замовник прийняв наступні послуги: консультація клієнта – 750 грн. (30 хв.); підготовка позовної заяви про поділ спільного сумісного майна подружжя – 12000 грн. (12 год.).

Крім того, стороною позивача також було заявлено стягнення на професійну правничу допомогу за представництво інтересів в судових засіданнях орієнтовно в розмірі 8000 грн., а саме за представництво в 4-х судових засіданнях (2000 грн. за кожне судове засідання. Відповідна грошова винагорода адвоката за участь в судових засіданнях, передбачена наданими для суду документами, зокрема, додатком №1 до Договору про надання правової допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат на виконання вимог ч. 2, 3 ст. 141 ЦПК України суд враховує те, що ці витрати пов`язані з розглядом справи; розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, поведінку позивача, яка не призводила до затягування розгляду справи.

На підставі викладеного вище, зважаючи на задоволення позову, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 20750,00 гривень на відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 15-16, 368, 377 ЦК України, ст. 60-61, 63, 68, 69, 70 СК України, ст. 4, 5, 12-13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354-356 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в об`єктах нерухомого майна, - задовольнити.

Визнати житловий будинок, одноповерховий з мансардою, загальною площею 168,8 кв.м., житловою площею 66,6 кв.м з господарськими будівлями, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером №3210400000:08:006:0225, площею 0,0996 га, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку, одноповерхового з мансардою, загальною площею 168,8 кв.м., житловою площею 66,6 кв.м з господарськими будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,0996 га, з кадастровим номером №3210400000:08:006:0225, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 16351 (шістнадцять тисяч триста п`ятдесят одна) гривня 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20750 (двадцять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя Т.В. Дудар