Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №495/8170/23 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/8170/23

Номер провадження 2/495/4588/2026

29 червня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Шевчук Ю.В.,

секретаря судового засідання Тюпа Є.С.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог – служба у справах дітей Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , 08.08.2023 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог – служба у справах дітей Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про позбавлення батьківських прав.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін від спільного шлюбу, народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується його свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з позивачкою, та знаходиться на повному утриманні позивача, яка самостійно займається вихованням дитини, її культурним та духовним розвитком. Батько - ОСОБА_2 після припинення шлюбних відносин, з 2015 року, не брав участі у вихованні дитини, не бачив дитину жодного разу та не виявляв бажання спілкуватися з сином. У зв`язку з тим, що відповідач – батько дитини самоусунувся та тривалий час взагалі не бачиться з сином, не цікавиться ним, не надає жодної допомоги та має заборгованість по сплаті аліментів, позивачка просить суд задовольнити позов та позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Процесуальні дії у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.08.2023 /суддя Боярський О.О./ відкрито загальне позовне провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа – служба у справах дітей Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.08.2023 року витребувано від органу опіки та піклування Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.03.2024 № 395 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з відстороненням судді ОСОБА_6 від здійснення правосуддя та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 11.03.2024 зазначена справа розподілена судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Анісімовій Н.Д.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.03.2024 /суддя ОСОБА_7 / позовна заява була прийнята до провадження судді.

04 лютого 2025 року до суду надійшло клопотання Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Згідно якого повідомили суд про те, що відповідач - ОСОБА_3 є зареєстрованим на території громади за вказаною адресою, однак, фактично там не проживає, тому орган опіки та піклування не має достатньо інформації для підготовки обґрунтованого висновку щодо доцільності або недоцільності позбавлення відповідача у справі батьківських прав. До даного клопотання додані акт № 3 обстеження факту проживання від 03.02.2025 року, та довідка про зареєстроване місце проживання № 04.1-29/165 від 03.02.2025 року.

Згідно з розпорядженням в.о. керівника апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.10.2025 № 1917 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_7 та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 02.10.2025 зазначена справа розподілена судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.10.2025 /суддя Шевчук Ю.В./ справа була прийнята до провадження судді.

20.01.2026 від Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшло клопотання, аналогічне за змістом до клопотання від 04.02.2025 про неможливість надання висновку по ухвалі суду. Згідно цього клопотання просять суд розглянути справу без участі представника сільської ради відповідно до вимог діючого законодавства на підставі наявних в суді матеріалів.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2026 року підготовче провадження у даній справі було закрито та справа призначена до судового розгляду.

19.06.2026 на адресу суду від позивачки у справі надійшли додаткові пояснення у справі, згідно яких вона просить врахувати під час розгляду справи такі обставини, як те, що протягом усього життя дитини відповідач не займався його вихованням, не цікавився станом здоров`я, розвитком, потребами та досягненнями, дитина не знає відповідача як батька, оскільки всі питання щодо життєдіяльності дитини вирішуються виключно позивачкою. Тобто, як вказує позивачка, багаторічна повна відсутність участі відповідача у вихованні та житі дитини свідчить про його свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, згідно поданої на адресу суду заяви зазначила, що просить розгляд справи проводити без її присутності, просить суд задовольнити позовні вимоги, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про час та дату судових засідань неодноразово повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву не надав.

Оскільки відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву не подав та не повідомив причини його неподання, а також те, що позивач не заперечує щодо розгляду справи в порядку заочного провадження, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

Представник третьої особи - служби у справах дітей Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області у судове засідання не з`явились, надали на адресу суду заяву, згідно якої просять дану справу розглядати без їх присутності, до повного її завершення у зв`язку із відділеністю.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування.

Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного шлюбу у позивача та відповідача народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується його свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Згідно з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.03.2015 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/3 з усіх видів доходу з 18.02.2015 року й до досягнення повноліття. На підставі цього рішення 28.04.2015року позивачу було видано Виконавчий лист на рішення про стягнення аліментів за цивільною справою № 520/2210/15-ц.

Згідно з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29.09.2015 року вирішено розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , після розірвання шлюбу, позивачка - ОСОБА_8 змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ». 21.10.2021 року після реєстрації шлюбу з ОСОБА_11 , який було зареєстровано Роздільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис 186, позивачка ОСОБА_12 змінила прізвище з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_13 ». Станом на дату розгляду даної справи позивачка уклала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 31.102023 року.

Як вказує позивачка, та не було спростовано матеріалами справи, дитина проживає та знаходиться на повному утриманні позивача, яка самостійно займається вихованням дитини, її культурним та духовним розвитком.

Також,позивачка вказує, що відповідач – батько дитини ОСОБА_2 після припинення шлюбних відносин, з 2015 року не приймає участі у вихованні дитини, не бачиться з нею, не спілкується з дитиною, не виявляє жодного інтересу до життя сина, не займається його вихованням, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не піклується про навчання свого малолітнього сина, не займається його підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, не займається лікуванням, не створює умови для отримання освіти, тобто не приймає ніякої участі у вихованні дитини.

На підтвердження вищевказаних тверджень позивачкою до матеріалі справи долучені наступні докази:

1.Довідки про реєстрацію місця проживання № к4-12617-ф/л від 19.01.2022 року, та довідку без номеру, які видані Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради , згідно якої вказано, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

2.Медична декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу , з якої вбачається, що законним представником ОСОБА_3 є ОСОБА_12 .

3. Довідку КНП «Великомихайлівська багатопрофільна лікарня» №164 від 01.08.2023 , згідно якої ОСОБА_5 не перебуває на обліку в психіатричному кабінеті.

4. Довідка учня загальноосвітнього навчального процесу про результати обов`язкового медичного профілактичного огляду ОСОБА_3 , діагноз – здоровий.

5. Характеристика від 26.07.2023, складена ОСОБА_15 згідно якої вона повідомляє, що провживає в одному селі з ОСОБА_5 , а також є хрещеною матір`ю її дитини, вказує, що мати дитини завжди приймає участь у вихованні та забезпеченні дитини,батька дитини – ОСОБА_3 ніколи в їх сім`ї вона не бачила та не знає його особисто.

6. Характеристика, складена ОСОБА_16 від 25.07.2023, згідно якої вона вказує, що проживає в одному селі з ОСОБА_5 , знайома з еню понад шість років. Знає її як маму, діти завжди охайні, чемні, мати приділяє увагу дітям. Батька дитини – ОСОБА_3 вона ніколи в житті не бачила і не знає його.

7. Характеристика на ОСОБА_17 , учня 3-А класу Новоборисівського ЗЗСО, надана за підписом директора та класного керівника, згідно якої ОСОБА_3 характеризується виключно позитивно, мати дитини завжди спілкується з педагогами, з`являється на батьківських зборах та інших заходах, що відбуваються в школі. Батько контакту із школою не підтримує, із педагогами не спілкується, шкільні заходи не відвідує, дитину до школи приводить та забирає з навчального закладу мати.

8. Акт обстеження умов проживання №73 від 21.07.2023 року, складений службою у справах дітей Новоборисівсьої сільської ради, згідно якого проведено обстеження будинку АДРЕСА_2 , та встановлено,що будинок облаштований необхідними меблями, побутовою технікою, дитячими ліжками та продуктами харчування, в дітей є все, що необхідно їм за віком, вдіті по сезону.

Також, позивачкою до позовоної зяви додані копії правовстановлюючих документів на будинок, в якому вона проживає разом із сином ОСОБА_18 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Статтями 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження №61-12305св18)).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21 (провадження №61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11) Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21.

Як вбачається із тексту позовної заяви, позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 підставою позбавлення батьківських прав відповідача зазначила п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, орган опіки та піклування Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області не надав до суду висновок про доцільність/недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав через те, що відповідач зареєстрований, але фактично не проживає на території Старокозацької громади.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи, надані стороною позивача докази, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо відповідача ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно дітей. Судом не встановлено обставин остаточного й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків. Окрім того, суд звертає увагу, що жодних належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх баьківських обов`язків позивачка суду не надала. Так, на підтвердження викладених у позовній заяві обставин позивачкою надані перелічені вище документи, які підтверджують той факт, що дитина проживає із матір`ю та мати забезпечує дитину усім необхідним, піклується про неї, однак, жодним чином не підтверджують саме факту ухилення батька дитини від виконаня батьківських обов`язків, а зазначені доводи позивача в позовній заяві не свідчать про остаточне й свідоме ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків, окрім того, як зазначив суд, вони не підтверджені жодними доказами.

Крім того, на підстав наданих стороною позивача доказів у спірних правовідносинах, судом не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дітей.

Сам по собі факт, що батько не спілкується з дитиною та не бере участь у його вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважує на те, що позбавлення батьківських прав щодо дітей та усвідомлення цього самими дітьми вже несе в собі негативний вплив на їх свідомість, і застосовувати цей захід слід лише як крайню міру впливу та захисту прав дітей.

Отже, суд приходить до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки обставини свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження у ході розгляду даної справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка не надала достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність у застосуванні якого в адному випадку – відсутня.

Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі №542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі №638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі №279/1536/24.

Також, як було встановлено у судовому засіданні, згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.03.2014 року, по справі № 520/2210/15-ц на утримання дитини з відповідача було стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частки від усіх видів доходів відповідача. З цього приводу суд зауважує, що факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дітей не може свідчити про свідоме ухилення його від виконання батьківських обов`язків по їх утриманню, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання одного з батьків до надання дітям належного утримання.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 березня 2019 року, справа №559/1553/16-ц; від 12 вересня 2019 року, справа №317/4102/17; від 19 вересня 2019 року, справа №459/1736/16-ц. Наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі №466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18).

Приймаючи до уваги наведене вище, ретельно дослідивши матеріали справи та надані суду докази, судом встановлено, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів наявності підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 21, 24, 110, 112, 113, 114 СК України, ст. 81, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог – служба у справах дітей Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про позбавлення батьківських прав – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне найменування/ім`я сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач – ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Повний текст судового рішення складено 13.07.2026.

Суддя Юлія ШЕВЧУК