Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №420/31226/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31226/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 12.09.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у непроведенні своєчасного та повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, а саме ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 23.05.2003 року по 23.02.2022 року позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 23.02.2022 року виключена із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року № 42.

При цьому, вказує позивач, 25.07.2025 року їй стало відомо, що при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів своєчасний та повний розрахунок, а саме грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної додаткової соціальної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових та неробочих днів, як військовослужбовцю, яка має двох дітей віком до 15 років за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною.

Ухвалою від 17.09.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представником відповідача зазначено, що з адміністративним позовом військова частина НОМЕР_1 не згодна.

Представник відповідача вказує, що протягом періоду проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач із заявами про надання додаткової відпустки з цих підстав не звертався та не надавав жодних документів щодо неотримання даної відпустки батьком дитини. Доказів про неотримання даної відпустки батьком також надано не було. Також зазначає, що у позивача у період з 2015 року по 2019 рік не виникло і не могло виникнути право на додаткову відпустку у зв`язку із наявністю двох дітей віком до 15 років, а відповідно, і не виникло право на грошову компенсацію за невикористані дні цієї відпустки, оскільки не можна компенсувати людині щось, на що вона не мала права, і факт звільнення позивача з військової служби жодним чином не може вплинути на дані обставини.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, перевіривши їх наданими до справи доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 23.05.2003 року по 23.02.2022 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року № 42 старшого солдата ОСОБА_1 , бухгалтера фінансово-економічної служби, звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23 лютого 2022 року №5-РС з військової служби у запас за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 23 лютого 2022 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

ОСОБА_1 є матір`ю дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 .

Як стверджує позивач у позовній заяві, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та усіх видів забезпечення військовою частиною НОМЕР_1 не було проведено усі необхідні розрахунки при звільненні, а саме їй не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з військової служби), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок їх надання працівникам визначає Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (Закон №504/96-ВР).

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» (у редакції, чинній з 01.01.2015 року до 09.05.2021 року) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про відпустки» (у чинній редакції) одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Аналогічну норму містить і ст. 181-1 Кодексу законів про працю України.

Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з ч. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

На час проходження позивачкою військової служби з 2014 року в Україні діє особливий період.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (Закон №3543-XII) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 (Закон №1932-XII) визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.

Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Відтак, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується ч. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, ч. 8 ст. 10-1 Закону №2 011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону № 504/96-ВР.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Судом встановлено, що позивач є матір`ю двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 .

При цьому, ОСОБА_2 досяг віку 16-ти років ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач не надав доказів, що позивач використала додаткову відпустку, як матір дітей віком до 15 років за 2015-2019 роки, або ж доказів виплати їй компенсації такої відпустки.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за час військової служби у 2015-2029 роках.

Що ж до доводів відповідача про те, що позивач із заявами про надання додаткової відпустки не зверталася та не надавала жодних документів щодо неотримання даної відпустки батьком дитини, який також жодних доказів не надав, суд зазначає, що такі доводи відповідача є безпідставними, оскільки право працівника на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі його звільнення прямо передбачено законодавством.

Також суд звертає увагу на те, що чинна на той час редакція ст. 19 Закону України "Про відпустки" визначала матір як єдиного суб`єкта правовідносин. Норма щодо обов`язкового підтвердження невикористання відпустки другим із батьків набрала чинності лише 09.05.2021 року та не має зворотної сили в часі на підставі ст. 58 Конституції України

До травня 2021 року стаття 19 Закону № 504 чітко визначала, що додаткова соціальна відпустка на дітей надавалася «жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років».

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2029 роки, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2).

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 року №504/96-ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 року №504/96-ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя О.А. Вовченко