Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №199/5964/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

№ 199/5964/26

провадження 2/201/5230/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року місто Дніпро

суддя Соборного районного суду міста Дніпра Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів і витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 08 травня 2026 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Алекскредит» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що 12 жовтня 2025 року між ним та ТОВ «Алекскредит» був укладений кредитний договір № 8035321. За даним договором позивачеві було перераховано 3650 гривень в національній валюті. Але нажаль у зв`язку із зміною причинно наслідкового зв`язку в довідці ВЛК йому не вчасно нарахували додаткове грошове забезпечення у співвідношенні до 100.000 грн, а тому, через складне фінансове становище позивач не зміг сплатити позику вчасно.

З 2016 року він є громадянином з додатковими соціальними гарантіями, а саме: учасником бойових дій і має відповідне посвідчення. Через не вчасну сплату йому телефонували фахівці відповідача та пропонували сплатити на пільгових умовах з урахуванням ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: сплатити кредит без відсотків та пені. Тобто закрити кредит за тіло займу. Однак після перерахування коштів відповідач через платіжну систему списав з його рахунку заборгованість по кредиту з усіма нарахуваннями.

В порядку досудового вирішення питання позивачем було подано до відповідача заяву про повернення безпідставно набутих коштів. Заява задоволена не була. У своїй відповіді відповідач зазначив перелік необхідних документів для повернення коштів, і, одним із них була довідка форми 5.

Через це позивач направив до відповідача претензію в якій повідомив, що вже надав усі необхідні документи: посвідчення учасника бойових дій, військовий квиток, довідку про участь у бойових діях (після повномасштабного вторгнення). Також додатково надав довідку про участь в Антитерористичній операції, яка тривала на сході України. Додатково пояснив, що довідку форми 5 його військова частина ЗСУ йому не видає у зв`язку із переведенням його до інших сил оборони, а саме: НГУ МВС.

Однак відповідач не надав відповіді. Безпідставно набуті грошові кошти не перераховані. Таким чином, позивач виконав всі зобов`язання перед відповідачем, а останній відмовився перерахувати безпідставно набуті кошти з чого і виник цивільно-правовий спір.

Таким чином, на час подання позову відповідач так і не розрахувався з позивачем: ні коштів, ні витрат, ні санкцій; позивач звернувся до відповідача з питанням повернення коштів йому згідно закону, але відповідач фактично відмовився це робити, не мотивуючи це нічим іншим, тобто отримано відмову, виник спір. Просив стягнути на його користь з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 12 245. 50 грн., звільнити його від сплати судових витрат, судовий збір в розмірі 1331 грн 20 коп. стягнути з відповідача в порядку статті 88 ЦПК, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Алекскредит» не погодився з позовними вимогами, з боргом і задоволенням позову не згоден, вважають, що діяли відповідно до діючого закону, порушень не допускали, будь-якої шкоди не завдавали, на звернення позивача відповідали своєчасно, позовні вимоги безпідставні і не підлягають задоволенню. Правом надання відзиву на позов не скористався. Суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. Отже, слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи.

З`ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані, представлені та добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні без виклику сторін.

Судом з наданих позивачем документів та позиції позивача з`ясовано, що 12 жовтня 2025 року між ним та ТОВ «Алекскредит» був укладений кредитний договір № 8035321. За даним договором позивачеві було перераховано 3650 гривень в національній валюті. Але в довідці ВЛК йому не вчасно нарахували додаткове грошове забезпечення у співвідношенні до 100.000 грн, а тому, через складне фінансове становище позивач не зміг сплатити позику вчасно, утворилася заборгованість по кредиту та відсоткам.

Як стверджує позивач, через не вчасну сплату йому телефонували фахівці відповідача та пропонували сплатити на пільгових умовах з урахуванням ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: сплатити кредит без відсотків та пені. Тобто закрити кредит за тіло займу. Позивач погодився і уклав угоду. Однак після перерахування коштів відповідач через платіжну систему списав з його рахунку заборгованість по кредиту з усіма нарахуваннями.

В порядку досудового вирішення питання позивачем було подано до відповідача заяву про повернення безпідставно набутих коштів. Заява задоволена не була. У своїй відповіді відповідач зазначив перелік необхідних документів для повернення коштів, і, одним із них була довідка форми 5. Через це позивач направив до відповідача претензію в якій повідомив, що вже надав усі необхідні документи: посвідчення учасника бойових дій, військовий квиток, довідку про участь у бойових діях (після повномасштабного вторгнення). Також додатково надав довідку про участь в Антитерористичній операції, яка тривала на сході України. Додатково пояснив, що довідку форми 5 його військова частина ЗСУ йому не видає у зв`язку із переведенням його до інших сил оборони, а саме: НГУ МВС. Тобто витребуваний і необхідний документ він не надав.

Відповідач спочатку не надав відповіді. Позивач звернувся до НБУ і отримав відповідь. На думку позивача, безпідставно набуті грошові кошти вказаним товариством йому так і не перераховані.

Правове обгрунтування позивачем його позову наступне.

З 2016 року він є громадянином з додатковими соціальними гарантіями, а саме: учасником бойових дій і має відповідне посвідчення.

Пункт 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна.

Стаття 1212 Цивільного Кодексу України. Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, позивач виконав всі зобов`язання перед відповідачем, а останній відмовився перерахувати безпідставно набуті кошти з чого і виник цивільно-правовий спір. На правовідносини сторін розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Таким чином, на час подання позову відповідач так і не розрахувався з позивачем: ні коштів, ні витрат, ні санкцій; позивач звернувся до відповідача з питанням повернення коштів йому згідно закону, але відповідач фактично відмовився це робити, не мотивуючи це нічим іншим, тобто отримано відмову, виник спір. Просив стягнути на його користь з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 12 245. 50 грн., звільнити його від сплати судових витрат, судовий збір в розмірі 1331 грн 20 коп. стягнути з відповідача в порядку статті 88 ЦПК, задовольнивши позов в повному обсязі.

Таким чином, на час подання позову відповідач так і не розрахувався з позивачем: не коштів, не витрат, не моральної шкоди; позивач звернувся до відповідача з питанням повернення коштів йому згідно закону, але відповідач факично відмовився це робити, не мотивуючи це нічим іншим, тобто отримано відмову, виник спір. В добровільному порядку вирішити спір не вдалося, на звернення до відповідача позивач отримав відмову і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно положень ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (терміні його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дані правовідносини є за своєю правовою природою є зобов`язальними правовідносинами та регламентовані главою 71 Цивільного кодексу України.

Судом з наданих документів з`ясовано, що в своєму позові позивач посилається на те, що відповідачем на її переконання було незаконно відмовлено в переказі коштів та відмовлено в зарахуванні коштів. Вказане не підтверджується.

Щодо обставин справи та відсутності порушеного права позивача.

12 жовтня 2025 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Алекскредит» був укладений кредитний договір № 8035321. За даним договором позивачеві було перераховано 3650 гривень в національній валюті. Позивач не виконував умови вказаного договору про повернення коштів та відсотків по ньому і за наявності коштів на рахунку боржника в рахунок погашення боргу відповідачем були списані кошти в сумі 12 245 грн..

Аналіз правовідносин сторін, законів і нормативних актів, наданих доказів і матеріалів справи свідчать про наступне.

В перший день військового вторгнення російської федерації в Україну регулятор в особі НБУ прийняв постанову № 18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», якою було введено ряд істотних обмежень, зокрема: зафіксовано офіційний курс станом на 24 лютого 2022 року; обмежено зняття готівки; заборонено видачу коштів в іноземній валюті; зупинено роботу валютного ринку, крім продажу валюти; заборонені транскордонні валютні перекази; призупинено поповнення електронних гаманців електронними грошима та розповсюдження електронних грошей.

«Постановою Правління Національного банку України № 21 від 24 лютого 2022 року внесено зміни до постанови Правління Національного банку України № 18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», зокрема, постанову доповнено після пункту 16 новим пунктом такого змісту: 17. Уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції: Таким чином, наразі банкам заборонено здійснювати вищезазначені валютні операції. Кошти з переказу блокуються і залишаються на спеціальних рахунках НБУ до відповідних змін чи скасувань Постанови № 18 від 24 лютого 2022 року та до кінця воєнного положення в Україні.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб (частина друга статті 56 Закону України «Про Національний банк України»).

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом`якшують або скасовують відповідальність (частина друга статті 56 Закону України «Про Національний банк України»).

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі (частина друга статті 6 Закону України «Про Національний банк України»). Перелік інших функцій, наведено у статті 7 цього Закону, згідно з якою, зокрема, Національний банк виконує такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна (пункт 4); здійснює валютне регулювання, визначає порядок виконання операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами (пункт 14 з 01 серпня 2022 року); здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за банками, а також небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв`язку, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій (пункт 14 у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк згідно з статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до законодавства України кредитування фізичних осіб здійснюється зокрема банками України або небанківськими фінансовими установами. Порядок та умови кредитування, у небанківських фінансових установах, врегульовані положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», іншими законами України. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон про захист військовослужбовців) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку

щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону про захист військовослужбовців

військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та

громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України

та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими

законами.

У частині другій статті 12 Закону про захист військовослужбовців

передбачено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка

пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені

законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону про захист військовослужбовців,

військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час

мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із

числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам

(чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого

періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та

територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в

антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи

безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у

здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і

стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській

областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у

період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення

оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із

збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам

(чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед

підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі

банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом

не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке

віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку,

квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового

будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних

договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або

вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками

зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за

рахунок третіх осіб або держави.

Також: Міністерство оборони України у відповідь на запит

Національного банку щодо застосування пункту 15 статті 14 Закону про захист

військовослужбовців надав наступне роз`яснення. Відповідна пільга має надаватися на підставі наступного переліку документів: а) для військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, а також їх дружин (чоловіків): посвідчення офіцера і генерала або військовий квиток особи рядового, сержантського і старшинського складу (для засвідчення особи); довідка за формою 5 згідно з додатком 21 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 (зі змінами); витяг із наказу (завірена копія наказу) по особовому складу про призначення на посаду (для підтвердження виду військової служби, на якій перебуває військовослужбовець. У разі зазначення виду військової служби в довідці за формою 5 надання витягу із наказу (завіреної копії наказу) по особовому складу не обов`язкове); свідоцтво про шлюб (для дружин (чоловіків) військовослужбовців); б) для військовослужбовців, які перебувають на інших видах служби (крім військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період): посвідчення офіцера і генерала або військовий квиток особи рядового, сержантського і старшинського складу (для засвідчення особи); довідка за формою 5 згідно з додатком 21 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 (зі змінами); витяг із наказу (завірена копія наказу) по особовому складу про призначення на посаду (для підтвердження виду військової служби, на якій перебуває військовослужбовець. У разі зазначення виду військової служби в довідці за формою 5 надання витягу із наказу (завіреної копії наказу) по особовому складу не обов`язкове): свідоцтво про шлюб (для дружин (чоловіків) військовослужбовця); одна із довідок згідно з відповідним додатком до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (Порядок № 413): додатком 1 - для підтвердження безпосередньої участі в АТО в період з 14 квітня 2014 року по 29 квітня 2018 року; додатком 4 - для підтвердження безпосередньої участі в ООС у період з 30 квітня 2018 року по 23 лютого 2022 року; додатком 6 - для підтвердження безпосередньої участі в відповідних заходах у період з 24 лютого 2022 року по теперішній час.

При цьому Міністерство оборони України зазначило, що довідки згідно із зазначеними додатками до Порядку № 413 не завжди можуть бути на руках у військовослужбовців, оскільки ці довідки передбачені для встановлення статусу учасника бойових дій, тому замість них може бути довідка за формою 12 згідно з додатком 28 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 (зі змінами), яка підтверджує періоди безпосередньої участі у відповідних заходах.

Довідки за формами 5 та 12 видаються військовими частинами (установами) за місцем служби військовослужбовців.

Повноваження, якими наділений Національний банк, з метою державного регулювання та здійснення захисту прав споживачів фінансових послуг, основні завдання у сфері державного регулювання ринків небанківських фінансових послуг та принципи, якими повинен керуватися Національний банк при здійснені нагляду за діяльністю на ринках фінансових послуг визначені статтями 21, 23, 25 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».

З метою детального та об`єктивного розгляду звернення позивача Національним банком було встановлено з документів ТОВ «Алекскредит», що дійсно між цим Товариством і позивачем було укладено договір про надання кредиту від 12 жовтня 2025 року, відповідно до умов якого Товариство надало позивачу кредит. 01 листопада 2025 року позивач не здійснив необхідний платіж відповідно до графіку платежів.

В свою чергу Товариство зазначило, що 25 лютого 2026 Товариством дійсно було встановлено телефонний контакт з ОСОБА_1 щодо неналежного виконання умов Договору. Під час розмови позивач повідомили, що має відношення до військової служби, у зв`язку з чим працівником Товариства було поінформовано його про право скористатися пільгами, передбаченими Законом про захист військовослужбовців, а також про необхідність надання відповідного пакета документів до Товариства для застосування таких пільг. Документи згідно переліку надані позивачем не були.

Щодо списання коштів з карткового рахунку ползивача: відповідно пункту 2.1.9. Договору Кредитодавець має право здійснювати безспірне списання грошових коштів з Рахунку Позичальника у випадку виникнення Заборгованості, настання Умови дострокового виконання Зобов`язань за Договором до повного її погашення. Згідно з пункту 2.2.7. укладеного Договору Позичальник, відповідно до умов цього Договору та Правил, має право відмовитись або припинити за вимогою Позичальника списання грошових коштів з Банківського рахунку Позичальника на користь Кредитодавця.

Товариство зауважує, що за змістом пункту 8.1.3. Договору у випадку порушення позичальником виконання графіку платежів, позичальник надає згоду на безспірне списання грошових коштів кредитодавцем з рахунку позичальника до повної сплати заборгованості. Позичальник має право відмовитись або припинити за своєю вимогою в односторонньому порядку списання грошових коштів із рахунку позичальника на користь кредитодавця шляхом: 1) надсилання на поштову адресу кредитодавця заяви з такою вимогою, оформленої у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян»; 2) дистанційно оформити заяву в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця через сайт кредитодавця у розділі «Контакти». Списання коштів на користь кредитодавця здійснюються у розмірах платежів та в строки їх сплати, встановлені договором, а саме відповідно до порядку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у вигляді графіка платежів із визначеними кількістю платежів, їх розміром та періодичністю сплати, що є Додатком № 1 до договору, а також інших умов договору. Кредитодавець розпочинає дії, спрямовані на реалізацію свого права вимагати повернення кредиту, після настання Умови дострокового виконання зобов`язань за договором або виникнення заборгованості, не раніше дня, наступного за датою настання умови дострокового виконання зобов`язань за договором або виникнення заборгованості.

Крім цього, відповідно до пункту 9.2. Договору уклавши цей Договір Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з умовами Договору та Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись своїх обов`язків та виконувати їх.

Станом на 26 березня 2026 року жодних звернень (поштових та/або електронних) позивача щодо відмови або припинення за своєю вимогою списання грошових коштів з банківського рахунку позивача на користь Товариства в односторонньому порядку Товариство від ОСОБА_1 не отримувало.

Товариство, скористалося своїм правом та зокрема 28 лютого 2026 року, СКМ-системою Товариства, здійснювалось ініціювання платежів щодо списання грошових коштів з картки, на яку були перераховані кредитні кошти. Ініціювання платежу у розмірі 15945.50 грн було успішним.

Разом з цим 28 лютого 2026 року за результатами здійсненого списання грошових коштів з карткового рахунку позивача у межах фактично отриманих платежів, останній прийняв рішення про припинення дії Договору у зв`язку з повним виконанням зобов`язань за ним. Станом на 26 березня 2026 року правовідносини між Товариством та ОСОБА_1 відсутні.

14 березня 2026 року на електронну адресу Товариства надійшло офіційне звернення від позивача, відповідно до якого він просив повернути надлишково сплачені грошові кошти за Договором на підставі Закону про захист військовослужбовців.

Відповідачем була надана відповідь на вказане звернення позивача в

якій зазначено, що для застосування пільги, передбаченої пунктом 15 статті 14

Закону про захист військовослужбовців йому необхідно надати документи згідно

вищезазначеного переліку. Документи надані не були.

Необхідно зазначити, що фізичні та юридичні особи як учасники цивільних

відносин врегульовують особисті немайнові та майнові відносини (цивільні

відносини) відповідно до цивільного законодавства. Основним актом цивільного

законодавства України є Цивільний кодекс України, що визначено згідно до

вимог частини другої статті 4 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за

кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)

зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на

умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути

кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)

зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на

умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути

кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання

припиняється виконанням, здійсненим належним чином.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для

виконання сторонами (стаття 629), зобов`язання має виконуватися належним

чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших

актів цивільного законодавства (стаття 526).

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення № 671 Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та вносить їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України, забезпечує їх виконання у Збройних Силах.

У зв`язку з викладеним у разі виникнення додаткових або уточнюючих запитань стосовно застосування норм Закону про військовослужбовців, є доцільним звертатися до Міністерства оборони України.

Сторони кредитного договору можуть врегулювати будь які спірні питання, пов`язані з виконанням ними зобов`язань за кредитним договором, шляхом проведення переговорів та внесення відповідних змін до раніше укладених договорів.

У випадку недосягнення згоди за спірними питаннями - спори розглядаються у судовому порядку відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Стосовно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року 2011-XII - ч. 15.

Там зазначено: ст. 14 Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

(Статтю 14 доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 1275-VII від 20.05.2014; в редакції Закону № 1357-IX від 30.03.2021; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2459-IX від 27.07.2022 - щодо застосування змін див. пункт 2 розділу II; в редакції Законів № 3621-IX від 21.03.2024, № 3633-IX від 11.04.2024; частина п`ятнадцята статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4213-IX від 14.01.2025).

Таким чином, позивач повинен підпадати під дію вказаного Закону і з нього заборонено стягувати відсотки - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них).

Але сторонами, позивачем не надано суду ні розрахунку боргу, не зазначено по кредитному договору, що списано в рахунок заборгованості - тіло кредиту (і скільки), заборгованість за відсотками – яка сума, чи є заборгованість за комісійними винагородами, штрафами, пеня і інш..

Тобто суд взагалі позбавлений можливості вирішити вказане і перевірити в передбачений законом спосіб зазначене позивачем і списане відповідачем, що унеможливлює стверджувати обгрунтованість заявлених позивачем вимог.

Відповідно порушення прав позивача не було і підстави для звернення з позовною заявою відсутні. Лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту та відповідних осіб.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18- рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Однак, позивачем не зазначено, яке право позивача порушене та які наслідки такого порушення, зміст таких порушень, завданих саме Банком.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02 лютого 2021 року № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Саме до таких висновків щодо самостійної підстави для відмови у позові у разі відсутності порушеного права дійшов суд першої інстанції, враховуючи при цьому постанову ВС від 24 лютого 2021 року при розгляді справи № 233/3516/18- ц.

Отже, відповідач діяв правомірно.

Стосовно безпідставно набутих коштів.

Суд враховує позицію ВС України щодо врахування принципу добросовісності при визначенні наявності підстав для повернення безпідставно набутих грошових коштів, викладену у постанові від 04 серпня 2021 року у справі 185/446/18, від 11 січня 2023 року у справі 548/741/21 про застосування ст. 1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів, якщо кошти було сплачено особою, яка знала що в неї немає обов`язку щодо їх сплати.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження

№ 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі– «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок неодноразово робила Велика Палата (ВП) Верховного Суду (ВС) і його застосовували та продовжують застосовувати суди інших інстанцій, включно з касаційними, які також доклали зусиль для формування позиції стадійності захисту права. Суди відмовляють у позові, не завжди аналізуючи аргументи позивача, якщо дійдуть висновку, що позов подали не до того відповідача або не з тими вимогами.

Відмовляючи в позові з підстави обрання неналежного способу захисту, суди керуються принципом процесуальної економії. Згідно з цим принципом слід застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Суд з`ясовує: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачено законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом або договором та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.

Про цей висновок ВП ВС нагадала в постанові від 2 лютого цього року у справі № 925/642/19. Про стадійність захисту права висловилася ще в постанові від 14 жовтня 2019 року об`єднана палата Касаційного господарського суду (КГС) у складі ВС під час розгляду справи № 910/6642/18. За висновком об`єднаної палати, під час вирішення господарського спору суд з`ясовує: чи існує в позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним, якщо здійснюватиметься в той спосіб, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в позові слід відмовити.

Як неодноразово зазначала ВПВС, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від: виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами; змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа; характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ефективний спосіб захисту має відповідати: змісту права чи інтересу; характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Неналежний спосіб захисту як самостійна підстава відмови в позові: суд має право відмовити в задоволенні позову лише через те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту. Відповідний висновок вчергове викладено в постанові КГС ВС у справі № 924/199/20 про визнання поруки припиненою. Серед іншого КГС ВС зосередився на належності способу захисту інтересу. Так, спосіб захисту інтересу боржника, якщо він спрямований на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо: така невизначеність триває; ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрито.

Принцип процесуальної економії передбачає, що суд має ефективно захистити право, унеможлививши повторний позов. Саме тому суди відмовляють у позові, часто не аналізуючи аргументи сторін, якщо обраний спосіб захисту є неналежним. Належність обраного позивачем способу захисту права суд перевіряє в чотири етапи, або стадії. Суд відмовляє у позові, якщо, перевіривши обставини, прийде висновку, що обраний спосіб захисту є неефективним відповідно до викладеної в позові вимоги.

Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 12 ЦПК України передбачає принцип змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами частини 1 та 2 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ч. І ст. 77 ІІПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Така ж правова позиція викладена у рішенні Верховного суду у справі № 205/5383/15-ц від 08 лютого 2018 року.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29 червня 2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав нате, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3- рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Тобто, позивач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права відповідача. Однак, жодних доказiв позивачем до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi домовленості i зобов`язання стосовно позивача відносно боргу, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій віджповідача. Твердження можливе позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Алекскредит» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів і витрат відмовити. Витрати віднести за рахунок держави.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 15, 16, 71, 215, 526, 530, 599, 625, 627, 629, 1054, 1212 ЦК України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів і витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -