Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №504/4671/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1282/26

Номер справи місцевого суду: 504/4671/25

Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Доброславського районного суду Одеської області від 13 квітня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №489603, 21.10.2025 о 11-й годині 25 хвилини за адресою: дор. Новомиколаївська (Старокиївське шосе) 21 км. 500 м., водій ОСОБА_1 керував ТЗ MT125-8 д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, або під впливом лікарських препаратів, а саме: зіниці очей, що не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; повіденка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку водій відмовився, чим порушив п.2.5. Правил дорожнього руху - відмова особи, яка керує ТЗ від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, за що відповідальність передбачена статтею 130 ч.1 КУпАП.

Постановою Доброславського районного суду Одеської області від 13.04.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 ч.1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 665 грн. 60 коп.

Не погодившись з вищевказаною постановою суду, 14.05.2026 захисник ОСОБА_1 – адвокат Бацула М.І. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність, просить суд просить суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови Доброславського районного суду Одеської області від 13.04.2026, скасувати вказану постанову та закрити провадження у справі.

Обґрунтовуючи поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 посилається на те, що копію повного тексту оскаржуваної постанови суду першої інстанції було надіслано на особисту електронну адресу захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності – адвоката Бацули М.І. саме 06.05.2026. На підтвердження вказаних обставин надає скріншот.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №489603 від 21.10.2025 не було під час відеофіксації, а також за відсутності двох свідків. Суд першої інстанції не надав належної оцінки незаконності самої зупинки ТЗ, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація щодо розміщення в умовах збройної агресії Російської Федерації станом на 21.10.2025 в Одеській обл., трасі М-14, 21км. 500м. санкціонованого блокпосту та здійснення на ньому превентивних заходів. Крім того, працівниками поліції не долучено постанови про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, в якому було б відображено причину зупинки ТЗ. З відеозапису, долученого до матеріалів справи, вбачається, що після зупинки ТЗ співробітники поліції не повідомили ОСОБА_1 про те, що в нього виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, в подальшому не було проведено огляд зіниць ОСОБА_1 , а тому, на думку сторони захисту, можна дійти висновку що зазначення у протоколі ознак наркотичного сп`яніння само по собі не свідчить про їх наявність у особи. Суд першої інстанції в постанові від 13.04.2026 помилково зазначив: «В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що під час зупинки поліцейські поводили себе зухвало, він не перебував у стані сп`яніння, проте поспішав на роботу та не мав часу їхати для проходження огляду», оскільки ОСОБА_1 під час судового засідання взагалі не говорив про те, що він поспішає на роботу, а навпаки дав пояснення, що він просив назвати йому законну причину зупинки та просив залучити свідків. ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду, а лише висловив побоювання їхати з поліцейськими без свідків, та просив забезпечити належну процесуальну процедуру.

Направлення на огляд є недопустимим доказом у цій справі, оскільки складено о 11:25 год., тоді як фактична зупинка ТЗ під керуванням ОСОБА_1 відбулась пізніше, крім того таке направлення не було вручено ОСОБА_1 , тому, на думку сторони захисту, співробітниками поліції було порушено порядок направлення водія для проходження огляду з метою виявлення стану наркотичного сп`яніння. Працівниками поліції незаконно проведено обшук автомобіля, під керуванням ОСОБА_1 , крім того останні почали залякувати та погрожувати апелянту. Співробітниками поліції не було відсторонено ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.

В судовому засіданні 14.07.2026 захисник особи, що притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 підтримав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Доброславського районного суду Одеської області від 13.04.2026 та доводи апеляційної скарги, просив задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його інтереси представляє адвокат Бацула М.В., який не заперечував проти розгляду справи без участі апелянта.

Відповідно до ч. 6 ст.294 КУпАП, неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Таким чином, з урахуванням ч.6 ст.294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе слухати справу у відсутність апелянта.

Окрім того, апеляційний суд приймає до уваги, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, оскільки не ставиться питання про погіршення її становища.

Статтею 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Пропущений особою строк на апеляційне оскарження поновляється судом лише за наявності належним чином мотивованого клопотання, у якому повинні бути викладені обставини, що слугували поважними причинами пропуску такого строку, а також обґрунтування того, в чому саме полягає поважність причин пропуску цього строку та яким саме чином такі обставини могли завадити особі оскаржити постанову суду в передбачений законом строк.

Апеляційним судом встановлено, що оскаржувана постанова винесена 13.04.2026. З апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернувся 14.05.2026, тобто з пропуском 10-денного строку на апеляційне оскарження постанови судді 1-ї інстанції, встановленого ст. 294 КУпАП. В матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного листа (а.с. 44), відповідно до якої постанова від 13.04.2026 доставлена на особисту електронну адресу захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності саме 06.05.2026 о 15:54:44.

Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постанова Доброславського районного суду Одеської області від 13.04.2026 надіслана судом: 06.05.2026; зареєстрована: 07.05.2026; забезпечена для надання загального доступу: 08.05.2026.

Тож, ураховуючи вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та поновлення строку на апеляційне оскарження, як такого, що пропущений не з вини апелянта, і розцінює обставини, на які він посилається, як поважні.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП зазначається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями), водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засобі відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Частиною третьої статті 266 КУпАП визначено, що у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, тощо на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разу незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція), згідно якої огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Згідно п. 6 Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Згідно п. 12 Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Згідно п. 9 Інструкції, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Відповідно до п.п. 7-8, 15 Інструкції проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов`язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп`яніння. За результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.

Так, суд дійшов вірного висновку про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об`єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №489603 від 21.10.2025, зміст якого відповідає встановленим фактичним обставинам справи (а.с. 1);

- довідкою про отримання (неотримання) особою посвідчення водія (а.с. 4);

- довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, відповідно до якої, станом на 21.10.2025, ОСОБА_1 протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП (а.с. 5);

- направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 21.10.2025 (а.с. 6).

- відеозаписом, який з-поміж іншого, містить розмову із працівником поліції, в ході якої останній неодноразово пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі, але останній поводить себе зухвало, неодноразово ухиляється від надання чіткої відповіді, що уповноважена особа розцінює як відмову, та повідомляє про це останнього.

Сукупність вищевказаних доказів підтверджують те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та на вимогу поліцейського пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння фактично своїми діями та поведінкою відмовився від проходження огляду в установленому законом порядку, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відеозапис, долучений до матеріалів справи, на який міститься посилання у протоколі про адміністративне правопорушення, сумнівів щодо його достовірності та допустимості не викликає, оскільки фіксує обставини, які відносяться до зазначеної у протоколі події. Відеоматеріал наявний у достатньому об`ємі для з`ясування дійсних обставин, які мають значення для справи та які є достатніми для вирішення питання про наявність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в діях ОСОБА_1 .

Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, працівники поліції мали всі підстави для проведення огляду ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння, оскільки певні ознаки свідчили, що останній може перебувати в стані наркотичного сп`яніння.

Оспорюючи законність підстав для зупинення транспортного засобу працівниками поліції, апелянт посилається, зокрема, на норми ст.35 Закону України «Про національну поліцію», якими передбачено чіткий перелік підстав зупинення працівниками поліції автомобілів.

Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Однак, апелянтом не враховано тієї обставини, що згідно матеріалів справи його транспортний засіб був зупинений на блокпосту.

Згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 року, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався, востаннє - Указом Президента України від 27 квітня 2026 року № 342/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на 90 діб з 05 год. 30 хв. 04 травня 2026 року до 05 год. 30 хв. 02 серпня 2026 року.

Згідно Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в України або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою КМУ №1455 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Згідно п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.

Відповідно до п.10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень та житла громадян при забезпеченні правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ №1456 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

За наведених обставин, доводи апелянта про незаконність дій працівників поліції щодо його зупинки апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки перевірка документів водія ОСОБА_1 здійснювалась на блокпосту, а не в умовах загального контролю дорожнього руху.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп`яніння від 21.10.2025 складено з порушенням хронології подій, то вони є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах норм КУпАП, Інструкції № 1452/735 та Порядку №1103, оскільки ОСОБА_1 на вимогу поліцейського відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я, тому зазначені обставини не вимагали від поліцейського складати направлення на медичний огляд.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте, ОСОБА_1 та його захисник не скористались процесуальною можливістю та не звертались зі скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі. Також, ОСОБА_1 та його захисником не надано відомостей про те, що останні зверталися до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Тобто, матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції, незаконності складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, на що безпосередньо звертає увагу захисник у поданій апеляційній скарзі, як ОСОБА_3 так і його захисником апеляційному суду не надано.

Будь-яких інших належних, допустимих та обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, ставили під сумнів правильність встановлених судом фактичних обставин справи чи свідчили про неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Аналізуючи відомості доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а його вина у вчиненні цього правопорушення повністю доведена та встановлена згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Крім того, суд зазначає, що законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння.

Наведені апелянтом аргументи фактично зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням та власної оцінки обставин справи, однак не підтверджують наявності істотних порушень закону, які могли б вплинути на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У підсумку, за встановлених у справі фактичних обставин суддя першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5. ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Натомість зібраними у справі доказами у повному обсязі підтверджується наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому, адміністративне стягнення накладене судом в межах встановлених законом, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Доброславського районного суду Одеської області від 13 квітня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Доброславського районного суду Одеської області від 13 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова