Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №1522/22327/12 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4083/26

Справа № 1522/22327/12

Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2025 року за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа від 26.04.2013 по справі № 1522/22327/12.

Заявник мотивує свої вимоги тим, що її зобов`язання перед ПАТ «Марфін Банк», які встановлені рішенням суду від 29.11.2012 за кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007, припинилися у зв`язку з прощенням її боргу останнім правонаступником кредитора ПАТ «Марфін Банк» – Козаченко Р.-Н.В.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню – відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, помилково не врахував, що договір про відступлення права вимоги (цесії) є оспорюваним правочином, тобто правочином, недійсність якого прямо не встановлена законом, і такий правочин може бути визнаний недійсним виключно за рішенням суду.

Суд першої інстанції також безпідставно не врахував положення статті 204 ЦК України, якою закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010).

Крім того, суд першої інстанції помилково не врахував, що ні учасники справи, ні інші особи не оспорюють договори відступлення прав вимоги, за якими до ОСОБА_4 перейшли права вимоги до ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції також помилково послався на висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18. Так, у справах № 206/4841/20, № 906/1174/18 боржник оспорював договори відступлення прав вимоги, тоді як у справі, яка переглядатиметься в апеляційному порядку, суд першої інстанції мав вирішити питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а не досліджувати правомірність правочинів, які не оскаржуються жодною особою.

Суд першої інстанції безпідставно не врахував, що сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа (до подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22).

В результаті суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, на 26.05.2025 року о 14:00 годину представник Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Банк», Козаченко Віталій Павлович не з`явилися, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.

Присутній в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Поперечний Денис Ілліч не заперечував проти розгляду справи за відсутності інших осіб, які обізнані про розгляд справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, усвідомленість учасників справи, які не з`явились до суду, обізнаність про розгляд справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що передача прав вимоги від ТОВ «ФК «Алькор Інвест» до фізичної особи ОСОБА_5 суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та статті 1054 ЦК України. Відтак договір відступлення права вимоги №22042021 від 22.04.2021 укладений між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (яке отримало це право вимоги від банку) та фізичною особою ОСОБА_4 є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема переходу прав вимоги до нового кредитора ОСОБА_5 . Оскільки доказів прощення боргу ОСОБА_1 первісним кредитором ПАТ «Марфін Банк» та наступним кредитором ТОВ «ФК «Алькор Інвест» суду не надано, підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням зобов`язання, відсутні.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлені, матеріалами справи підтвердженні наступні обставини справи.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2012 у справі № 1522/22327/12 стягнуто з ОСОБА_1 та з ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Марфін Банк» борг за кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007 з додатковими угодами в загальному розмірі 456 260,85 доларів США та 27 575,05 грн.

28.03.2013 рішення суду залишено без змін постановою апеляційного суду та набрало законної сили.

26.04.2013 Приморський районний суд м. Одеси видав ПАТ «Марфін Банк» виконавчий лист № 1522/22327/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» суми боргу за кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007 з додатковими угодами в загальному розмірі 456 260,85 доларів США та 27 575,05 грн.

26.09.2017 ПАТ «Марфін Банк» уклало із ТОВ «ФК «Алькор Інвест» договір відступлення прав вимоги за Кредитним договором №00375/F0 від 27.02.2007 зі всіма додатковими угодами до нього, за договором поруки з ОСОБА_3 та за іпотечним договором.

22.04.2021 ТОВ «ФК «Алькор Інвест» уклало із фізичною особою ОСОБА_4 договір відступлення права вимоги 22042021, згідно якого відступило права вимоги за Кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007, з усіма змінами та доповненнями до нього, за договором поруки з ОСОБА_3 та за іпотечним договором.

26.05.2023 ОСОБА_4 розірвала шлюб із ОСОБА_6 і змінила своє прізвище на « ОСОБА_7 ».

01.10.2025 ОСОБА_5 зареєструвала у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. повідомлення про прощення боргу за № 3953 наступного змісту:

«Я, ОСОБА_8 , є кредитором ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 (далі за текстом – Боржник), відповідно до договору відступлення прав вимоги 22042021 від 22 квітня 2021 року, договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 27.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О., зареєстрованого в реєстрі за № 136, від 22 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В., зареєстрованого в реєстрі за № 325, що укладені між мною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест».

За вищепереліченими договорами до мене перейшли права вимоги до Боржника за кредитним договором № 00375/FO від 27 лютого 2007 року (зі всіма додатковими договорами та угодами до них) (далі за текстом – Кредитний договір), договором іпотеки, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» та ОСОБА_1 та посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О. 27 лютого 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 136, з усіма змінами та доповненнями до нього (далі за текстом – Договір іпотеки).

Я, ОСОБА_5 , повідомляю ОСОБА_1 , що мною, як Вашим кредитором, прийнято рішення про прощення боргу Боржнику відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України, внаслідок чого з 26 вересня 2025 року я звільняю Вас від всіх зобов`язань по Кредитному договору та Договору іпотеки, а також по всім судовим рішенням, що стосуються їх виконання.

Повідомляю Вам, що у мене не має до Вас жодних претензій як матеріального так і морального характеру з приводу виконання Вами зобов`язань по Кредитному договору та Договору іпотеки.

Також повідомляю, що я не заперечую проти визнання виконавчих документів, виданих на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2012 року у цивільній справі № 1522/22327/12, включаючи виконавчий лист № 1522/22327/12 від 26 квітня 2013 року, такими, що не підлягають виконанню на підставі статті 432 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки обов`язок Боржника відсутній повністю у зв`язку з прощенням боргу кредитором.

Крім того, я не заперечую проти зняття всіх без виключення арештів та заборон, накладених на все та/або на частину майна ОСОБА_1 , що були накладені при примусовому виконанні виконавчих документів, виданих на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2012 року у цивільній справі № 1522/22327/12, зокрема, але не виключно, у виконавчих провадженнях:

№ 42344851 (постанова, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП№42344851, виданий 05.03.2014 року, видавник: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, головний державний виконавець Кравець О.В.);

№ 47019979 (постанова, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП№47019979, виданий 27.03.2015 року, видавник: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, головний державний виконавець Кравець О.В.);

№ 44148920 (постанова, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП№42344851, виданий 05.03.2014 року, видавник: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, головний державний виконавець Кравець О.В.);

№ 48343095 (постанова, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП№48343095, виданий 05.08.2015, видавник: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, головний державний виконавець Кравець О.В.);

у всіх інших виконавчих провадженнях, про які мені може бути не відомо».

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У постанові ВС від 16.01.2018 року по справі № 755/15479/14-ц зазначено, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:

матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання)

та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Отже, при розгляді даної категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд, вирішуючи ці питання має дотримуватись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

У справі, що переглядається встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2012 року справі № 1522/22327/12 стягнуто з ОСОБА_1 та з ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Марфін Банк» борг за кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007 року з додатковими угодами в загальному розмірі 456 260,85 доларів США та 27 575,05 грн.

28.03.2013 року рішення суду залишено без змін постановою апеляційного суду та набрало законної сили.

26.04.2013 року Приморський районний суд м. Одеси видав ПАТ «Марфін Банк» виконавчий лист № 1522/22327/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» суми боргу за кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007 року з додатковими угодами в загальному розмірі 456 260,85 доларів США та 27 575,05 грн.

26.09.2017 року ПАТ «Марфін Банк» уклало із ТОВ «ФК «Алькор Інвест» договір відступлення прав вимоги за Кредитним договором №00375/F0 від 27.02.2007 року зі всіма додатковими угодами до нього, за договором поруки з ОСОБА_3 та за іпотечним договором.

22.04.2021 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» уклало із фізичною особою ОСОБА_4 договір відступлення права вимоги 22042021, згідно якого відступило права вимоги за Кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007 року, з усіма змінами та доповненнями до нього, за договором поруки з ОСОБА_3 та за іпотечним договором.

26.05.2023 року ОСОБА_4 розірвала шлюб із ОСОБА_6 і змінила своє прізвище на « ОСОБА_7 ».

01.10.2025 року ОСОБА_5 зареєструвала у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. повідомлення про прощення боргу за № 3953.

Таким чином, з наведених обставин вбачається, що 22 квітня 2021 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛЬКОР ІНВЕСТ» відступило ОСОБА_4 права вимоги за кредитним договором № 00375/F0 від 27 лютого 2007 року зі всіма додатковими угодами до нього, за договором поруки № 02918-СО від 27 лютого 2007 року із змінами і доповненнями, за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О. 27 лютого 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 136

Набуваючи висновок про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції вказав, що передача прав вимоги від ТОВ «ФК «Алькор Інвест» до фізичної особи ОСОБА_5 суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та статті 1054 ЦК України. Відтак договір відступлення права вимоги №22042021 від 22.04.2021 укладений між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (яке отримало це право вимоги від банку) та фізичною особою ОСОБА_4 є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема переходу прав вимоги до нового кредитора ОСОБА_5 .

Проте, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняєтьсяу такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

У постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження №12-42гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18, пункт 106). При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги».

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у п.48 зазначила, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (ч.2 ст.1083 ЦК України), тобтонаступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін(ст.1079 ЦК України) (10 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі №638/22396/14-ц).

Договір факторингу, який спрямований на передання права вимоги за кредитним договором, передбачає таке передання від однієї фінансової установи (кредитодавця) до іншої фінансової установи. Зважаючи на те, що відчуження зобов`язального права вимоги, що випливає з кредитного договору, відноситься до фінансових послуг, то відчуження такого права банком (іншою фінансовою установою) здійснюється тільки банку, іншій фінансовій установі виключно на підставі договору факторингу.

У випадку, якщо між сторонами укладено договір, який кваліфікується як договір факторингу, незалежно від того, як його пойменовано сторонами, але його суб`єктний склад не відповідає встановленим вимогам, зокрема фактор (набувач права грошової вимоги) не має на момент укладання договору відповідної ліцензії і не включений до Державного реєстру фінансових установ України, то такий договір кваліфікується як оспорюваний, тобто такий, що визнається недійсним судом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Але, як зазначив Верховний Суд в своїй постанові від 27 травня 2021 року у справі №910/8072/20, при вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені оспорюваним договором, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи, що договір відступлення права вимоги 22042021 від 22.04.2021 року який укладений між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та фізичною особою ОСОБА_4 , є оспорюваний, тобто такий, що визнається недійсним судом на підставі ст. 215 ЦК України, з урахуванням відсутності відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, приймаючи до уваги відсутність заперечень серед учасників справи, та інших осіб, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Оскільки з наданих заявником доказів встановлено хронологія переходу права вимоги за Кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007 року, з усіма змінами та доповненнями до нього, до кінцевого набувача ОСОБА_5 та її подальше прощення боргу, що було завірено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М. за № 3953, та додатково підтверджено набувачем у її відповідній заяві на адресу апеляційного суду, наявні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, не перевірив їх належним чином, не взяв до уваги приведені норми закону, не дослідив усіх наданих заявником доказів в обґрунтування заяви та не надав їм належної оцінки.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги та достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження, та видачу дубліката виконавчого документа, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування апеляційним судом ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення по суті вимог заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник Поперечний Денис Ілліч - задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 1522/22327/12, виданий Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 та з ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «МАРФІН БАНК» суми боргу за кредитним договором № 00375/FO від 27.02.2007 з додатковими угодами в загальному розмірі 456 260,85 доларів США та 27 575,05 грн., в тому числі: 322 563,90 доларів США, що за курсом НБУ на 23.07.2012 7,9930 грн./дол. США еквівалентно 2 578 253,25 грн. – заборгованість за наданим кредитом (основний борг); 133 696,95 доларів США, що за курсом НБУ на 23.07.2012 7,9930 грн./дол. США еквівалентно 1 068 639,72 грн. – заборгованість по сплаті відсотків; 1 454,41 грн. заборгованість за пенею за несплату основного боргу; 24 362,18 грн. – заборгованість за пенею за несплату процентів; 1 758,46 грн. – заборгованість по сплаті штрафу за невиконання прийнятих зобов`язань

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено: 30.06.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова