Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №479/1341/25 — Миколаївський апеляційний суд

17.07.26

22-ц/812/1406/26

Провадження № 22-ц/812/1406/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 479/1341/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Доровим Андрієм Олексійовичем, на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області, ухвалене 06 травня 2026 року під головуванням судді Репушевської О.В., повне судове рішення складено 15 травня 2026 року,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позивач зазначала, що відповідач є батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження доньки з літа 2018 року він почав проживати окремо від них, з цього часу не цікавиться життям дитини.

Посилаючись на ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відзиві на позовну заяву представник відповідача – адвокат Доров А.О. - просив відмовити у задоволенні позову. Вказує, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який може застосовуватися лише за умови доведеного умисного, винного та тривалого ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, чого у даній справі не доведено. ОСОБА_2 належним чином виконує обов`язок щодо матеріального утримання дитини, заборгованість зі сплати аліментів відсутня, а обмежене спілкування з дитиною є наслідком систематичного перешкоджання з боку матері дитини, а не його небажання виконувати батьківські обов`язки. Звертає увагу, що з метою захисту прав та інтересів дитини ОСОБА_2 звернувся до органу опіки та піклування із заявою про встановлення порядку побачень з дитиною, що свідчить про його зацікавленість у спілкуванні з донькою та участі у її вихованні.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2026 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Первомайськ Миколаївської області Україна, актовий запис про народження №84 від 07 вересня 2017 року, складений Первомайським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Миколаївській області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1211 грн 20 коп. судового збору.

Задовольняючи позов суд виходив з доведеності факту відсутності відповідача у житті малолітньої дитини протягом тривалого часу, що свідчить про його свідоме самоусунення від батьківства, а тому дійшов висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Доров А.О., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставини, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції не доведено наявність винної та свідомої поведінки батька ОСОБА_2 , спрямованої на ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо доньки ОСОБА_4 . При цьому сам по собі факт окремого проживання батька від дитини, недостатнього спілкування чи відсутності постійного контакту не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав. Вказує, що суд фактично ототожнив недостатність спілкування відповідача з дитиною із свідомим ухиленням від виконання батьківських обов`язків, не врахував, що відповідач заперечував проти позову, зазначав про бажання спілкуватися з дитиною та відновити відносини з нею, про що він зазначав і органу опіки. Судом не встановлено фактів жорстокого поводження батька з дитиною, насильства, алкоголізму, наркоманії, експлуатації дитини чи інших обставин, які б свідчили про небезпечність батька для дитини, не встановлено і факту самоусунення від участі у житті дитини з власної вини без впливу інших обставин. Суд не врахував, що ОСОБА_2 регулярно сплачує аліменти на дитину, не надав оцінки твердженням про існування перешкод у спілкуванні з дитиною, безпідставно звернув увагу на неявку відповідача у судові засідання, хоча його інтереси представляв адвокат. Пояснення свідків зі сторони відповідача були відхилені лише з мотивів їх заінтересованості, що суперечить принципу змагальності та рівності сторін. При цьому показання свідків позивача були покладені в основу рішення без належної критичної оцінки, тоді як вказані особи пов`язані з позивачкою особистими і трудовими відносинами, що свідчить про їх заінтересованість у результаті розгляду справи. Адвокат Доров А.О. посилається також на істотні порушення під час заслуховування дитини та залучення психолога. Так, суд поклав в основу рішення пояснення малолітньої дитини, яка фактично була допитана у присутності матері, не врахувавши, що її присутність могла суттєво вплинути на психологічний стан дитини, її відповіді та зміст наданих пояснень. Заслуховування дитини у присутності матері не забезпечує об`єктивності та самостійності висловленої думки. Крім того судом не було перевірено компетентність та процесуальний статус психолога, який був присутній під час заслуховування дитини. Сам по собі диплом про освіту не є безумовним підтвердженням належної кваліфікації особи для участі у справі як спеціаліста-психолога. Крім того психолог не проводив жодного психологічного обстеження дитини, не складав письмового висновку щодо її емоційного стану, не оцінював рівень самостійності сформованої думки та можливий вплив матері на позицію. За таких обставин, вважає що такі пояснення не можуть вважатися безумовно об`єктивними та достатніми доказами для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав. Вказує, що суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, не дослідив можливості налагодження спілкування між батьком та дитиною, не перевірив можливості визначення способу участі батька у вихованні дитини, не встановив, чи дійсно позбавлення батьківських прав є єдиним можливим способом захисту інтересів дитини. Судом порушено принцип забезпечення найкращих інтересів дитини. Адвокат Доров А.О. також вважає, що суд безпідставно поклав в основу рішення висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, який фактично ґрунтується на підставі однієї довідки та характеристики зі школи щодо того, що батько не відвідував навчальний заклад. Даний висновок має формальний характер та не містить належного обґрунтування необхідності застосування такого виняткового заходу. Суд не надав оцінки заяві відповідача до служби у справах дітей щодо встановлення порядку та часу спілкування з дитиною, яка є доказом, що відповідач прагнув реалізувати свої батьківські права та усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Дулдієр О.А. - просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Вказує, що відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, донька ОСОБА_4 є третьою дитиною, що дає йому право на відстрочку від мобілізації. Звертає увагу, що ОСОБА_2 сплатив борг по аліментам лише після того, як позивачка почала збір документів про позбавлення його батьківських прав. Заяву до органу опіки та піклування про усунення перешкод щодо спілкування з дитиною ним було подано лише після звернення ОСОБА_1 із даним позовом. З 2018 року відповідач почав проживати окремо та ніяким чином не спілкувався з донькою, не писав, не телефонував, не давав коштів на її утримання, до вересня 2025 року заборгованість по аліментам становила 70 000 грн. Вважає, що сплата відповідачем заборгованості за аліментами не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, така сплата не свідчить про відновлення повноцінної участі батька у вихованні доньки, виконання батьківських обов`язків.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Доров О.А. - вказує, що відзив на апеляційну скаргу не спростовує доводів апеляційної скарги, фактично зводиться до повторення обставин, викладених у позовній заяві, не містить жодного правового обґрунтування необхідності застосування найсуворішого заходу сімейно-правої відповідальності.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 – адвокат Доров О.А. - підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дулдієр О.А. – просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на викладені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, від них надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника. В судовому засіданні 07 липня 2026 року представник Органу опіки і піклування – Волошанівська О.І. – вважала апеляційну скаргу необґрунтованою, а оскаржуване рішення – таким, що підлягає залишенню без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено актовим записом про народження №84, складеного Первомайським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 07 вересня 2017 року.

Позивачка з 05.11.2019 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . Наразі вони проживають однією родиною разом із дочкою ОСОБА_3 , 2017 року народження, та спільним сином ОСОБА_6 , 2019 року народження (а.с.6-7, 13).

Судовим наказом, виданим Кривоозерського районного суду Миколаївської області 22 січня 2019 року у справі № 479/81/19 з відповідача на користь позивачки були стягнуті аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 січня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_3 , 2017 року народження, є ученицею 3 класу Бурилівського ліцею Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області. У наданій вказаним ліцеєм характеристиці на ОСОБА_3 зазначено, що мати дівчинки цікавиться навчанням доньки та відповідально ставиться до її виховання, регулярно відвідує школу. Батько дитини жодного разу не приходив до школи, не цікавився шкільним життям доньки.

Відповідач ОСОБА_2 перебуває в зареєстрованому шлюбі, має на утриманні ще двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно висновку Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області як органу опіки та піклування від 12 лютого 2026 року за вих.№03-01/24-209 встановлено, що з літа 2018 року, відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погіршились і вони почали проживати окремо. Згідно довідки та характеристики Бурилівського ліцею Кривоозерської селищної ради від 17 вересня 2025 року №73-19/01 на ученицю 3 класу ОСОБА_3 встановлено, що батько - ОСОБА_2 жодного разу не приходив до школи, не цікавиться життям доньки. ОСОБА_2 у вересні 2023 року звертався до Кривоозерського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_8 про зменшення розміру аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , однак, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено (рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року №484/489/23). 03 лютого 2026 року працівники служби у справах дітей Кривоозерської селищної ради провели бесіду з малолітньою ОСОБА_3 , з метою з?ясування думки дитини щодо доцільності позбавлення батьківських прав батька - ОСОБА_2 відносно неї. Малолітня на питання, хто такий ОСОБА_2 відповіла, що не знає таку людину, а своїм батьком вважає ОСОБА_5 , який, зі слів дитини, утримує її, одягає, купує подарунки, відвідує шкільні урочистості. Зокрема, ОСОБА_5 , який проходить службу в ЗСУ, відпросився на один день, щоб повести дівчинку до 1 класу. ОСОБА_2 на зазначеному заході не був присутній. Під час розмови з ОСОБА_1 стало відомо, що попри те, що наразі ОСОБА_2 сплатив заборгованість зі сплати аліментів, але зовсім не цікавиться життям доньки, не спілкується з нею, не вітає з днем народження. 05 лютого 2026 року відбулося чергове засідання Комісії, на якому розглядалось питання щодо надання висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки - ОСОБА_9 . Під час засідання члени Комісії в телефонному режимі поспілкувались з ОСОБА_2 , який розповів, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3 , 2017 року народження. ОСОБА_2 зазначив, що бажає налагодити стосунки з донькою та відновити спілкування. Зізнався, що наразі не спілкується з малолітньою ОСОБА_3 , оскільки матір дівчинки - ОСОБА_1 чинить перешкоди у спілкуванні з донькою. ОСОБА_2 не зміг назвати дати народження малолітньої доньки та сказати, коли востаннє спілкувався з нею. Враховуючи вищевикладене, діючи згідно чинного законодавства, керуючись ст.164 Сімейного кодексу України, рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кривоозерської селищної ради (протокол засідання від 05 лютого 2026 року №2), Кривоозерська селищна рада як орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 1997 року народження, відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3 , 2017 року народження (а.с.31-32).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо доньки, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Предметом позову у цій справі є позбавлення батька батьківських прав відносно його малолітньої дитини. Правовою підставою позову позивачка (мати дитини) визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України, відповідно до якого мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Оскільки будь-який спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини, ключовим у цій справі є питання про те, що відповідатиме найкращим інтересам ОСОБА_3 , 2017 року народження - збереження правового зв`язку з біологічним батьком ОСОБА_2 (відповідачем у справі) чи втрата останнім особистих немайнових прав щодо доньки та звільнення від обов`язку щодо її виховання.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року (надалі - Конвенція про права дитини) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Водночас, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. 3 метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов`язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми (стаття 18 Конвенції про права дитини).

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").

На необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошено у практиці ЄСПЛ, яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"(рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі "Neulinger and Shuruk v. Switzerland" ("Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії"), п. 135; рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2017 року у справі "М.С. проти України", п. 77). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", п. 100).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод).

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" ЄСПЛ наголосив, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі "Strand Lobben and Others v. Norway" ("Странд Лоббен та інші проти Норвегії") як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Виходячи з тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України, ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20 (провадження № 61-3498св22), від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20 (провадження № 61-8203св22), від 11 січня 2023 року у справі №461/7447/17 (провадження № 61-1858св22), від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21 (провадження № 61-9281св23).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення одного з батьків від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом, закріплений стандарт "достатніх та переконливих доказів", який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є вищим, ніж "вірогідність доказів" (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 594/837/24 (провадження № 61-7685св25)).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Між тим належних, достатніх та переконливих доказів, які б доводили, що відповідач остаточно самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини матеріали справи не містять. За такого колегією суддів не встановлено обставин, які б свідчили про наявність правових підстав для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 .

У спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому, на думку колегії суддів, розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23)).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Проте таких обставин у справі, що переглядається в апеляційному порядку, не встановлено.

На переконання апеляційного суду висновок Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області як органу опіки та піклування від 12 лютого 2026 року за вих.№03-01/24-209 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є недостатньо обґрунтованим, оскільки він побудований тільки на поясненнях позивачки ОСОБА_1 , довідки з учбового закладу, де навчається дитина, та з пояснень малолітньої ОСОБА_3 , тобто без з`ясування всіх об`єктивних обставин, що мають значення для вирішення даного питання. При його складанні не було враховано, що ОСОБА_2 категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав та вказував, що бажає налагодити стосунки з донькою та відновити спілкування. Також у вказаному висновку не надано належної оцінки того факту, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, раніше відповідач не попереджався про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні доньки.

Щодо висловлених ОСОБА_10 на засіданні комісії у справах дітей пояснень, що вона не знає ОСОБА_2 та вважає своїм батьком ОСОБА_5 (чоловіка матері), то колегія суддів враховує, що таке свідчить, що відповідач дійсно не спілкується з дитиною, не приділяє уваги її вихованню та не піклується належним чином про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Проте самі по собі такі обставини не можуть бути підставою для застосування такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав відповідача, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини, та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріали справи не містять належних, достатніх і переконливих доказів на підтвердження доводів відповідача, що його зустрічам та спілкуванню з донькою перешкоджала позивачка.

Разом із тим, враховуючи, що відповідачем у липні 2025 року була погашена заборгованість за аліментами, у листопаді 2025 року була подана заява до Органу опіки та піклування про визначення йому порядку (графіку) участі у вихованні та з огляду на висловлене ОСОБА_2 запевнення, що він бажає налагодити стосунки з донькою та відновити спілкування, відсутність застосування до нього раніше яких-небудь заходів з метою зміни його ставлення до виконання батьківських обов`язків не встановлення фактів, що поведінка чи дії відповідача свідчать про негативний вплив на дитину, колегія суддів вважає, що такі обставини не виключають можливості змінити його поведінку як батька ОСОБА_4 у кращу сторону, а тому питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів ніж позбавлення відповідача батьківських прав, не вдаючись до роз`єднання дитини з кровним батьком.

Водночас встановлені у цій справі обставини тривалого і системного невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо виховання доньки, вказують на наявність підстав для того, щоб з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням ним батьківських обов`язків.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22), від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21 (провадження № 61-4524св23), від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22 (провадження № 61-15411св23)).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 10 червня 2026 року у справі №755/12340/25 (провадження № 61-4425св26).

Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність позивачкою наявності виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, що є крайнім заходом впливу, та з огляду на вищевикладене не буде відповідати найкращим інтересам дитини.

За такого оскаржуване рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Отже апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Доровим Андрієм Олексійовичем, задовольнити.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2026 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на Орган опіки та піклування Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області обов`язку з контролю за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук