Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №595/1698/25 — Миколаївський апеляційний суд

14.07.26

22-ц/812/1486/26

Єдиний унікальний номер судової справи 595/1698/25

Номер провадження 22-ц/812/1486/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

14 липня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання: Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського апеляційного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Інгульським районним судом міста Миколаєва 25 травня 2026 року під головуванням судді Микульшиної Г.А. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення її позову до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Бучацької міської ради, про визначення місця проживання дітей,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Бучацького районного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Бучацької міської ради про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

В позові ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 10 000 грн. на кожну дитину, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття з індексацією визначення розміру аліментів відповідно до закону та визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю – ОСОБА_2 , за її місцем проживання.

Ухвалою судді Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 листопада 2025 року у справі №595/1672/25 роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей та визначення місця проживання дітей. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Бучацької міської ради, про визначення місця проживання дітей. Позовну заяву в цій частині передано до канцелярії суду для здійснення реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, після чого їй присвоєно №595/1698/25.

Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області від 26 листопада 2025 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, вказану цивільну справу №595/1698/25 передано за підсудністю до Інгульського районного суду міста Миколаєва.

Ухвалою Інгульського районного суду від 24 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.

22 травня 2026 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою забезпечення позову.

В обґрунтування заяви вказувала, що після повномасштабного вторгнення сторони разом із дітьми переїхали жити в с. Добропілля Чортківського району Тернопільської області. Згодом позивач разом із дітьми переїхала жити за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить батьку позивача. Протягом останнього року відповідач проживав в одному житлі разом із позивачем та дітьми, однак в окремій кімнаті, дітьми взагалі не цікавився, жодної матеріальної допомоги та утримання дітей не надавав.

Зазначено, що 28 серпня 2025 року відповідач в той час, коли позивач була на роботі, без її відома та згоди, забрав старших дітей – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . За даним фактом позивач неодноразово зверталась до служби у справах дітей та в поліцію. Вказано, що на даний момент позивачу взагалі невідомо де знаходяться старші діти, останні повідомляли, що вони були в місті Одеса. Відповідач неодноразово повідомляв про свій намір забрати й наймолодшого сина – ОСОБА_8 .

Позивач вказувала, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду по справі, через те, що відомості щодо місцеперебування відповідача із дітьми відсутні, а тому неможливо буде виконати рішення суду.

Посилаючись на викладене ОСОБА_2 просила забезпечити позов шляхом:

зобов`язання відповідача повідомляти позивача точне місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язання відповідача забезпечити можливість щоденного необмеженого спілкування позивача з цими дітьми засобами телефонного, електронного та інших засобів зв`язку.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 25 травня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про точне місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – до набрання рішенням законної сили.

Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити можливість щоденного спілкування ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засобами телефонного, електронного та інших засобів зв`язку протягом 30 хвилин кожного дня тижня з кожною дитиною, за попереднім узгодженням конкретного часу спілкування між сторонами – до набрання рішенням законної сили.

Судове рішення мотивовано тим, що особливості умов воєнного стану обумовлюють інтереси захисту життя та здоров`я дітей, їх безпеку - як найвищий пріоритет, тому суд дійшов висновку про задоволення заяви, оскільки неповідомлення відповідачем про точне місцезнаходження дітей, розлучених із матір`ю, порушує права дітей та їх матері в умовах воєнного стану та, зокрема, призводить до затягування розгляду справи щодо надання висновку органом опіки та піклування.

На фоні того, що діти поза їх волею відчужені від матері, існують реальні ризики того, що у разі, якщо у справі буде ухвалено рішення про задоволення позову, виконати таке рішення ефективно та без завдання шкоди дітям буде складно.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, а також приймаючи до уваги відповідність заявлених заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, суд вважав, що заява ОСОБА_2 про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню шляхом, викладеним у резолютивній частині ухвали, враховуючи відсутність в матеріалах справи відомостей щодо графіку дітей та сторін у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідач вказував, що оскаржувана ухвала винесена на підставі документа з ознаками підроблення, оскільки підпис, як на його думку, на заяві про забезпечення позову має суттєві графічні розбіжності з оригінальним підписом ОСОБА_2 та виконаний іншою особою. Вживання заходів забезпечення позову на підставі ймовірно підробленого документу є грубим порушенням ст.149 ЦПК України.

Висновок суду першої інстанції про наявність штучного «відчуження дітей поза їх волею» повністю спростовується наданим електронним доказом — офіційним експортом Telegram-листування малолітнього сина ОСОБА_6 з матір`ю за період по 05 червня 2026 року. Персональні засоби зв`язку та технічна можливість контакту з матір`ю були у малолітніх дітей наявні завжди, жодних обмежень з боку відповідача ніколи не чинилося. Справжньою причиною, чому малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 самостійно припинили спілкування, є деструктивна поведінка самої позивачки.

Вказано, що суд повністю проігнорував безпекові ризики для життя відповідача та дітей у питанні розголошення адреси. Зобов`язання відкрити точну адресу створює пряму загрозу безпеці дітей. У матеріалах справи наявні докази агресивної поведінки позивачки. Розголошення точних координат житла особі з такою поведінкою створює реальний ризик небезпечних провокацій на порозі помешкання дітей.

Твердження позивача про те, що діти перебувають у розшуку або приховуються від органів влади, повністю спростовується наданим електронним доказом – матеріалами листування відповідача з Інспектором ювенальної превенції ГУНП за період з жовтня 2025 року по січень 2026 року. З матеріалів комунікації вбачається, що відповідач діяв відкрито, самостійно ініціював ознайомлення зі справою та надавав поліції необхідні документи. Органами поліції було офіційно зафіксовано, що відповідач має рівні права на виховання, а самі правоохоронці здійснювали збір матеріалів для передачі цивільного висновку до суду, не вбачаючи у діях батька жодних правопорушень.

Звернуто увагу на те, що згідно зі свідоцтв досягнень учнів Одеської гімназії №21 від 01 червня 2026 року, малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 успішно закінчили навчальний рік із високими балами та офіційно переведені до наступних класів. Державний заклад освіти характеризує дітей як емоційно -стабільних, глибоко мислячих та успішних. Повернення дітей або розкриття адреси зруйнує цей стабільний психологічний баланс.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу районного суду – без змін.

Учасники справи в судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, були повідомлені про місце, день та час судового засідання належним чином.

Зважаючи на вимоги ст.ст.128,130, ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала районного суду зазначеним вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, на розгляді в Інгульському районному суді міста Миколаєва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Бучацької міської ради, про визначення місця проживання дітей.

22 травня 2026 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідача повідомляти позивача про точне місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язання відповідача забезпечити можливість щоденного необмеженого спілкування позивача з дітьми засобами телефонного, електронного та інших засобів зв`язку.

Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову у такий спосіб позивач зазначала, що невжиття може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).

Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання дітей має на меті гарантувати дотримання інтересів дітей, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Згідно з п.п.3,10 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine (заява №10383/09) від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», №31111/04, § 54).

Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі №760/15413/19 (провадження №61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі №761/25101/20 (провадження №61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі №752/6099/20 (провадження №61-13598св20).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

При цьому, поки триває тривалий судовий процес, суд за клопотанням одного з батьків може винести ухвалу про забезпечення позову, де визначить тимчасовий порядок спілкування та зобов`яже повідомляти інформацію про місце перебування дітей.

Враховуючи наведене, районний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Сукупність вищезазначених обставин та положень закону вказує на те, що питання про вжиття заходів забезпечення позову судом першої інстанції вирішено правильно.

Доводи апеляційної скарги про те, що обраний судом захід забезпечення позову порушує права батька та дітей, не заслуговують на увагу, оскільки такий захід забезпечення позову не порушує їх прав, а лише тимчасово врегульовує порядок спілкування матері та дітей на час розгляду спору. На думку колегії суддів, визначений спосіб контакту забезпечує підтримання емоційного зв`язку матері з дітьми, відповідає їхнім найкращим інтересам, запобігаючи зміні місця перебування та можливим стресовим ситуаціям у зв`язку з цим.

Не є порушенням і той факт, що в ухвалі суд поклав обов`язок на одного з батьків (відповідача у справі) повідомляти другому (позивачу у справі) про місце проживання дітей, оскільки той із батьків, хто проживає окремо, має повне право на отримання достовірної інформації про місце перебування (проживання) та стан здоров`я дітей.

Підстав для зміни заходів забезпечення позову, визначених районним судом, під час апеляційного перегляду справи, не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу про забезпечення позову судом постановлено з дотриманням норм процесуального закону.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Інгульського районного суду міста Миколаєва від 25 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 17 липня 2026 року