Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №2-1809/94 — Миколаївський апеляційний суд

14.07.26

22-ц/812/1309/26

Єдиний унікальний номер судової справи 2-1809/94

Номер провадження 22-ц/812/1309/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

14 липня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання – Біляєвою В.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Тищенка О.О.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Тищенком Олександром Олексійовичем, ухвалу, яка постановлена Заводським районним судом міста Миколаєва 28 квітня 2026 року під головуванням судді Притуляк І.О. об 11 год. 01 хв. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за матеріалами про відновлення втраченого судового провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

УСТАНОВИЛА:

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 жовтня 1994 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31 січня 1976 року у Палаці урочистих подій м. Миколаєва (актовий запис №152). Вирішено стягнути державне мито при видачі свідоцтва про розірвання шлюбу в органах РАЦСу з ОСОБА_2 в сумі 60 тис. крб., звільнено від оплати ОСОБА_1 .

Не погодившись із судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Тищенко О.О., 06 березня 2026 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Тищенком О.О., залишено без руху. Витребувано із Заводського районного суду міста Миколаєва цивільну справу за №2-1809/1994 р. у паперовому вигляді.

01 квітня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшла відповідь від районного суду, в якій повідомлено, що цивільна справа за №2-1809/1994 р. знищена.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року матеріали з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Тищенком О.О., на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 жовтня 1994 року, повернуто до суду першої інстанції для ініціювання відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєві від 16 квітня 2026 року справу про відновлення втраченого судового провадження призначено до розгляду.

23 квітня 2026 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Тищенка О.О., до суду надійшла заява з поясненнями щодо обставин справи №2-1809/1994, в якій він зазначав, що ОСОБА_1 не зверталась до Заводського районного суду міста Миколаєва із позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , не підписувала та не подавала до суду процесуальних та інших документів, не брала участі у розгляді справи ні особисто, ні через представника, не уповноважувала будь-яких осіб на представництво її інтересів в Заводському районному суді міста Миколаєва в будь-якій справі, а також не отримувала копій судового рішення.

У зв`язку із цим, представник ОСОБА_1 повідомив суд, що не володіє будь-якими документами, які б мали відношення до матеріалів справи №2-1809/94, оскільки ОСОБА_1 не була її учасником, а тому не може надати копії будь-яких документів для відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 квітня 2026 року частково відновлено втрачене судове провадження – цивільну справу №2-1809/94 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, із таких документів:

- рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 жовтня 1994 року.

Ухвалюючи судове рішення, районний суд врахувавши, що в Державному архіві Миколаївської області наявний оригінал рішення суду у справі, вважав встановленим зміст позовних вимог і рішення суду, за винятком повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, а також направлення учасникам справи процесуальних рішень та копії позовних матеріалів, а тому дійшов висновку про часткове відновлення втраченого судового провадження.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Тищенко О.О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження.

Вказано, що в оскаржуваній ухвалі суду помилково зазначено, що ініціатором відновлення втраченого судового провадження був Миколаївській апеляційний суд. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року було повернуто матеріали цивільної справи до суду першої інстанції для ініціювання відновлення втраченого провадження, отже апеляційний суд не був ініціатором такої процесуальної дії, оскільки таке рішення ним не приймалося. Після отримання справи питання про відновлення втраченого судового провадження повинен був ініціювати суд першої інстанції у спосіб ухвалення ним відповідного судового рішення. Відсутність рішення суду першої інстанції про ініціювання питання відновлення втраченого судового провадження вказує на відсутність у справі спеціального суб`єкта, а саме ініціатора, а тому розгляд питання про відновлення втраченого судового провадження відбувся з грубим порушенням ст.489 ЦПК України, що нівелює законність оскаржуваної ухвали.

Зазначено, що на переконання суду достатньою підставою для відновлення втраченого судового провадження є наявність оригіналу рішення суду від 18 жовтня 1994 року в архівній установі. Проте, за такої умови суд першої інстанції повинен був послатися на конкретний доказ, з якого б прямо вбачалася передача районним судом вказаного судового рішення до Держаного архіву Миколаївської області та його отримання останнім. Але оскаржувана ухвала такого посилання не містить. Більше того, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вказує про відсутність акту про передачу ним судового рішення від 18 жовтня 1994 року у даній справі до державного архіву.

Крім того, звернуто увагу на те, що в суді відсутні будь-які інші докази існування справи. З метою підтвердження/спростування даної обставини представником ОСОБА_1 було подано до суду першої інстанції клопотання про витребування алфавітного покажчика справ за 1994 рік. У відповідь на адвокатський запит було отримано лист №04-22/15/2026 від 04 травня 2026 року, до якого було додано аркуш темного кольору без будь-яких найменувань і лише з написом 1994 рік та аркуш з розділами, заповненими рукописним текстом, завірені печаткою суду.

На думку ОСОБА_1 , є підстави вважати, що вказані документи ймовірно є сфальсифікованими в частині запису про цивільну справу за №2-1809/1994 р. і що цей запис було внесено до цього документу виключно з метою легітимізації в Заводському районному суді міста Миколаєва рішення цього суду від 18 жовтня 1994 року, оскільки очевидно, що ця цивільна справа судом не розглядалась, відповідне судове рішення не ухвалювалось.

Зазначено, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки факту відсутності в Заводському районному суді місті Миколаєва акту про знищення матеріалів цивільної справи №2-1809/94.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення таким вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З листа голови Заводського районного суду міста Миколаєва за №7755/2026 від 24 квітня 2026 року вбачається, що згідно з алфавітним покажчиком цивільних справ Заводського районного суду міста Миколаєва за 1994 рік в провадженні суду перебувала цивільна справа №2-1809/1994 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. 18 жовтня 1994 року по справі ухвалено судове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідно до наказів ДСА від 2000-2003рр. «Про затвердження Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання» строк зберігання справ про розірвання шлюбу складав 5 років, в зв`язку з чим станом на теперішній час справа за №2-1809/1994 р. знищена.

У зв`язку із тим, що акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, яким було передано судові рішення Заводського районного суду міста Миколаєва за 1946-1999 роки для науково-технічного опрацювання до Державного архіву Миколаївської області, відсутній у суді, надати його копію про передачу Заводським районним судом міста Миколаєва судового рішення від 18 жовтня 1994 року у справі №2-1809/1994 р. до Державного архів Миколаївської області не є можливим.

До листа додано оригінал рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 жовтня1994 року у справі №2-1809/1994р.

Зі змісту судового рішення вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила розірвати шлюб з відповідачем та розглянути справу у її відсутність.

З відповіді Миколаївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області від 27 серпня 2025 року убачається, що на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 жовтня 1994 року було складено актовий запис про розірвання шлюбу №883 від 08 грудня 1994 року. Відомостей про те, хто саме звертався до органів РАЦС з приводу реєстрації розірвання шлюбу матеріали справи не містять.

Отже, судом встановлено, що у зв`язку із закінченням передбачених строків зберігання, цивільна справа за №2-1809/1994 р. була знищена.

В Державному архіві Миколаївської області зберігся оригінал рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 жовтня 1994 року у справі №2-1809/1994р., який було передано суду.

Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

В силу ст.13 розділу І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (пункт 41 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним стосовно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні(пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

Відповідно до положень ст.488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

За ст.489 ЦПК України визначено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

За змістом ст.493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги частину справи, яка зберіглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.

Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.

Відповідно до ч.3 ст.494 ЦПК України у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

Обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, законодавцем віднесено на розсуд суду. Так, на підставі зібраних і перевірених матеріалів, суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У зв`язку з цим слід враховувати, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, залежить від мети такого відновлення. Метою відновлення втраченого судового провадження найчастіше є одержання завіреної копії судового рішення, апеляційне оскарження судового рішення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, вирішення питань, пов`язаних із зверненням судового рішення до виконання тощо. Так, для оскарження судового рішення, його перегляду за нововиявленими обставинами необхідним є не лише відновлення самого рішення, а й відновлення письмових доказів у справі, які досліджувалися судом і результати оцінки яких відображені у такому рішенні.

Метою відновлення втраченого судового провадження у справі зазначеної категорії є отримання належним чином завіреної копії рішення про розірвання шлюбу для внесення відповідних відомостей про розірвання шлюбу та реалізації його немайнових прав або оскарження такого рішення до апеляційної інстанції.

Верховний Суд у постановах від 21 травня 2025 року в справі №942/924/21, від 17 квітня 2024 року в справі №2-1597/2003 роз`яснив, що відновлення втраченого (і в разі, коли справу знищено за закінченням строку зберігання) повністю або частково судового провадження в цивільній справі, якщо вона була закінчена ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом, судом, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі, за заявою осіб, які брали участь у справі (їх правонаступників), або за ініціативою суду (коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо).

Відновлення втраченого судового провадження є гарантією забезпечення права на судовий захист у цивільному судочинстві. Застосування цього процесуального механізму в разі втрати повністю або частково судового провадження забезпечує можливість реалізації усіх складових права на судовий захист, яке не обмежується лише вирішенням справи судом, а охоплює також право на оскарження судового рішення та його виконання.

При цьому, відновлення втраченого провадження за ініціативою суду допускається у випадку, коли це потрібно для направлення справи до апеляційного суду, виправлення описки у рішенні тощо.

Так, з огляду на те, що ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою на судове рішення про розірвання шлюбу, а здійснити апеляційний перегляд справи було неможливим до відновлення такого провадження у порядку, передбаченому ЦПК України, оскільки справа знищена, то у зв`язку з цим апеляційний суд направив матеріали з апеляційною скаргою до суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2026 року призначено справу до розгляду.

Ухвалюючи судове рішення та відновлюючи втрачене судове провадження по цивільній справі за №2/1809/1994 р., суд першої інстанції виходив з того, що наявні в справі про відновлення втраченого провадження копії документів є належними та достатніми для часткового відновлення втраченого провадження, а саме: в частині рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 жовтня 1994 року (справа №2/1809/1994 р.).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відновлення втраченого судового провадження в наведеній ним частині, що цілком узгоджувалось із метою такого відновлення – передача відновленого судового провадження до апеляційної інстанції через оскарження судового рішення позивачем.

Доводи апеляційної скарги, що втрачене судове провадження у справі відновити неможливо у зв`язку з тим, що позивач заперечує проти його існування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як йшлося вище, зібраних та перевірених судом матеріалів достатньо для постановлення ухвали про відновлення втраченого провадження в певній частині з огляду на необхідність вирішення в подальшому питання щодо передачі справи до апеляційної інстанції, з приводу якого таке ініційовано, а позивачем не були спростовані зібрані судом копії документів у справі.

Щодо доводів про можливу фальсифікацію матеріалів, у тому числі і щодо оглянутого в судовому засіданні алфавітного покажчика цивільних справ Заводського районного суду міста Миколаєва за 1994 рік, то вказані доводи гуртуються лише на припущеннях сторони позивача та не знайшли свого належного підтвердження.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків оскаржуваного судового рішення.

У відповідності до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому за вказаних обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Тищенком Олександром Олексійовичем, – залишити без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 17 липня 2026 року