Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №132/739/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 132/739/26

Провадження № 33/801/730/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

за участі секретаря судового засідання Закерничної А. О.,

розглянувши в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє захисник – адвокат Пасічник Тарас Валерійович, на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 122-2, ч. 5 ст. 126 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року матеріали справи про адміністративні правопорушення за № 132/739/26, № 132/757/26, №132/759/26 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 122-2, ч. 5 ст. 126 КУпАП, об`єднано в одне провадження і присвоєно об`єднаній справі № 132/739/26.

Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 122-2 ч. 5 ст. 126 КУпАП і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 40 800 гривень в дохід держави, з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу, а також стягнуто з нього на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

У справі встановлено, що згідно з протоколом серії ЕПР1 № 602925 складеним 28.02.2026 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 бат. БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП сержантом поліції Амонс А. А., 28.02.2026 близько 16 год. 00 хв. в м. Калинівка, по вул. В. Нестерчука буд. 50, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Toyota RAV4» д.н.з. НОМЕР_2 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук, підвищена жвавість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння водій відмовився у встановленому законом порядку та у повному обсязі на місці зупинки т/з при безперервній відеофіксації на портативні відеореєстратори номер 476004, 476005,476855,475438, чим порушив п.2.5. ПДР.

Згідно з протоколом серії ЕПР1 № 602919 складеним 28.02.2026 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 бат. БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капралом поліції Мацюк І. О., 28.02.2026 близько 15 год. 40 хв. Вінницька область, Хмільницький район, м. Калинівка, А/Д М-21, 279 км. водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Toyota RAV4» д.н.з. НОМЕР_2 на вимогу працівників поліції про зупинку т/з завчасно подану за допомогою проблискових маячків та звукового сигналу не зупинився та продовжив рух. Був зупинений шляхом переслідування патрульним автомобілем та зупинений в м. Калинівка по вул. В. Нестерчука, 50, чим порушив п.2.4 ПДР.

Відповідно до протоколу серії ЕПР1 № 602948 складеного 28.02.2026 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 бат. БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП сержантом поліції Амонс А. А., 28.02.2026 о 16 год. 00 хв. в м. Калинівка, по вул. В. Нестерчука, буд. 50, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Toyota RAV4» д.н.з. НОМЕР_2 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами від 09.01.2025 Олександрівським районним судом в Донецькій області терміном на 5 років, чим повторно протягом року вчинив правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП, постанова серії ЕНА 6741644 від 28.02.2026, чим вчинив правопорушення за ч. 5 ст.126 КУпАП та порушив вимоги п.2.1.а ПДР.

Не погодившись з постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє захисник – адвокат Пасічник Т. В., подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та такою, що не відповідає обставинам справи, просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 122-2, ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що сторона захисту заперечує проти протоколів серії ЕПР1 № 602925 від 28.02.2026, серії ЕПР1 № 602919 від 28.02.2026 та серії ЕПР1 № 602948 від 28.02.2026.

Звертає увагу, що докази відмови ОСОБА_1 від проходження огляду в медичному закладі охорони здоров`я матеріали справи не містять.

Так, з доданих до матеріалів справи відеозаписів з нагрудної камери працівників поліції вбачається, що ОСОБА_1 наголошував, що згоден пройти огляд і просив не інкримінувати йому відмову від проходження такого огляду.

Єдиною вимогою було направлення його на транспортному засобі, який є на балансі військової частини як бойова одиниця та наявності зброї та амуніцій, які не можуть бути передані у розпорядження третіх осіб.

Вказані обставини були розцінені як відмова від проходження такого огляду, яка при її наявності була б правомірною.

Зазначає, що з матеріалів справи також не вбачається, що водій допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити. У зв`язку з цим всі наступні вимоги працівників поліції ОСОБА_1 не зобов`язаний був виконувати.

Із доданого відеозапису з бодікамери працівників патрульної поліції вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово вказував, що не порушував жодних правил дорожнього руху та на безпідставність зупинки транспортного засобу.

Тому вважає, що всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, ч. 1 ст. 122-2 КУпАП та ч. 6 ст.126 КУпАП.

Зауважує, що у п.п.1 п.2 Розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 №1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 № 28/32999 (далі - Інструкція), передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Всупереч вказаній нормі, з наданого відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції не вбачається момент виявлення або фіксування правопорушення.

У зв`язку з чим вказаний запис не можна приймати до уваги оскільки він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення протоколу.

Сторона захисту також зазначає, що ОСОБА_1 повідомляв, що знаходиться при виконанні бойового завдання. Отже вважає, що працівниками поліції були проігноровані норми ст. 266-1 КУпАП, оскільки огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

При цьому, на переконання апелянта, ознаки знаходження у стані наркотичного сп`яніння вказані формально, оскільки огляд на місці не проводився.

Вказує, що відповідно до висновку щодо результату медичного огляду з метою виявлення наркотичного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 28.02.2026, виданого КП «Калинівська «ЦРЛ» КМР ОСОБА_1 не перебуває у стані наркотичного сп`яніння.

Також, з наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не роз`яснювались його права, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 266 та ст. 268 КУпАП, що стало підставою порушення огляду.

Разом з тим, звертає увагу суду, що відповідно до п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», «суди не вправі застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала».

При цьому, у постанові Верховного суду від 29.03.2023 у справі №145/932/20 зазначено: «Згідно зі сталою правозастосовною практикою, позбавлення права керування транспортними засобами суд не вправі призначити як додаткове покарання особі, яка його не має». Тобто позбавленню права керувати транспортними засобами підлягають виключно водії, які були таким правом наділені. Інші ж особи, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за вказаною статтею лише шляхом накладення адміністративного стягнення у виді штрафу.

Разом з тим, ОСОБА_1 не має права керування транспортними засобами, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, що навіть за умови вчинення адміністративного правопорушення, не маючи права керувати транспортними засобами (при відсутності посвідчення водія), закон не передбачає позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, які такого права не набули (не отримували посвідчення водія).

Щодо рапортів працівників патрульної поліції, зазначає, що вони є зацікавленими особами при розгляді цієї справи, а тому вказане ставить під сумнів дотримання вимог щодо об`єктивності з`ясування обставин справи.

Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому сторона захисту вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, ч. 5 ст.126 КУпАП та ч.1 ст.122-2 КУпАП не доведена допустимими та достовірними доказами. При цьому, вина є основною ознакою суб`єктивної сторони правопорушення та її відсутність свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення.

Одночасно ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, обґрунтовуючи своє клопотання тим, що, справу розглянуто у його відсутність, постанову він не отримував. Зі змістом оскаржуваної постанови та матеріалами справи ознайомився захисник.

За юридичною допомогою ОСОБА_1 також звернувся 29.05.2026, що підтверджується договором про надання юридичних послуг, а самі матеріали справи отримані захисником 02.06.2026 через підсистему «Електронний суд».

Звертає увагу, що апелянт є військовослужбовцем, діяльність якого була спрямована на захист життя, здоров`я як себе так і своїх близьких, допомоги громадянам, державі, захисту суверенітету, надання відсічі ворогу. При цьому строк звернення до суду сплив під час дії воєнного стану.

Вказані обставини унеможливлювали звернення апелянта для правового захисту своїх порушених прав та інтересів або звернення за юридичною допомогою. Тому вважає, що процесуальний строк на подання апеляційної скарги пропущений з поважних причин.

Згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 289 КУпАП, в разі пропуску строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.

При вирішенні питання про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження апеляційний суд виходить із того, що постанова Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року була ухвалена за відсутності ОСОБА_1 та була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 23 квітня 2026 року.

З матеріалів справи вбачається, що копія постанови скаржнику для відома не надсилалася (а.с.38-40). Докази фактичного отримання цієї постанови ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

За юридичною допомогою ОСОБА_1 звернувся 29.05.2026, що підтверджується копією договором про надання правничої допомоги (а.с.52). Матеріали справи отримані захисником 02.06.2026 через підсистему «Електронний суд», а апеляційну скаргу подано засобами поштового зв`язку 10.06.2026.

Беручи до уваги зазначені обставини, положення Конституції України щодо права на апеляційне оскарження судових рішень, а також усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Мельник проти України», «Пономарьов проти України»), де підкреслено необхідність забезпечення реального та ефективного доступу до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження було пропущено з поважних причин.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за можливе поновити строк на апеляційне оскарження постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 – адвокат Пасічник Т. В. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи апеляційної скарги, пояснення захисника Пасічника Т. В. суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Апеляційний суд, враховуючи положення ст. 294 КУпАП, переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

За змістом ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності, а положеннями ст. 245 цього ж Кодексу визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З аналізу ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведено достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі.

Судом встановлено, що відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 602925 складеного 28.02.2026 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 бат. БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП сержантом поліції Амонс А. А., 28.02.2026 близько 16 год. 00 хв. в м. Калинівка, по вул. В. Нестерчука буд. 50, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Toyota RAV4» д.н.з. НОМЕР_2 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук, підвищена жвавість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння водій відмовився у встановленому законом порядку та у повному обсязі на місці зупинки т/з при безперервній відеофіксації на портативні відеореєстратори номер 476004, 476005,476855,475438, чим порушив п.2.5. ПДР.

Згідно з протоколом серії ЕПР1 № 602919 складеним 28.02.2026 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 бат. БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капралом поліції Мацюк І. О., 28.02.2026 близько 15 год. 40 хв. Вінницька область, Хмільницький район, м. Калинівка, А/Д М-21, 279 км. водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Toyota RAV4» д.н.з. НОМЕР_2 на вимогу працівників поліції про зупинку т/з завчасно подану за допомогою проблискових маячків та звукового сигналу не зупинився та продовжив рух. Був зупинений шляхом переслідування патрульним автомобілем та зупинений в м. Калинівка по вул. В. Нестерчука, 50, чим порушив п.2.4 ПДР.

Відповідно до протоколу серії ЕПР1 № 602948 складеного 28.02.2026 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 бат. БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП сержантом поліції Амонс А. А., 28.02.2026 о 16 год. 00 хв. в м. Калинівка, по вул. В. Нестерчука, буд. 50, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Toyota RAV4» д.н.з. НОМЕР_2 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами від 09.01.2025 Олександрівським районним судом в Донецькій області терміном на 5 років, чим повторно протягом року вчинив правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП, постанова серії ЕНА 6741644 від 28.02.2026, чим вчинив правопорушення за ч. 5 ст.126 КУпАП та порушив вимоги п.2.1.а ПДР.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КпАП України).

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ “Про національну поліцію”, поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно правових позицій, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту. а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясувати всі обставини, перелічені в статтях 247, 280 КУпАП, надати оцінку не тільки тим доказам, які доводять винуватість, але й оцінити доводи та докази, які виправдовують особу.

Зазначених вимог місцевий суд, розглядаючи дану справу, не дотримався повною мірою, оскільки поза увагою та без належної оцінки суду залишились обставини, які істотно вплинули на висновки щодо визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння особою, що керує транспортним засобом.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 2, 3 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно з вимогами п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція) огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно п. 7 даної Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП (далі заклад охорони здоров`я).

У разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Огляд водія транспортного засобу на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я проводиться у присутності поліцейського в будь-який час доби із застосуванням спеціальних технічних засобів лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря — фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне вдосконалення за відповідною програмою згідно із законодавством. Тематичне вдосконалення обов`язково включає в себе опрацювання методики відбору зразків, їх консервування, маркування, упаковки, зберігання та транспортування до лабораторії, а також документальне оформлення всіх цих процедур.

Метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп`яніння в обстежуваної особи.

За таких обставин, оскільки за змістом ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, є окремою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності незалежно від того тверезий водій чи ні.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.

Під крайньою необхідністю законодавець визначив дію, яка хоч і передбачена КУпАП, або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, проте вчинена для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам, і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкоду є менш значною, ніж відвернена.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Захисником надана суду копія посвідчення про відрядження інструктора групи інспекторів в/ч НОМЕР_3 старшому сержанту ОСОБА_1 .

З дослідженого судом відеозапису встановлено, що ОСОБА_1 , на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я відповів, що погоджується на його проходження, не заперечує щоб викликали лікаря. На що йому працівник поліції роз`яснив, що такий порядок не передбачений і йому треба їхати до лікарні в автомобілі поліції. Проте ОСОБА_1 категорично не погоджується залишити службовий автомобіль зі зброєю і амуніцією без нагляду. При спілкуванні з своїм командуванням по телефону пропонує їхати до закладу охорони здоров`я на службовому автомобілі у супроводі працівників поліції, на що працівники поліції не погоджуються, оскільки в такий ситуації він не має права керувати транспортним засобом. На це водій пропонує сісти за кермо працівнику поліції, а він буде поруч, проте така пропозиція теж була відхилена. Після наступної пропозиції пройти огляд ОСОБА_1 повідомляє, що під`їдуть його військовослужбовці, а він поїде з працівникам поліції на огляд до закладу охорони здоров`я. Однак працівниками поліції був складений протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Норми статей Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вказують на необхідність вчинення тих чи інших дій для запобігання втрати військового майна.

Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність за втрату зброї, боєприпасів, засобів пересування, предметів технічного постачання та іншого військового майна, які були ввірені військовослужбовцю для службового користування. Така відповідальність передбачена статтею 413 КК України.

Суд вважає, що ОСОБА_1 був змушений порушити положення ч. 1 ст. 130 КУпАП, з огляду на встановлені судом обставини і поясненнями захисника, а тому підпадають під визначення поняття крайньої необхідності за ст. 18 КУпАП, оскільки за встановлених судом обставин не міг забезпечити належне зберігання ввіреної йому зброї і військового майна.

Крім того, загроза суспільним відносинам у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, завдана діями ОСОБА_1 , була знівельована шляхом проходження останнім огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції шляхом самозвернення до КП «Калинівська ЦРЛ» КМР, у присутності сержанта поліції ОСОБА_2 , за висновком якого від 28.02.2026 у ОСОБА_1 ознак сп`яніння не виявлено.

Викладені у протоколах серії ЕПР1 № 602919 від 28.02.2026, серії ЕПР1 № 602948 від 28.02.2026, фабули адміністративних правопорушень чітко відображають всі їх істотні ознаки, а дії ОСОБА_1 кваліфіковані правильно за ч. 1 ст. 122-2, ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Висновки суду першої інстанції про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 5 ст. 126 КУпАП є правильними і узгоджуються з дослідженими судом доказами, а саме: копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серії ЕНА №6741644 від 28.02.2026 за ч. 4 ст. 126 КУпАП (а.с.21); довідкою про повторність вчинення ОСОБА_1 правопорушення за ч. 4 ст.126 КУпАП на протязі року (а.с.22); та дослідженими відеозаписами з місця події, де відеофіксація велась на нагрудні бодікамери працівників поліції.

Адміністративна відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч. 2-4 цієї статті, а саме: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч. 2 ст. 126 КУпАП); керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 3 ст. 126 КУпАП); керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП).

Диспозиція ч. 1 ст. 122-2 КУпАП передбачає невиконання водіями вимог поліцейського, а водіями військових транспортних засобів - вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу.

Відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Згідно з пунктом 8.9 Правил дорожнього руху України, вимога про зупинку транспортного засобу подається поліцейським за допомогою: сигнального диска з червоним сигналом чи світлоповертачем або руки, що вказує на відповідний транспортний засіб та подальше місце його зупинки; увімкненого проблискового маячка синього і червоного або лише червоного кольору та (або) спеціального звукового сигналу; гучномовного пристрою; спеціального табло, на якому зазначається вимога про зупинку транспортного засобу. Водій повинен зупинити транспортний засіб у вказаному місці з дотриманням правил зупинки.

Цих вимог Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 не дотримано.

Диспозиція ч. 5 ст. 126 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують транспортним засобом, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколах поліцейського та в постанові судді суду першої інстанції присутнє посилання на порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.1а ПДР, згідно яких водій механічного т/з повинен мати при собі посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії.

Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний транспортний засіб, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій транспортний засіб таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Керування транспортним засобом особою, яка не має права на керування транспортним засобом, вчинене повторно після накладення адміністративного стягнення, віднесене до грубих порушень правил безпеки руху, які вчинені навмисно і свідчать про підвищену суспільну шкідливість у зв`язку з чим і передбачена сувора відповідальність в порівнянні з іншими правопорушеннями.

Згідно зі статтею 251 КУпАП відеозапис належить до доказів у справі про адміністративне правопорушення. З метою всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності судом апеляційної інстанції було досліджено відеозапис з нагрудної камери працівника поліції.

Як убачається з матеріалів справи та апеляційної скарги ОСОБА_1 не заперечував того факту, що на момент зупинки працівниками поліції не мав посвідчення водія та права на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Водночас встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , керування яким потребує наявності посвідчення водія категорії «В».

Разом з тим сам по собі факт проходження військової служби, участі у бойових діях чи виконання службових обов`язків не звільняє особу від обов`язку додержуватися вимог законодавства у сфері безпеки дорожнього руху та не надає права керувати транспортним засобом без наявності посвідчення водія відповідної категорії.

Відповідно до частини дев`ятої статті 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія. Згідно з пунктом 2.1 «а» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу зобов`язаний мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Вказані вимоги є загальнообов`язковими для всіх учасників дорожнього руху незалежно від їхнього статусу, посади чи місця проходження служби.

Відповідно до Положення по підготовці водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуску їх до керування транспортними засобами, затверджено наказом Міністра оборони України від 10.01.97 N 5 (у редакції наказу Міністра оборони України від 27.07.2011 N 453), яке визначає порядок допуску водіїв до керування транспортними засобами Збройних Сил України різних категорій, кваліфікаційні характеристики професій водіїв транспортних засобів та організацію підготовки водіїв та інших фахівців автомобільної служби Збройних Сил України, присвоєння військовослужбовцям Збройних Сил України кваліфікації водія, визначено, що водії автомобілів, трактористи-машиністи, механіки-водії багатовісних спеціальних колісних шасі та тягачів, гусеничних машин (далі - водії) мають право керувати лише транспортними засобами відкритих категорій. Водії транспортних засобів інших категорій допускаються до керування ними після перепідготовки та одержання посвідчення водія відповідної категорії (п. 2.1. Положення).

Із відеозапису, дослідженого судом апеляційної інстанції, вбачається, що під час зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 дійсно повідомляв працівників поліції про проходження ним військової служби.

Однак такі обставини не спростовують встановленого факту відсутності у нього права на керування транспортним засобом та не виключають складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП.

Перевіряючи аргументи сторони захисту щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Суд першої інстанції врахував вказані положення КУпАП та обґрунтовано встановив, що більш серйозним є передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП правопорушення, та наклав стягнення на ОСОБА_1 в межах передбаченої ч. 5 ст. 126 КУпАП санкції.

Зокрема, санкцією вказаної частини статті КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами.

Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника стягнення як у виді штрафу в певному розмірі так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.

Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст. 33, ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Так, слід взяти до уваги, що норми чинного КУпАП не встановлюють будь-яких обмежень щодо накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керування транспортними засобами.

При цьому санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП є безальтернативною стосовно видів стягнень, які мають бути накладені на особу, що порушила відповідні вимоги ПДР; дискреційні повноваження суду згідно з цією нормою поширюються виключно на визначення строку позбавлення права керування та вилучення транспортного засобу.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 4 вересня 2023 року у справі № 702/301/20 зазначила, що суд може призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, визнаній винною у порушенні правил безпеки дорожнього руху, незалежно від того, чи мала вона посвідчення водія на момент вчинення правопорушення.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статті КУпАП, і полягає у забороні керування транспортними засобами.

Позбавлення права керування транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст. 23 КУпАП.

Постанова ж Пленуму Верховного Суду України, на яку посилається апелянт, була ухвалена тоді, коли ст. 126 КУпАП була у іншій редакції і не передбачала відповідальності за вчинення даного правопорушення.

Окрім того, на обґрунтування такого свого твердження апелянт посилається на постанову Верховного суду від 29 березня 2023 року у справі № 145/932/20.

Проте, апеляційний суд при вирішенні цього питання вважає за доцільне застосувати більш пізню практику Верховного суду, а саме – постанову від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, де Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Регулярні порушення, особливо керування транспортом особою, що не має та ніколи не отримувала посвідчення водія, створюють серйозну загрозу для громадськості та виправдовують застосування такої санкції, як позбавлення права керування транспортними засобами. У таких ситуаціях суду слід виходити із принципу захисту безпеки громадян та попередження правопорушень, оскільки, наявність права керування як офіційного документа не є єдиною умовою для застосування санкції позбавлення права керування транспортними засобами – більш важливою є необхідність забезпечення безпеки на дорогах.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_1 будь-яких інших порушень Правил дорожнього руху України під час керування транспортним засобом.

На переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчиненні ним адміністративні правопорушення та є способом його самозахисту.

Таким чином, ані в апеляційній скарзі, ані під час розгляду справи судом апеляційної інстанцій апелянт не навів переконливих доводів, які б свідчили про відсутність в діях ОСОБА_1 як і події, так і складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 5 ст. 126 КУпАП.

З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку, що висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не відповідають фактичним обставинам справи. а тому в ці частині постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП слід скасувати, провадження у справі закрити. В решті постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року слід залишити без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє захисник – адвокат Пасічник Тарас Валерійович – задовольнити частково.

Постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати, провадження у справі закрити.

В решті постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко