Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №742/1989/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 3/742/486/26

Єдиний унікальний № 742/1989/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого-судді Павлова В.Г.,

при секретарі судового засідання Рубан Ж.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Прилуцького РВП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП

за участі:

особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

захисника Маркович А.Ю.

УСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №629852, 02.04.2026 р. о 01 год. 06 хв. в м. Прилуки по вул. Європейська-Котляревського, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Mercedes-Benz» Vito 108 D /д.н.з. НОМЕР_1 / з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення вимови та порушення координації рухів.

Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що в нічний час 02.04.2026 р. він дійсно перебував у автомобілі «Mercedes-Benz» Vito, /д.н.з. НОМЕР_1 /, однак не як водій, а як пасажир. ОСОБА_1 стверджував, що автомобілем керував ОСОБА_2 , який, не виконавши вимогу працівників поліції про зупинку, запропонував заїхати на територію житлової забудови та залишити автомобіль. Оскільки на той час діяла комендантська година, він погодився із зазначеною пропозицією, побоюючись наслідків її порушення. Після зупинки автомобіля він разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вибіг із транспортного засобу, однак лише його було затримано працівниками поліції, які помилково вважали, що саме він керував автомобілем. ОСОБА_1 зазначив, що від самого початку заперечував факт керування транспортним засобом та послідовно стверджував, що функцій водія не виконував. Саме з цих підстав він відмовився від проходження запропонованого працівниками поліції огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, оскільки вважав, що обов`язок проходити такий огляд покладається виключно на особу, яка керувала транспортним засобом.

Захисник-адвокат Маркович А.Ю. просив закрити провадження у справі з підстав відсутності в діях його підзахисного складу адміністративного правопорушення. Узагальнений зміст аргументів сторони захисту зводився до не доведеності виконання його підзахисним функцій водія, оскільки жоден із наданих суду доказів не підтверджує беззаперечно, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом у момент його переслідування працівниками поліції та до моменту зупинки. Захисник звернув увагу на те, що працівники поліції не здійснювали безперервного візуального спостереження за особою, яка перебувала за кермом автомобіля, а відеозапис не містить чіткої фіксації моменту виходу особи саме з місця водія.

Захисник також зазначив, що сама по собі відмова особи від проходження огляду на стан сп`яніння не може бути достатньою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, якщо не доведено, що така особа була водієм транспортного засобу. Оскільки обов`язок пройти відповідний огляд відповідно до вимог п.2.5 ПДР покладається саме на водія транспортного засобу, то попередньому встановленню підлягає факт виконання особою функцій водія. На переконання сторони захисту, працівниками поліції такого факту належними та допустимими доказами доведено не було.

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_2 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність, повідомив, що 02.04.2026 р. о 01 год. 06 хв. в м. Прилуки по вул. Європейська-Котляревського саме він здійснював керування автомобілем «Mercedes-Benz» Vito 108 D /д.н.з. НОМЕР_1 /. Свідок повідомив, що усвідомлює можливість понесення відповідальності за невиконання вимог працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу.

Суд, вислухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, допитавши свідка, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до пункту 2.5 ПДР водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, обов`язок пройти відповідний огляд покладається виключно на особу, яка є водієм транспортного засобу, тобто здійснює його керування.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. Пленум Верховного Суду України у пункті 27 постанови від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснив, що під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання особою функцій водія під час руху транспортного засобу незалежно від способу його пересування.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №404/4467/16-а, відповідно до якої керування транспортним засобом полягає у здійсненні технічних дій, спрямованих на приведення транспортного засобу в рух, його переміщення, зміну напрямку руху чи швидкості.

Таким чином, для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підлягає доведенню насамперед факт виконання особою функцій водія транспортного засобу. Лише після встановлення цієї обставини виникає обов`язок такої особи пройти огляд на стан сп`яніння відповідно до вимог пункту 2.5 ПДР.

Відповідно до частин першої - третьої статті 266 КУпАП огляду на стан сп`яніння підлягають особи, які керують транспортними засобами та щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння. Отже, закон пов`язує виникнення обов`язку пройти огляд саме із встановленням факту керування транспортним засобом.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, що прямо передбачено статтями 251 та 255 КУпАП. Крім того, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Отже, саме орган поліції повинен надати суду належні, допустимі та достатні докази, які б у своїй сукупності підтверджували всі обов`язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, у тому числі факт керування транспортним засобом особою, щодо якої складено протокол.

Досліджені судом матеріали справи такого підтвердження не містять. З переглянутих у судовому засіданні відеозаписів не вбачається безперервної фіксації переслідування транспортного засобу, моменту його остаточної зупинки та виходу конкретної особи безпосередньо з місця водія. Надані відеозаписи не містять об`єктивних даних, які б дозволяли беззаперечно встановити, що саме ОСОБА_1 до моменту зупинки виконував функції водія автомобіля.

Надані в розпорядженні суду відеозаписи підтверджують лише подальше спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 після зупинки транспортного засобу, однак самі по собі не доводять факту його керування автомобілем. Жодного іншого об`єктивного доказу, який би підтверджував, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом автомобіля під час його руху, матеріали справи також не містять.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 повідомив, що саме він керував автомобілем у момент зазначених подій. Суд, оцінюючи показання свідка ОСОБА_2 про те, що саме він керував транспортним засобом у момент подій, враховує наступне. В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у транспортному засобі спільно в момент події, що не виключає наявності між ними знайомства чи товариських стосунків.

Суд не залишає поза увагою обставину, що визнання свідком факту керування транспортним засобом об`єктивно покладає на нього ризик притягнення до відповідальності за невиконання законної вимоги працівника поліції про зупинку транспортного засобу, а також, за наявності підстав, за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, безпосередньо щодо нього самого. Свідок, повідомляючи такі відомості, діяв за умов, коли він був завчасно попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, і, будучи повнолітньою та дієздатною особою, усвідомлював правові наслідки власних тверджень, включаючи можливість застосування щодо нього заходів адміністративного впливу.

Суд враховує, що визнання особою факту вчинення саме нею дій, які тягнуть юридичну відповідальність, за загальним правилом має вищий ступінь достовірності, ніж перекладення відповідальності виключно на іншу особу без прийняття на себе жодного ризику.

Водночас суд не залишає поза увагою відмінність у ступені суворості можливої відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп`яніння порівняно з відповідальністю за невиконання вимоги про зупинку, а тому оцінює показання свідка не як самостійний та достатній доказ, а виключно у сукупності з іншими об`єктивними даними, дослідженими судом.

Судом також досліджено наявні в матеріалах справи письмові пояснення ОСОБА_3 , який перебував у транспортному засобі «Mercedes-Benz» Vito 108 D разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у момент подій, що мали місце 02.04.2026 р. Згідно з цими поясненнями, транспортним засобом керував ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 перебував на пасажирському сидінні.

Суд оцінює зазначені письмові пояснення у сукупності з іншими доказами у справі відповідно до вимог ст.252 КУпАП. При цьому суд враховує, що такі пояснення не є показаннями, отриманими в порядку безпосереднього допиту свідка в судовому засіданні із попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, а тому мають оцінюватися з урахуванням цієї особливості.

Разом із тим зміст письмових пояснень ОСОБА_3 повністю узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_2 , допитаного судом безпосередньо, та з поясненнями самого ОСОБА_1 , і жодним чином не суперечить об`єктивним даним, наявним у матеріалах справи. Наведена узгодженість трьох незалежних джерел відомостей - пояснень особи, яка притягається до відповідальності, безпосередньо допитаного судом свідка та письмових пояснень іншого учасника подій - істотно підвищує достовірність версії про керування транспортним засобом саме ОСОБА_2 .

Орган поліції, у свою чергу, не надав суду жодних доказів, які б спростовували зміст зазначених письмових пояснень або ставили під сумнів викладені в них відомості.

Відсутність суперечності між показаннями свідків та об`єктивними даними, за одночасної відсутності будь-яких доказів на спростування цих показань з боку органу, який здійснював провадження, дає суду підстави визнати їх такими, що заслуговують на довіру в сукупності з іншими дослідженими доказами, а не є самостійною та єдиною підставою для ухвалення рішення.

Сам факт відмови особи від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння не є безумовною підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Така відмова набуває правового значення лише за умови, якщо належними та допустимими доказами підтверджено, що відповідна особа на момент виникнення спірних правовідносин виконувала функції водія транспортного засобу, а відтак була суб`єктом обов`язку, передбаченого пунктом 2.5 Правил дорожнього руху.

У даній справі саме ця обставина належними та допустимими доказами не підтверджена. Протокол про адміністративне правопорушення містить лише виклад обставин, які, на думку працівника поліції, свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення. Однак за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом вини особи, а викладені у ньому відомості підлягають перевірці та оцінці у сукупності з іншими доказами, отриманими у спосіб, передбачений законом.

Згідно з офіційною відповіддю Прилуцького районного відділу поліції від 26 червня 2026 року, наданою на запит суду, повна версія відеозаписів із нагрудних відеореєстраторів поліцейських або інші відеофайли не можуть бути надані, оскільки були видалені після закінчення встановленого строку їх зберігання.

Отже, суд був позбавлений можливості перевірити, чи здійснювалася безперервна відеофіксація переслідування транспортного засобу, моменту його зупинки та встановлення особи, яка перебувала за кермом.

Послідовні та несуперечливі заяви ОСОБА_1 про не керування транспортним засобом, які зафіксовані на самому відеозаписі спілкування з перших секунд контакту з поліцією, повністю спростовують будь-які сумніви щодо його добросовісності. Ця позиція не є стратегією захисту, створеною для уникнення відповідальності перед судом, а є первинною та єдиною версією подій, яку правоохоронці зобов`язані були перевірити, але не зробили цього, додатково знищивши повний відеозапис. За таких умов, первинне заперечення факту керування є ключовим доказом відсутності складу правопорушення

При цьому негативні процесуальні наслідки незбереження доказів органом, який здійснював їх фіксацію та був зобов`язаний забезпечити можливість їх дослідження судом, не можуть покладатися на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Інших доказів, які б об`єктивно підтверджували викладені у протоколі відомості щодо керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 зазначив, що адміністративна відповідальність ґрунтується на конституційних принципах, у тому числі на презумпції невинуватості, а тому обов`язок доведення вини особи покладається на державу. Наведений конституційний принцип поширюється і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені статтею 130 КУпАП.

Безумовно, керування транспортним засобом у стані сп`яніння або відмова водія від проходження відповідного огляду є одним із найбільш суспільно небезпечних адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Разом із тим суспільна небезпечність такого правопорушення не може бути підставою для звільнення органу, який здійснює провадження, від обов`язку належного доказування всіх елементів його складу.

Оцінюючи всі досліджені докази у їх взаємному зв`язку відповідно до вимог статті 252 КУпАП, суд приходить до висновку, що органом поліції не доведено одну з обов`язкових ознак об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, а саме факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 .

За відсутності належних та допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу, суд позбавлений можливості визнати доведеним виникнення у нього обов`язку пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння відповідно до вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України.

Таким чином, надані суду докази не дають можливості поза розумним сумнівом встановити наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, відповідно до вимог статті 62 Конституції України, тлумачаться на її користь.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст.247,283,284 КУпАП, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 по притягненню його до адміністративної відповідальності, що передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення – закрити.

Копію постанови після набрання нею законної сили направити до Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області для вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка фактично керувала транспортним засобом «Mercedes-Benz» Vito 108 D (д.н.з. НОМЕР_1 ) та не виконала вимогу про зупинку - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: В.Г. Павлов