Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №420/11099/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11099/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 17.04.2026 позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо утримання податку військового збору у розмірі 5% з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/14714/25;

2. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого військового збору у розмірі 3,5% з суми виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/14714/25;

3. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/14714/25 за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 10.04.2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

4. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/14714/25 за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 10.04.2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у період з 24.02.2022 по 19.03.2025. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 19.03.2025 №196-с був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/14714/25, 10.04.2025 відповідачем було сплачено на мій картковий рахунок кошти в сумі 102937,13 гривні, що підтверджується випискою з мобільного додатку. Коментар: індексація грошового забезпечення, Маючи сумніви щодо повного нарахування коштів, методом математичного обрахунку стало зрозуміло, що виплату грошового забезпечення відповідач здійснив з відрахуванням утриманого ПДФО за ставкою 18 % та утриманого військового збору за ставкою 5%. Вказане підтверджується перерахунком грошового забезпечення. Між тим, відповідач виплату грошового забезпечення провів без рівноцінної компенсації втрат доходів у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб, а також відповідач протиправно оподаткував військовим збором нараховане грошове забезпечення військовослужбовця за ставкою 5% від нарахованого доходу.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою судді від 20.04.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувати від НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) довідку-розрахунок виплачених коштів по рішенню Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/14714/25 на користь ОСОБА_1 .

05.05.2026 від представника відповідача військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив (вх. №ЕС/48313/26) відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши наступне.

Згідно статтей 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. : За змістом статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Подібні положення також містяться у Порядку № 159. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є терміни виконання рішення суду, яке в даному випадку було виконано протягом 1 місяця 21 дня з моменту набрання законної сили, і саме такий повинен бути період компенсації, а не заявлений позивачем. За таких обставин, у в/ч НОМЕР_2 не було законних підстав для здійснення нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів в заявленому розмірі, отже позовні вимоги слід визнати необґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

Щодо оподаткування доходу, виплаченого на виконання рішення у справі № 420/14714/25. Згідно даної довідки, утримано було лише військовий збір 5%, а ПДФО входить в суму, яка була виплачена позивачу, тому вимога про нарахування утриманого ПДФО є безпідставною. В свою чергу, утримання військового збору є правомірним, з огляду на наступне. Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. В/ч НОМЕР_2 в розумінні пункту 162.1 статті 162 ПКУ є податковим агентом, який згідно з згідно з підпунктом 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 ПК України має обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

В/ч НОМЕР_2 перебуває на обліку Головного управління ДПС в Одеській області, як платник податків і єдиного внеску, веде податковий облік, подає фінансову звітність до відповідного органу ДПС і здійснює нарахування і виплату позивачу грошового забезпечення, отже є податковим агентом в розумінні ПК України, який в свою чергу має обов`язок сплачувати відповідні податки та збори. Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. За нормами підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ ставка збору для податкових агентів становить 5%, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту. Згідно підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань – 1,5 % з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України. Втім cлід звернути увагу на те, що дохід на виконання рішень у справі № 420/14714/25 одержаний не військовослужбовцем, а цивільною особою, яка раніше перебувала на військовій службі, і одержаний на виконання рішення суду – тобто в розумінні ПКУ є іншим видом доходу. Так, позивача було звільнено з військової служби 19 березня 2025 року, в той час як доходи на виконання рішення суду були нараховані і виплачені 10 квітня 2026 року і пов`язані з юридичним фактом – ухваленням відповідного рішення суду.

До вказаного відзиву в якості додатку долучено платіжну інструкцію про виплату грошових коштів на виконання рішення суду №420/14714/25, однак суд зауважує що з вказаної платіжної інструкції не можливо встановити відсоток утримання податку військового збору.

Проте, станом на теперішній час ухвала суду від 20.04.2026 в частині витребування доказів досі залишилась невиконаною.

Ухвалою суду від 24.06.2026 постановлено повторно витребувати від НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) довідку-розрахунок виплачених коштів по рішенню Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/14714/25 на користь ОСОБА_1 .

02.07.2026 від представника відповідача надійшла заява (вх. №ЕС/74165/26) на виконання ухвали про витребування доказів.

Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у період з 24.02.2022 по 19.03.2025.

Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №196-ос від 19.03.2025 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 по справі №420/14714/25 зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 )

- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №№ 44.

Відповідно до наданої довідки №408 сума перерахованої індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 становить 78744,21 грн (утримано військовий збір – 3937,21 грн; на руки – 74807,00 грн) та довідки №409 сума перерахованої індексації за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 становить 29610,66 грн (утримано військовий збір – 1480,53 грн; на руки – 28130,13 грн).

На виконання рішення суду у справі №420/14717/25 військовою частиною НОМЕР_2 10.04.2026 на картку ** 8990 перераховано грошові кошти у розмірі 102937,13 грн. Призначення платежу: 1002030;2800; індексац.грош.забезп.

05.03.2026 позивач звернувся із заявою до в/ч НОМЕР_2 , в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого належного грошового забезпечення за весь час затримки виплати 01.01.2016 по день фактичної виплати коштів.

Станом на дату звернення відповіді на заяву не надійшло.

Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовної вимоги про утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року по справі №420/14714/25, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, тобто фізичні особи - резиденти, які отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (підпункт 162.1.1. п.162.1 ст.162 ПКУ).

Відповідно до пп.1 пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу - загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп.163.1.1 п. 163.1 ПКУ).

Згідно з пп.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною пп.4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» №4015-IX від 10.10.2024 (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» № 4113-IX від 04.12.2024 уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до пп. 4 пп. 1.3 п.16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу), зокрема, військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України.

Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4113 від 04.12.2024 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX.

З огляду на те, що Закон України №4015-IX від 10.10.2024 набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України внесені Законом України №4113-IX від 04.12.2024 щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.

Судом встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі №420/14714/25 відповідач перерахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення (що є невід`ємною складової грошового забезпечення) з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5% у загальній сумі 5417,14 грн.

Однак, до такого доходу позивача, в силу положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

За таких обставин, дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченого грошового забезпечення, є протиправними.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року №4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

За таких обставин, відповідач безпідставно надмірно утримав 3,5 відсотки військового збору (5% замість 1,5%) з сум перерахованого грошового забезпечення позивача, виплачених на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі №420/14714/25.

Суд дійшов висновку, що поверненню позивачу підлягає сума утриманого військового збору у розмірі 3,5%, тому позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача компенсувати суми утриманого військового збору у розмірі 5% підлягають задоволенню.

Щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/14714/25, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Як встановлено матеріалами справи, 10.04.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі №420/14714/25 відповідачем виплачено на користь позивача кошти у сумі 102937,13 грн, індексація грошового забезпечення.

Таким чином, позивач набув право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Аналогічної позиції дотримується П`ятий апеляційний адміністративний суд в постанові від 02.06.2025 у справі № 420/5009/25.

Слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Зазначені обставини свідчать про наявність правових підстав для компенсації позивачу втрати частини доходів.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування у спірному випадку компенсації втрати частини доходу з огляду на те, що затримка виплати допомоги для оздоровлення не підлягає компенсації, так як вказаний вид доходу не охоплюється Законом №2050-ІІІ та Порядку №159.

Як вже було зазначено, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тобто, за наявності визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Підсумовуючи вищевикладене, оскільки кошти у сумі 102937,13 грн, що були присудженою позивачу сумою перерахованої індексації грошового забезпечення у 2016 - 2018 та з 2018-2020 роках, виплачені на виконання судового рішення від 17.11.2025 у справі №420/14714/25 лише 10.04.2026, то у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

При цьому, норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов`язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.

Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ дає підстави для висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись одночасно з виплатою заборгованості.

Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.

Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що відповідачем разом із заборгованістю позивачу не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а отже допущено протиправну бездіяльність.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає про наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Водночас, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 з сум компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у даному випадку не здійснюється, оскільки «компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати» не входить до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Враховуючи вищевикладене, позов у цій частині вимог задоволенню не підлягає.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі №420/14714/25.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5% з індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі №420/14714/25.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 10.04.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі №420/14714/25.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 10.04.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі №420/14714/25.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач – НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА