Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №340/2147/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2147/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулась до суду з позовом, у якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 22 березня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 29 березня 2026 року – не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 22 березня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 29 березня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

2) визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 березня 2026 року – день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 березня 2026 року – день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходила службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) та на цей час виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При цьому, всупереч Порядку № 1078, за період з 01.03.2018 по 22.03.2021 позивачу не було нараховано та виплачено фіксовану суму індексації грошового забезпечення. 29.03.2026 на виконання рішення суду у справі № 340/3374/25 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення. Водночас відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації, що на думку позивача, є протиправною бездіяльністю. Також, позивач вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому і компенсацію витрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.03.2026 – день фактичної виплати індексації.

Представник відповідача подав відзив, у якому заперечив проти позову. Вказав, що позивач проходив військову службу з 06.04.2015 по 22.03.2021, а на виконання судового рішення 27.03.2026 здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. При цьому зазначив, що спірні правовідносини регулюються положеннями статей 116, 117 КЗпП України з урахуванням правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо порядку визначення і можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Наголосив, що при визначенні розміру можливого відшкодування необхідно враховувати загальний розмір належних при звільненні виплат, частку невиплаченої суми, тривалість затримки, поведінку сторін, а також принципи розумності, справедливості та пропорційності. Зазначив, що виплачена на виконання судового рішення індексація становила 30,97 % від загального розміру виплат, належних позивачу при звільненні. Крім того, представник послався на те, що військова частина є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, а з початку широкомасштабної збройної агресії російської федерації особовий склад був залучений до виконання бойових завдань, що, на його думку, є обставинами, які не залежали від волі відповідача та мають бути враховані при оцінці наявності його вини у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку. Також зазначив, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення індексації лише через понад 4 роки після звільнення, що вплинуло на тривалість спірного періоду. Додатково вказав, що між сторонами триває інший судовий спір щодо нарахування окремих складових грошового забезпечення (справа № 340/3546/25), рішення у якому не набрало законної сили. У зв`язку з цим, на його думку, остаточний розрахунок з позивачем не може вважатися завершеним, а вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку є передчасними та не підлягають задоволенню. Одночасно представник просив суд відмовити і в задоволенні вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення (а.с.31-41).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач проходив службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Наказом начальника у НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.02.2021 № 96-ОС позивача було звільнено з військової служби в запас.

На підставі наказу начальника у НОМЕР_1 прикордонного загону "Про особовий склад" від 22.03.2021 № 158-ОС позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, останньою датою закінчення проходження військової служби визначено 22 березня 2021 року (а.с.8-9).

Далі, на виконання рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 у справі № 340/3374/25 відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, що підтверджено фактом перерахування 29.03.2026 на рахунок позивача грошових коштів у загальній сумі 54 229,51 грн (а.с.20).

Спір у справі виник щодо наявності правових підстав для нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної індексації.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-III (далі – Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі – Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до вимог статей 3, 4, 7 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Згідно з пунктами 2-5, 8 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Судом встановлено, що 29.03.2026 на виконання рішення у справі № 340/3374/25 позивачу виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення в загальній сумі 54 229,51 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с.20).

У силу приписів статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 цими законодавчими нормами встановлений обов`язок відповідного підприємства чи установи всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі № 380/560/8194/20, у якій суд касаційної інстанції відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи № 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20).

Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача в цій частині позовних вимог буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за періоди з 01.03.2018 по 29.03.2026 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".

Стосовно виплати середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, суд зазначає наступне.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі – Положення у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення).

Пунктом 26 Положення визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з пунктом 293 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Слід зазначити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

Частиною 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) було передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.".

Таким чином, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП України у редакціях, чинних у відповідні періоди затримки остаточного розрахунку, а саме: за період до 19.07.2022 – у редакції, що передбачала виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, а за період, починаючи з 19.07.2022, – у редакції Закону № 2352-ІХ, яка обмежує такий період шістьма місяцями.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) та був виключений зі списків особового складу 22.03.2021.

Матеріалами справи підтверджується, що у день звільнення відповідач не провів із позивачем повного розрахунку, оскільки не виплатив у належному розмірі індексацію грошового забезпечення. Право позивача на отримання зазначених сум було підтверджено рішенням суду у справі №340/3374/25, на виконання якого відповідачем 29.03.2026 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 54 229,51 грн.

Таким чином, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 29.03.2026, у зв`язку з чим відповідачем порушено вимоги статті 116 КЗпП України, а тому позивач набув право на відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок № 100).

Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом "б" пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, за правилами Порядку № 100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.

Суд враховує, що спірні правовідносини щодо затримки проведення остаточного розрахунку виникли 22.03.2021, тобто до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України. Разом з тим затримка остаточного розрахунку тривала і після 19.07.2022, тому період затримки підлягає поділу на дві частини: до 19.07.2022 та після цієї дати, із застосуванням до кожної з них редакції статті 117 КЗпП України, чинної у відповідний період.

Відповідно до довідки відповідача (а.с.45), грошове забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням становило 24 957,00 грн, зокрема: за січень 2021 року - 12 478,50 грн, за лютий 2021 року - 12 478,50 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача відповідно до Порядку № 100, становить 423,00 грн (24 957,00 грн / 59 календарних днів).

Принагідно, із довідки, наданої відповідачем представнику позивача (а.с.29зв.), грошове забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням становило 24 895,40 грн, зокрема: за січень 2021 року - 12 478,50 грн, за лютий 2021 року - 12 416,90 грн. Відповідно до Порядку № 100 середньоденне грошове забезпечення, обчислене на підставі цієї довідки, становить 421,96 грн (24 895,40 грн / 59 календарних днів).

Водночас суд бере до уваги довідку, надану безпосередньо до суду, оскільки саме вона подана відповідачем на виконання вимог суду та використовується ним при обґрунтуванні своїх заперечень. Крім того, відповідач не вказав про помилковість наведених у ній відомостей та не надав доказів, які б свідчили про недостовірність зазначених у довідці розрахунків. Тому суд здійснює розрахунок середнього заробітку виходячи із середньоденного грошового забезпечення 423,00 грн.

Так, період затримки остаточного розрахунку з 23.03.2021 по 18.07.2022 становить 483 календарні дні, тому розмір середнього заробітку за цей період складає 204 309,00 грн (423,00 грн х 483 календарні дні).

Період затримки з 19.07.2022 по 29.03.2026 становить 1350 календарних днів. Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, середній заробіток підлягає стягненню не більш як за шість місяців, що становить 181 календарний день. Отже, розмір середнього заробітку за цей період становить 76 563,00 грн (423,00 грн х 181 календарний день).

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, становить 280 872,00 грн, з яких 204 309,00 грн припадає на період з 23.03.2021 по 18.07.2022, а 76 563,00 грн – на період з 19.07.2022 по 29.03.2026 із урахуванням встановленого законом обмеження шістьма місяцями.

Разом із тим суд враховує, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний характер. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 підтвердила, що при визначенні розміру відшкодування суд повинен керуватися принципами розумності, справедливості та пропорційності, а також критеріями, сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із сумою середнього заробітку, тривалість прострочення та інші обставини справи.

Судом встановлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні, становив 175 120,30 грн, з яких 120 890,79 грн (69,03%) були виплачені під час звільнення (а.с.44, 44зв.), тоді як 54 229,51 грн, що становить 30,97 % від загального розміру належних виплат, виплачено лише 29.03.2026 на виконання рішення суду як індексацію грошового забезпечення (а.с.20).

Враховуючи компенсаційний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, істотність розміру несвоєчасно виплаченої суми, її співвідношення із загальним розміром належних при звільненні виплат, а також необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін, суд вважає за можливе застосувати принцип співмірності до загального розміру середнього заробітку, обчисленого відповідно до статті 117 КЗпП України, а не окремо до кожного із періодів затримки.

З огляду на те, що несвоєчасно виплачена сума становить 30,97% від загального розміру належних позивачу при звільненні виплат, суд вважає обґрунтованим визначити розмір відшкодування шляхом застосування зазначеного відсоткового співвідношення до загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача в цій частині позовних вимог є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 86986,06 грн, що є результатом застосування коефіцієнта співмірності 30,97% до загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком саме роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а).

При цьому суд також відхиляє доводи відповідача про те, що наявність у провадженні суду справи № 340/3546/25 свідчить про передчасність заявлених позовних вимог. Предметом розгляду у цій справі є наслідки несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення, яка фактично виплачена позивачу 29.03.2026 на виконання рішення суду у справі № 340/3374/25. Саме ця виплата є підставою для визначення періоду затримки розрахунку та розміру відшкодування у межах даної справи.

Натомість предметом розгляду у справі № 340/3546/25 є інші вимоги позивача щодо нарахування та виплати складових грошового забезпечення. У разі встановлення судом обґрунтованості таких вимог та їх подальшої виплати відповідачем правові наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, підлягатимуть оцінці з урахуванням відповідних обставин саме в межах тих правовідносин. Тому наявність зазначеної справи не впливає на вирішення цього спору та не є підставою для висновку про незавершеність остаточного розрахунку щодо сум, які є предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів позивача, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄРДПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 у справі № 340/3374/25, за весь час затримки виплати з березня 2018 року по день фактичної виплати 29.03.2026 року.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 у справі № 340/3374/25, за весь час затримки виплати з березня 2018 року по день фактичної виплати 29.03.2026 року.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (ЄРДПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 86 986,06 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН