Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №300/2203/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2026 р. справа № 300/2203/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Кхатер Фаді Еліас в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі №1472/2/244 від 24.03.2026 року, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

13.05.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає, що позивачем до рапорту про звільнення на підтвердження потреби у догляді батька військовослужбовця ОСОБА_2 – висновок ЛКК від 20.01.2026 №01/15, однак позивачем не надано підтверджуючих документів, що в батька позивача відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення які можуть здійснювати за ним догляд. Враховуючи вищенаведене відповідач зазначає, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійних догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме – за батьком.

13.05.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому представник зазначає, що відповідач не надав належної оцінки висновку лікарсько-консультативної комісії від 16.02.2026 № 02/33 щодо ОСОБА_3 , хоча цей документ був поданий разом із рапортом і прямо стосувався питання її здатності або нездатності здійснювати сторонній догляд. Також відповідач не надав змістовної оцінки листу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 30.01.2026 № 19.5-1/7137-26-ВИХ, який був поданий щодо ОСОБА_4 , не навів жодної аргументації щодо довідок Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , не оцінив посвідку на постійне місце проживання ОСОБА_7 у Канаді, а також не надав правової оцінки тій обставині, що один із перелічених родичів — ОСОБА_8 — є неповнолітнім. Тобто відповідач не спростував зміст жодного з цих документів, а фактично просто визнав їх юридично байдужими, що саме по собі не є належною оцінкою доказів.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився батько позивача - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. 20.01.2026 року КНП «Коломийська ЦРЛ» видано висновок № 01/15 про наявність у ОСОБА_2 порушення функцій організму, через які він не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду.

21.01.2026 року актом про встановлення факту місця проживання підтверджено, що ОСОБА_1 фактично проживає разом із батьком за адресою його проживання. У березні 2026 року, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, позивач звернувся до командування з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. У поданому рапорті позивач просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з лав Збройних Сил України, посилаючись на наявність у нього батька — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. У цьому ж рапорті позивач зазначив про відсутність бажання проходити військову службу у військовому резерві Збройних Сил України, просив направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також провести з ним усі належні розрахунки та виплати у день звільнення.

У березні 2026 року разом із рапортом позивачем було подано документи, якими він обґрунтовував наявність передбачених законом підстав для звільнення. До рапорту, зокрема, були додані заява ОСОБА_2 , копії його паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків, витяг з реєстру територіальної громади, висновок про потребу в постійному сторонньому догляді, довідка МСЕК про встановлення інвалідності ІІ групи, посвідчення особи з інвалідністю, акт про встановлення факту місця проживання позивача, документи, що підтверджують родинні зв`язки, лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.02.2026 № 563, копія акта перевірки сімейного стану військовослужбовця, лист ГЦОСІ ДПСУ від 30.01.2026 № 19.5-1/7137-26-ВИХ, а також довідки Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 11.03.2026 № 28266-2026(722021) та № 28265-2026(722010). Саме цими документами позивач намагався підтвердити не лише потребу батька у постійному сторонньому догляді, а й відсутність реальної можливості здійснення такого догляду іншими членами сім`ї.

24.03.2026 року військова частина НОМЕР_1 надала позивачу відповідь № 1472/2/244 «Щодо рапорту про звільнення з військової служби», у якій повідомила про відсутність підстав для його звільнення. У вказаній відповіді було зазначено, що позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, а також що до рапорту додано посвідчення про інвалідність батька та висновок ЛКК від 20.01.2026 № 01/15, яким визначено потребу у постійному сторонньому догляді.

В даній відповіді військова частина НОМЕР_1 зазначила, що до рапорту не додано документів, які б підтверджували відсутність у батька позивача інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення або те, що такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Також відповідач послався на акт обстеження сімейного стану ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.02.2026 року, у якому зазначено, що у батька позивача є члени сім`ї першого ступеня споріднення, а саме дочка — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дружина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також члени сім`ї другого ступеня споріднення, а саме онуки — ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Відповідач додатково вказав, що доказів того, що вищезазначені члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду, до рапорту не додано, а інші застереження, такі як неможливість здійснення догляду, перебування за кордоном, служба в органах поліції тощо, законодавством не передбачено. Саме з цих мотивів військова частина НОМЕР_1 дійшла висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби та роз`яснила йому право повторно звернутися з рапортом про звільнення, долучивши належним чином засвідчені копії документів, які б підтверджували відповідні підстави.

Позивач вважаючи дії відповідача протиправними звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (частина 1).

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3).

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5).

Звільнення з військової служби визначає стаття 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до підпункту «г» пункту 1 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" Указом Президента України за № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (далі Положення).

Відповідно до пункту 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 234 Положення перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Порядок проведення розрахунку вислуги років визначається Міністерством оборони України.

Як встановив суд, єдиною підставою відмови у задоволенні рапорту позивача від 14.09.2024 року є твердження відповідача про те, що позивачем не надано підтверджуючих документів, що в батька позивача відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення які можуть здійснювати за ним догляд.

Однак, як вбачається з матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_1 разом з рапортом подано висновок лікарсько-консультативної комісії від 16.02.2026 № 02/33 щодо ОСОБА_3 , в якому зазначено, що ОСОБА_3 по стану здоров`я не може виконувати сторонній догляд, лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 30.01.2026 № 19.5-1/7137-26-ВИХ, в якому зазначено, що ОСОБА_9 виїхала з території України 11.06.2022 року, відповідно вона не може здійснювати догляд за обушком ОСОБА_10 , довідками Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вказано, що зазначені особи проходять службу в лавах Національної поліції, що в свою чергу теж виключає їхню можливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

Щодо ОСОБА_7 , то його неможливість здійснювати догляд за дідусем ОСОБА_2 , оскільки він постійно проживає за межами території України, а саме в Канаді, що підтверджується постійною посвідкою на проживання.

ОСОБА_8 — є неповнолітньою особою, а відповідно не може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що відповідач не спростував зміст жодного з цих документів, а фактично просто визнав їх юридично байдужими, що саме по собі не є належною оцінкою доказів.

Такий підхід суперечить не лише змісту підпункту 26 пункту 5 додатка 19 до наказу Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170, який вимагає встановлення інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, а й загальним вимогам адміністративного судочинства щодо перевірки обґрунтованості рішень суб`єкта владних повноважень.

Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення, вчинені дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а частини перша і друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладають на відповідача обов`язок довести правомірність свого рішення.

Натомість відповідач не довів, чому саме кожен із поданих документів не підтверджує відсутності реальної можливості інших родичів здійснювати постійний догляд, а обмежився загальним твердженням про те, що такі обставини нібито “законодавством не передбачено”.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі №1472/2/244 від 24.03.2026 року, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду,

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.