Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №280/4177/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 липня 2026 року (12:45)Справа № 280/4177/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05.05.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви (вх. № 28460) просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо перебування громадянина ОСОБА_1 - представника дискримінованої групи громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненой дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами;

ця заборонена дискримінація полягає у відсутності нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон у країну, з якою не укладено міжнародного договору, та у виникненні внаслідок застосування правових норм Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, менш сприятливих умов і становища для громадян України, які постійно проживають в Ізраїлі, з огляду на об`єктивну неможливість виконати вимоги Порядку щодо подання заяви через електронний кабінет ПФУ з використанням електронного підпису або особистого звернення до УПФУ чи банку на території України, що, у поєднанні з відмовою у визнанні альтернативних способів подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, зокрема через уповноважених адвокатів, осіб за довіреністю або шляхом надсилання заяви з нотаріально засвідченим і легалізованим (апостильованим) підписом пенсіонера, призводить до фактичного позбавлення їх конституційного права на отримання пенсії в порівнянні з іншими громадянами України, та створює ситуацію, за якої представники дискримінованої групи, на відміну від інших пенсіонерів, змушені витрачати значні зусилля, час і кошти на звернення до суду з вимогами визнати протиправними дії, рішення та бездіяльність органів Пенсійного фонду;

зобов`язати відповідача вжити позитивних дій, необхідних для ефективного поновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача, у будь-який спосіб, що не суперечить закону та забезпечує ефективний захист від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, який, на думку шановного суду, є належним та достатнім для повного відновлення порушених прав позивача, відповідно до частини другої статті 5 КАС України;

встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відносно позивача наявна систематична дискримінація, на підставі антисемітизму, з боку органів Пенсійного фонду України, по відношенню до осіб єврейської національності або асоційованих з ними, які в зв`язку з їх виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль, були незаконно позбавлені їх майна, їх державного депозиту пенсії і які, після рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, борються за відновлення свого порушеного майнового права. Позивач вказує про систематичну дискримінацію громадян України, євреї та асоційовані з євреями не євреї, що виїхали на місце постійного проживання в Ізраїль та проживають в Ізраїлі, які у зв`язку з виїздом на МПП в Ізраїль були незаконно позбавлені їх майна, їх державного депозиту – пенсії, та яким була поновлена або яким була призначена пенсія внаслідок скасування дискримінаційних норм Закону № 1058 рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009. Дії відповідача призводять до порушення конституційного права позивача, як представника дискримінованої групи, на отримання пенсії. У результаті, позивач як громадянин України, знаходиться в значно гіршому становищі, змушений витрачати значні зусилля, час і кошти для отримання пенсії, що є порушенням його прав через дискримінацію. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, представник позивача звернувся до суду за захистом прав. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

10.06.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 34262), в якому зазначає, що заява про перерахунок пенсії до органу, що призначає пенсію, подається особисто пенсіонером або законним представником недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи, тобто його законним представником, а не представником за довіреністю. Водночас, заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 (далі - Порядок №1596). З аналізу норм Порядоку №1596, вбачається, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається позивачем особисто до органу Пенсійного фонду України з обов`язковим додаванням паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання або скановані з оригіналів вищезазначених документів у разі подання такої заяви через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

02.0.72026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №37158), в якій останній зазначає, що відзив зводиться виключно до переказу загальних положень Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 №1596 та Порядку №22-1, і не містить жодного заперечення по суті доводів про пряму та непряму дискримінацію, про незастосування відповідачем позитивних дій (ст. 1, 7, 12 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні») та про порушення Закону України №1770-IX «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні».

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , по досягненні пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу, була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась територіальним органом ПФУ до виїзду за кордон позивача.

25.12.1998 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

У позовній заяві позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо перебування громадянина ОСОБА_1 - представника дискримінованої групи громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами та, відповідно, зобов`язати відповідача вжити позитивних дій, необхідних для ефективного поновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача, у будь-який спосіб, що не суперечить закону та забезпечує ефективний захист від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, який, на думку шановного суду, є належним та достатнім для повного відновлення порушених прав позивача, відповідно до частини другої статті 5 КАС України.

Отже суд має надати оцінку питанню, чи проявляє відповідач до позивача дискримінацію.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначає Закон України від 06 вересня 2012 року №5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207).

Статтею 2 Закону №5207 обумовлено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації (стаття 5 Закону № 5207).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №5207:

- дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

- непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

- пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб (частина третя статті 6 Закону № 5207).

За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів», рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України»).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ, з метою з`ясування обставин наявності дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

Суд зазначає, що однаковий підхід до визначення порядку призначення пенсії, переведення з одного на інший вид пенсії, поновлення раніше призначеної пенсії (в частині переліку необхідних документів, зокрема щодо посвідчення особи заявника) відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та КАС України.

Ухвалення територіальним органом Пенсійного фонду України рішення, вчинення дій щодо відмови у призначенні пенсії, переведення з одного виду на інший або поновлення раніше призначеної пенсії тощо само собою не може бути ознакою дискримінації або зловживання дискреційними повноваженнями, водночас такі рішення/дії можуть бути предметом перевірки під час розгляду справи адміністративним судом на відповідність критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, а саме чи ухвалене таке рішення/вчинені дії: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ураховуючи те, що Порядок №1596 є загальним нормативно-правовим актом, що регулює механізм реалізації права на виплату пенсій на банківський рахунок, його положення є однаковими для всіх осіб, незалежно від країни їхнього проживання.

Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що саме виключено до нього були застосовані норми Порядку №1596 у спосіб, який унеможливив би реалізацію права на пенсію, або що інші особи в аналогічній ситуації мали привілейоване становище, порівняно з ним.

За твердженнями позивача, з боку Пенсійного фонду України лише щодо євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, наявний дискримінаційний підхід через застосування окремого порядку виплати пенсії.

Проте, суд зазначає, що вказані дії Пенсійного фонду України є численними, постійними і стосуються різних категорій пенсіонерів, як євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, так і інших осіб, які мають право на виплату пенсії та проживають в Україні. Як у провадженні Запорізького окружного адміністративного суду, так і в провадженні інших судів, наявні численні справи та рішення, спрямовані на захист прав пенсіонерів, зокрема через застосування обмежень у виплатах пенсії.

Невиконання відповідачем або виконання у спосіб, не визначений законодавством, судових рішень, які набрали законної сили, не є безумовним свідченням наявності будь-якої форми дискримінації щодо позивача, зокрема його приналежність до осіб єврейської національності.

Будь-яких інших обґрунтувань, крім наявності великої кількості судових рішень, на підтвердження факту дискримінації, позивачем не наведено.

Отже, доводи про дискримінацію стосовно позивача не знайшли свого підтвердження у процесі розгляду цієї справи, відповідно, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

З огляду на той факт, що основна позовна вимога задоволенню не підлягає, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення похідних позовних вимог щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Враховуючи викладене, суд констатує про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 17.07.2026.

Суддя Ю.В. Калашник