Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №240/25890/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/25890/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена грошова допомога для оздоровлення за 2022-2023 роки, сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2023 роки обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та індексації;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати – за період з 01.05.2022 по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що військовою частиною відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, однак без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислено розміри такої допомоги, індексації та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що врахування індексація грошового забезпечення та додаткової винагороди при розрахунку вказаних виплат не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Зазначає, що додаткова винагорода має тимчасовий характер, її розмір не є сталим, саме тому її врахування до складу грошового забезпечення з якого здійснюється обрахунок вказаних виплат, немає.

Відповідно до положень ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2023 А7043 №133 позивач з 3.05.2023 виключений зі списків особового складу військової частини.

З довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2025 №24/902 встановлено, що позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки.

Відповідачем не заперечується виплата позивачу одноразової грошової на оздоровлення без обчислення її розміру із урахуванням місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 та індексації.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням виплаченої індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (Закон № 2011-XII) встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання, встановлених Конституцією України, гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", згідно зі статтею 1 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Тобто, індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід`ємною складовою частиною сум грошового забезпечення.

Отже, враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2024 роки, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд враховує позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 24.10.2018 по справі № 820/3211/17, в якій суд касаційної інстанції за наслідками дослідження аналогічних обставин дійшов висновку, що чинним законодавством передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.

Також, суд зазначає, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що при обчисленні пенсії не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

З довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2025 №24/902 слідує, що позивачу нараховувалася і виплачувалася індексація грошового забезпечення в 2022 році щомісячно.

Таким чином, оскільки індексація нараховувалась і виплачувалась позивачу, що не заперечується відповідачем, тому підстави вважати такі виплати (індексацію) одноразовими видами грошового забезпечення відсутні, а відтак відповідач протиправно не врахував індексацію грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Стосовно не врахування індексації грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд зазначає, що відповідно до статті 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" від 3 листопада 2022 року № 2710-IX, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Зазначена норма набрала законної сили відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень з 1 січня 2023 року.

Указаний припис Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" є чинним та неконституційним не визнавався.

Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для врахування індексації при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Щодо позовних вимог про врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, суд зазначає наступне.

28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168, пунктом 1 якої передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, зокрема виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Суд звертає увагу, що в постанові Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 зазначено:

"2-1. Установити, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають:

порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;

особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;

порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги."

Як вже зазначалося, Наказом Міністерства оборони від 07.06.2018 № 260 було затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який застосовується в редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Спірним у даній справі у цій частині є питання включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога для оздоровлення суми додаткової винагороди передбаченої Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022 №168

В розділі XXIII "Виплата грошової допомоги для оздоровлення" Порядку № 260 в редакції Наказу Міністерства оборони № 180 від 01.06.2020 зазначено:

"6. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги."

Отже, Порядком № 260 встановлено, що при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення не враховуються винагороди і, відповідно, додаткова винагорода встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вказана додаткова винагорода не повинна враховуватись при нарахуванні і виплати грошової допомоги на оздоровлення, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій, які полягають у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова допомога для оздоровлення сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зауважує на таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив відповідний Порядок.

Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19 та від 25 березня 2023 року у справі № 400/8389/21, від 24 липня 2024 року у справі № 520/2674/2020 та від 31 липня 2024 року у справі № 480/1704/19.

При цьому, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Предметом спірних правовідносин є компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

В межах розгляду цієї справи позивач просив зобов`язати перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2023 роки обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та індексації та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто, грошове забезпечення не виплачена позивачеві, що не заперечується сторонами.

Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.

Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді військова частина набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.

Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Враховуючи, що нараховані відповідачем позивачу суми не виплачені, та те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми, суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження на користь позивача відповідної компенсації.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16, від 16 серпня 2019 року у справі №755/6702/16-а, від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до змісту вказаної заяви позивач поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем подано до суду наступні документи: договір про представництво та надання правової (правничої) допомоги від 20.09.2024, додаткова угода №4 до Договору від 20.09.2024 про представництво та надання правової (правничої) допомоги від 30.10.2024; квитанція №ПН1831 від 10.11.2025.

Відповідно до змісту вказаних документів, станом на момент винесення рішення розмір гонорару адвоката обчислений згідно з додатковою угодою №4 до Договору від 20.09.2024 про представництво та надання правової (правничої) допомоги від 30.10.2024 та становить 2500грн.

З урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19.

Відтак, з урахуванням наданих позивачем доказів понесених витрат на правничу допомогу, суд не заперечує обґрунтованість встановленого договірними відносинами розміру адвокатського гонорару, який було сплачений позивачем за надані послуги, а також якість наданих адвокатом юридичних послуг, однак оцінюючи співмірність заявленої до стягнення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України та часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що розмір витрат, які можуть бути відшкодовані за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, становить 1000 грн.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 1000,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

17.07.26