Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №160/11844/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокуСправа №160/11844/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 04.05.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період: з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року згідно Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та вважає, що відповідачем протиправно не проведено належного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року. Позивач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 при нарахуванні індексації грошового забезпечення було неправильно визначено порядок її обчислення, оскільки відповідач застосував лише положення абзаців першого та другого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та фактично не врахував положення абзаців четвертого-шостого цього пункту щодо виплати індексації-різниці у разі підвищення грошового доходу. На думку позивача, відповідач був зобов`язаний визначити розмір підвищення його грошового забезпечення у березні 2018 року, порівняти його із сумою індексації, яка склалася у цьому місяці, та встановити наявність підстав для виплати фіксованої суми індексації відповідно до вимог пункту 5 Порядку №1078. Позивач посилається на те, що березень 2018 року є базовим місяцем для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було змінено розміри посадових окладів військовослужбовців. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем протиправно здійснювалося нарахування грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Позивач вказує, що після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 відновила дію первісна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями повинні визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Таким чином, позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України допустила протиправну бездіяльність, оскільки не здійснила належного перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як базового місяця та не провела перерахунок грошового забезпечення за 2022 рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 06.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.

11.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року та березень 2018 року із зазначенням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру; довідку про нарахування грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплати) ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплати) грошового забезпечення ОСОБА_1 за період: з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року згідно Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 11.06.2026 року. Судом зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

19.05.2026 року від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки військовою частиною при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення позивачу були дотримані вимоги чинного законодавства. Відповідач вказав, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року, був зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира військової частини від 11.03.2022 року №60 та виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення наказом командира військової частини від 13.07.2022 року №187. Зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися фінансовим органом військової частини відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 року №200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», а також інших нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідач наголосив, що за період проходження військової служби позивачу були нараховані та виплачені всі передбачені законодавством види грошового забезпечення, у тому числі посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, індексація грошового забезпечення, додаткова винагорода, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, допомога для оздоровлення та виплати при звільненні. Зокрема, відповідач зазначив, що індексація грошового забезпечення позивача за спірний період фактично проводилася, а саме: у квітні 2022 року - у розмірі 455,46 грн, у травні 2022 року - 672,35 грн, у червні 2022 року - 913,01 грн, а загальна сума виплаченої індексації склала 2040,82 грн. На думку відповідача, спір у даній справі фактично не стосується невиплати позивачу грошового забезпечення, оскільки всі належні виплати були здійснені, а позовні вимоги зводяться лише до незгоди позивача із порядком та механізмом проведення відповідних розрахунків. Щодо вимог про застосування березня 2018 року як базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що сам факт наявності права на індексацію не свідчить про неправильність здійснених нарахувань або наявність заборгованості. При цьому позивачем не надано належного альтернативного розрахунку сум індексації, які, на його думку, підлягають додатковому нарахуванню та виплаті, а також не доведено наявності арифметичних чи правових помилок у діях фінансового органу військової частини. Відповідач звернув увагу, що позовна заява містить лише загальні посилання на нормативно-правові акти та правові позиції Верховного Суду, однак не містить конкретного розрахунку заявлених сум, визначення періодів та механізму їх обчислення. Крім того, відповідач заперечив проти вимог позивача щодо проведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, зазначивши, що на момент проходження позивачем військової служби пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 було передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Військова частина зазначила, що не наділена повноваженнями самостійно змінювати встановлений Кабінетом Міністрів України порядок визначення розмірів грошового забезпечення, а зобов`язана здійснювати нарахування виключно у межах та у спосіб, визначені чинними нормативно-правовими актами. Також відповідач послався на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, зазначивши, що позивач був виключений зі списків особового складу військової частини 13.07.2022 року та саме з цього моменту йому було відомо про проведені розрахунки та виплачені суми грошового забезпечення. Водночас із позовом до суду позивач звернувся лише у 2026 році, тобто після спливу значного проміжку часу, не навівши поважних причин пропуску строку звернення. Щодо витребування довідок про грошове забезпечення позивача за лютий та березень 2018 року відповідач зазначив, що позивач у цей період не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, не перебував на фінансовому забезпеченні відповідача, а тому відповідні документи щодо нарахування йому грошового забезпечення за вказаний період у військовій частині не створювалися та відсутні. З огляду на викладене відповідач вважає, що військова частина діяла правомірно, у межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по особовому складу) від 11.03.2022 року № 60 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. У подальшому, згідно з наказом командира військової частини (по особовому складу) від 13.07.2022 року № 187, ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової

Судом встановлено, що представником позивача 06.03.2026 року було направлено на електронну адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 щодо надання інформації про проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби, а також щодо проведення перерахунку грошового забезпечення за 2022 рік із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням установлених законодавством податків і зборів.

Листом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №25/52/9-М-46-Аз від 14.03.2026 року, наданим у відповідь на зазначений адвокатський запит, відповідач повідомив, що відповідно до наказу командира військової частини (по особовому складу) від 11.03.2022 №60 ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а згідно з наказом командира військової частини (по особовому складу) від 13.07.2022 №187 — виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Також відповідач зазначив, що надати окремі відомості щодо грошового забезпечення за період проходження служби не має можливості, оскільки особові картки військовослужбовця передані на зберігання до Центрального архівного відділу Національної гвардії України.

Разом з тим військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України вказала, що нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», у зв`язку з чим підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача відповідач не вбачав.

До вказаного листа відповідачем було додано витяг з послужного списку ОСОБА_1 та витяг з наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 11.03.2022 року № 60.

Крім того, на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 року у справі №160/11844/26, військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України надано довідку №25/52/17-3104-2026 від 15.05.2026 року щодо розміру нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та інших видів виплат ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року.

Із змісту зазначеної довідки судом встановлено, що за спірний період позивачу було здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення, яке включало посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію та індексацію грошового забезпечення.

Так, за березень 2022 року позивачу було нараховано грошове забезпечення у розмірі 4255,04 грн, з яких посадовий оклад становив 1910,32 грн, оклад за військове звання - 359,03 грн, надбавка за вислугу років - 567,34 грн, надбавка за особливості проходження служби - 1418,35 грн.

За квітень 2022 року розмір нарахованого грошового забезпечення становив 11 703,54 грн, у тому числі індексація грошового забезпечення - 455,46 грн.

За травень 2022 року позивачу було нараховано грошове забезпечення у розмірі 14 285,60 грн, у тому числі індексацію грошового забезпечення в сумі 672,35 грн.

За червень 2022 року позивачу було нараховано грошове забезпечення у розмірі 15 491,58 грн, у тому числі індексацію грошового забезпечення в сумі 913,01 грн.

Таким чином, загальний розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року становив 45 735,76 грн, з яких фактично виплачено 45 049,74 грн після проведення передбачених законодавством утримань.

Крім того, відповідно до довідки №25/52/17-3104-2026 від 15.05.2026 року, позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду відповідно до чинного законодавства за період проходження служби у загальному розмірі 110 323,00 грн, із фактичною виплатою після проведення передбачених законом утримань у розмірі 108 668,16 грн.

Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 було здійснено інші передбачені законодавством виплати, а саме: допомогу для оздоровлення за 2022 рік у розмірі 13 613,25 грн (виплачено 13 409,05 грн), матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у такому ж розмірі, а також одноразову грошову допомогу при звільненні.

Разом із тим, у примітці до довідки військовою частиною зазначено, що обчислення посадового окладу та окладу за військове звання здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 та інших нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення відповідних правовідносин. При цьому при здійсненні нарахувань застосовувалися розрахункові показники та механізми, визначені законодавством України на відповідний період.

Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як базового місяця, а також щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року протиправною, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України. Зазначений конституційний імператив є безумовним та виключає можливість довільного тлумачення чи застосування норм підзаконних актів суб`єктом владних повноважень.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на належну, своєчасну та повну оплату праці, що включає також гарантії її індексації як елементу державних соціальних гарантій, спрямованих на збереження реальної купівельної спроможності грошових доходів.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Щодо позовних вимог в частині проведення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як базового місяця.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення) військовослужбовців.

Частиною першою статті 4 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 103 відсотка.

Пунктом 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, у якому відбулося підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

При цьому абзацами четвертим, п`ятим та шостим пункту 5 Порядку №1078 встановлено спеціальний механізм визначення суми індексації у разі підвищення грошових доходів, коли розмір такого підвищення не перевищує суму індексації, яка склалася у відповідному місяці.

Судом враховується, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було змінено структуру та розміри грошового забезпечення військовослужбовців. Вказана постанова набрала чинності з 01.03.2018 року, у зв`язку з чим саме березень 2018 року є місяцем, у якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців та який відповідно до вимог Порядку №1078 є базовим місяцем для проведення подальших розрахунків індексації.

Верховний Суд у постановах від 19.05.2022 у справі №200/3859/21 та від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 сформував правову позицію, відповідно до якої при вирішенні спорів щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період після березня 2018 року необхідно застосовувати березень 2018 року як базовий місяць, оскільки саме з цього часу відбулося підвищення посадових окладів відповідно до постанови №704.

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивачу вже була виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 2 040,82 грн, саме по собі не свідчить про виконання ним вимог законодавства, оскільки визначальним є не лише факт проведення виплати, а й правильність застосування порядку її обчислення.

Як встановлено судом, відповідачем не надано доказів проведення розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із застосуванням березня 2018 року як базового місяця та із врахуванням положень абзаців четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку №1078.

Натомість матеріали справи підтверджують лише факт виплати позивачу певної суми індексації, однак не містять відомостей щодо застосованого базового місяця, величини індексу споживчих цін, розрахунку фіксованої суми індексації та механізму її визначення.

Отже, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не визначення належного розміру індексації грошового забезпечення позивача за спірний період із застосуванням березня 2018 року як базового місяця.

Щодо позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первісній редакції було визначено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до постанови №704 були внесені зміни, якими фактично було закріплено використання прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року як розрахункової величини.

Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №826/6453/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, пункт 6 постанови №103 було визнано протиправним та скасовано.

У зв`язку з цим з 29.01.2020 року відновила дію редакція пункту 4 постанови №704, яка передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначив, що після набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 при визначенні складових грошового забезпечення військовослужбовців застосуванню підлягає пункт 4 постанови №704 у редакції до внесення змін постановою №103, тобто із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року становив 2481,00 грн.

Отже, при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2022 році відповідач мав застосувати розрахункову величину у розмірі 2481,00 грн, а не прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 року.

Посилання відповідача на те, що військова частина не має повноважень самостійно змінювати порядок нарахування грошового забезпечення, суд відхиляє, оскільки предметом спору є не встановлення нового механізму виплат, а обов`язок відповідача здійснити нарахування відповідно до чинних нормативно-правових актів та правових висновків Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, здійснюючи нарахування грошового забезпечення позивача за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, діяла не у спосіб, визначений законодавством України.

Щодо строку звернення до суду, суд вказує наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Водночас, спірні правовідносини у цій справі виникли щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, а тому при визначенні строків звернення до суду підлягають застосуванню положення трудового законодавства, зокрема статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Суд враховує, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, положення статті 233 КЗпП України було змінено.

Так, відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України у чинній редакції працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Разом із тим, суд звертає увагу, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 та від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 сформував правову позицію, відповідно до якої дія нормативно-правового акта у часі починається з моменту набрання ним чинності та не поширюється на правовідносини, які виникли та завершилися до набрання ним чинності.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 зазначено, що якщо правовідносини є триваючими та виникли до прийняття нового нормативного акта, але продовжують існувати після набрання ним чинності, то нове правове регулювання застосовується лише з моменту набрання таким актом чинності.

Аналогічний правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, у якій суд зазначив, що до правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року, застосовуються положення статті 233 КЗпП України у попередній редакції, а до правовідносин, що виникли після цієї дати, -положення статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ.

Разом із тим, вирішуючи питання про момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд враховує правові висновки Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, зазначено, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду у спорах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців визначальним є момент, коли особа отримала документ, який містить інформацію про фактичні суми нарахованих та виплачених коштів.

Верховний Суд зазначив, що такими документами можуть бути розрахункові листи, довідки про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які дають можливість військовослужбовцю встановити складові виплати, їх розмір та можливу неповноту виплат.

При цьому саме з моменту отримання такого документа у військовослужбовця виникає реальна можливість оцінити правильність проведених нарахувань та встановити факт порушення його прав.

Вказаний правовий висновок Верховного Суду був розвинений у постановах від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24, від 25 вересня 2025 року у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та від 23 грудня 2025 року у справі №240/4729/24.

Також у постанові Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі №380/14780/24 суд зазначив, що перебіг строку звернення до суду у спорах щодо виплати належних сум грошового забезпечення пов`язується саме з моментом отримання військовослужбовцем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому, оскільки лише з цього моменту особа має можливість встановити правильність проведених розрахунків.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №240/16103/24, де суд наголосив, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов`язувати з моментом набуття позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених сум.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази того, що до звернення представника позивача із адвокатським запитом від 05 березня 2026 року військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надавала ОСОБА_1 документи, які б містили повну інформацію щодо складових його грошового забезпечення, розмірів нарахувань, застосованих показників та проведених виплат.

Зокрема, відповідачем не надано доказів вручення або направлення позивачу розрахункових листів, довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення чи інших документів, з яких позивач міг би об`єктивно встановити правильність проведених нарахувань.

Натомість лише після звернення представника позивача з адвокатським запитом від 05 березня 2026 року та отримання відповіді військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №25/52/9-М-46-Аз від 14 березня 2026 року, а також довідки №25/52/17-3104-2026 від 15 травня 2026 року, позивач отримав документальне підтвердження розмірів нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення.

До цього моменту позивач не мав об`єктивної можливості встановити, чи правильно відповідачем здійснювалися розрахунки, чи застосовувалися належні розрахункові величини, чи проведено індексацію грошового забезпечення у повному обсязі.

Суд також враховує, що військовослужбовці не отримують автоматично розрахункових документів із деталізацією усіх складових грошового забезпечення, а тому сам факт отримання певної суми коштів не свідчить про обізнаність особи щодо правильності проведених нарахувань.

За таких обставин суд доходить висновку, що перебіг строку звернення до суду у даній справі слід обчислювати саме з моменту отримання позивачем документів, які дозволили йому встановити можливе порушення його прав, а саме після отримання відповіді військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на адвокатський запит.

Отже, звернення позивача до суду з позовом після отримання відповідних документів не може вважатися пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, передбачених статтею 123 КАС України, відсутні.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період: з 11.03.2022 року по 13.07.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року згідно Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник