Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №681/1237/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 681/1237/25

Провадження № 22-ц/820/1049/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 17 листопада 2025 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ТОВ «Діджи Фінанс» зазначило, що 8 квітня 2021 року ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір про споживчий кредит №101746819 (далі – кредитний договір), за умовами якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачці кредит у розмірі 7 000 грн, а та, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти та комісію. На підставі договору факторингу №05Т від 29 липня 2021 року ТОВ «Мілоан» відступило товариству за плату право вимоги до відповідачки за кредитним договором. ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на дату відступлення права вимоги новому кредитору виникла заборгованість у розмірі 33 530 грн, яка складається з 7 000 грн тіла кредиту, 25 200 грн відсотків, 1 330 грн комісії.

За таких обставин ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 33 530 грн заборгованості за кредитним договором, 2 422 грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору, 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 17 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором, а саме заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7 000 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 25 200 грн, заборгованість за комісійними винагородами у розмірі 1 330 грн, а всього 33 530 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 2 422 грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору та 5 000 грн витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому з неї на користь ТОВ «Діджи Фінанс» як нового кредитора слід стягнути вказану заборгованість. У зв`язку з розглядом справи товариство понесло обґрунтовані витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу, які слід покласти на відповідачку.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір процентів за користування кредитом є завищеним і несправедливим у розумінні закону про захист прав споживачів. Умовами кредитного договору передбачено сплату відповідачкою комісії як плати за послуги позичальника, які той вчиняє на власну користь або має надавати в порядку реалізації своїх прав та обов`язків за кредитним договором, а тому ці умови договору є нікчемними. Водночас позивач не довів належними та допустимими доказами перехід до нього права вимоги за кредитним договором. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Крім того, суд неправомірно стягнув з ОСОБА_1 як особи з інвалідністю ІІ групи судовий збір і поклав на неї витрати на професійну правничу допомогу у завищеному розмірі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, не врахував норми статей 3, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі – Закон №1023-ХІІ), статті 12 Закону України від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ «Про споживче кредитування» (далі – Закон №1734-VІІІ), статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі – Закон №3674-VI), статей 1, 4, 30 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон №5076-VI), неправильно витлумачив норми статті 1048 ЦК України та не застосував норми статей 137, 141 ЦПК України.

У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду в частині розміру заборгованості за кредитним договором і розподілу судових витрат підлягає зміні.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

8 квітня 2021 року ТОВ «Мілоан» (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) уклали в електронній формі кредитний договір, за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати відповідачці грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 7 000 грн, а та, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (пункти 1.1, 1.2 кредитного договору).

Кредитний договір укладений сторонами дистанційно шляхом пропозиції ОСОБА_1 укласти договір (анкета-заява на кредит №101746819) і прийняття ТОВ «Мілоан» цієї пропозиції. ОСОБА_1 підписала кредитний договір електронним підписом (одноразовим ідентифікатором).

Пунктами 1.3, 1.4 кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 30 днів з 8 квітня 2021 року; термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) – 8 травня 2021 року.

Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом, становить 12 530 грн (пункт 1.5 кредитного договору).

Згідно з пунктами 1.5.1, 1.5.2, 1.6 кредитного договору: комісія за надання кредиту – 1 330 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом – 4 200 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (пункт 2.1 кредитного договору).

За змістом пункту 2.2.1 кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату), вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п. 1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначною п. 1.6 договору, в сумі та на умовах, визначених п. 2.3 договору.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору (пункт 2.2.2 кредитного договору).

Із положень пункту 2.3.1.1 кредитного договору слідує, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі – Правила). Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору.

Того ж дня, тобто 8 квітня 2021 року, ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 (платіжна карта НОМЕР_1 ) 7 000 грн кредитних коштів.

Натомість, остання в установлений кредитним договором строк не повернула грошові кошти, не сплатила проценти за користування ними та комісію за надання кредиту.

Станом на 7 липня 2021 року (дата закінчення строку кредитування) розмір заборгованості за кредитним договором склав 33 530 грн, із яких – 7 000 грн тіло кредиту, 25 200 грн – проценти, 1 330 грн – комісія.

29 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» (клієнт) і ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу №05Т (далі – договір факторингу), за умовами якого ТОВ «Мілоан» за плату відступило позивачу своє право грошової вимоги до боржників за рядом договорів, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

Із пункту 6.2.3 договору факторингу слідує, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами цього договору.

Тоді ж ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи Фінанс» підписали реєстр прав вимог, із якого слідує, що товариство набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором на суму заборгованості 33 530 грн, у тому числі – 7 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 25 200 грн – заборгованість за відсотками, 1 330 грн – заборгованість за комісією.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Із положень частини першої статті 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 514 ЦК України слідує, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами.

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Зібрані докази вказують на те, що 8 квітня 2021 року ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, на виконання якого остання отримала кредитні кошти в розмірі 7 000 грн. У свою чергу, відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом і комісію за надання кредиту в порядку, визначеному кредитним договором.

Факт укладення ОСОБА_1 кредитного договору та отримання нею кредитних коштів сторонами не оспорюється.

ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, не повернула кредит, не сплатила проценти та комісію.

У подальшому ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» як нового кредитора слід стягнути заборгованість за кредитним договором.

Посилання ОСОБА_1 на недоведеність набуття ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за кредитним договором суперечать фактичним обставинам справи.

Водночас суд першої інстанції неправильно визначив розмір стягуваної заборгованості за кредитним договором з огляду на наступне.

Однією з основних засад цивільного законодавства, визначених у статті 3 ЦК України, є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Преамбулою Закону №1023-ХІІ встановлено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини та виборі контрагента, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Умовами кредитного договору може бути встановлена плата позичальника за користування кредитними коштами (проценти), її розмір і порядок внесення боржником. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору, відповідно до яких фінансовим установам забороняється встановлювати для споживачів непропорційно великі суми компенсації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 виснував, що під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

ТОВ «Діджи Фінанс» просить стягнути з ОСОБА_1 проценти у розмірі 25 200 грн, які обчислені за ставкою 2% за кожен день від суми кредиту протягом перших 30 днів та 5% – протягом наступних 60 днів кредитування, що майже у чотири рази перевищує розмір неповернутого кредиту (7 000 грн).

Відтак апеляційний суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір боргу не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а тому розмір стягуваних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» процентів слід зменшити до 7 000 грн.

Суд першої інстанції помилково не звернув уваги на вказані обставини та неправомірно присудив з відповідача проценти у повному розмірі.

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За змістом пункту 4 частини першої статті 1 Закону №1734-VІІІ загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

В силу статті 8 Закону №1734-VІІІ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Як передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону №1734-VІІІ, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Закон №1734-VІІІ визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 9 грудня 2019 року (справа №524/5152/15-ц), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Як виснував Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року (справа №204/224/21), якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Із матеріалів справи слідує, що умовами кредитного договору встановлено зобов`язання ОСОБА_1 сплатити кредитодавцю комісію за надання кредиту у розмірі 1 330 грн.

Водночас у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена комісія. Відтак умови кредитного договору про сплату ОСОБА_1 на користь кредитодавця комісії є нікчемними, внаслідок чого суму нарахованої комісії не може бути стягнуто з відповідачки на користь нового кредитора – ТОВ «Діджи Фінанс».

Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на вказані обставини та неправомірно погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості по комісії.

Отже заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 14 000 грн, яка складається з 7 000 грн неповернутого кредиту та 7 000 грн нарахованих процентів.

Саме ця заборгованість має бути стягнута з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» як нового кредитора.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи та не застосував правильно норми чинного законодавства, а тому ухвалене ним рішення в частині розміру заборгованості за кредитним договором підлягає зміні.

З ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» слід стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 000 грн.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Щодо судового збору

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами регламентується статтею 141 ЦПК України, зокрема, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста цієї статті).

Зазначене стосується і випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 105, 142), а тому вона користується пільгами щодо сплати судового збору.

Отже, задовольняючи позов, суд першої інстанції безпідставно присудив з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. У такому випадку понесені позивачем витрати зі сплати судового збору мають бути відшкодовані йому з державного бюджету.

За результатами апеляційного перегляду справи позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено частково, тобто на 41,75% (14000?100:33530), а тому з Державного бюджету України товариству повинно бути відшкодовано судовий збір за подання позову у розмірі 1 011 грн 35 коп. (2422,40?41,75%).

Водночас, оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 58,25% (100,00-41,75), то з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь держави слід присудити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 116 грн 57 коп. (2422,40?150%?58,25%).

Враховуючи вимоги частини десятої статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає можливим звільнити Державний бюджет України від сплати на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судового збору за подання позову та стягнути з товариства на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 105 грн 22 коп. (2116,57-1011,35).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Закон №5076-VI визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону №5076-VI адвокат – фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом (пункт 1); адвокатська діяльність – незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (пункт 2); договір про надання правничої допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4).

За змістом частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (стаття 19 Закону №5076-VI).

В силу статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Статтею 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Із положень статті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір гонорару адвоката та порядок його обчислення визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом на підставі укладеного ними договору, при цьому гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зазначила, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом. Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

На підставі договору про надання правової допомоги від 5 травня 2025 року №01-05/05 (а.с. 31-33) фізична особа – підприємець ОСОБА_2 надавав ТОВ «Діджи Фінанс» юридичні послуги (правову допомогу) у справі.

Відповідно до пунктів 4.4, 4.2 цього договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт надання послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої виконавцем юридичної допомоги і її вартість. Оплата за договором здійснюється не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання клієнтом рахунку та/або підписання акта наданих послуг, якщо інші терміни та умови оплати не було узгоджено сторонами.

Із акта надання послуг №653 на підтвердження факту надання правової допомоги від 31 липня 2025 року (а.с. 10) слідує, що фізична особа – підприємець ОСОБА_2 надав ТОВ «Діджи Фінанс» послуги у виді надання правових рекомендацій (консультацій), складання позовної заяви та формування додатків до неї, подання позовної заяви з додатками до суду на загальну суму 5 000 грн.

Оскільки ОСОБА_2 надавав ТОВ «Діджи Фінанс» правову допомогу як фізична особа – підприємець, а не як адвокат, то витрати товариства на ці юридичні послуги не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку статті 137 ЦПК України.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та поклав ці витрати на відповідачку неправомірно.

Водночас на підставі договору №42649746 – АБ про надання правової допомоги від 5 січня 2026 року (а.с. 166-168) і додаткової угоди №101746819 до цього договору від 17 березня 2026 року (а.с. 169) Адвокатське бюро «Анастасії Міньковської» (далі – Адвокатське бюро) надавало ТОВ «Діджи Фінанс» правничу допомогу в апеляційному суді. За умовами цього договору загальна вартість послуг, що надається Адвокатським бюро, складається з вартості наданих юридичних послуг (поточне управління) та гонорару (пункт 4.1). За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об`єднанням юридичної допомоги та її вартість (пункт 4.4).

Із акта про підтвердження фату надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 17 березня 2026 року №101746819 (а.с. 164) та детального опису робіт (наданих послуг) (а.с. 165) слідує, що Адвокатське бюро надало ТОВ «Діджи Фінанс» юридичні послуги у виді аналізу чинного законодавства та судової практики, аналізу наявних кредитних і платіжних документів, аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій), складання відзиву на апеляційну скаргу на загальну суму 4 000 грн.

Визначений Адвокатським бюро і ТОВ «Діджи Фінанс» розмір витрат на професійну правничу допомогу (4 000 грн) є співмірним із складністю справи та виконаних Адвокатським бюро робіт.

З огляду на те, що позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено на 41,75%, ОСОБА_1 має відшкодувати позивачу 1 670 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді (4000?41,75%).

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 17 листопада 2025 року в частині розміру заборгованості за кредитним договором і розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання – АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (місцезнаходження – 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 42649746) 14 000 гривень заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання – АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (місцезнаходження – 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 42649746) 1 670 гривень витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (місцезнаходження – 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 42649746) на користь держави (одержувач: Головне Управління Казначейства у місті Хмельницькому/Хмельницький МТГ (22030101), код отримувача (ЄДРПОУ) 37971775, рахунок UA608999980313181206080022775, Казначейство України (ЕАП), МФО 899998; призначення платежу: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)) 1 105 гривень 22 копійки судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Горгулько Н.А.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 27