Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №466/10637/24 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/10637/24

Провадження № 2/466/1200/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Зими І.Є.

секретаря судового засідання Васинчик М.О.

представника позивачки ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дружини,

в с т а н о в и в:

22 жовтня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача аліменти на її утримання, у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду та пожиттєво.

В обґрунтування позову зазначає, що 22 травня 2021 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №176. У шлюбі народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею. Окрім того, зазначає, що виховує ще доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від попереднього шлюбу. Позивачка зазначає, що є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, інвалідність встановлена безстроково. Вона страждає на церебральний параліч, має стійкі порушення функцій опорно-рухового апарату, проходить систематичне лікування та не має можливості повноцінно працювати та самостійно забезпечувати свої життєві потреби.

Посилається на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 червня 2023 року з відповідача були стягнуті аліменти на її утримання , до досягнення сином трирічного віку. Припинення виплати таких аліментів право на утримання, на думку позивачки, виникло на іншій підставі, передбаченій статтями 75-80 Сімейного кодексу України, оскільки вона є особою з інвалідністю, потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість її надавати. З огляду на викладене позивачка змушена звернутись до суду.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04.12.2024 року, позов задоволено.

23.07.2025 року на адресу суду надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення.

28.11.2025 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивачка не відповідає вимогам статті 75 Сімейного кодексу України, оскільки її непрацездатність настала ще до укладення шлюбу, а він, за його твердженням, не був обізнаний про стан здоров`я майбутньої дружини та наявність у неї інвалідності. В зв`язку з наведеним вважає, що у позивачки відсутнє право на утримання після припинення виплати аліментів, присуджених до досягнення дитиною трирічного віку.

Крім того, відповідач зазначив, що на час розгляду справи проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , під час виконання бойових завдань отримав вогнепальне поранення, після чого тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні та проходив реабілітацію, а також проходить військово-лікарську комісію для визначення ступеня втрати працездатності. На думку відповідача, зазначені обставини свідчать про погіршення його матеріального становища та відсутність можливості сплачувати аліменти у заявленому позивачкою розмірі.

Також відповідач звернув увагу суду на те, що на підставі судового наказу Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2023 року у справі №466/3007/23 з нього вже стягуються аліменти на утримання спільного сина , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), а рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 червня 2023 року у справі №466/3008/23 з нього стягувалися аліменти на утримання дружини у розмірі 1/6 частини доходу до досягнення дитиною трирічного віку, які він, за його твердженням, сплачував належним чином.

Окремо відповідач посилався на те, що під час спільного проживання добровільно забезпечував сім`ю коштами, надавши позивачці у користування власну банківську картку АТ КБ «ПриватБанк». На підтвердження цього ним подано банківські виписки за період з вересня 2022 року по травень 2025 року, вбачається, що позивачка користувалася його коштами для забезпечення власних потреб та потреб спільної дитини, а загальна сума використаних коштів становила 307 082 грн. У зв`язку з цим відповідач вважав, що сім`я належним чином матеріально забезпечувалася, а звернення позивачки до суду з вимогами про стягнення аліментів є безпідставним. Крім цього, відповідач вказував, що, на його переконання, під час звернення до суду з заявами про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на дитину та із позовом про стягнення аліментів на утримання дружини позивачка не повідомила суд про користування його банківською карткою та отримання коштів на утримання сім`ї, у зв`язку з чим просив суд врахувати зазначені обставини при вирішенні спору та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 16.12.2025 року скасовано заочне рішення суду та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.

Ухвалою суду від 13.01.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Загвойська О.В. вимоги позовної заяви підтримала в повному обсязі просила суд задовольнити позов повністю.

Позивачка ОСОБА_3 підтримала заявлені вимоги та пояснила, що познайомилась з відповідачем у інтернетмережі та відразу поставила його до відома про те, що є людиною з інвалідністю. Крім того, фізичні вади, які наявні у неї в зв`язку з хворобою неможливо не помітити візуально. Відповідачу було відомо по стан її здоров`я, наявність інвалідності 2 групи. Так, вони неодноразово користувались спільно громадським транспортом і вона , в присутності відповідача, повідомляла водія про наявність пільг при проїзді. Крім того, відповідачу і в період її вагітності було відомо про ускладнення її стану здоров`я, в зв`язку з наявною інвалідністю. Це було підставою і для того, що при народженні сина відповідача відпустили у відрядження з місця служби. Після народження другої дитини стан здоров`я позивачки погіршився. Вона потребує лікування.

Представник відповідача , адвокат Федор Ю.Б., в судовому засіданні заперечив щодо позовних вимог та просив відмовити в задоволенні вимог в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, вислухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків, оцінивши кожен доказ окремо та у їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд встановив наступне.

22 травня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстрований Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що складено актовий запис №176, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

Від зазначеного шлюбу народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 червня 2023 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягувались аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення сином трирічного віку.

Крім того, судовим наказом Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2023 року з відповідача стягуються аліменти на утримання їхнього спільного сина у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Вказані аліментні зобов`язання відповідача продовжують існувати і на час розгляду даної справи, що сторонами не заперечувалось та підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, рішенням суду від 09 жовтня 2025 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано, у зв`язку із чим на час вирішення даної справи сторони перебувають у статусі колишнього подружжя, а тому спірні правовідносини підлягають вирішенню з урахуванням положень статей 75, 76, 80 Сімейного кодексу України.

Судом також встановлено, що позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ЛВА-1 №477962 від 03 вересня 2010 року, відповідно до якої інвалідність встановлено безстроково, із зазначенням причини - інвалідність з дитинства, а також висновком про умови та характер праці, яким рекомендовано роботу без тривалого перебування на ногах, значного фізичного навантаження та психоемоційного напруження.

Крім цього, судом досліджено витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24 грудня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_3 підтверджено інвалідність ІІ групи безстроково, встановлено основний діагноз - дитячий церебральний параліч (G80.8), спастичну параплегію нижніх кінцівок, контрактури суглобів, порушення ходи, а також визначено виражений ступінь обмеження здатності до пересування та трудової діяльності. Одночасно експертною командою рекомендовано забезпечення позивачки допоміжним засобом реабілітації - електроскутером, що свідчить про наявність стійких функціональних порушень та необхідність використання спеціальних засобів пересування.

Також судом досліджено виписку із медичної карти стаціонарного хворого №71/39, епікриз КНП ЛОР «ЛВЛ №3, індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, інші медичні документи, які є взаємоузгодженими між собою та підтверджують, що позивачка систематично проходить курси лікування і медичної реабілітації у зв`язку із наявними неврологічними порушеннями, пов`язаними із дитячим церебральним паралічем.

Оцінюючи наведені медичні документи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 76-80 ЦПК України, оскільки видані компетентними медичними установами, містять узгоджені між собою відомості щодо стану здоров`я позивачки та їх достовірність відповідачем не спростована.

Більше того, під час судового розгляду суд мав можливість безпосередньо сприймати фізичний стан позивачки, яка брала участь у судових засіданнях. Судом встановлено, що позивачка має виражені порушення ходи та пересувається з очевидними обмеженнями рухової функції, що повністю узгоджується із дослідженими медичними документами. Такі фізичні прояви захворювання є об`єктивно помітними для оточуючих та не належать до категорії прихованих станів здоров`я, що матиме істотне значення при оцінці доводів відповідача щодо його необізнаності про інвалідність позивачки на момент укладення шлюбу.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що на момент укладення шлюбу він нібито не був обізнаний про стан здоров`я позивачки та наявність у неї інвалідності, а тому вважає, що остання не набула права на утримання відповідно до положень статті 75 Сімейного кодексу України. Саме зазначену обставину відповідач визначає як основну підставу для відмови у задоволенні позову.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що відповідно до вимог статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а кожний доказ підлягає оцінці як окремо, так і у взаємному зв`язку з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Насамперед суд бере до уваги, що непрацездатність позивачки не є наслідком захворювання, яке виникло після укладення шлюбу чи має прихований характер. Як встановлено судом, позивачка є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК, витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24 грудня 2025 року, індивідуальною програмою реабілітації та іншими медичними документами, дослідженими судом.

Із зазначених документів вбачається, що позивачка страждає на дитячий церебральний параліч, має захворювання суглобів, істотні порушення ходи, виражене обмеження здатності до пересування та трудової діяльності. Зазначені порушення мають стійкий, незворотний характер та існують протягом усього життя позивачки.

За переконанням суду, такі прояви захворювання є об`єктивно помітними для сторонніх осіб та не можуть бути віднесені до прихованих фізичних вад чи станів здоров`я, про існування яких особа, яка тривалий час перебуває у близьких стосунках із хворим, могла б не знати.

При цьому суд враховує, що сторони до укладення шлюбу підтримували тривалі особисті стосунки, спільно проживали, та мають спільного сина від даного шлюбу, що саме по собі свідчить про достатньо тривалий характер взаємовідносин між сторонами.

Крім того, на спростування зазначених доводів відповідача представником позивачки долучено докази, а саме листування сторін у соціальній мережі Facebook, зі змісту якого, за твердженням позивачки, вбачається, що відповідач у своєму листуванні посилався на стан її здоров`я та інвалідність ще до укладення шлюбу.

Під час судового розгляду судом були допитані як свідки батьки відповідача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також мати позивачки ОСОБА_9 .

Зокрема, допитані в ході судового розгляду в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали доводи відповідача про те, що до реєстрації шлюбу він нібито не був належним чином обізнаний про встановлену позивачці групу інвалідності та обсяг наявних у неї порушень здоров`я.

Разом із тим мати позивачки ОСОБА_9 пояснила, що відповідач до укладення шлюбу протягом тривалого часу підтримував близькі стосунки з її дочкою, особисто спілкувався з нею, бачив особливості її пересування та фізичного стану, а тому був обізнаний про наявність у позивачки стійких порушень здоров`я та інвалідності.

Оцінюючи показання допитаних свідків, суд враховує, що всі вони перебувають у близьких родинних відносинах із відповідними сторонами спору, а тому їхні показання підлягають оцінці у взаємозв`язку з іншими доказами, а не можуть самі по собі мати наперед встановлену силу.

Показання батьків відповідача у частині його необізнаності про стан здоров`я позивачки суд оцінює критично, оскільки вони не узгоджуються із сукупністю встановлених у справі обставин.

Так, позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, страждає на дитячий церебральний параліч, має виражені порушення ходи та пересування. Під час розгляду справи суд мав можливість безпосередньо спостерігати фізичний стан позивачки та встановив, що характерні для її захворювання порушення рухової функції є візуально очевидними й об`єктивно помітними для оточуючих.

Тому суд вважає малоймовірним, що відповідач, який до укладення шлюбу перебував із позивачкою у близьких особистих відносинах, безпосередньо спілкувався з нею, а згодом зареєстрував шлюб та створив сім`ю, міг не помічати виражених особливостей її пересування та не знати про істотні порушення її здоров`я.

При цьому для застосування положень сімейного законодавства вирішальним є не лише те, чи було відповідачу повідомлено точне формулювання медичного діагнозу або номер групи інвалідності, а те, чи знав він про фактичний стан здоров`я майбутньої дружини та наявність у неї стійких фізичних обмежень.

Показання матері позивачки у цій частині узгоджуються з медичними документами, безпосереднім сприйняттям судом фізичного стану позивачки, характером та тривалістю відносин сторін до укладення шлюбу, а також іншими дослідженими судом доказами.

Крім того, суд бере до уваги подане стороною позивачки електронне листування сторін у соціальній мережі Facebook, у якому містяться згадки про стан здоров`я позивачки та яке також спростовує твердження відповідача про повну необізнаність щодо наявних у неї порушень здоров`я.

Оцінивши показання свідків у сукупності з письмовими та електронними доказами, суд доходить висновку, що доводи відповідача про приховування позивачкою своєї непрацездатності чи тяжкої хвороби під час реєстрації шлюбу належними та переконливими доказами не підтверджені.

Навпаки, сукупність встановлених обставин свідчить, що відповідач до укладення шлюбу знав або за об`єктивних обставин не міг не знати про стан здоров`я позивачки та наявні у неї виражені фізичні обмеження.

Оцінюючи наведені докази у сукупності, суд звертає увагу й на ту обставину, що раніше між цими ж сторонами вже розглядалась справа про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку. При розгляді зазначеної справи відповідач був стороною процесу, однак не ставив під сумнів факт наявності у позивачки інвалідності та не посилався на свою необізнаність щодо її стану здоров`я. Вперше відповідні доводи були наведені лише після звернення позивачки із даним позовом, що суд також враховує при оцінці їх достовірності.

За таких обставин суд оцінює твердження відповідача про те, що він не знав про інвалідність позивачки до укладення шлюбу, критично, оскільки вони спростовуються дослідженими судом письмовими доказами, поведінкою самого відповідача під час попередніх судових спорів, характером взаємовідносин сторін до укладення шлюбу, безпосереднім сприйняттям судом фізичного стану позивачки, а також іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Суд доходить висновку, що відповідач, вступаючи у шлюб із позивачкою, об`єктивно знав або, принаймні, не міг не знати про наявність у неї інвалідності та стан здоров`я, який існував задовго до реєстрації шлюбу, а тому зазначені заперечення не спростовують права позивачки на отримання утримання відповідно до вимог сімейного законодавства.

Заперечуючи проти позову, відповідач також посилався на те, що протягом спільного проживання добровільно забезпечував сім`ю матеріально, надавши позивачці у користування власну банківську картку АТ КБ «ПриватБанк». На підтвердження зазначених доводів ним подано банківські виписки про рух коштів за період з вересня 2022 року по травень 2025 року. У вказаному клопотанні відповідач зазначає, що позивачка користувалася його банківською карткою, здійснювала розрахунки та знімала грошові кошти.

Судом досліджено надані відповідачем виписки по картковому рахунку та встановлено, що упродовж зазначеного періоду дійсно здійснювалися численні операції зі зняття готівкових коштів, розрахунків у торговельних мережах, аптеках, закладах харчування та інших місцях, що узгоджується з доводами сторін про користування позивачкою банківською карткою відповідача під час їхнього спільного проживання.

Представник позивачки у судовому засіданні не заперечував факту користування позивачкою банківською карткою відповідача, пояснивши, що така картка була добровільно передана останнім для забезпечення потреб сім`ї, придбання продуктів харчування, ліків, товарів для дитини та здійснення інших повсякденних витрат.

Таким чином, суд вважає встановленою обставину, що під час перебування сторін у шлюбі позивачка користувалася банківською карткою відповідача та здійснювала розрахунки за рахунок грошових коштів, які належали відповідачу.

Разом з тим, оцінюючи зазначені докази, суд не погоджується із твердженням відповідача про те, що сам по собі факт користування позивачкою його банківською карткою виключає її право на отримання утримання після припинення спільного проживання.

Відповідно до статей 55, 56, 75 Сімейного кодексу України взаємна матеріальна підтримка є одним із основних обов`язків подружжя, а здійснення одним із подружжя витрат на забезпечення сім`ї під час спільного проживання є звичайним способом виконання такого сімейного обов`язку.

Надання відповідачем позивачці банківської картки для здійснення сімейних витрат, придбання продуктів харчування, товарів для дитини, медикаментів та інших повсякденних потреб свідчить насамперед про фактичне ведення сторонами спільного господарства та виконання відповідачем свого обов`язку щодо матеріального забезпечення сім`ї під час шлюбу.

Разом із тим, зазначені обставини не свідчать про відсутність у позивачки права на утримання після припинення фактичних сімейних відносин та не спростовують встановлених судом фактів її непрацездатності, потреби у матеріальній допомозі та наявності передбачених законом підстав для виникнення права на утримання.

Більше того, сам факт добровільного забезпечення відповідачем сім`ї під час шлюбу об`єктивно підтверджує, що відповідач усвідомлював стан здоров`я позивачки та необхідність її матеріальної підтримки, оскільки, перебуваючи у шлюбі, він фактично здійснював таке забезпечення, не ставлячи під сумнів ані стан здоров`я позивачки, ані необхідність її утримання.

Суд також бере до уваги, що виписки по банківському рахунку охоплюють період спільного проживання сторін, коли між ними існували взаємні права та обов`язки подружжя, тоді як предметом розгляду у даній справі є питання наявності права позивачки на утримання після припинення спільного проживання та припинення дії попереднього судового рішення про стягнення аліментів до досягнення дитиною трирічного віку.

Отже, досліджені судом банківські виписки підтверджують факт матеріального забезпечення сім`ї відповідачем під час шлюбу, однак не є належним доказом, який би спростовував право позивачки на утримання або свідчив про відсутність у неї потреби у матеріальній допомозі на час звернення до суду із даним позовом.

Судом також досліджено надані позивачкою розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, складені старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Львові. Із зазначених розрахунків вбачається, що станом на 01.01.2026 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів становила 129 554,57 грн, а після здійснення чергового перерахунку станом на 01.07.2026 року - 93 559,42 грн.

Наведене свідчить, що відповідач тривалий час не виконував належним чином покладений на нього рішенням суду обов`язок щодо утримання сина, внаслідок чого утворилася значна заборгованість зі сплати аліментів. Хоча сама по собі наявність такої заборгованості не є самостійною підставою для визначення розміру аліментів на утримання дружини, суд враховує зазначену обставину при оцінці ставлення відповідача до виконання сімейних обов`язків та оцінці всіх доказів у їх сукупності.

Разом із тим суд враховує наведені обставини при оцінці матеріального становища сторін, оскільки вони характеризують поведінку відповідача, що також підлягає врахуванню при визначенні справедливого розміру аліментів, а не при вирішенні питання про наявність чи відсутність самого права на їх стягнення.

Відповідно до частини першої статті 80 Сімейного кодексу України аліменти одному з подружжя присуджуються у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

При цьому законодавець не встановлює фіксованого розміру аліментів на утримання одного з подружжя, а покладає на суд обов`язок визначити такий розмір з урахуванням конкретних обставин справи, матеріального та сімейного стану сторін, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Саме тому визначення розміру аліментів не може здійснюватися автоматично лише виходячи із заявленої позивачкою частки доходу відповідача, а потребує комплексної оцінки всіх досліджених судом доказів.

Судом встановлено, що позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства безстроково, що підтверджується дослідженими медичними документами.

Разом із тим, судом також встановлено, що позивачка отримує державну соціальну виплату (пенсію) по інвалідності, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від № 8700 4977 2276 2725, долученою до матеріалів справи.

У постанові від 24.06.2021 року по справі № 759/6629/19 Верховний Суд зазначив, що призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії по інвалідності або іншої соціальної виплати не може знаходитися у зв`язку із виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, яке є особою із інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його.

Разом із цим судом встановлено, що відповідач проходить військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 15 серпня 2024 року № 6539.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що під час виконання обов`язків військової служби відповідач отримав поранення, проходив стаціонарне лікування та курс реабілітації, а також військово-лікарську комісію.

Суд не залишає зазначені обставини поза увагою, оскільки вони безпосередньо характеризують матеріальне та фізичне становище відповідача.

Разом із тим відповідачем не подано належних та допустимих доказів, які б свідчили про втрату ним працездатності, звільнення з військової служби, припинення отримання грошового забезпечення або інші обставини, які б об`єктивно унеможливлювали виконання ним обов`язку щодо утримання колишньої дружини.

Разом із тим суд враховує, що відповідач не має на утриманні інших неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб, однак має чинний обов`язок зі сплати аліментів на спільного сина та проходив лікування і реабілітацію після отриманого поранення, що також враховано судом при визначенні співмірного розміру аліментів.

Отже, суд доходить висновку, що відповідач має реальну можливість надавати матеріальну допомогу позивачці.

Разом із тим суд враховує, що на час розгляду справи із відповідача вже стягуються аліменти на утримання малолітнього сина відповідно до судового наказу Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2023 року у розмірі однієї четвертої частини усіх видів його заробітку (доходу). Зазначений аліментний обов`язок є чинним та підлягає виконанню незалежно від вирішення даної справи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 15 серпня 2018 року у справі №486/1226/16-ц, 22 листопада 2018 року у справі №758/4690/15-ц, а також 29 листопада 2023 року у справі №161/7760/21, визначаючи розмір аліментів на утримання одного з подружжя, суд повинен забезпечити справедливий баланс між правом особи, яка потребує матеріальної допомоги, на належне утримання та майновими можливостями платника аліментів, врахувавши всі обставини конкретної справи.

Аналогічного підходу дотримався і Конституційний Суд України у рішенні від 29 жовтня 2024 року, звернувши увагу на необхідність індивідуальної оцінки матеріального становища сторін та недопустимість формального застосування критеріїв потреби у матеріальній допомозі.

Водночас визначення аліментів у надто незначному розмірі також не забезпечило б належної реалізації права позивачки на утримання як особи з інвалідністю, яка потребує матеріальної допомоги.

Належних, допустимих і достатніх доказів того, що позивачка приховала від відповідача відомості про стан свого здоров`я або умисно ввела його в оману при укладенні шлюбу, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що справедливим, розумним та співмірним способом захисту порушеного права позивачки є часткове задоволення позову та визначення аліментів у розмірі однієї восьмої частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

Такий розмір, на переконання суду, одночасно забезпечує реалізацію права позивачки на отримання матеріальної допомоги, не покладаючи при цьому на відповідача надмірний майновий тягар, а також відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України.

Саме тому, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд доходить висновку, що стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів у розмірі однієї восьмої частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно є достатнім та співмірним способом захисту порушеного права позивачки і одночасно не покладає на відповідача надмірного майнового тягаря, відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Суд також зазначає, що ухвалення цього рішення не позбавляє сторони права на судовий захист у майбутньому. У разі істотної зміни матеріального чи сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення стану їхнього здоров`я чи виникнення інших обставин, що мають істотне значення, відповідач вправі звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України. Крім того, у разі виникнення передбачених законом підстав для припинення права позивачки на утримання відповідач не позбавлений права звернутися до суду з відповідною позовною заявою у порядку, визначеному Сімейним кодексом України.

Відповідно до частин першої, шостої статті 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позову та звільнення позивачки від сплати судового збору при зверненні до суду, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 51 Конституції України, 75, 76, 80 Сімейного кодексу України, суд,

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_3 , аліменти на її утримання у розмірі однієї восьмої (1/8) частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 22 жовтня 2024 року і на час існування права на утримання. У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок )

Рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Суддя І. Є. Зима