Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №643/7013/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/7013/26

Провадження № 2-а/643/103/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (далі – відповідач), в якому просить скасувати постанову серії ЕНА № 6950015 від 02 квітня 2026 року про накладення адміністративного стягнення за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 квітня 2026 року о 09 год. 30 хв. у місті Харкові було оголошено сигнал повітряної тривоги у зв`язку із загрозою застосування ударних безпілотних літальних апаратів типу «Гербера/Шахед». За твердженням позивача, під час руху автомобілем по вулиці Нескорених він почув характерний звук безпілотних літальних апаратів, що, на його переконання, наближалися до місця його перебування, у зв`язку із чим з метою збереження життя та здоров`я негайно зупинив транспортний засіб біля станції метро «Салтівська» для того, щоб скористатися метрополітеном як укриттям.

Позивач зазначає, що через поспіх не звернув уваги на дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено», а також не мав можливості обрати інше місце для зупинки, оскільки поблизу вже були припарковані інші транспортні засоби, а необхідність якнайшвидше пройти до укриття не залишала часу на пошук іншого місця для паркування.

Позивач вказує, що після зупинки автомобіля до нього підійшли двоє працівників поліції, один із яких, за його твердженням, не представився, а іншим був капрал поліції Ільєнков О.С., які повідомили про порушення ним Правил дорожнього руху. Позивач стверджує, що пояснив поліцейським вимушений характер своїх дій, зазначивши, що поспішав до укриття через реальну загрозу життю, однак його пояснення були залишені поза увагою, після чого працівники поліції перевірили його документи, здійснили відповідні перевірки за інформаційними базами та розпочали оформлення постанови про адміністративне правопорушення.

На думку позивача, працівники поліції безпідставно продовжували оформлення адміністративних матеріалів під час дії сигналу повітряної тривоги, незважаючи на повідомлення, які надходили службовими засобами зв`язку про падіння безпілотних літальних апаратів та вибухи у різних районах міста Харкова.

Позивач вважає, що порушення вимог Правил дорожнього руху було вчинене не умисно, а виключно під впливом виняткових обставин, пов`язаних із реальною загрозою його життю та здоров`ю, а тому постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є необґрунтованою, прийнятою без повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена відповідно до вимог чинного законодавства, а факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується належними та допустимими доказами.

У відзиві зазначено, що відповідно до відеозапису з портативного відеореєстратора № 472289 о 09 год. 31 хв. зафіксовано, як автомобіль «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснює зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», дія якого додатково позначена інформаційною табличкою 7.2.4. Після зупинки транспортного засобу поліцейські підійшли до водія, представилися та повідомили причину звернення.

За твердженням відповідача, на запитання працівників поліції щодо причин здійснення зупинки позивач пояснив, що хотів відвідати кіоск (магазин), розташований біля ринку. Після встановлення особи водія поліцейський відповідно до вимог статей 278–280 КУпАП розпочав розгляд справи про адміністративне правопорушення, роз`яснив позивачу права, передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, після чого за результатами розгляду виніс постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП.

Заперечуючи проти доводів позивача про вимушений характер зупинки транспортного засобу, відповідач зазначає, що хоча у зазначений проміжок часу над окремими районами міста Харкова дійсно фіксувалися польоти ударних безпілотних літальних апаратів, безпосередньо в районі станції метро «Салтівська» жодних прольотів безпілотників або вибухів зафіксовано не було.

Крім того, відповідач звертає увагу суду, що лише після декількох хвилин спілкування із працівниками поліції та після згадування про повітряну небезпеку позивач змінив свої пояснення, повідомивши, що прямував до укриття, тоді як одразу після виявлення правопорушення пояснив зупинку необхідністю відвідати магазин.

Також відповідач зазначає, що працівники поліції запропонували позивачу пройти до укриття, а подальший розгляд справи та оформлення постанови здійснювалися саме в укритті. При цьому після отримання копії постанови позивач, не очікуючи сигналу про відбій повітряної тривоги, самостійно залишив укриття, що, на думку відповідача, не узгоджується із його твердженнями про існування безпосередньої загрози життю та свідчить про використання посилань на повітряну тривогу як способу уникнення адміністративної відповідальності.

За наведених обставин відповідач вважає, що факт порушення позивачем вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» є доведеним, процедура притягнення до адміністративної відповідальності проведена з дотриманням вимог КУпАП, а підстави для скасування постанови серії ЕНА № 6950015 від 02 квітня 2026 року відсутні.

У судовому засіданні 08 липня 2026 року суд протокольною ухвалою відповідно до положень частини третьої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства зі згоди позивача замінив неналежного відповідача – Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на належного – Департамент патрульної поліції.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача Свінтіцька Т.П. проти задоволення позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02 квітня 2026 року відповідачем було винесено постанову ЕНА № 6950015 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суть правопорушення полягала в тому, що 02.04.2026 о 09:33 год. у м. Харкові по вул. Нескорених, буд. 13, позивач керуючи транспортним засобом «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено, здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив п. 8.4. Правил дорожнього руху.

Основним правовим питанням, яке підлягає вирішенню у даній справі, є встановлення того, чи свідчать наведені позивачем обставини щодо здійснення ним зупинки транспортного засобу під час оголошення сигналу повітряної тривоги та, за його твердженням, у зв`язку з необхідністю негайного проходження до укриття, про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення або про наявність передбачених законом обставин, що виключають адміністративну відповідальність, зокрема стану крайньої необхідності, а відтак чи була постанова поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесена на законних та обґрунтованих підставах.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративне правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення (стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною п`ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.1. Правил дорожнього руху передбачено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 8.4 Правил дорожнього руху України встановлено, що дорожні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі та є обов`язковими для виконання всіма учасниками дорожнього руху.

Дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» встановлює категоричну заборону зупинки транспортних засобів у зоні його дії, за винятком випадків, прямо передбачених Правилами дорожнього руху.

Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частина перша статті 122 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само за порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Судом встановлено, що 02 квітня 2026 року позивач, керуючи автомобілем «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу у зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», що підтверджується відеозаписом із портативного відеореєстратора поліцейського, листом Комунального підприємства «Харків-Сигнал», відповідно до якого дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» дійсно встановлено за адресою м. Харків, вул. Нескорених, буд. 13, та знаходиться на балансі підприємства, схемою організації дорожнього руху на цій ділянці вулично-дорожньої мережі міста Харкова та не заперечується самим позивачем.

При цьому предметом спору між сторонами фактично не є сам факт порушення Правил дорожнього руху, а правова оцінка причин, які, на думку позивача, обумовили його поведінку.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що порушення ним вимог Правил дорожнього руху було обумовлене станом крайньої необхідності у зв`язку з оголошенням сигналу повітряної тривоги та, на його думку, реальною загрозою життю і здоров`ю внаслідок наближення безпілотних літальних апаратів.

Так, відповідно до статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Таким чином, закон пов`язує можливість застосування положень статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення із сукупною наявністю кількох обов`язкових юридичних умов, відсутність хоча б однієї з яких виключає можливість визнання діяння таким, що вчинене у стані крайньої необхідності.

По-перше, повинна існувати реальна, а не абстрактна небезпека, яка безпосередньо загрожує охоронюваним законом правам чи інтересам. Така небезпека має бути конкретною, невідворотною та існувати саме у момент вчинення відповідної дії. Сам лише факт існування потенційної загрози або можливості її виникнення не може автоматично свідчити про перебування особи у стані крайньої необхідності.

По-друге, небезпека повинна бути такою, що не може бути усунута іншими, правомірними засобами. Саме ця ознака є визначальною для застосування статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки інститут крайньої необхідності має винятковий характер і допускає відступ від вимог закону лише тоді, коли будь-які інші законні способи відвернення небезпеки є об`єктивно неможливими.

По-третє, заподіяна шкода повинна бути менш значною, ніж та, яка могла настати у разі бездіяльності. Іншими словами, суд повинен встановити співмірність між шкодою, заподіяною порушенням вимог закону, та шкодою, яку особа прагнула відвернути.

Наведені умови є взаємопов`язаними та підлягають встановленню на підставі належних і допустимих доказів у кожній конкретній справі.

Саме по собі посилання особи на існування небезпечної ситуації не є достатнім для застосування статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У даній справі суд не заперечує, що станом на час вчинення адміністративного правопорушення у місті Харкові була оголошена повітряна тривога, а також існувала інформація про рух ударних безпілотних літальних апаратів територією міста.

Разом із тим суд зазначає, що повітряна тривога є попереджувальним сигналом цивільного захисту населення, який інформує про можливість повітряного нападу та рекомендує громадянам пройти до укриття. Однак оголошення такого сигналу саме по собі ще не свідчить про виникнення для кожної конкретної особи безпосередньої небезпеки у тому місці, де вона перебуває.

Стан крайньої необхідності не може презюмуватися лише з факту оголошення повітряної тривоги. У кожному випадку необхідно встановити, чи існувала для конкретної особи реальна та безпосередня загроза, яка не могла бути усунута іншим способом.

Матеріали справи не містять доказів того, що саме у місці зупинки автомобіля позивача існувала безпосередня небезпека у вигляді прольоту безпілотного літального апарата, загрози ураження або вибухів.

Водночас навіть за умови існування потенційної небезпеки позивач повинен був довести, що вона не могла бути усунута жодним іншим способом, окрім порушення вимог дорожнього знаку 3.34. Однак таких доказів суду не надано.

Позивач лише загально зазначає, що не мав часу обирати інше місце для зупинки транспортного засобу, однак жодних об`єктивних даних про те, що він був позбавлений можливості продовжити рух ще декілька десятків метрів або здійснити зупинку у місці, де це дозволено Правилами дорожнього руху, матеріали справи не містять.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до відеозапису одразу після зупинки транспортного засобу на запитання поліцейського «Чому саме тут зупинилися?» позивач повідомив поліцейським зовсім іншу причину своєї зупинки, а саме «В кіоск хотів вискочити».

Саме це пояснення було надано позивачем безпосередньо після події та до початку оформлення адміністративних матеріалів. При цьому, зазначене пояснення було надане добровільно, без будь-якого примусу, одразу після виявлення правопорушення, тобто у момент, коли позивач ще не знав про подальший розвиток подій та не мав об`єктивної необхідності формувати власну правову позицію щодо можливого судового спору.

Саме тому такі пояснення суд оцінює як найбільш достовірне відображення фактичних причин зупинки транспортного засобу.

Лише через певний час, після подальшого спілкування із працівниками поліції, позивач почав посилатися на необхідність пройти до укриття.

Суд критично оцінює таку зміну пояснень, оскільки вона свідчить про їх непослідовність та суперечить фактичним обставинам справи.

Якщо дійсною причиною зупинки автомобіля була необхідність негайного укриття від повітряної атаки, саме ця обставина логічно мала б бути повідомлена працівникам поліції першою як головний мотив поведінки водія.

Натомість первісне пояснення позивача (бажання відвідати кіоск) свідчило про іншу мету його зупинки, яка жодним чином не була пов`язана із відверненням небезпеки.

Суд погоджується з тим, що в Україні в умовах воєнного стану сигнал повітряної тривоги свідчить про потенційну небезпеку для населення та потребує відповідального ставлення громадян до власної безпеки.

Однак із відеозапису вбачається, що після початку спілкування із працівниками поліції позивач не залишив місце події самостійно та не наполягав на негайному проходженні до укриття як на невідкладній потребі.

У подальшому працівники поліції запропонували пройти до укриття, де і було завершено оформлення адміністративних матеріалів.

Зазначена поведінка, на переконання суду, не узгоджується із твердженнями позивача про існування для нього настільки безпосередньої небезпеки, яка б виправдовувала порушення вимог Правил дорожнього руху.

Суд також звертає увагу, що правовий режим воєнного стану та регулярне оголошення сигналів повітряної тривоги, хоча й створюють складні умови для населення, однак самі по собі не припиняють дію Правил дорожнього руху та не звільняють учасників дорожнього руху від обов`язку їх дотримання.

Інститут крайньої необхідності має виключний характер і підлягає застосуванню лише за умови доведення сукупності всіх передбачених законом ознак.

У цій справі позивачем не доведено ні неможливості усунення небезпеки іншим способом, ні безпосередності загрози саме у місці його перебування, ні причинного зв`язку між оголошенням повітряної тривоги та необхідністю здійснення зупинки саме у зоні дії дорожнього знаку 3.34.

За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтованим, а встановлені у справі фактичні обставини не свідчать про перебування його у стані крайньої необхідності у розумінні статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відтак підстави для звільнення позивача від адміністративної відповідальності у зв`язку з крайньою необхідністю відсутні.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що він не помітив дорожній знак через поспіх.

Відповідно до пункту 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Положення Правил дорожнього руху не ставлять обов`язковість виконання вимог дорожніх знаків у залежність від того, звернув водій увагу на відповідний знак чи ні.

Неуважність водія або його поспіх є проявом власної необережності та не можуть визнаватися обставинами, що виключають протиправність діяння.

Так само не заслуговує на увагу посилання позивача на те, що поряд знаходились інші припарковані автомобілі.

Принцип індивідуальної юридичної відповідальності означає, що поведінка інших учасників дорожнього руху жодним чином не впливає на наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення у діях конкретної особи.

Навіть якщо інші транспортні засоби також перебували у зоні дії заборонного знаку, така обставина не створює для позивача права аналогічно порушувати Правила дорожнього руху.

Відсутність реагування на можливі правопорушення інших осіб не є підставою для звільнення від відповідальності особи, стосовно якої факт порушення доведений належними доказами.

Не приймаються судом і доводи позивача щодо того, що поліцейські повинні були припинити оформлення адміністративного матеріалу у зв`язку із повітряною тривогою.

З дослідженого судом відеозапису вбачається, що працівники поліції запропонували позивачу пройти до укриття, а подальше оформлення матеріалів здійснювалося саме у безпечному місці.

Таким чином твердження позивача про те, що поліцейські змушували його перебувати під відкритим небом під час повітряної тривоги, свого підтвердження не знайшло.

Навпаки, дії працівників поліції свідчать про врахування ними безпекової ситуації та вжиття заходів для мінімізації можливих ризиків.

Суд також враховує, що поліцейськими було дотримано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Позивачу були роз`яснені його права, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 63 Конституції України, він мав можливість надати пояснення, заявити клопотання та висловити свою позицію.

Доказів порушення відповідачем процесуального порядку притягнення позивача до адміністративної відповідальності матеріали справи не містять.

Оцінюючи доводи позивача про неповне з`ясування обставин справи, суд виходить із того, що сам по собі факт незгоди особи із прийнятим рішенням не свідчить про незаконність такого рішення.

Неповне з`ясування обставин мало б місце лише тоді, коли існували б істотні фактичні дані, які могли вплинути на правильність вирішення справи, однак були безпідставно проігноровані посадовою особою.

У даному випадку працівник поліції вислухав пояснення позивача, надав їм оцінку та дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення останнього від адміністративної відповідальності.

Незгода позивача із такою оцінкою сама по собі не свідчить про її незаконність.

Суд окремо звертає увагу на те, що адміністративне судочинство ґрунтується на принципі оцінки доказів за критерієм їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

У даній справі сукупність доказів, а саме: відеозапис із нагрудної камери поліцейського, наявність дорожнього знаку 3.34 із табличкою зони його дії, первісні пояснення самого позивача щодо причини зупинки автомобіля, а також відсутність об`єктивних доказів існування стану крайньої необхідності, переконливо підтверджує наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Натомість твердження позивача про вимушеність порушення Правил дорожнього руху ґрунтуються переважно на його власному суб`єктивному сприйнятті подій та не підтверджуються належними і допустимими доказами.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач не надав суду достатніх, належних та допустимих доказів, які б спростували встановлений відповідачем факт порушення Правил дорожнього руху або свідчили про існування передбачених законом підстав для звільнення його від адміністративної відповідальності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач під час винесення постанови діяв у межах наданих законом повноважень, на підставі належних доказів, із дотриманням встановленої законом процедури, а постанова серії ЕНА № 6950015 від 02 квітня 2026 року є законною, обґрунтованою та підстав для її скасування судом не встановлено.

Таким чином, доводи позивача не спростовують встановленого факту вчинення адміністративного правопорушення, не підтверджують наявності обставин, які виключають адміністративну відповідальність, та не свідчать про протиправність дій працівника поліції під час винесення оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 72, 77, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду у встановленому порядку протягом 10 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

4. Відповідач: Департамент патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3; код ЄДРПОУ 40108646).

Повне рішення складено 16.07.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко