Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №216/5888/20 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/5888/20

провадження 2/216/70/26

РІШЕННЯ

іменем України

06 липня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Цимбалістенко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Смолдирєва М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом стягнення коштів одержаних за нікчемним правочином та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про застосування наслідків недійсного правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою та стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог за первісною позовною заявою

Представник позивача - адвокат Лівицький О.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом стягнення коштів одержаних за нікчемним правочином. У позовній заяві представник позивача просить Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені 8750 доларів США, що становить в гривневому еквіваленті 246 640 грн. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 16.11.2017 між сторонами було розірвано шлюб. 31.10.2017 між ними було укладено договір про розподіл спільного майна подружжя, відповідно до якого позивач повинен був сплатити на користь відповідача 10 000 доларів США: 7500 доларів США як частку компенсації за спільне майно, а залишок як борг 2500 доларів США сплачує у розстрочку : 1250 доларів США у жовтня 2018 року, ще 1250 доларів США у жовтні 2019 року. 31.10.2017 позивач передав відповідачу 7500 доларів США. Усвідомивши, що у 2018 році позивач не зможе виплатити 1250 доларів США, 31.10.2018 він написав заяву на адресу відповідача, де прохав відстрочку сплати до 01.01.2019 року, але відповіді не отримав. Але, по телефону позивач 02.01.2019 року написав відповідачці, що має віддати 1250 доларів США вже 03.01.2019р. Натомість відповідач подала позов до суду. В кінці березня 2019 року, з метою врегулювання судового спору, коли відповідач з`явилася в м. Кривому Розі, відбулася зустріч, де позивач запропонував закрити договірні зобов`язання сплативши 2500 доларів США, але відповідач відмовилася від пропозиції. Тому, позивач змушений був звернутися до суду із зустрічним позовом до відповідача про визнання правочину недійсним. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року по справі № 212/9411/18 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволені частково.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року по справі №212/9411/18 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 1250,00 доларів США, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку в розмірі 1250,00 доларів США, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2919,71 гривень. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним відмовлено в повному обсязі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року по справі № 212/9411/18 скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року, ухвалено нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, визнано недійсним договір про розподіл спільного майна між подружжям від 31 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

11 жовтня 2019 року позивач сплатив відповідачу 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) доларів США, про що отримав розписку від відповідача про отримання зазначеної дати.

З метою досудового врегулюванню спору, 17 серпня 2020 року, позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти які вона отримала від нього, всього 8750 (вісім тисяч сімсот п`ятдесят) доларів США, однак відповіді не отримав.

Зміст позовних вимог за зустрічною позовною заявою

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсного правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою та стягнення збитків. У позовній заяві ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спричинену їй моральну шкоду в розмірі 300 000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що Відповідач ввів Позивача в оману, причому разом з адвокатами, тому, що адвокати не могли не знати, що договір про поділ майна подружжя підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Адвокат позивача та адвокат Відповідача запевнили позивача, що договір про поділ спільно нажитого майна подружжя є чинним після підписання договору сторонами, цьому адвокати на вказаному договорі поставили свої підписи та печатки. Адвокати запевнили ОСОБА_2 в тому що їхні підписи та печатки підтверджують справжність укладеного договору про поділ майна подружжя, жоден з адвокатів не пояснив їй, що такий договір підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

У відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 адвокат Пилипенко Ю.Б. просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 – ОСОБА_7 за недоведеністю ОСОБА_6 – ОСОБА_7 злочинної домовленості між адвокатами та спричинення моральної шкоди. Зазначив, що ним та адвокатом Лівицьким О.М. було роз`яснено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про необхідність нотаріального посвідчення договору поділу майна, на що ОСОБА_6 – ОСОБА_7 пояснила, що в неї відсутні на це грошові кошти і 31.10.2017 сторонами було укладено простий договір про поділ майна подружжя в його та адвоката Пилипенка Ю.Б. присутності.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судом

Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

20.07.2022 представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 – адвокат Лівицький О.М. звернувся до суду із заявою про зміну предмета первісного позову, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 2940 доларів США.

14.11.2022 відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги, в яких просила: 1) відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , визнати дії адвокатів Лівицького О.М. та Пилипенка Ю.Б. протиправними, 3) стягнути з ОСОБА_5 , адвоката Лівицького О.М. та ОСОБА_4 спричинену їй моральну шкоду в розмірі 248 000 грн.

04.01.2023 представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 адвокат Лівицький О.М. відкликав заяву про зміну предмета позову подану ним 20.07.2022.

В судове засідання призначене на 06.07.2026 позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним ОСОБА_8 , його представник за первісним позовом і відповідач за зустрічним позовом адвокат Лівицький О.М. не з`явились. Адвокат Лівицький О.М. надав суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутність, підтримує позовні вимоги первісного позову, заперечує проти задоволення вимог зустрічного позову.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 у судове засідання призначене на 06.07.2026 не з`явилась, надала суду заяву про розгляд зустрічної позовної заяви без її особистої участі на підставі поданих доказів та пояснень. Однак, щодо проведення розгляду первісної позовної заяви за її відсутності ОСОБА_2 свою позицію не висловила.

Суд враховує, що ОСОБА_2 у судові засідання призначені на 26.05.2025, 04.08.2025, 06.10.2025, 29.10.2025, 12.01.2026, 24.02.2026, 24.03.2026, 28.04.2026 та 06.07.2026 не з`явилась.

Про час та місце судових засідань призначених на 29.10.2025, 12.01.2026 та 06.07.2026 ОСОБА_6 – ОСОБА_7 була належним чином повідомлена шляхом поштового відправлення судової повістки за адресою: АДРЕСА_1 , яке було вручено їй особисто, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, про час та місце судових засідань призначених на 26.05.2025, 04.08.2025, 06.10.2025, 28.04.2026 ОСОБА_2 була належним чином повідомлена шляхом поштового відправлення судової повістки за адресою: АДРЕСА_1 , яке повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

З аналізу пунктів 99, 99-1, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, слідує, що у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику з відповідною відміткою.

До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 , в судове засідання призначене на 06.07.2026 не з`явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутність, зазначив, що позовні вимоги за зустрічним позовом не визнає в повному обсязі, просить у їх задоволенні відмовити.

Вирішуючи питання про проведення судового розгляду без учасників справи, які належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи, та впевнившись, що у час на який призначено судовий розгляд цієї справи відсутня повітряна тривога і прибуття до суду не становить небезпеки для життя та здоров`я учасників справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом справи та вирішенню питань.

Крім цього частиною 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, враховуючи процесуальний строк розгляду заяви, а також зважаючи на те, що розгляд справи триває з 2020 року суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які належним чином повідомлені про розгляд справи і не з`явилися у судове засідання.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Під час здійснення судового розгляду були встановлені наступні фактичні обставини

24.02.2006 Центрально-Міським відділом реєстрації актів цивільного стану КМУЮ Дніпропетровської області між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було зареєстровано шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_2 1 а.с.10.

16.11.2017 рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було розірвано – Т. 1а.с.11-12.

31.10.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір про розподіл спільно нажитого майна між подружжям, відповідно до якого позивач повинен був сплатити на користь відповідача 10 000 доларів США: 7500 доларів США як частку компенсації за спільне майно, а залишок як борг 2500 доларів США сплачує у розстрочку : 1250 доларів США у жовтня 2018 року, ще 1250 доларів США у жовтні 2019 року. 31.10.2017 позивач передав відповідачу 7500 доларів США –Т.1 а.с.14.

Розпискою від 31.10.2017 підтверджено отримання ОСОБА_2 7500 доларів США як компенсацію за частину сумісно нажитого майна відповідно до договору від 31.10.2017.

Розпискою від 01.10.2019 підтверджено отримання ОСОБА_2 1250 доларів США як компенсацію сумісно нажитого майна за умовам договору від 31.10.2017 – Т. 1 а.с.16.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг від 19.09.2019 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнуто на її користь заборгованість в розмірі 1250 доларів США та неустойку в розмірі 1250 доларів США, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання правочину недійним - відмовлено у повному обсязі – Т.1 а.с.17-26.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.01.2020 рішення Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг від 16.09.2019 - скасовано, визнано недійсним договір про розподіл спільного майна між подружжям від 31.10.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 – Т.1 а.с.27-34.

17.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із заявою про повернення сплачених 8750 доларів США – Т.1 а.с.41-42

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24.11.2021 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості легкового автомобіля марки «MITSUBISHI» моделі « ASX», 2015 року випуску, в розмірі 246000 (двісті сорок шість тисяч) грн 00 к., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1566 (одна тисяча п`ятсот шістдесят шість) грн 70 к.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2022 рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року було змінено в частині розміру грошової компенсації вартості легкового автомобіля марки «MITSUBISHI», моделі «ASX», 2015 року випуску, зменшивши цей розмір з 246000 гривень 00 копійок до 169960 , а також зменшено розмір стягнутих судових витрат з 1566 гривень 70 копійок до 1081 (однієї тисячі вісімдесяти однієї) гривні 00 (нуль) копійок.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного. За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користування майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.

Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

З огляду на викладене, а також з врахуванням того, що Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.01.2020 визнано недійсним договір про розподіл спільного майна між подружжям від 31.10.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лівицький О.М., щодо стягнення з ОСОБА_2 8750 доларів США належить задовольнити.

Разом з тим слід зазначити, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у Постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Стосовно позовних вимог зустрічного позову суд вказує наступне

ОСОБА_2 , у своєму зустрічному позові просить визнати дії адвокатів Лівицького О.М. та Пилипенка Ю.Б. протиправними та стягнути з ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_4 спричинену їй моральну шкоду в розмірі 248 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 – ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_5 ввів її в оману, причому разом з адвокатами, тому, що адвокати не могли не знати, що договір про поділ майна подружжя підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Адвокат позивача та адвокат Відповідача запевнили її, що договір про поділ спільно нажитого майна подружжя є чинним після підписання договору сторонами, цьому адвокати на вказаному договорі поставили свої підписи та печатки. Адвокати запевнили ОСОБА_2 в тому що їхні підписи та печатки підтверджують справжність укладеного договору про поділ майна подружжя, жоден з адвокатів не пояснив їй, що такий договір підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_6 – ОСОБА_7 , суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) (далі - Закон) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 вказаного вище Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та адвокатом Пилипенко Ю.Б. було укладено договір про надання правової допомоги від 04.05.2017.

31.10.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , в присутності адвокатів Пилипенко Ю.Б. та Лівицького О.М. було укладено договір про розподіл спільно нажитого майна між подружжям, відповідно до якого позивач повинен був сплатити на користь відповідача 10 000 доларів США: 7500 доларів США як частку компенсації за спільне майно, а залишок як борг 2500 доларів США сплачує у розстрочку : 1250 доларів США у жовтня 2018 року, ще 1250 доларів США у жовтні 2019 року. 31.10.2017 позивач передав відповідачу 7500 доларів США.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.01.2020 договір про розподіл спільно нажитого майна між подружжям від 31.10.2017 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був визнаний недійсним.

Однак, сам лише факт визнання договору про розподіл спільно нажитого майна між подружжям від 31.10.2017 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 недійним, не свідчить про протиправність дій адвокатів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові ВП ВС від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до висновку викладеному в Постанові ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 81 ЦПК України покладає на сторони обов`язок доказування і подання доказів.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов`язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також, ч.2 ст. 83 ЦПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а ч. 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не було наведено суду доказів на підтвердження протиправності дій відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_5 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також, за відсутності законних підстав вважати, що відповідачами було порушено права позивача відсутні підстави і для задоволення позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, яка є похідною від позовних вимог позивача про визнання дій протиправними.

Таким чином суд приходить до висновку, що у порушення статті 81 ЦПК України відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не було виконано свого процесуального обов`язку із подання належних доказів обґрунтованості заявленого нею позову. Без подання зазначених доказів і їх дослідження у межах розгляду справи суд не може встановити істотні обставини у такій категорії справи, що зумовлює необхідність визнання позовних вимог необґрунтованими із постановленням рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи, що первісні позовні вимоги задоволені повністю, а в задоволені зустрічних позовних вимог відмовлено, з ОСОБА_2 має бути стягнуто на користь ОСОБА_5 документально підтверджені понесені судові витрати в частині сплати судового збору в розмірі 2466,40 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 141, 263-265, 278-279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом стягнення коштів одержаних за нікчемним правочином – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 750 (вісім тисяч сімсот п`ятдесят) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 466 (дві тисячі чотириста шістдесят шість) грн 40 к.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про застосування наслідків недійсного правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою та стягнення збитків – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників:

Позивач за первісним позовом і відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач за зустрічним позовом: Лівицький Олександр Миколайович, місце зайняття адвокатською діяльністю: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вул. Старовокзальна, 26А.

Відповідач за зустрічним позовом: Пилипенко Юрій Борисович, місце зайняття адвокатською діяльністю: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вул. Кобилянського, буд. 219, офіс 404.

Рішення складено і підписано суддею 06.07.2026.

Суддя О.В. Цимбалістенко