Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №173/646/22 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/646/22

Провадження №2/173/4/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 липня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини

ВСТАНОВИВ:

До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що в період шлюбу у них зі ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20 лютого 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

Судовим наказом від 01 лютого 2018 року зі ОСОБА_1 стягнуто аліменти и на утримання сина у розмірі 1/4 частини від усіх його видів заробітку (доходу).

Син сторін – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має встановлений діагноз, та постійно потребує лікування. Натомість відповідач офіційно працевлаштований, має стабільний дохід та має змогу допомагати сину.

На підставі зазначеного позивач просить стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періодично, щомісяця по 5000 (п`ять тисяч гривень) для витрат на лікування.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Новіченко Н.В.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Новіченко Н.В. від 27.05.2022 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.07.2022 провадження у справі № 173/646/22 зупинено до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань.

Розпорядженням заступника керівника апарату суду № 130 від 13.12.2022 у звязку з достроковим припиненням відрядження судді Новіченко Наталії Вікторівни призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2022 справу розподілено судді ОСОБА_4 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024 справу розподілено судді ОСОБА_5 .

Розпорядженням керівника апарату суду № 351 від 16.06.2025 на підставі рішення ВРП від 05.06.2025 "Про звільнення судді ОСОБА_5 у відставку" призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 справу розподілено судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 06 серпня 2025 року справу прийнято до свого провадження зі стаді зупинення провадження по справі.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року провадження по справі поновлено.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач зазначила, що дитина потребує лікування, оскільки має захворювання в наслідок якого стався астматичний приступ, через що останнього направлено на лікування до КП «Дніпровська обласна дитяча клінічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради. Через існуюче захворювання дитина перебуває на програмі «АСІТ» та вже чотири роки навчається на індивідуальному навчанні. За призначенням лікарі позивач закуповує препарати, які водять дитині, після чого останній годину перебуває під наглядом лікарів. Вартість одного флакону препарату на місяць коштує 14000 грн. Позивач зазначає, що під час сезонних захворювань дитина додаткової вживає таблетовані препарати та спреї. Вказує на те, що відповідач навіть аліменти на утримання дитини сплачував не у повній мірі. З боку відповідача з дитиною спілкувалися лише дідусь та тітка. За доводами позивача після розлучення вона повідомляла відповідачу назву препарату, для того щоб купувати його по черзі. Повідомила, що знає про захворювання відповідача, оскільки приймала участь у його лікуванні під час перебування у шлюбі.

Відповідач у судовому засідання зазначив, що сина особисто не знає, лише знає його ім`я. На момент наявності заборгованості відповідач давав згоду на відрахування з його заробітної плати, яка становили 25-30 тисяч гривень, п`ятдесяти відсотків доходу в рахунок аліментів, оскільки крім їх сина з позивачем мав також колишню дружину. Як зазначає відповідач, іноді розмір його заробітної плати досягав до 50 тис. гривень, однак з днем народження дитину жодного разу не вітав. Повідомив, що також має захворювання через що потребує трансплантації та оформив другу групу інвалідності.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що сумлінно виконує аліментні зобов`язання щодо утримання свого неповнолітнього сина - ОСОБА_6 та щомісячно перераховує на користь Позивачки аліменти в середньому у розмірі 2500 гривень, що навіть перевищує встановлений законодавством України мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку, який на час подання відзиву складає 1372 гривень. Крім поточних аліментних виплат, сплачує заборгованість по аліментах у розмірі щонайменше 2500 гривень на місяць, яка утворилась в період мого скрутного матеріального становища та зміни сімейного стану, а саме безробіття та народження доньки - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4

Відповідач зазначає, що додаткові витрати, на відміну від аліментів, мають бути викликані саме особливими обставинами. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Тобто, додаткові витрати заявляються саме у зв`язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров`ям дитини, витрати, які пов`язані з розвитком здібностей дитини тощо.

Відповідач стверджує, що з позовної заяви та доданих до неї квитанції не вбачається зв`язок з твердженнями позивача про витрати на лікування дитини та квитанціями на придбання різних медичних препаратів. На момент подання відзиву відповідач перебував в зоні проведення бойових дій, та щомісячно отримував близько 13000 грн. грошового забезпечення військового. З цих коштів перераховує аліменти та заборгованість по аліментах на користь ОСОБА_2 не менше 4500 гривень на місяць та аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 на користь її матері - ОСОБА_9 у розмірі не менше гарантованого мінімуму для дитини відповідного віку, що ставить його у дуже скрутне матеріальне становище. За доводами відповідача він не зможе належним чином виконувати рішення суду та сплачувати дітям аліменти, у зв`язку з чим просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з нього додаткових витрат на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 5000 гривень щомісячно відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначила, що доводи відповідача про сумлінне виконання зобов`язання зі сплати аліментів є хибними та таким, що не відповідають дійсним обставинам. Зазначає, що за несплату аліментів в 2019 році на нерухоме майно відповідача накладено арешт. Вказує на те, що навіть якщо доходи Відповідача складають 13000 грн., то 1/4 частина його заробітку, а саме - 3250 грн., повинна відраховуватися як аліменти на утримання малолітньої дитини + відсоток заборгованості. 2500 грн., які відповідач зазначає як достатню суму аліментів на малолітню дитину на утримання сина не може навіть в мінімальній частці задовольнити потреби дитини. Наголос відповідача не те, що він сплачує ще і заборгованість по аліментам у сумі 2500 грн., позивач вважає взагалі обставиною, яку не можна брати до уваги, так як весь той час, що Відповідач не платив аліменти, вона в повному обсязі займалася утриманням та лікуванням сина. Доводи Відповідача щодо достатнього надання коштів на утримання свого сина є безпідставними, не логічними, та навіть безрозсудними.

Позивач зазначає, що, на відміну від відповідача, вона постійно дбає про належне забезпечення дитини, зокрема про те, щоб дитина була нагодована, взута та одягнена, своєчасно отримувала необхідне лікування, а також мала належні умови для відпочинку, розваг і всебічного розвитку відповідно до свого віку. Крім того, позивач забезпечує дитину сучасними речами та засобами, які є невід`ємною складовою повсякденного життя. Спільне проживання сторін фактично припинилося ще за два роки до офіційного розірвання шлюбу, коли їхньому синові було лише два роки. На той час позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, оскільки дитина хворіла та перебувала на диспансерному обліку. Однак позивач була змушена достроково припинити таку відпустку та вийти на роботу, оскільки після розірвання шлюбу не мала власного доходу та фактично перебувала на утриманні своїх батьків, які допомагали забезпечувати утримання та лікування сина.

Після розірвання шлюбу відповідач залишив позивача саму з малолітньою хворою дитиною без належних засобів до існування та не надавав достатньої матеріальної підтримки. Крім того, відповідач жодним чином не цікавився матеріальним становищем позивача та дитини, а також їхніми потребами щодо лікування та належного утримання.

Позивач вважає, що відповідач не лише не обізнаний зі станом здоров`я свого сина, а й не виявляє бажання бути обізнаним та брати участь у вирішенні питань, пов`язаних із його лікуванням і належним медичним забезпеченням.

Позивачем неодноразово пропонувалося відповідачу взяти на себе хоча б частину витрат на придбання лікарських засобів, необхідних для лікування сина, однак такі пропозиції залишалися без підтримки. Спроби домовитися з відповідачем про добровільну участь у покритті витрат на лікування дитини систематично ігнорувалися.

Зокрема, під час розгляду справи про розірвання шлюбу позивачем надано перелік лікарських засобів, необхідних для лікування сина, та запропоновано відповідачу брати участь у їх придбанні шляхом почергової оплати або самостійного забезпечення дитини такими ліками. Проте зазначена пропозиція також була проігнорована.

На переконання позивача така поведінка свідчить про відсутність належної зацікавленості відповідача у стані здоров`я дитини, її лікуванні та забезпеченні необхідних умов для збереження і підтримання здоров`я.

Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вислухавши доводи сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справ і вирішення спору по суті, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2018 року шлюб, зареєстрований 29 вересня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Верхньодніпровського районного управління юстиції у Дніпропетровської області (актовий запис № 85) між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 розірвано, що підтверджується копією відповідного рішення.

Відповідно до копії судового наказу у справі № 173/2209/17, долученої до матеріалів справи, з 13 грудня 2017 року зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з копією довідки про участь батьків учня 2-А класу у шкільному житті дитини, виданої директором Верхньодніпровського ліцею № 2 Верхньодніпровської міської ради, батько ОСОБА_3 контакту зі школою не підтримує, із вчителями не спілкується.

Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 01 травня 2022 року заборгованість ОСОБА_1 за ВП № 56079584 становить 26618 грн. 56 коп.

Станом на 01 червня 2022 року заборгованість зі сплати аліментів становила 24323 грн. 11 коп., що підтверджується відповідним розрахунком.

Відповідно до інформаційної довідки № 174036166 від 16 липня 2019 року на майно ОСОБА_1 , що складається з частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешт, обтяжував: Верхньодніпровський РВ ДВСТТУЮ.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків, що передбачений ч. 2 ст. 51 Конституції України і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до ч. 10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини

Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Так, поряд із аліментами на утримання дитини батьки повинні сплачувати кошти на покриття додаткових витрат на дитину.

Відповідно до даної норми обов`язок брати участь у додаткових витратах на дитину поширюється не лише на тих батьків, хто сплачує аліменти, а й на того з батьків, до якого позов про стягнення аліментів не пред`являвся. У такому випадку такий із батьків зобов`язаний нести додаткові витрати на дитину.

Частина 2 статті 185 СК України передбачає, що розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

При цьому, істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Враховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одного із батьків у твердій грошовій сумі.

У постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19) Верховний Суд дійшов до наступних висновків щодо застосування ст. 185 Сімейного Кодексу України: «Згідно з вимогами частини першої статті 185СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

У Постанові Верховного Суду № 56/14483/18 (провадження № 61-14531св19) від 29 січня 2020 року зазначено, що «Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Ураховуючи наведене, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17.

Відповідно до Довідки ЛКК № 414 від 30 березня 2018 року, ОСОБА_3 встановлено діагноз ОСОБА_10 , що також підтверджується результатами лабораторних досліджень від 17 березня 2017 року

Крім того, відповідно до довідки № 70 від 12 січня 2018 року, виданої в.о. головного лікаря КЗ «Верхньодніпровська ЦРЛ» ДОР» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на диспансерному обліку з приводу епілептичного синдрому, дискінезії жовчовивідних шляхів та аденоїдних вегетацій.

Згідно з довідкою ЛКК № 306 від 16 червня 2022 року та випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 7483 31 травня 2022 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поступив до КП «Дніпровська обласна дитяча клінічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради з діагнозом бронхіальна астма. Відповідно до вказаної виписки прояви хвороби у дитини почали проявлятися з 5.5 річного віку, діагноз «бронхіальна астма» встановлено в шість років.

Також до матеріалів справи долучено результати лабораторних досліджень та копії виписок з медичної карти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що датуються з 2019 року по 2022 рік.

Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19).

У пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 зазначено, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини можуть залучатися батьки, а додаткові витрати це такі, які викликані особливими обставинами: розвитком здібностей дітей, хворобою, каліцтвом тощо.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягнення коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на лікування дитини до матеріалів справи долучено фіскальні чеки та квитанції, за період 2020-2021 роки у сумі 265 грн. 60 коп. від 29 жовтня 2020 року, 200 грн. 40 коп. від 29 вересня 2020 року, 164 грн. 80 коп. від 20 серпня 2020 року, 24 грн. 49 коп. від 09 грудня 2020 року, 83 грн. 10 коп. від 29 травня 2020 року, 97 грн. 20 коп. від 29 травня 2020року, 194 грн. 50 коп. від 28 квітня 2020 року, 83 грн. 10 коп. від 03 липня 2020 року, 437 грн. 50 коп. від 31 липня 2020 року, 146 грн. 40 коп. від 03 липня 2020 року, 289 грн. 30 коп. від 19 листопада 2020 року, 200 євро від 31 січня 2020 року 136 грн. 50 коп. від 25 липня 2021 року, 211 грн. 40 коп. від 31 травня 2021 року, 138 грн. 40 коп. від 24 березня 2021 року,148 грн. від 26 вересня 2021 року, 350 грн. від 12 серпня 2021 року, 194 грн. 43 коп. від 28 липня 2021 року, 150 грн. від 30 жовтня 2021 року, 74 грн. від 13 вересня 2021 року, 189 грн. 60 коп. від 29 квітня 2021 року, 8555 грн. від 29 квітня 2021 року, 8555 грн. від 29 жовтня 2021 року, 330 грн. від 05 березня 2022 року, 174 грн. від 04 лютого 2022 року, 527 грн. 50 коп. від 15 січня 2022 року, 190 грн. від 20 березня 2022 року, 8840 грн. від 28 січня 2022 року, 247 грн. 80 коп. від 27 травня 2022 року, 9500 грн. від 24 червня 2022 року, 245 грн. 90 коп. від 28 червня 2022 року

Так, з доданих до матеріалів справи доказів вбачається, що за період з 2020 по 2021 роки позивачем понесено витрат на лікування дитини у загальному розмірі 40743 грн. 92 коп. та 200 євро (за курсом НБУ станом на 01.01.2020 р.200 євро – 5250 грн.).

У даному випадку захворювання дитини не носить тимчасового чи періодичного характеру, а є хронічним та постійним, що потребує безперервного медичного контролю, систематичного спостереження у лікарів-спеціалістів, регулярного проходження обстежень та коригування лікування залежно від стану здоров`я дитини.

Крім того, стан здоров`я дитини потребує постійного специфічного догляду, дотримання відповідного режиму, належного харчування, своєчасного придбання лікарських засобів та інших медичних виробів, необхідних для підтримання її здоров`я та запобігання погіршенню стану.

У зв`язку з цим позивач змушена нести значні та постійні фінансові витрати, пов`язані з лікуванням, медичними консультаціями, проведенням діагностичних обстежень, придбанням лікарських засобів, а також забезпеченням інших потреб дитини, обумовлених її станом здоров`я. Такі витрати мають регулярний характер та є необхідними для забезпечення належного рівня життя, лікування та розвитку дитини.

В свою чергу відповідачем на підтвердження доводів щодо свого стану здоров`я подано медичну документацію. Так, відповідно до виписки-епікризу із медичної картки стаціонарного хворого № 1403 (26) від 29 квітня 2026 року ОСОБА_1 має діагноз: інший та неуточнений цироз печінки, хронічний вірусний гепатит С, хронічний вірусний гепатит В без дельта-агента, виразка дванадцятипалої кишки, гастродуоденіт, остеохондроз хребта, що також підтверджується свідоцтвом про хворобу № 1128, виписним епікризом із медичної картки стаціонарного хворого № 2279 та консультативним висновком від 23 лютого 2016 року.

Доводи відповідача щодо утримання та додаткових витрат на доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , суд до уваги не приймає, оскільки, окрім свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_2 , відповідачем не надано інших доказів на підтвердження зазначених обставин.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, наявність у відповідача інших утриманців сама по собі не є безумовною підставою для звільнення його від обов`язку нести додаткові витрати на утримання дитини.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові ВС від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61- 1031св21) та постанові ВС від 22.07.2024 у справі № 688/430823 (провадження 61-5168св24).

Варто також зазначити, що відповідачем не надано доказів щодо тяжкого майнового стану, оскільки на обґрунтування зазначених доводів ним не подано жодних доказів, зокрема довідок про доходи, відомостей про перебування на обліку в центрі зайнятості, документів щодо отримання соціальної допомоги, відомостей про наявне майно, банківські рахунки, витрати чи інші обставини, які б свідчили про неможливість нести додаткові витрати на дитину.

Системно аналізуючи норми матеріального права та надані сторонами докази, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням положень Сімейного кодексу України, враховуючи фактичні обставини справи, хронічні захворювання дитини, фактично понесені витрати позивача на лікування у загальній сумі за два з половиною роки, стан здоров`я відповідача, суд дійшов до висновку, що у якості додаткових витрат на утриманні дитини, які будуть понесені в майбутньому, достатньою є сума у розмірі 3000 гривень, щомісячно.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що відповідачем не заявлялося вимог щодо звільнення його від сплати судового збору та наявності пільг, суд вважає за необхідне половину судового збору покласти на відповідача.

За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 496 грн. 20 коп.(992 грн. 40 коп. – ставка судового збору для фізичної особи станом на 01 січня 2022 року)

Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) додаткові витрати на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 3000 (три тисячі) грн. щомісяця починаючи з 19 травня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 липня 2026 року.

Суддя О.А. Кожевник