Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №165/2427/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 165/2427/25 Головуючий у 1 інстанції: Ушаков М. М.

Провадження № 22-ц/802/801/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Русинчук М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_3 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 16 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між сторонами існував певний порядок комунікації щодо участі позивача у вихованні сина, який на момент подій у липні 2022 року відбувався на засадах усного погодження та періодичного супроводження дитини матір`ю у поїздках за межі місця проживання.

У червні 2022 року між позивачем і відповідачкою було досягнуто усної домовленості щодо реалізації спільної поїздки до Польщі позивачем, відповідачем, дитиною.

Метою поїздки та наступних поїздок було організоване дозвілля дитини, з акцентом на розвиток особистого зв`язку з батьком, створення позитивного емоційного середовища та забезпечення спільної присутності обох батьків у виховному процесі в неформальній обстановці.

Домовленість передбачала не одноразову поїздку, а регулярні візити до парку розваг «Energylandia» у м. Затор Малопольського воєводства Республіки Польща протягом дії річного абонементу.

Позивачем, з урахуванням досягнутих усних домовленостей та у присутності відповідачки було здійснено оплату трьох річних абонементів до парку «Energylandia» на загальну суму 1 897 польських злотих. Абонементи були придбані 02.07.2026 через офіційного оператора (GoPOS.pl), на що існує відповідне замовлення № 1784260. Квитки були призначені для позивача (дорослий квиток), дитини (дитячий пільговий квиток до 140 см), відповідачки (дорослий квиток).

Вартість сплачена позивачем з особистого рахунку банку Nordea, що підтверджується банківською транзакцією з деталізацією (операція за 06.07.2022 на суму 1 897 злотих/ 4 491,30 SEK).

Факт реального відвідування парку усіма трьома особами, у тому числі відповідачкою, підтверджується фото- та відеозаписами, зробленими у липні 2022 року на території «Energylandia», які зафіксували їхню одночасну присутність, отримання браслетів доступу, участь у заходах парку, взаємодію з дитиною та спільне проживання у гостьовому будинку в м. Затор.

З метою організації поїздки позивачем були сплачені також супутні витрати, зокрема: квитки на автобусні перевезення з України до Польщі (рейс Львів - Катовіце) та у зворотному напрямку (Катовіце - Нововолинськ) на загальну суму 405 польських злотих, а також витрати на проживання в м. Катовіце (Hostel Katowice Centrum) і в м. Затор (Zatorhouse), що становили 1359 та 3493 шведські крони відповідно.

Усі ці витрати були понесені виключно позивачем та безоплатно охоплювали перебування дитини та відповідачки.

Домовленості з відповідачкою включали наміри щодо неодноразового використання річних абонементів упродовж строку їх дії (до 07.07.2023), що неодноразово вербалізувалося з боку відповідачки під час перебування в Польщі, а також підтверджується обставинами планування наступних візитів.

Однак, після завершення першого спільного візиту відповідачка почала систематично ухилятися від будь-яких дій, пов`язаних з повторним використанням квитків, безпідставно відмовляти позивачу у наданні дитини для запланованих поїздок, не відповідала на повідомлення, не надавала жодної аргументації щодо невиконання досягнутих домовленостей.

Фактично відповідач, усвідомлюючи, що позивач придбав річні квитки для трьох осіб з конкретною метою – забезпечення регулярного спілкування з дитиною в нейтральному безконфліктному середовищі, прийняла ці дії, скористалась ними одноразово, після чого, всупереч домовленостям, заблокувала подальше цільове використання квитків, зробивши оплату позивача економічно безрезультатною.

Водночас, вона жодного разу не ініціювала повернення коштів або компенсацію витрат, ухилилась від будь-якого обговорення, ігнорувала звернення позивача, діючи з очевидною недобросовісністю.

Внаслідок дій відповідача позивачеві було завдано майнову шкоду у вигляді витрат на квитки, проїзд і проживання, а також моральну шкоду, яка полягає у тривалому емоційному виснаженні, приниженні гідності, втраті довіри, обмані щодо спільного виховання сина, ігноруванні батьківських почуттів та позбавленні можливості здійснювати передбачене законом право на виховання дитини в умовах доброзичливості, безконфліктності та поваги. Вважає, що поведінка відповідачки має усі ознаки зловживання становищем матері, як законного представника дитини та порушення принципів рівності батька і матері у праві на виховання дитини, передбачених Конституцією України та статтями 3, 141, 157 Сімейного кодексу України.

Дії відповідачки, яка після використання оплачених позивачем квитків свідомо заблокувала реалізацію досягнутих домовленостей та унеможливила повторні візити до парку «Energylandia», призвели до завдання позивачеві значної моральної шкоди.

Позивач був позбавлений можливості брати участь у спільному дозвіллі з дитиною, яку сам же й організував, перебував у стані системного емоційного напруження, спричиненого багаторазовими ігноруваннями з боку відповідачки, її мовчазною зневагою, ухиленням від відповіді та відмовами без причин. Такі дії завдали позивачеві душевних страждань, пов`язаних із втратою надії на налагодження живого зв`язку з сином, приниженням почуття батьківської гідності, девальвацією зусиль, вкладених у створення спільного позитивного досвіду з дитиною, та руйнуванням довіри. Обман щодо наміру повторного використання квитків і зловживання доброзичливістю позивача лише посилили відчуття фрустрації, безпорадності та соціального відторгнення, що в сукупності мають ознаки стійкого психологічного впливу, який позивач кваліфікує як моральна шкода.

Завдана йому моральна шкода полягає в глибоких душевних переживаннях, приниженні гідності як батька, відчутті безсилля перед свавіллям та відторгненням з боку власної дитини — результатам маніпулятивної поведінки матері. Вказане набуло особливої гостроти з огляду на те, що подія була спільноочікуваною, урочисто запланованою, фінансово забезпеченою і мала на меті зміцнення родинного зв`язку, а натомість закінчилась раптовим обманом і зривом усього заходу.

Дитина щиро очікувала на подорож, раділа майбутньому дозвіллю з батьком і сприймала заплановану поїздку як важливу подію у своєму житті. Дії матері спричинили не лише емоційний розрив між дитиною та батьком, а й глибокі моральні страждання самої дитини, що, у контексті практики ССПЛ (зокрема, справа "Cimpina v. Romania", № 29037/04) є істотною обставиною для оцінки, порушення права на сімейне життя та обґрунтовує відповідальність особи, яка вчинила таке втручання.

Вважає, що завдана моральна шкода не є абстрактною чи перебільшеною, а підтверджена як змістом конкретних доказів, так і наслідками для обох учасників правовідносин — батька і дитини.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 47 847,88 грн майнової шкоди, що включає визначену в еквіваленті вартість квитків до парку розваг (21 954,55 грн), автобусних квитків (4 687,18 грн) та витрат на проживання у Республіці Польща (21 206,15 грн); а також 50 000 грн моральної шкоди. Відшкодувати судові витрати.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 16 квітня 2026 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Зазначає, що суд помилково формально звів спір до відсутності письмового нотаріального договору між батьками, не застосував положення ЦК України щодо добросовісності, деліктної відповідальності, презумпції вини завдавача шкоди та заборони суперечливої поведінки, не оцінив належним чином докази позивача, не надав оцінки пропуску відповідачем строку на подання відзиву та фактично поклав такий відзив в основу рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 від імені відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а також стягнути з позивача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначає, що доводи позивача зводяться виключно до незгоди з висновками суду першої інстанції та спроб надати звичайним сімейним і побутовим домовленостям статусу цивільно-правового зобов`язання, наслідком ніби-то невиконання якого має обов`язок відшкодування майнової та моральної шкоди.

Вважає, що позивач намагається перекласти на неї негативні наслідки власних добровільних витрат, і відсутні правові підстави покладати відповідальність за економічну доцільність таких рішень на неї. Доводи скарги щодо апеляційної скарги є надуманими та непідтвердженими належним чином.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у призначене на 10 год 40 хв 08.07.2026 судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Представник ОСОБА_3 від імені позивача ОСОБА_1 подала суду заяву про розгляд справи у відсутності апелянта.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У цій справі – це 17 липня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шлюб між якими розірвано, є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання та утримання дитини вирішуються батьками спільно. На підставі цієї ж статті батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач посилається на положення ст. ст. 610, 1166 ЦК України як на матеріально-правове обґрунтування позовних вимог.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зважаючи на те, що СК України встановлює обов`язкову письмову форму договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків з подальшим його нотаріальним посвідченням, а позивач не подав суду такого договору, то доводи позову та апеляційної скарги про виникнення між сторонами зобов`язань щодо порядку участі позивача у вихованні дитини на узгоджених з відповідачем умовах, у тому числі в усному порядку, не доведені належними та допустимими засобами доказування.

Отже, факт виникнення у відповідача перед позивачем будь-яких майнових чи будь-яких інших зобов`язань у контексті участі позивача у вихованні сина судом не встановлено, що виключає деліктність правовідносин у цій справі.

Відсутність компенсації позивачу з боку відповідача вартості абонементів, не використаних нею за цільовим призначенням упродовж подальшого строку їх дії (які були придбані позивачем), не може розцінюватися як майнова шкода.

У наданому як доказ листуванні сторін відсутні будь-які підтвердження обговорення умов щодо придбання абонементів до парку розваг із зазначенням строку їх дії та погодження конкретних строків відповідачкою.

Крім того, позивач заявляє до стягнення як майнову шкоду вартість квитків на проїзд та витрати на проживання, хоча такі понесені у зв`язку із фактичним їх використанням сторонами при організації дозвілля дитині за ініціативою позивача, на яке дала згоду відповідач за умов оплати як проїзду так і проживання.

Ці витрати понесені у зв`язку із фактичною зустріччю батька з дитиною за згодою матері.

Наведені обставини свідчать про безпідставність позовних вимог.

Частинами 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За положеннями ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд першої інстанції правильно встановив ту обставину, що докази, надані позивачем, не підтверджують ні обов`язку, який мала б виконати відповідачка, ні деліктної поведінки відповідачки, а ні матеріальної чи моральної шкоди, яка була б спричинена позивачу, а відтак і причинно-наслідкового зв`язку між ймовірною шкодою і діями чи бездіяльністю відповідача.

Доводи позивача про недобросовісність відповідача у питаннях забезпечення участі батька у вихованні сина не є предметом розгляду цієї справи.

Прийняття судом відзиву на позовну заяву, у разі подання його відповідачем з пропуском встановленого судом строку, не є самостійною підставою для скасування правильного по суті рішення. Крім того, рішення суду містить у собі аргументований аналіз поданих позивачем доказів і причини їх відхилення судом, а саме рішення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на принципи розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, понесені відповідачем судові витрати, у задоволенні позовних вимог до якого було відмовлено, підлягають стягненню з позивача.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду

від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ураховуючи, що правова допомога адвоката відповідачці в суді апеляційної інстанції полягає лише у підготовці та поданні відзиву на апеляційну скаргу, з огляду на суть спору, обсяг і характер наданих послуг, їх необхідність, колегія суддів вважає, що розумним та необхідним є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції – 2 000 грн, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 (дві тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді