Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №154/3517/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 154/3517/24 Головуючий у 1 інстанції: Пустовойт Т. В.

Провадження № 22-ц/802/676/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Здрилюк О. І., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представників відповідача – ОСОБА_2 , Карпюк Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимирського педагогічного фахового коледжу імені Агатангела Кримського Волинської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 23 лютого 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 25 серпня 1986 року працювала на посаді викладача у Володимирському педагогічному фаховому коледжі імені Агатангела Кримського Волинської обласної ради (далі – ВПФК). Наказом №159-к від 16 серпня 2024 року її звільнено з посади викладача за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначала, що наказ про звільнення її з роботи є незаконним, оскільки з 2013 року вона постійно зазнавала утисків на роботі, їй не підвищували звання, хоча для цього були всі підстави, оскільки вона систематично займалася написанням методичних розробок, статей. У 2023 року адміністрація установи чинила перешкоди для того щоб вона не пройшла атестацію. З кожним роком тиск та мобінг щодо неї збільшувався, незважаючи на складні життєві умови проживання з дочкою, яка має статус особи з інвалідністю з дитинства І групи Б, котра потребує постійного догляду. Інших працездатних осіб в сім`ї немає. З огляду на свою соціальну незахищеність як матері, яка сама доглядає дочку з ускладненими життєвими умовами, та й ще в умовах воєнного стану, при таких умовах праці та мобінгу вона вимушена була неодноразово звертатися у поліцію, оскільки адміністрація закладу системно переслідувала її і вимагала постійно писати пояснення.

Позивач також вказувала, що 04 червня 2024 року вона звернулася до адміністрації закладу з приводу надання чергової відпустки, на що їй 10 червня 2024 року оголошено чергову догану, яку вона не підписувала, а дізналася про неї лише 16 серпня 2024 року. У період з 11 червня 2024 року по 14 червня 2024 року вона перебувала на лікарняному.

Вважає, що такі дії відповідача є ознаками насильства, жорстокості та переслідування щодо неї як викладача-пенсіонера, громадської активістки, борчині проти корупції з ускладненими умовами життя та побуту. Відповідач грубо порушив законодавство про працю, а саме статті 2-1, 2-2, 5-1, 9, 16 КЗпП України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд поновити її на роботі, стягнути з ВПФК на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення, 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати, понесені під час розгляду справи по справі про скасування дисциплінарного стягнення.

Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 23 лютого 2026 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові у цій справі. Суд не врахував, що вона надала докази її систематичного тиску з боку дирекції закладу з 2013 року, особливо за останні не менше 5 років роботи, подавала 55 документів, які свідчать про її навчально-методичну роботу, обмеження та ігнорування її думки з досвідом роботи в освіті 42 роки, з них 38 років у закладі, де працювала до звільнення, про прояви ейджизму в цьому закладі та мобінг, вчинений у колективі, який довів до звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема систематичне невиконання трудових обов`язків. При звільненні дирекція не врахувала її життєвих обставин, оскільки вона доглядає сама дочку - особу з інвалідністю з дитинства І групи Б, яка потребує постійного догляду, що особливо важко є в час воєнного стану, як морально, так і матеріально. Вважає претензії про навчально-методичне забезпечення дисциплін також безпідставними, оскільки воно було розміщено в класрумі на всі навчальні заняття семестру залежно від виду заняття. Ці матеріали й досі є в студентів і у неї на гаджетах, а також були залишені для використання в закладі в кабінеті. Протягом 20 років МОН не визначило чітких програм, рекомендацій викладання предмету, конкретних держстандатртів, підручники застарілі 1998-2002 років, не відповідають вимогам НУШ. Щодо неприєднання т.в.о. директора до класруму, то контроль має здійснюватися планово відповідно до документів освіти, а не цілодобово, що могло б бути відповідно його наказу. Для контролю було достатньо очної роботи зі студентами. Зазначила про необхідність урахування того, що Інтернет і гаджети вона оплачує власними коштами, які закладом не відшкодовуються. В кабінеті гаджета для використання викладачами також під час її роботи не було. За наведених обставин вважає, що у суду першої інстанції були наявні усі підстави для задоволення її позову у цій справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ВПФК Савельєв М. Г., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в позові у цій справі. Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлених рішенням суду обставин порушення позивачем трудової дисципліни під час виконання посадових обов`язків викладача коледжу, порушення пунктів 4, 5, 11, 24, 27 розділу ІІІ посадової інструкції викладача ВПФК, вчиненням дій, що викладені в пунктах 4, 5 розділу V посадової інструкції. Більшість порушень вимог посадової інструкції викладача, що вчинила позивач протягом останніх років її роботи, носили довготривалий і системний характер та були зафіксовані у низці розпорядчих документів коледжу, що призвело до накладення на неї дисциплінарних стягнень у виді доган наказами від 19 червня 2023 року №116-к та від 10 червня 2024 року № 111-к. Незважаючи на догани, позивач продовжувала вчиняти порушення посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку. При цьому ознайомлюватись з наказами, отримувати відповідні листи адміністрації коледжу, надавати пояснення відмовлялась, у зв`язку з чим складались відповідні акти. Станом на 12 червня 2024 року до позивача протягом року було застосовано два дисциплінарних стягнення, а також виявлено нові порушення, то вже на той момент були наявні підстави для звільнення. Однак, вона пішла на лікарняний, де перебувала до 19 червня 2024 року, після чого відповідно до графіка відпусток, їй була надана відпустка. У цей період жодні дисциплінарні стягнення не застосовувалися. Незважаючи на те, що вимоги для всіх однакові, в тому числі і критерії оцінювання, що є невід`ємною складовою, позивач продовжувала ігнорувати вимоги адміністрації коледжу щодо необхідності виконання посадових обов`язків, у зв`язку з чим були всі підстави для її звільнення.

У запереченні на відзив на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила задовольнити вимоги апеляційної скарги, навівши фактично аналогічні доводи, що і у поданій нею скарзі.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки позивач ОСОБА_1 у поданій 11 травня 2026 року заяві на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 17 квітня 2026 року про залишення її апеляційної скарги без руху зазначила, що вимогу про відшкодування моральної шкоди в межах поданої апеляційної не підтримує, то відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційним судом рішення суду в частині відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що з 25 серпня 1986 року ОСОБА_1 працювала на посаді викладача у ВПФК.

Наказом т.в.о. директора ВПФК від 19 червня 2023 року № 116-к до позивача ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, у справі № 154/3941/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВПФК про скасування дисциплінарного стягнення відмовлено.

На підставі доповідної записки голови циклової комісії викладачів професійної, цифрової і математичної освіти ОСОБА_3 від 06 лютого 2024 року наказом директора ВПФК за № 76 від 07 березня 2024 року про впорядкування навчально-методичних матеріалів викладача ОСОБА_1 відповідно до організаційно-розпорядчих документів коледжу вказано викладачу ОСОБА_1 на невідповідність календарно-тематичного плану курсу «Математика з методикою навчання» для груп 2 курсу спеціальності 013 «Початкова освіта» програмі навчальної дисципліни, що ухвалена рішеннями методичної ради та рішенням циклової комісії викладачів професійної, цифрової і математичної освіти, що може призвести до невиконання освітньо-професійних програм спеціальності 013 «Початкова освіта» та індивідуальних навчальних планів здобувачів освіти. Зобов`язано викладача ОСОБА_1 до 15 березня 2024 року увідповіднити календарно-тематичний план курсу і до 17 березня 2024 року доповісти дирекції про факт представлення навчально-методичних матеріалів викладача.

22 березня 2024 року головою циклової комісії професійної, цифрової та математичної освіти ОСОБА_3 на ім`я директора коледжу подано доповідну записку, що викладач ОСОБА_1 не надала жодних навчально-методичних матеріалів з навчальної дисципліни «Математика з методикою навчання» для груп 2 курсу спеціальності 013 «Початкова освіта».

Наказом директора ВПФК за № 154 від 21 травня 2024 року про невиконання вимог посадової інструкції ОСОБА_1 вказано на недопустимість порушення посадової інструкції та зобов`язано виконати до 31 травня 2024 року вимоги наказу директора від 07 березня 2024 року за № 76.

23 травня 2024 року юрисконсультом Карпюк Н. В. на ім`я директора коледжу подано доповідну записку, в якій зазначено, що запропонувавши ОСОБА_1 ознайомитись з наказом № 154 від 21 травня 2024 року, остання влаштувала істерику в присутності студентів, підвищувала голос, звинувачувала, що вона нібито її переслідує та заважає працювати, і викликала поліцію. У зв`язку з такою поведінкою викладача просила вжити відповідні заходи адміністративного впливу щодо ОСОБА_1

03 червня 2024 року за № 269/01-07/24 адміністрацією коледжу було надіслано листа ОСОБА_1 з проханням надати пояснення про причини ігнорування нею вимог Посадової інструкції, а саме пунктів 8, 11 Розділу ІІІ, п.6 Розділу І, п. 4 Розділу V, законних розпоряджень директора, викладених у наказі № 154 від 21 травня 2024 року. Роз`яснено, що ненадання пояснень протягом трьох днів з дати отримання листа буде розцінюватись як відмова від надання пояснень.

Листом від 03 червня 2024 року за № 268/01-07/24 ОСОБА_1 запрошено взяти участь у засіданні щодо проведення службового розслідування.

Листом від 04 червня 2024 року за № 274/01-07/24 до відома ОСОБА_1 доведено, що у зв`язку з проведенням службового розслідування, щорічну основну відпустку за 2024 рік буде надано згідно з графіком відпусток працівників, а саме з 17 червня 2024 року по 11 серпня 2024 року.

Судом також встановлено, що однією з підстав для звільнення позивача був акт службового розслідування № 7 від 10 червня 2024 року, яким встановлено, що: 1) викладач методики навчання математики ОСОБА_1 порушила п. 11 Розділу ІІІ Посадової інструкції викладача, не забезпечивши доступність навчально-методичних матеріалів, в тому числі програми навчальної дисципліни, чим не надала можливості учасникам освітнього процесу ознайомитись зі змістом дисципліни, критеріями оцінювання тощо; 2) відсутність комплексу навчально-методичного забезпечення дисципліни «Методика навчання математики» обумовлює порушення викладачем п. 5 Розділу ІІІ Посадової інструкції, що передбачає реалізацію прийнятих у коледжі програм навчальних дисциплін, свідченням чого є опитування здобувачів зі змістом тем, не передбачених програмою дисципліни «Методика навчання математики»; 3) у зв`язку із відсутністю встановлених критеріїв оцінювання ОСОБА_1 порушила п. 24 Розділу ІІІ Посадової інструкції, що зобов`язує викладача забезпечувати максимальну об`єктивність під час оцінювання результатів навчання здобувачів освіти; 4) ОСОБА_1 порушила п. 4 Розділу ІІІ Посадової інструкції, у якому йдеться про повагу до честі та гідності здобувачів освіти, п. 27 Розділу ІІІ Посадової інструкції щодо дотримання етичних норм поведінки, що відповідають громадському статусу викладача у коледжі; 5) відповідно до п. 5 Розділу V Посадової інструкції ОСОБА_1 несе відповідальність за «застосування, зокрема одноразове, методів виховання, пов`язане з фізичним та психічним насиллям над особистістю студента».

За результатами службового розслідування рекомендовано застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді догани відповідно до статей 147, 148, 149 КЗпП України.

Наказом директора ВПФК від 10 червня 2024 року № 111-к до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення п. 4 Розділу V Посадової інструкції викладача коледжу.

12 серпня 2024 року за № 383/01-07/24 дирекція коледжу направила лист ОСОБА_1 з проханням надати письмові пояснення за змістом акту службового розслідування від 10 червня 2024 року, а також вимагала негайно, не пізніше 15 серпня 2024 року приступити до розміщення навчально-методичних матеріалів для здобувачів освіти спеціальності 013, вказуючи на те, що бездіяльність ОСОБА_1 і продовження ігнорування вимог дирекції, становить загрозу для проходження коледжем чергової акредитації освітньо-професійних програм спеціальності 013 «Початкова освіта» у 2024-2025 навчальному році, тому у випадку подальшої такої поведінки дирекція буде змушена застосувати до неї найжорсткіші дисциплінарні заходи.

Після отримання відмови у наданні відпустки поза графіком ОСОБА_1 12 червня 2024 року відкрила лист непрацездатності та перебувала на лікарняному до 14 червня 2024 року.

15 червня 2024 року заступник директора коледжу Юринець О. О. на ім`я директора коледжу подав доповідну записку про те, що викладач ОСОБА_1 після виходу з щорічної відпустки продовжує ігнорувати обов`язки, визначені посадовою інструкцією.

Станом на 15 серпня 2024 року навчальні матеріали ОСОБА_1 для здобувачів освіти з курсів «Методика з методикою навчання» та «Методика навчання математики» в електронній бібліотеці відсутні, що може становити загрозу успішному проходженню коледжем чергової акредитації освітньо-професійних програм спеціальності 013 «Початкова освіта» у 2024-2025 навчальному році.

Наказом директора ВПФК за № 159-к від 16 серпня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 16 серпня 2024 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

В матеріалах справи також наявні акти про відмову позивача ОСОБА_1 , а саме: від надання письмових пояснень від 29 лютого 2024 року; від 04 квітня 2024 року про відмову від підпису на підтвердження отримання наказу від 21 травня 2024 року № 154; про відмову від підпису на підтвердження отримання наказу від 30 травня 2024 року № 162; про відмову від підпису на підтвердження отримання листа від 03 червня 2024 року № 268/01-07/24; про відмову від підпису на підтвердження отримання листа від 03 червня 2024 року № 269/01-07/24; про відмову від підпису на підтвердження отримання акту службового розслідування від 10 червня 2024 року № 7; про відмову від надання письмових пояснень за змістом акту службового розслідування; про відмову від підпису на підтвердження отримання наказу від 10 червня 2024 року № 111-к; про відмову від надання письмових пояснень за змістом доповідної розписки; про відмову від підпису на підтвердження отримання наказу від 16 серпня 2024 року № 159-к та трудової книжки при звільненні.

З листів Володимирського РВП ГУНП у Волинській області № 29366-2024 від 30 вересня 2024 року, № 30339-2024 від 01 жовтня 2024 року вбачається, що 23 травня 2024 року та 30 травня 2025 року до поліції надходили заяви ОСОБА_1 з приводу конфліктів з працівниками ВПФК. Вказані матеріали були зареєстровані в ІКС ІПНП та після проведеної перевірки вирішені відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 у своїх вимогах вказувала, що її звільнення з роботи є незаконним, оскільки дирекція навчального закладу з 2013 року систематично здійснювала на неї тиск, а колективом закладу щодо неї були вчинено ейджизм та мобінг. У 2023 році адміністрація установи чинила перешкоди для того щоб вона не пройшла атестацію. Крім того, через свою соціальну незахищеність як матері, яка сама доглядає дочку з ускладненими життєвими умовами, та й ще в умовах воєнного стану, при таких умовах праці та мобінгу, вона вимушена була неодноразово звертатися у поліцію, оскільки адміністрація закладу системно переслідувала її і вимагала постійно писати пояснення. На переконання позивача, такі дії відповідача є ознаками насильства, жорстокості та переслідування щодо неї як викладача-пенсіонера та свідчить про порушення відповідачем законодавства про працю.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (ст. 147 КЗпП України).

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

За передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі №754/695/20 зазначено, що «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, суди повинні з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівник може бути звільнений за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення».

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).

Отже, для звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 притягувалася до дисциплінарної відповідальності у виді догани на підставі наказів від 19 червня 2023 року № 116-к та від 10 червня 2024 року № 111-к за невиконання конкретно визначених пунктів посадової інструкції, і у подальшому відмовилася надати письмові пояснення за змістом акту службового розслідування від 10 червня 2024 року, а також не виконала вимогу дирекції негайно, не пізніше 15 серпня 2024 року приступити до розміщення навчально-методичних матеріалів для здобувачів освіти спеціальності 013 «Початкова освіта» у електронній бібліотеці, що є вимогою п. 11 розділу ІІІ посадової інструкції. З огляду на встановлені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача були наявні правові підстави для звільнення позивача з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому як встановлено судом, позивач відмовилася від надання роботодавцю будь-яких пояснень, отримання документів та наказів щодо неї. Проте, ненадання працівником пояснень не перешкоджає застосуванню дисциплінарного стягнення, якщо роботодавець доведе, що він пропонував надати такі пояснення (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 752/24185/21, від 11 серпня 2021 року у справі № 161/9245/19). У цій справі надані відповідачем письмові акти про відмову позивача від надання пояснень, ознайомлення з наказами, отримання листів адміністрації коледжу, є належними та достатніми доказами виконання роботодавцем обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 149 КЗпП України.

Зважаючи на те, що всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України позивач не довела належними, достатніми та достовірними доказами обставин, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні її позову.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову в позові ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що адміністрацією коледжу щодо неї було вчинено мобінг, який полягав у тому, що адміністрація коледжу системно переслідувала її з вимогами писати пояснення, про що вона неодноразово заявляла в поліцію, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у розумінні ст. 2-2 КЗпП України вимога роботодавця до працівника виконувати посадові обов`язки, які передбачені посадовою інструкцією, не є мобінгом. Водночас сама позивач не заперечувала того факту, що навмисно не виконувала вимоги адміністрації коледжу щодо розміщення навчальних матеріалів в електронній бібліотеці із 2020 року, що свідчить про систематичне здійснення нею свідомих, навмисних порушень своїх посадових обов`язків. При цьому як правильно зазначив суд першої інстанції у своїх висновках, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про психологічний чи економічний тиск зі сторони відповідача щодо позивача, або систематичні тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця чи окремих працівників трудового колективу коледжу, спрямовані на приниження честі та гідності позивача, її ділової репутації, що свідчить про відсутність порушень адміністрацією коледжу вимог статей 2-1, 2-2, 5-1, 9, 16 КЗпП України.

Крім того, необґрунтованими також є доводи позивача про порушення її соціальних гарантій як матері, що доглядає дочку – особу з інвалідністю І групи, оскільки остання є повнолітньою особою, а тому імперативна заборона на звільнення за ч. 3 ст. 184 КЗпП України у даному випадку не застосовується.

Фактично обставини, на які посилалася позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та не потребують повторної оцінки апеляційним судом, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення суду та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 23 лютого 2026 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: