Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №761/13061/23 — Шевченківський районний суд міста Києва

Суд: Шевченківський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Колабораційна діяльність

Дата: 15 липня 2026 р.

Справа: №761/13061/23

Суддя: Кваша А. В.

Справа № 761/13061/23

Провадження №1-кп/761/1836/2026

В И Р О К

іменем України

16 липня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі

головуючої судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участі прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022011000000033 від 19.08.2022 по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бахчисарай, Бахчисарайського району АР Крим, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України

ВСТАНОВИВ

Громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи та достовірно знаючи про факт окупації Автономної Республіки Крим збройними силами РФ та заборону здійснення будь-якої господарської діяльності у співпраці з державою- агресором, умисно та протиправно, 16.11.2020 зареєструвався відповідно до законодавства РФ приватним підприємцем (ИНН НОМЕР_1) за адресою: АДРЕСА_1.

Так, правове регулювання ведення господарської діяльності, зокрема у сфері державних закупівель на ТОТ АР Крим здійснюється федеральним законом РФ від 05.04.2013 № 44-ФЗ «Про контрактну систему у сфері закупівель товарів, робіт, послуг для забезпечення державних та муніципальних потреб». Відповідно до п. 3 ст. 5 зазначеного закону «Укладання контракту за результатами електронної процедури», «не пізніше п`яти робочих днів, наступних за днем ??розміщення замовником відповідно до частини 2 цієї статті проекту контракту, учасник закупівлі, укладає контракт, здійснює одну з таких дій: підписує посиленим електронним підписом особи, яка має право діяти від імені учасника підписаний проект контракту, а також документ, що підтверджує надання забезпечення контракту відповідно до цього Закону. з яким виконання

Будучи приватним підприємцем ОСОБА_5 , розуміючи факт окупації Автономної Республіки Крим збройними силами РФ, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, усвідомлюючи свої протиправні дії, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, здійснив провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та незаконними органами влади створеними на тимчасово окупованій території, а саме: ОСОБА_5 будучи обізнаним про необхідність реєстрації на порталі РФ щодо державних закупівель відповідно до Федерального закону РФ від 05.04.2013 № 44-ФЗ «О контрактной системе в сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения государственных и муниципальных нужд» здійснив реєстрацію, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, на «Официальном сайте единой информационной системы в сфере закупок в информационной- телекоммуникационной сети интернет» http://zakupki.gov.ru, а також на сайті https://www.rts-tender.ru/ PTC-тендер - электронная торговая площадка для государственных и муниципальных закупок (rts-tender.ru).

У подальшому, усвідомлюючи, що контрагентами у таких договорах будуть бюджетні підприємства, установи та організації країни-агресора РФ та маючи прямий умисел на укладання таких договорів, ОСОБА_5 уклав та підписав електронним підписом «государственний контракт» Ф.2022.52 від 20.06.2022 з адміністрацією м. Ялта Республіки Крим на придбання та постачання кабелів для зарядних пристрої до телефонів незаконно створеного органу окупаційної влади на загальну суму 12762,75 російських рублів.

Відповідно до п. 3.1 контракту Ф.2022.52 від 20.06.2022, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_5 та адміністрацією м. Ялта Республіки Крим, зобов`язання з постачання товару повинно бути виконано у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів з моменту укладання контракту.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на передачу матеріальних ресурсів, а також провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та незаконними органами влади створеними на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій території АР Крим, у м. Сімферополь здійснив 29.06.2022 постачання кабелів для зарядки загальною кількістю 90 штук на суму 12762,75 рос. руб., м. Ялта Республіки Крим, незаконно створеної на тимчасово окупованій території, що підтверджується інформацією, викладеної на офіційному сайті з тендерних закупівель РФ (http://zakupki.gov.ru)».

У відповідності до висновку експертизи № 61 від 29.06.2022, яка проводилась, співробітниками адміністрації міста Ялта, ОСОБА_5 товар поставлений у повному обсязі відповідно до умов укладеного контракту № Ф.2022.52 від 20.06.2022. Отже, ОСОБА_5 довів свій злочинний умисел, направлений на передачу матеріальних ресурсів, а також провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою- агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави- агресора, до завершення.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, клопотань на адресу суду також не подавав.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який реально був забезпечений державою.

Відповідно до ухвали суду від 21.01.2026 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.

З урахуванням наведеного суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя необхідно оцінювати як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Суд уважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, а саме у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою- агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави- агресора, за викладених обставин в межах висунутого обвинувачення повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню і дослідженими в судовому засіданні доказами в документах.

Фактичні обставини, які суд має визнати загальновідомими і такими, що не потребують доказування в межах даного провадження.

Тимчасова окупація з боку рф частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку рф цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за яким перебування підрозділів збройних сил рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання його наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20 лютого 2014 року, який завершився воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України № 1207-VII, постанови Верховної Ради України та Указ Президента України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.

Крім того, судом безпосередньо досліджено та оцінено докази.

Протокол огляду від 01.12.2022, відповідно до якого слідчим ОСОБА_6 оглянуто російський сайт «ЕИС Закупки» та встановлено наявність муніципального контракту № Ф.2022.52 від 20.06.2022 укладеного між Адміністрацією м. Ялта Республики Крим та індивідуальним підприємцем ОСОБА_5 , який підписаний електронним підписом «государственний контракт» Ф.2022.52 від 20.06.2022 з адміністрацією м. Ялта Республіки Крим на придбання та постачання кабелів для зарядних пристрої до телефонів незаконно створеного органу окупаційної влади на загальну суму 12762,75 російських рублів. Також досліджено висновок екпертизи співробітників адміністрації м. Ялта від 29.06.2022 щодо перевірки умов виконання контракту Ф.2022.52 від 20.06.2022, за якою встановлення постачання товару відповідно до умов укладеного договору, а саме постачання кабелів для зарядки загальною кількістю 90 штук на суму 12762,75 рос. руб., адміністрації м. Ялта Республіки Крим, незаконно створеної на тимчасово окупованій території, що підтверджується інформацією, викладеної на офіційному сайті з тендерних закупівель рф (http://zakupki.gov.ru)».

Також судом досліджено відомості з ДМС щодо набуття ОСОБА_5 громадянства України.

Також в ході кримінального провадження використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема повідомлення про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування, повістки про виклик відповідно до вимог ч.8 ст. 135 КПК України були опубліковані в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, копії процесуальних документів на виконання вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручені захиснику.

Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.) Європейський Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) Європейський Суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Суд також враховує правові позиції, викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з`ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.

Під час спеціального судового провадження судом вжито заходів про забезпечення доступу обвинуваченого ОСОБА_5 до правосуддя шляхом публікації повісток про виклик в кожне судове засіданні, які були призначені та в яких відбувався судовий розгляд в газеті «Урядовий кур`єр» та оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України. Захисник здійснював активний захист обвинуваченого, брав участь у досліджені письмових доказів сторони обвинувачення, висловлював свою думку щодо досліджених фактичних даних, виступав в судових дебатах.

Таким чином, суд вважає, що в результаті здійснення спеціального досудового розслідування та проведення спеціального судового провадження були дотримані права обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, уважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми поза розумним сумнівом для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.111-4 КК України.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України і виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Так суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії не тяжкого злочину, фактичні обставини справи та характер злочинного діяння.

Також суд, приймає до уваги дані, що характеризують особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на спеціальних обліках не перебуває.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

З огляду на викладене, враховуючи суспільну небезпеку скоєного, конкретні обставини справи та характер злочинного діяння, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами можливо тільки в умовах ізоляції обвинуваченого від суспільства, та призначає покарання у виді позбавлення волі, в межах, передбачених санкцією частини статті з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно -розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності або займатися господарською діяльністю строком на 10 років та з конфіскацією належного обвинуваченому майна.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов`язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.

Також, призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 не вбачає підстав для застосування положень ст. ст. 69,75 КК України.

Під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28.03.2023 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у кримінальному провадженні заявлений не був.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 368-371, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно -розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності або займатися господарською діяльністю строком на 10 років та з конфіскацією всього належного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 майна.

Початок строку відбування покарання відраховувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Запобіжний захід ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.

Копію повного тексту вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження.

Головуюча суддя ОСОБА_7

Оригінал: reyestr.court.gov.ua