Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №752/18107/24 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/18107/24

Провадження № 2/752/552/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15.07.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

за участі секретаря Ільніцької І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та зобов`язанням звільнити квартиру

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (надалі за текстом також - відповідачі) в якому просив суд:

-визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ;

-визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 ;

-визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ;

-усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення та безперешкодним розпорядженням вказаною квартирою;

-зобов`язати ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_4 звільнити квартиру АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позиції позивача

Вимоги позивача обґрунтовуються тим, що 12.12.2017 позивач придбав квартиру АДРЕСА_1 , проте, позивач не може вільно володіти та користуватися належним йому нерухомим майном, оскільки, відповідачі перешкоджають йому в здійсненні права на проживання в квартирі.

Позивач стверджує, що відповідачі ніколи не були членами його сім`ї, спільного господарства з ними не велося, відповідачі вказану вище квартиру придбали за кредитні кошти та втратили право власності на квартиру, у зв`язку з несплатою боргу.

Таким чином, посилаючись на положення цивільного законодавства та судову практику позивач стверджує, що допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Стислий виклад позиції відповідачів

Від ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову.

Відповідач вказує, що квартира АДРЕСА_1 22.04.2003 була придбана ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», в рівних частках кожний.

13.06.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачами було укладено договір іпотеки, за яким вказана вище квартира була передана банку в іпотеку з метою забезпечення виконання боргового зобов`язання ОСОБА_5 згідно Кредитного договору №014/7478/82/56659.

Відповідач стверджує, що зазначена квартира 03.03.2016 була незаконно зареєстрована за ТОВ «СВ Фінанс» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та в подальшому, 12.12.2017, між ТОВ «СВ «Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений Договір купівлі-продажу квартири на підставі якого, на переконання відповідача, позивач незаконно набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Як вказує відповідач, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26.07.2021 у справі №752/24748/18 було визнано протиправним та скасоване рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2016 згідно з яким здійснено державну реєстрацію прав власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ТОВ «СВ «Фінанс» .

Відповідач також, посилаючись на положення статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України стверджує про неможливість звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та виселення мешканців іпотечного житла, яке придбане не за кредитні кошти.

Інші відповідачі у справі своїм правом на подання відзиву не скористалися.

Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 28.08.2024 головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.

02.09.2024 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10.01.2025 задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів.

18.09.2025 у підготовчому судовому засіданні були виконані завдання підготовчого провадження передбачені цивільним процесуальним законодавством для початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

06.07.2026 в судове засідання з`явилися відповідач - ОСОБА_3 та його представник, адвокат Касьяненко Дмитро Леонідович.

В судовому засіданні 06.07.2026, після судових дебатів, суд, керуючись положеннями статті 244 ЦПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 15.07.2026.

Фактичні обставини встановлені судом

Суд встановив, що згідно свідоцтва про право власності від 04.12.2001 власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 було Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарське підприємство «Ліко-Холдинг» (т.1 а.с.49).

В подальшому, згідно Договору купівлі-продажу квартири від 22.04.2003, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Криворучком В.П., зареєстрованого в реєстрі за №1500, право власності на вказану вище квартиру набули: ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та як законний представник неповнолітньої доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 51-52).

13.06.2007 в рахунок забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором від 13.06.2007 № 014/7478/82/56659, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передано ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффазен Банк Аваль», в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.53-60).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 383944388; дата формування 21.06.2024) власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , право власності якого зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38695029 від 13.12.2017, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н., підстава для державної реєстрації права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 2764, виданий 12.12.2017 видавник ПН КМНО Бадахов Ю.Н (т.1 а.с.12).

22.06.2024 представник ОСОБА_1 , адвокат Паруль Юлія Олегівна надіслала на адресу відповідачів письмову заяву про досудове врегулювання спору, в якій просила надати позивачу фактичну можливість розпоряджатися квартирою АДРЕСА_3 та просила відповідачів добровільно звільнити (висилитися) із вказаної квартири (т. 1, а.с.13-16).

Згідно рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26.07.2021 у цивільній справі №752/24748/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ТОВ «СВ ФІНАНС», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назірович, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Служба у справах дітей Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання рішення незаконним, скасування запису та витребування майна з чужого незаконного володіння, позовні вимоги задоволені, а саме:

-визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2016, індексний номер 28581435, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ ФІНАНС»;

-скасовано запис про право власності № 13564823 в реєстрі прав власності на нерухоме майно, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2016, індексний номер 28581435;

-скасовано запис про право власності № 23902358 від 12.12.2017 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Юрія Назіровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38695029 від 13.12.2017;

-витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , загальна площа квартири становить 152,8 кв.м., жилою площею 81,2 кв.м., індексний номер 38695029, номер запису про право власності 23902358 та передати його ОСОБА_4 ( НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ).

Постановою Київського апеляційного суду від 21.06.2022 у справі №752/24748/18, апеляційна скарга ОСОБА_7 , діючого в інтересах ОСОБА_1 була задоволена; рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.07.2021 скасовано та постановлено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назірович, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання рішення незаконним, скасування запису та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №752/24748/18 касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково; постанову Київського апеляційного суду від 21.06.2022 в частині позовних вимог ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс», ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без змін. Водночас, постанову Київського апеляційного суду від 21.06.2022 в частині позовних вимог ОСОБА_4 до: Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс», ОСОБА_1 про скасування записів про право власності; приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича про визнання рішення протиправним та його скасування, скасування записів про право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Суд також встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 є багатодітною сім`єю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , оскільки мають трьох дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно частини першої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно частин першої та другої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі "C. G. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (надалі за текстом також - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 3 Закону № 898-IV визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону № 898-IV у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

У частині третій статті 33 Закону № 898-IV визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду); позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 898-IV).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону № 898-IV).

Суд встанови, що ТОВ «СВ ФІНАНС» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_3 саме на підставі застереження в іпотечному договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «СВ ФІНАНС» на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2017 відчужило спірну квартиру ОСОБА_1 . Даний договір купівлі продажу у встановленому законом порядку недійсним не визнавався і є на даний час чинним.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 383944388; дата формування 21.06.2024) власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Як вбачається із судових рішень ухвалених у цивільній справі №752/24748/18 ОСОБА_4 вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «СВ ФІНАНС» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича щодо скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за ТОВ «СВ ФІНАНС», а також щодо витребування вказаної квартири з незаконного володіння ОСОБА_1 та передачі її ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , проте, згідно ухвалених судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій порушень щодо набуття права власності на зазначену вище квартиру ТОВ «СВ ФІНАНС» та ОСОБА_1 не встановлено.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону № 898-IV).

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону № 898-IV).

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13.05.2008, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.12.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07.07.2011 у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07.10.2011, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом, на думку суду, є стаття 109 ЖК УРСР (що діяв на час виникнення спірних правовідносин), яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК УРСР). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК УРСР щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.

На підставі наявних матеріалів справи суд встановив, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 була придбана відповідачами 22.04.2003 не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, водночас, вказана квартира була передана в іпотеку з метою забезпечення кредитного договору №014/7478/82/56659 від 13.06.2007 укладеного ОСОБА_5 з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффазен Банк Аваль».

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22.06.2016 у справі № 6-197цс16, від 21.12.2016 у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31.10.2018 у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.

У постановах від 13.03.2019 у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19) та від 12.06.2019 у справі № 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19) Велика Палата Верховного Суду визначила, що в разі якщо сторони договору іпотеки передбачили в ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону № 898-IV та у частині третій статті 109 ЖК УРСР процедури.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2021 у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19) зазначено, що в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Судом при розгляді справи було встановлено, що спірне нерухоме майно не було набуто за кредитні кошти, а тому суд дійшов до висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірного нерухомого майна без надання іншого постійного житлового приміщення.

Також суд констатує, що спірну квартиру відповідачі вважають єдиним місцем свого проживання, отже, дії щодо виселення відповідачів з житла - квартири за адресою: АДРЕСА_2 свідчать про непропорційний захід втручання в право осіб на мирне володіння майном, набутого до укладення кредитного договору № 014/7478/82/56659 від 13.06.2007.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є змагальність сторін, що включає обов`язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

На позивача покладений обов`язок довести в суді за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 76-83 ЦПК України, зазначені ним обставини, на які він посилається як на підставу свої вимог.

У статті 77 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. 29 ЦК України, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 60, 76, 77, 80, 81-83, 133, 141, 258, 263-265, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та зобов`язанням звільнити квартиру - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15.07.2026.

Суддя: С.О. Чекулаєв