Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №496/3083/26 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/3083/26

Провадження № 2-о/496/144/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

представника заявника - Борисової А.Г., яка приймає участь у режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Борисова А.Г. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просить суд встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11.05.2024 перебувають у шлюбі. ОСОБА_2 має одного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заявник та ОСОБА_2 мають спільну доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років. ОСОБА_2 , її син - ОСОБА_3 та спільна донька сторін - ОСОБА_4 перебувають на утриманні у заявника, оскільки він є єдиною особою, яка працює в цій сім`ї. Між заявником та ОСОБА_3 склалися теплі відносини, він фактично виконує функції батька, постійно допомагає і матеріально і морально, підтримує його в усьому, допомагає у придбанні одягу та взуття, підручників, зошитів та іншої літератури для розвитку дітей, у придбанні продуктів харчування, медичних препаратів та іншого. Всі діти, мати та заявник на момент звернення до суду проживають разом однією сім`єю за місцем оренди житла: АДРЕСА_1 . Заявник має бажання всиновити ОСОБА_3 , але процедура усиновлення передбачає виключно особисту участь, як у зборі документів так і під час розгляду заяви про усиновлення судом. Заявник є діючим військовослужбовцем, та проходить військову службу, має значні ризики для життя та здоров`я, пов`язані із несенням військової служби. Заявник прагне надати пасинку захист та соціальні гарантії шляхом встановлення факту перебування на утриманні заявника, оскільки в подальшому це надасть пасинку можливість отримати частку від одноразової грошової допомоги в разі загибелі. Заявник надасть право на призначення пенсії по втраті годувальника, надасть право на отримання інших видів пільг та допомоги на випадок встановлення перебування заявника у статусі безвісті зниклого або на період перебування в полоні, тощо.

Складення заявником відносно ОСОБА_3 особистого розпорядження військовослужбовця та заповіту - не має такої сили, як рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні, оскільки надасть право на більший перелік пільг та допомог, та надасть більше захисту ОСОБА_3 , як малолітньої особі, з огляду на активні бойові дії на території України та безпосередню участь заявника у бойових діях. Отже ситуації, в яких ОСОБА_3 матиме потребу в грошовій допомозі, виплатах і пільгах (у разі загибелі, зникнення безвісті, перебування в полоні) - є достатньо ймовірними, а побоювання заявника щодо настання негативних наслідків - не безпідставними, а тому така заява не може вважатися передчасною. Заявник відчуває до пасинка ОСОБА_3 сильну батьківську любов та бажає захистити його та забезпечити його майбутнє усіма можливими та доступними йому способами (як і особистою участю в житті, в утриманні та у вихованні, так і шляхом надання захисту та присвоєння статусу особи, яка перебуває на утриманні заявника), аби встановити з дитиною хоч якийсь зв`язок зафіксований у документах за відсутності можливості пройти процедуру усиновлення. Винесення рішення про перебування на утриманні заявника повністю відповідає інтересам неповнолітньої дитини та однозначно спрямоване на захист його прав в подальшому. ОСОБА_2 не може в повному обсязі самостійно виконувати свої батьківські обов`язки відносно свого сина ОСОБА_3 , оскільки вона наразі перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років. А тому очевидним є те, що ОСОБА_2 не є годувальницею як себе так і для двох своїх дітей. Заявник є офіційно працевлаштованим, а тому має постійний дохід та має можливість утримувати свою дружину - ОСОБА_2 , її сина та їх спільну доньку. Єдиним способом встановлення факту перебування на утриманні є отримання відповідного судового рішення. Заявнику не доступні інші способи встановлення цього факту, або врегулювання позасудовим способом. Захист прав та підтвердження обов`язків заявника можливий лише шляхом встановлення факту перебування на утриманні однієї неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 в судовому порядку.

Встановлення факту перебування на утриманні заявника дитини є тимчасовим заходом, необхідним для заявника на період, поки він особисто не може звернутися за усиновленням ОСОБА_3 . Наразі, під час дії воєнного стану, заявник залучений до захисту України, та зможе зайнятися усиновленням тільки після отримання такої можливості (тривала відпустка, період лікування, звільнення з військової служби за станом здоров`я, закінчення війни, тощо). Заявник зможе звернутися за усиновленням ОСОБА_3 після завершення періоду служби/завершення війни - тільки, якщо виживе під час участі в бойових діях. Усиновлення - дуже тривалий процес та потребує значної кількості зусиль, особистої участі усиновлювача в усіх процесах (від звернення до органу опіки та піклування до участі у судових засіданнях), а тому суміщення процесу усиновлення та участі в бойових діях є неможливим. Усиновлення дитини усиновлювачем, який помер також не можливе. Метою встановлення факту перебування на утриманні заявника неповнолітнього пасинка є саме необхідність підтвердити наявні в заявника обов`язки відносно даної малолітньої особи, що в подальшому слугуватиме підставою для виникнення у ОСОБА_3 прав схожих за своїм обсягом за правами доньки заявника - ОСОБА_4 .

У судовому засіданні представник заявника - ОСОБА_5 заяву підтримала, просила задовольнити.

ОСОБА_2 , представник орган у опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з`явилися, були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Вислухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частина НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 №1180/723 від 31.03.2026 року.

ОСОБА_1 має стабільний дохід, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5.

11.05.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Дружина заявника - ОСОБА_2 отримує дохід, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5.

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Відомості про батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані відповідно до ч.1 ст. 135 СК України, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст. 135 СК України.

ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

30.12.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було укладено договір оренди квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, прямо передбачений законом, лише за сукупності таких обставин: - такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; - вітчим може надавати матеріальну допомогу.

Сам по собі факт проживання за однією адресою не може свідчити про перебування на утриманні.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові 18.04.2018 року у справі №165/325/17, який відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховується при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що заявник є вітчимом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо якого просить встановити факт його утримання.

Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім`єю.

Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов`язків щодо пасинка, падчерки.

Як було зазначено вище, сімейне законодавство передбачає права та обов`язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (ст. 268 СК України).

При цьому, судом встановлено, що мати ОСОБА_3 отримує стабільний дохід, що свідчить про те, що вона має змогу виконувати покладений на неї обов`язок по утриманню сина.

Правовідносини «утримання дітей», є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я утворюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Законом не заборонено добровільно утримувати сина своєї дружини від першого шлюбу, дбати про його всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про духовний та фізичний стан, проте таке право заявника не породжує юридичного значення за наслідками встановлення факту, про який просить ОСОБА_1 .

Жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо утримання без встановлення цього факту - заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано.

Крім того, за встановлених обставин не можна вважати, що заявник є особою, який самостійно утримує сина дружини від першого шлюбу - ОСОБА_3 , оскільки суду не було надано доказів, що така допомога надається саме ним, а не матір`ю дитини, на яку такий обов`язок покладений у силу вимог ст. 180 СК України.

Отже, суду не надано доказів того, що у заявника, як у вітчима, виник обов`язок утримувати неповнолітню дитину його дружини від першого шлюбу. Надання ж матеріального утримання чужій дитині добровільно (навіть в разі доведення такого факту) не означає, що дитина перебуває на утриманні особи в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Виходячи з аналізу вищевказаних норм та обставин суд зазначає, що заявник як вітчим та за згодою матері дитини може добровільно брати участь в утриманні дитини своєї дружини, проте це не породжує юридичного обов`язку щодо утримання заявником цієї дитини.

Посилання заявника на необхідність встановлення факту перебування на утриманні дитини для реалізації різних соціальних цілей є загальним твердженням. Заявником не доведено та не надано доказів щодо відмови в наданні певних пільг та інших соціальних гарантій, що в свою чергу свідчило б про доцільність встановлення такого факту.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт перебування дитини на утриманні, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

У постанові Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 219/1704/17 вказано, що за загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, покладається на позивача.

Отже, суд оцінюючи надані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, вважає недоведеним факт перебування ОСОБА_3 на утриманні ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що маючих юридичне значення» зазначено, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, наводиться у ст. 315 ЦПК і не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Натомість, ОСОБА_1 не довів, що встановлення факту, про який він просить, має для нього юридичні наслідки, тобто від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав.

З огляду на викладене, заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, є не доведеню і такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.13, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 315-319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 17.07.2026 року.

Суддя М.Л. Пасечник