Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №201/9844/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2918/26 Справа № 201/9844/23 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Пищиди М.М., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра 14 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2023 році ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що 05 серпня 2011 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено шлюб, розірваний рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 вересня 2023 року. За період шлюбу сторони набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Ford Fusion, 2016 року випуску (VIN: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

Позивач зазначив, що вони з відповідачем були офіційно працевлаштовані та вели спільний бюджет. При цьому сторони проживали разом із батьками відповідача в їхній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . У 2013 році у подружжя народилася донька. Сторони мали фінансову можливість відкладати кошти, тому накопичили заощадження у готівковій формі. Вищевказаний автомобіль був придбаний для потреб родини; ним одноособово користувався та здійснював його технічне обслуговування позивач. Наразі цим автомобілем користується відповідач. У квітні 2021 року батько позивача продав будинок за 55 000,00 доларів США та подарував позивачу з указаних коштів 20 000,00 доларів США. Відтак, 18 червня 2021 року було придбано спірну квартиру за 58 000,00 доларів США, з яких: 15 000,00 доларів США становили спільні заощадження подружжя, 20 000,00 доларів США — особистий подарунок батька позивача, а решту суми надали батьки відповідача, які отримали гроші від продажу квартири АДРЕСА_3 . Сторони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства у травні 2023 року».

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме: визнати за позивачем право власності на частину спірної квартири, а спірний автомобіль виділити у власність відповідачки, стягнувши з неї на користь позивача грошову компенсацію у розмірі половини вартості цього транспортного засобу

Зустрічний позов відповідача про визнання спірної квартири її особистою власністю позивач не визнав з наведених вище мотивів.

Відповідачка подала відзив на первісний позов та зустрічну позовну заяву.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 21 травня 2021 року ОСОБА_1 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 уклала з ТОВ «Укрсервісстрой» попередній договір купівлі-продажу, а 17 червня 2021 року вони продали цьому підприємству належну їм у рівних частках квартиру АДРЕСА_3 . За твердженням відповідачки, від вказаного продажу вони сукупно отримали 54 647,00 доларів США готівкою та 200 000,00 грн у безготівковій формі. Також відповідачка стверджує, що грошові кошти в розмірі 20 000,00 доларів США, надані батьком позивача навесні 2021 року, були подаровані сім`ї без визначеної цільової мети та надалі повністю витрачені на потреби дитини й відпочинок.

За позицією відповідачки, спірну квартиру було придбано 18 червня 2021 року за 58 500,00 доларів США, з яких: 31 000,00 доларів США — це її особисті кошти, отримані від продажу частки в дошлюбній квартирі, а 27 500,00 доларів США — кошти, які їй подарувала матір після одержання своєї частки від продажу того ж нерухомого майна.

З огляду на це, відповідачка просить первісний позов задовольнити частково. Вона не заперечує проти виділення їй у власність автомобіля, проте вважає його ринкову вартість завищеною та погоджується виплатити позивачу грошову компенсацію лише в сумі 31 375,00 грн (що становить половину вартості автомобіля згідно з інвойсом). У задоволенні позовних вимог щодо квартири відповідачка просить відмовити повністю, натомість задовольнивши її зустрічний позов.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра 14 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 автомобіль марки Ford Fusion, рік випуску 2016, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний помер НОМЕР_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 222 450 (двісті двадцять дві тисячі чотириста п`ятдесят) гривень компенсації за частину виділеного їй у власність автомобіля марки Ford Fusion, рік випуску 2016, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний помер НОМЕР_2 .

Вирішено питання судових витрат

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано відсутністю правових підстав для визнання спірної квартири особистою власністю відповідачки з огляду на ненадання нею належних і допустимих доказів придбання цієї нерухомості за особисті кошти. Саме по собі укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірної квартири наступного дня після продажу частки дошлюбної квартири не є безперечним доказом того, що вона придбана відповідачкою за особисті кошти.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно та транспортний засіб, були придбані сторонами під час шлюбу, а тому є їх спільною власністю, а враховуючи межі позовних вимог, суд дійшов висновку про поділ нерухомого майна шляхом визнання права власності за кожною зі сторін по 1/2 частині нерухомого майна, з припиненням права спільної сумісної власності на спірний автомобіль, виділивши відповідачці його у власність в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, та стягнення на користь позивача компенсації 1/2 частини автомобіля, решта вимог первісного позову та зустрічного позову є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник — адвокат Борсук В.М., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити первісний позов частково: визнати спірний автомобіль об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділити його у власність відповідачки, стягнувши з неї на користь позивача 222 450,00 грн грошової компенсації за 1/2 частину транспортного засобу, а в іншій частині первісних вимог — відмовити. Водночас скаржниця та її представник просили зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, визнавши за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на спірну квартиру.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_4 та його представник адвокат Демінов О.І. просили рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відзиву і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, 05 серпня 2011 року сторони уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_5 .

13 лютого 2020 року за відповідачкою зареєстровано право власності на автомобіль марки Ford Fusion, рік випуску 2016, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний помер НОМЕР_2 , вартість якого згідно з висновком оцінювача від 21 серпня 2023 року становить 444 900 грн.

28 квітня 2021 року між ОСОБА_6 як продавцем та ОСОБА_7 як покупцем укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю., продаж майна вчинено за 966 652,36 грн.

21 травня 2021 року між відповідачкою, її матір`ю ОСОБА_3 як продавцями та ТОВ «Укрсервісстрой» як покупцем у простій письмовій формі укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_3 , за ціну, що еквівалентна 62 000, 00 доларів США.

17 червня 2021 року між відповідачкою, її матір`ю ОСОБА_3 як продавцями та ТОВ «Укрсервісстрой» як покупцем укладено купівлі-продажу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дещенко О.В. за реєстровим № 959, яким продавці передали, а покупець прийняв у власність вказану квартиру (п. 1 договору); за домовленістю сторін продаж вчинено за 200 000,00 грн, які покупець сплатив шляхом безготівкового перерахунку (п. 4 договору).

17 червня 2021 року відповідачка та її матір безготівковим перерахунком отримали по 100 000,00 грн кожна.

18 червня 2021 року відповідачка на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л.О., набула право власності на спірну квартиру. Копія цього договору суду не надана.

17 серпня 2021 року між ОСОБА_8 як продавцем та матір`ю відповідачки ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєвою М.М., продаж нерухомого майна вчинено за 1 237 396,57 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі №6-3037цс15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК України).

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Так, поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у справі №6-1327цс15 від 18 травня 2016 року, із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, встановлено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно, а саме: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , та автомобіль марки Ford Fusion, рік випуску 2016, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбавались у період перебування сторін у шлюбі для потреб сім`ї та підлягає поділу.

В матеріалах справи міститься Звіт про оцінку КТЗ, загального легкового — загального універсалу-В Ford Fusion, реєстраційний номер НОМЕР_2 (про ринкову вартість оцінки), складеного ТОВ «Всеукраїнська оціночна компанія», в якому зазначено, що на дату оцінки: 26 серпня 2023 року, ринкова вартість об`єкта оцінки складає 444 900,00 грн.

Разом з цим, позивачем за первісним позовом у заяві про зменшення розміру позовних вимог заявлено вимогу про стягнення з відповідачки на свою користь в рахунок компенсації 1/2 частини ринкової вартості спірного автомобіля — 222 450,00 грн.

Таким чином, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу між ними, виходячи із засад рівності часток та суд першої інстанції правильно визнав за позивачем та відповідачкою по 1/2 частині спірного нерухомого майна, а враховуючи що спірний автомобіль було відчужено, суд першої інстанції правильно визначився із компенсацією половини його вартості.

При цьому між сторонами відсутні будь-які належним чином оформлені домовленості, зокрема шлюбний договір, на підставі яких вказане нерухоме та рухоме майно може бути безумовно віднесено до особистої приватної власності будь-кого зі сторін.

Викладені фактичні обставини за змістом норм ст. ст. 60, 61, 63, 64 СК України дозволяють суду дійти висновку, що з огляду на встановлену законом презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не зважаючи на те, за ким з них зареєстроване права власності на нього, наведене вище нерухоме та рухоме майно є спільним майном сторін та належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно, позивач має право на поділ такого майна, який, з огляду на те, що всі речі є неподільними, має відбутись або шляхом визнання права власності на них за однією із сторін із присудженням, за необхідності, грошової компенсації другій, або шляхом залишення майна у спільній частковій власності сторін.

Вирішуючи питання поділу квартири, як об`єкту права спільної сумісної власності сторін, враховуючи зміст позовних вимог, з огляду на те, що квартира є житлом, суд приходить до висновку про поділ квартири шляхом визначення ідеальних часток сторін у праві спільної часткової власності на означене нерухоме майно. І такі частки, враховуючи відсутність між сторонами належним чином оформлених домовленостей, а також відсутність визначених ст.70 СК України підстав, є рівними і мають становити по 1/2 для кожного із колишнього подружжя.

Щодо поділу автомобіля, то спираючись на наведені вище правові позиції судів касаційної інстанції, враховуючи, що автомобіль перебуває в користуванні відповідачки за первісним позовом, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про можливість задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення на його користь з відповідачки в рахунок компенсації частки вартості такого автомобіля 222 450,00 грн. Такий результат розгляду позову в частині поділу між сторонами автомобіля, як спільного сумісного майна подружжя, узгоджується з усталеною практикою та правовим позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 серпня 2022 року по справі №545/2396/20, від 30 листопада 2022 року по справі №199/9112/20, від 31 жовтня 2023 року по справі №202/4972/20.

Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки такий спосіб захисту за змістом наведених вище правових позицій Верховного Суду є неналежним та неефективним, бо сам факт наявності такого статусу у спірного майна, що підлягає поділу, встановлюється судом у мотивувальній частині рішення суду як одна із обставин, на якій ґрунтуються позовні вимоги про поділ майна, та не потребує зазначенню в резолютивній частині рішення суду.

Аналогічним чином, як неналежний, неефективний та надмірний спосіб захисту, суд оцінює позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на частину спірного авто, подальшого виділу всього авто у власність відповідача, оскільки як вбачається з подальших позовних вимог позивача, а також пояснень сторони позивача в ході розгляду справи, метою з`явлення таких вимог та кінцевим наміром позивача за наслідками поділу спірного автомобіля є отримання саме компенсації вартості частки такого автомобіля, а вже такі позовні вимог, як зазначено вище, судом задоволено.

Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом першої інстанції правильно застосовано.

Щодо заперечень відповідачки проти задоволення позову, то суд, спираючись на наведені вище правові висновки та встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини спірних правовідносин, ступінь доведеності відповідачкою своєї правової позиції, доходить висновку, що нею не спростовано презумпцію спільності майна подружжя. Так, відповідачка стверджує, що спірне нерухоме майно було придбано виключно за її кошти та/або його родичів, зокрема через продаж нею та її мамою нерухомого майна. Однак матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів передачі коштів батьками відповідачки їй особисто.

Не знайшли належного підтвердження аргументи відповідачки про передачу їй 27 500,00 доларів США її матір`ю, які остання подарувала відповідачці, отримавши кошти від продажу своєї частки квартири, оскільки за змістом ст. ст. 207, 209, 638, 639, 717-719 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» для того, щоб подаровані відповідачці кошти її матері стали особистою приватною власністю відповідачки, тим самим придбавши спірну квартиру повністю чи частково в особисту приватну власність в розумінні п. 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК України, такі кошти мали б бути передані відповідачці від її матері на підставі договору дарування, який з огляду на заявлену суму переданих коштів в контексті положень п. 5 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України мав бути письмовим та нотаріально посвідченим. Проте такого доказу суду не подано, а покази свідків, з огляду на викладене та норми ст. ст. 218, 219 ЦК України, не є допустимим доказом в розумінні ч. 2 ст.78 ЦПК України. Така оцінка суду тверджень відповідачки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 травня 2024 року по справі №450/3740/21.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ці доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду та особистого тлумачення норм права на свою користь.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Оскільки у справі не встановлено обставин, що мають істотне значення, які б давали підстави для відступлення від принципу рівності часток сторін при поділі спільної сумісної власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, та поділив майно в обраний позивачем спосіб.

Інші доводи апелянта не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і надав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра 14 листопада 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 07 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 17 липня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.М. Пищида

В.С. Городнича