Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №202/5469/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1943/26 Справа № 202/5469/25 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 03 жовтня 2025 року у складі судді Мачуського О.М. у цивільній справі № 202/5469/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення вартості товару та відшкодування моральної шкоди, –

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2025 року позивач звернулася через суд із позовом, пред`явленим до ФОП ОСОБА_2 , на предмет стягнення вартості товару у розмірі 2650 грн, моральної шкоди у розмірі 5000 грн та судових витрат у загальному розмірі 214 грн, обґрунтовуючи це тим, що 06 квітня 2025 року позивач здійснила повну передоплату в сумі 2650 грн за пальто, яке замовила у ФОП ОСОБА_2 через мережу Інтернет. У листуванні із продавцем вона надала індивідуальні заміри та чітко вказала, що пальто має бути вільного крою. Однак отриманий товар не відповідав замовленим характеристикам: стандартний крій замість замовленого вільного; не відповідав наданим замірам (був надто вузьким, та не застібався); мав довжину, що перевищувало узгоджену на 3 см. Про виявлені недоліки позивач одразу повідомила продавця та надала фотопідтвердження. Продавець погодилась усунути недоліки. При огляді повторної посилки з`ясувалося, що пальто трохи розширене (на 4 см), довжина вкорочена, при цьому крій залишився без змін (стандартним, а не вільним). Проблема з мірками залишилася нерозв`язаною: застібання на ґудзики стало можливим, але лише без піддягання базового теплого одягу, що суперечить самому призначенню верхнього одягу. Від отримання відправлення позивач відмовилась, оскільки товар з істотними недоліками не було приведено у відповідність до умов замовлення. Відповідачу було направлено заяву про повернення коштів, яка залишилась без відповіді. Позивач зазначає, що такі порушення з боку відповідача завдали їй моральної шкоди, оскільки звичайний намір придбати пальто обернувся для позивача неочікуваним моральним випробуванням, емоційним виснаженням та втратою довіри до надійних покупок через Інтернет. У спробах вирішити ситуацію позивач змушена витрачати свій час та ресурси на комунікацію, пересилання, підготовку документів, очікування відповіді. Відмова відповідача спілкуватися й заборона звертатися до неї остаточно унеможливили вирішення ситуації мирним шляхом, та ще більше поглибили моральне напруження.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 03 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення вартості товару та відшкодування моральної шкоди — відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог позивачем належними доказами порушених її прав з боку відповідача (а.с.198-202 Том І).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 у жовтні 2025 року подала апеляційну скаргу, яку уточнила у листопаді 2025 року, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове із повним задоволенням позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що судом першої інстанції порушено норми як матеріального, так і процесуального права, не повно з`ясовані обставини справи, характер спірних правовідносин, що призвело до хибного висновку у справі.

Разом з цим зазначила, що продавець не надала їй до моменту купівлі інформації про порядок і умови відмови від товару, при цьому наголосивши, що товар обміну та поверненню не підлягає, що фактично позбавило скаржника, на її думку, права на відмову від товару, що суперечить положення ст. 13,15 ЗУ “Про захист прав споживача”. Також скаржник зазначила, що її замовлення не носило характеру індивідуального, оскільки продавцем не використовувались унікальні лекала або було застосування конструктивних змін, що надають статус індивідуального вибору. Також продавцем використовувались стандартні матеріали та фурнітура, які вона використовує у серійному виробництві без можливості вибору з боку позивача. Скаржник зазначає, що відповідач надав їй послугу неналежної якості, оскільки пальто, яке придбала позивач, не відповідало узгодженому фасону та розміру, що стало підставою для переробки виробу відповідачем за вимогами позивача та остаточного виробу, щоб підійшов позивачеві, остання так і не отримала (а.с.205-216 Том І, а.с.3-14 Том ІІ).

ФОП ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у грудні 2025 року подала відзив на апеляційну скаргу в системі “Електронний суд”, де просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. При цьому наголосила, що у її бренду є відповідна розмірна сітка, яка на вимогу позивача була їй надана, однак позивач надала свої заміри, що відрізняються від стандартних XS бренду. Позивач фактично має підлітковий/дитячий розмір верху, що є наслідком відшивання одягу тільки за індивідуальним замовленням, враховуючи, що розміри бренду спеціалізуються на виготовленні одягу для дорослих. При замовленні виробу менеджер відповідача роз`яснила позивачеві, що товар вже після оплати індивідуального замовлення обміну та поверненню не підлягає, що, на думку відповідача, спростовує твердження скаржника щодо відсутності такої інформації для неї. Також відповідач наголосила, що, надаючи свої розміри, позивач фактично замовила індивідуальний виріб, який було виготовлено виключно з дотриманням усіх замірів та бажаного фасону, наданих позивачем. Вважає, що для позивача було зроблено з боку відповідача усе можливе, щоб допомогти у вирішенні питання щодо отримання нею бажаного товару, а тому відповідач вважає, що виконала усі умови, які передбачені положеннями ЗУ “Про захист прав споживачів”, а позовні вимоги позивача є безпідставними (а.с.27-29 Том ІІ).

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подала заперечення на відзив на апеляційну скаргу, які є аналогічними з доводами самої апеляційної її скарги (а.с.32-37 Том ІІ).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції належить залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 квітня 2025 року позивач сплатила відповідачу 2650 грн за пальто, що підтверджується платіжною інструкцією № 7ММ8-47ТХ-В1КК-5В73.

Вказана оплата була зроблена на підставі замовлення на сторінці відповідача в соціальної мережі Instagram Osovlyva_brand.

Згідно видаткової накладної № 02-0000086 від 09 квітня 2025 року відповідачем було направлено пальто позивачу.

Позивач після отримання та примірки повідомила відповідачу, що пальто не відповідає заявленим розмірам. Відповідачем було прийнято рішення про повернення та доопрацювання пальто з урахуванням зауважень.

16 квітня 2025 року відповідач направила перероблену модель пальто позивачу, однак відповідно до Деталей відправлення Нової пошти № 20451145722972 отримувач (позивач) відмовилася від посилки та вона була відправлена на утилізацію.

Вказані обставини підтверджуються історію переписки сторін в соціальній мережі Instagram та не заперечувались сторонами під час судового розгляду.

Відповідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов`язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.

Згідно із вимогами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 9 частини першоїстатті 1 Закону України "Про захист прав споживачів"договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку, є договором, укладеним на відстані.

Права споживача в разі укладення договору на відстані регулюютьсястаттею 13 Закону України "Про захист прав споживачів", яка є спеціальною для такого виду договорів.

Споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару.

Якщо відповідно до абзацу другого частини третьої цієї статті підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.

У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.

У разі коли інше не передбачено договором, споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані, зокрема, якщо: 3) договір стосується виготовлення або переробки товару на замовлення споживача, тобто якщо товар не може бути проданий іншим особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими втратами для продавця (виконавця).

Відповідно до ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

З урахуванням вказаного, позивач, згідно положень п. 3 ч.5 ст. 13 ЗУ "Про захист прав споживачів" не має права на розірвання договору та повернення коштів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач замовила у відповідача пошив пальто, якого не було в асортименті магазину. Позивач надала відповідні параметри, заміри, визначилась з кольором та фасоном виробу. При цьому модель пальто позивач знайшла на сторонньому ресурсі та направила відповідачу для зразку. Відповідно до наявної в матеріалах справи переписки, відповідачем було попереджено позивача, про неможливість повернення товару, виготовленого на замовлення. Відповідачем було пошито замовлення саме по вимогам позивача, а отже виріб є індивідуальним та не може бути проданий іншим особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими втратами для продавця.

Колегія суддів погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновками суду першої інстанції.

Доводи скаржника про те, що виріб не відповідав її замовленню, спростовуються перепискою між сторонами, як вірно встановив суд першої інстанції. При отриманні пальто позивач зауважила про два недоліки - довжина по спині (53 см замість 50 см) та не вільний крій. Відповідачем вказані недоліки були виправлені, про що зазначалось в переписці та направлено перероблене пальто вдруге. Разом з тим, позивач відмовилась від отримання переробленої речі, про що свідчать дані з Нової пошти. При цьому доводи скаржника про те, що перероблене пальто також не відповідало замовленню чи мало істотні недоліки, колегія суддів відхиляє, оскільки належних та достатінх доказів цьому скаржником надано не було як суду першої інстанції, так і при розгляді її апеляційної скарги.

Також доводи скаржника про те, що це замовлення не носило ознак індивідуального замовлення відхиляються, адже скаржник сама наголошує на тому, що надала відповідачеві після отримання вперше виробу від продавця за стандартним розміром свої заміри та бажання по фасону, тому колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правомірно вважав недоведеним, що виріб мав ознаки індивідуальності, в силу ст. 184 ЦК України, а відповідачем не порушені вимоги ЗУ “Про захист прав споживачів”.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 07 червня 2022 року у справі № 910/15998/20, під стандартом доказування слід розуміти ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною. Тобто, мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Стандарт доказування - це міра юридичної аргументації, якої стороні потрібно досягнути у контексті обґрунтування своїх доводів, для того, щоб суд з ними погодився. Верховний Суд у Постанові від 04 березня 2024 року у справі № 400/4966/21 підкреслює, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» або ж «перевага доказів»; «наявність чітких і переконливих доказів»; «поза розумним сумнівом».

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника про те, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини справи, що призвело до хибного встановлення правовідносин між сторонами, а також недослідження доказів у повній мірі, не можна прийняти до уваги, адже такі доводи не спростовують встановленого факту судом першої інстанції, що позивач не довела належним чином свого порушеного права, в розумінні положень ЗУ “Про захист прав споживача”.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

З наведеного вище колегія суддів доходить висновку, що скаржник не довела належними та допустимими доказами як суду першої інстанції, так і колегії суддів, що її цивільні права порушені з боку відповідача.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи скаржника не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 03 жовтня 2025 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “07” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “17” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров