Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №644/8423/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Бугера О. В.

Справа № 644/8423/26

Провадження № 2-о/644/217/26

17.07.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Бугери О.В.,

За участю секретаря судового засідання Кандиби О.О.,

За участю заявниці ОСОБА_1 ,

Заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_2 , -

УСТАНОВИВ:

До суду надійшла відповідна заява, в якій заявниця просить суд видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 6 (шість) місяців, яким: 1. Заборонити перебувати у місці її фактичного проживання та на території домоволодіння. 2. Заборонити наближатися до неї та до місця мого проживання ближче ніж на 100 метрів. 3. Заборонити будь-які контакти з нею, у тому числі особисто, телефоном, через месенджери або через третіх осіб. 4. Заборонити заінтересованій особі переслідування, втручання у її приватне життя та будь-які дії, спрямовані на встановлення небажаного контакту з нею. 5. Вивезення особистих речей заінтересованої особи з території домоволодіння здійснюється виключно за попереднім погодженням із заявником або в присутності працівників поліції чи уповноважених осіб, без особистого контакту з нею.

В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що ОСОБА_2 це її колишній чоловік, яким було вчинено щодо неї домашнє насильство, за що було притягнуто до відповідальності та наразі існує реальна загроза повторного вчинення такого насильства. Шлюб було розірвано у 2013 році, спільне сімейне життя та ведення спільного господарства було припинено, у 2021 колишній чоловік придбав собі житловий будинок та проживає за іншою адресою, спільного господарства з нею не веде та участі в утриманні домоволодіння, що належить їй та її сину не бере. Колишній чоловік неодноразово з`являвся за місцем її фактичного проживання, виникали конфліктні ситуації, було порушено її спокій, створювалась напружена обстановка. 30 листопада 2025 року колишній чоловік прийшов до будинку напередодні її 50 річчя, був спричинений ним конфлікт, що викликало в неї значне емоційне напруження. Конфлікт виник у зв`язку з вимогами щодо дивана, який був переміщений нею до флігеля для зберігання. Під час конфлікту він висловлював на її адресу образливі слова, зокрема називав її «воровкой» та «мошенницей», а також висував безпідставні звинувачення щодо нібито її дій стосовно дитини. Сам викликав працівників поліції, повідомляв про нібито вчинений щодо нього напад і що вона перешкоджає його проживанню в будинку. Після прибуття працівники поліції вислухали пояснення сторін та роз`яснили порядок вирішення майнових спорів у судовому порядку. 29 травня 2026 року колишній чоловік знову прибув до домоволодіння, переліз через паркан без її дозволу, наполегливо стукав у двері, висловлював образливі слова, зокрема називав її «воровка», а також висувала вимоги. Вона викликала працівників поліції, було складено протокол, під час спілкування з працівниками поліції колишній чоловік казала, що вона «колись буде плакати» та «буде в психіатричній лікарні». Постановою суду від 26.06.2026 року його притягнуто до відповідальності, але це не усунуло ризик повторного вчинення таких дій у майбутньому. Зазначала, що такі дії викликають у неї стійке емоційне напруження, відчуття постійної небезпеки та тривоги, що негативно впливає на її психологічний стан і повсякденне життя. Зокрема, у зв`язку з цим порушився нормальний сон, вона перебуває у стані постійної психологічної напруги та позбавлена відчуття захищеності у власному житлі. Такі візити спричиняють емоційне напруження у її сина, який проживає разом з нею, негативно позначаються на його психологічному стані та створюють для нього додатковий стрес та негативно впливають на його навчальну і наукову діяльність. Колишньому чоловіку було запропоновано забрати свої речі після судового засіданні, але він не виявив готовності вивезти речі у запропонований судом строк та не визначив конкретної дати чи порядку їх переміщення. Фактично не скористався запропонованою судом можливістю врегулювати це питання мирним шляхом, у зв`язку з чим воно залишається невирішеним. Наявність особистих речей заінтересованої особи на території її домоволодіння об`єктивно створює ризик повторних візитів до місця проживання та може використовуватися як формальний привід для встановлення небажаних контактів з нею, що з урахуванням попередньої агресивної поведінки та встановленого судом факту домашнього насильства підвищує ризик повторного психологічного насильства.

В судовому засіданні заявниця доводи заяви підтримала та просила її задовольнити. Суду пояснила, що ОСОБА_2 її колишній чоловік, факт психологічного насилля встановлений судовим рішенням, внаслідок його дій вона боїться залишатись вдома сама, боїться виходити на двір, бо вважає, що він може перелізти через паркан, залізти в будинок, намагається постійно закривати двері та вікна. Після події 29.05.2026 року ОСОБА_2 до будинку не приходив, інших справ щодо нього не було, до відповідальності притягався один раз, фізичне насильство було ще під час перебування в шлюбі в 2007 році, тоді чоловік її вдарив, але до правоохоронних органів вона не зверталась. З нею в будинку мешкає їх повнолітній з ОСОБА_2 син та її цивільний чоловік. Речі ОСОБА_2 дійсно перебували в будинку, але вони їх перемістили у флігель, бо почали ремонтувати кімнату для сина, також речі є в гаражі. Колишній чоловік коли прийшов 30.11.2025 року одразу почав кричати, що вони вкрали його диван, ображав її, це було перед святкуванням її ювілею, він сам викликав поліцію та повідомляв про відповідні обставини викрадення, але йому працівники поліції роз`яснили право звернутись до суду. Також не заперечувала, що змінила замки на вхідних воротах, бо вони зламались, колишнього чоловіка про це не попереджала. Коли він прийшов 29.05.2026 року то знову влаштував сварку, спочатку стукав у ворота, вона у нього питала чи звернувся від до суду, він потім переліз через паркан, а вона викликала поліцію, якими було складено протокол, суд притягнув його до відповідальності. В судовому порядку майно не ділили, будинок оформлений на неї та їх спільного сина, колишній чоловік зареєстрований в будинку, із заявами про зняття його з реєстрації в будинку не зверталась. Речі в будинку дотепер залишаються, готова їх передати але в присутності працівника поліції. Їм потрібен посередник, бо самі вони це вирішити не можуть. Син посередником виступити не може, спільних знайомих немає.

ОСОБА_2 в судовому засідання пояснив, що перебував із заявницею у шлюбі, дійсно було придбано будинок, право власності оформлене на неї та їх спільного сина, потім в грудні 2009 року заявниця забрала сина та виїхала до своєї матері, а він залишився мешкати в будинку, підтримував його в належному стані, сплачував комунальні послуги, вирощував городину, поміняв в двох кімнатах вікна, а заявниця поміняла вікно в одній кімнаті, без судового рішення допомагав коштами на утримання сина, спілкувався з сином хоча існували з цим проблеми, заявниця чинила перешкоди. Приблизно в 2018 році пропонував заявниці продати йому цей будинок, у нього в гаражі багато речей, в будинку було дві кімнати з речами. Не домовились про ціну. Коли в 2020 році заявниця приїхала до будинку то побачила, що в будинку прибрано, земля доглянута, вирішила повернутись жити. В 2021 році перед війною заявниця вирішила повернутись проживати в будинку, він залишив в двох кімнатах свої речі та на кімнатах були замки, було зачинено. На початку 2022 року заявниця переїхала, а він шукав будинок куди переїхати, знайшов, але не встиг все перевезти та почалась війна. В війну він телефонував, питав як справи, казав, щоб вони брали користувались речами якщо є необхідність, брали продукти, заявниця навіть пропонувала спільно працювати, але оскільки дуже поганий зір, відмовився. Конфліктів у них не було, в будинку проживає заявниця, їх спільний син, який вже давно повнолітній, та цивільний чоловік заявниці. Вперше виникла сварка коли він приїхав в листопаді 2025 року та побачив, що замки відкрити та немає дивану, заявниця йому не казала де його речі, він викликав поліцію, рекомендували звернутись до суду. Потім приїхав 29.05.2026 року, двері були замкнені, не зміг відкрити хвіртку, стукав, але заявниця відмовилась відкривати, він переліз через паркан, можливо налякав її, сварився, але не мав і не має на меті завдавати якусь шкоду, хоче вирішити питання вивезення своїх речей, але наразі це майже не можливо, бо нікуди вивозити. Просив заявницю надати йому можливість зберігати речі в гаражі, або надати ключі від іншого входу, вона відмовилась. В суді свою провину визнав, бо сварився, сказали, що це домашнє насильство, він сплатив штраф. Після цього жодного разу до будинку не приходив, мав намір домовитись про дату, але заявниця його заблокувала. Також казав про те, що їм потрібна допомога в комунікації, тому що спільні знайомі у них відсутні, допомогти вирішити питання коли та як вивезти речі та чи є можливим їх зберігати, нікому. Син не може бути посередником.

Суд вислухавши доводи заявниці та заінтересованої особи, встановив наступне.

Заявниця та заінтересована особа перебували і шлюбі з 02.07.1999 року, що був розірваний відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24.12.2013 року. Із змісту рішення вбачається, що фактично стосунки між сторонами припинені з грудня 2009 року, внаслідок різних поглядів на сімейне життя, ведення спільного господарства, з приводу чого виникали постійні сварки, ініціатором розірвання шлюбу був ОСОБА_2 , заінтересована особа у справі. Також, в рішенні зазначено, що сторони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на момент розірвання шлюбу був неповнолітнім.

Постановою від 26.06.2026 року Індустріального районного суду м. Харкова ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-1 КУпАП та до нього застосовано стягнення у вигляді штрафу. Постанова набрала законної сили.

Із змісту постанови вбачається, що 29.05.2026 року приблизно о 11.00 годині за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство психологічного характеру у відношення колишньої дружини ОСОБА_1 , а саме ображав, принижував, залякував, чим була завдана шкоди психічному здоров`ю потерпілого. ОСОБА_2 не заперечував проти того, що вже не проживає в будинку, але коли прийшов за своїм речами ОСОБА_1 його не впустила, тому він переліз через паркан, він дійсно казав їй, що вона «воровка», бо це викликано тим, що йому не віддають його речі, поліцію він викликав сам.

Надані суду відеозаписи та стенограма містять опис подій від 29.05.2026 року, під час яких ОСОБА_2 дійсно спочатку вимагає відкрити ворота, коли його не впускає заявниця перелазить через паркан, називає її «воровкою», після приїзду поліції зазначає, що його речі в будинку, він прописаний в будинку, заявниця стверджує, що все майно віддасть. Конфлікт тривав і в присутності поліції.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Згідно із частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23). Відповідно до статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (постанова Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22). Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Подібні висновки викладені Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24). Відповідно до вимог ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Звертаючись до суду з заявою ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 неодноразово вчиняв домашнє насильство за місцем її проживання, що призводило до конфліктних ситуацій, порушення її спокою, створення напруженої обстановки. На підтвердження наведених обставин надала суду копію постанови про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 від 26.06.2026 року, копію рішення про розірвання шлюбу, відеозаписи із стенограмами за 29.05.2026 року. Враховуючи викладене, суд вважає, що заявницею доведено факт вчинення щодо неї домашнього насильства у формі психологічного насильства, 29.05.2026 року, оскільки дана обставина підтверджена відповідним судовим рішенням, як набрало законної сили та не оспорювалось заявником, але заявницею не доведено системності дій, наявності обставин вірогідності продовження вчинення таких дій ОСОБА_2 , та наявності підстав для вжиття заходів тимчасового обмеження. Так, сторони перебували в шлюбі, який розірваний, до суду з питання поділу майна, виселення, зняття з реєстрації сторони не звертались. Після припинення стосунків, з 2009 року заявниця почала проживати за іншою адресою та фактично до 2021 року ОСОБА_2 проживав в будинку, в якому дотепер залишаються його речі, що не оспорювалось заявницею та заінтересованою особою. ОСОБА_2 не оспорював права колишньої дружини та сина на будинок, але з моменту фактичного припинення проживання в будинку не вживає заходів для того щоб забрати свої речі, в свою чергу, заявниця повідомила, що вивезення особистих речей ОСОБА_2 , які перебувають в будинку повинно відбуватись виключно за попереднім погодженням та бажано в присутності працівників поліції, зазначала, що їм потрібен посередник. Надані на дослідження відеозаписи були додані у якості доказу до складеного 29.05.2026 року протоколу та були предметом оцінки суду в рамках розгляду справи про адміністративне правопорушення, за результатами якого постановою від 26.06.2026 року ОСОБА_2 був притягнутий до відповідальності та на нього було накладено стягнення у вигляді штрафу. Надані стенограми також за 29.05.2026 року та лише дублюють слова учасників конфлікту в паперовому вигляді. Після 29.05.2026 року ОСОБА_2 в будинку не з`являвся, заявниця повідомила, що заблокувала його контакти, але він може їй писати в додатку соціальної мережі Телеграмм. Будь-яких інших даних про вчинення ОСОБА_2 правопорушень у формі домашнього насильства в ході розгляду справи не встановлено. Тобто, заявницею не доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.Керуючись ст. ст. 12, 81, 82, 89, 264-265, 293, 350-5 – 350-8 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Повний текст рішення виготовлений та проголошений 17.07.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Головуючй : суддя О. В. Бугера