Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №146/198/26 — Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/198/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2026 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого – судді Пилипчука О.В.,

з участю секретаря судового засідання Баранецької О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

вимоги позивача: про поділ майна подружжя

представник позивача: адвокат Кудіна М.Г.

представник відповідача: адвокат Маліновська С.В.

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

13 лютого 2026 року до Томашпільського районного суду, керуючись ст.ст. 60-71 СК України, звернувся ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , яка зареєстрована по АДРЕСА_1 , з даною заявою, в якій просить визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,9 кв.м, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визначити за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на зазначений житловий будинок, і за ОСОБА_2 — 1/2 частку; визнати земельну ділянку кадастровий номер 0523955100:01:004:0299, площею 0,1203 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визначити за ОСОБА_1 право власності на частку у праві спільної сумісної власності на зазначену земельну ділянку, і за ОСОБА_2 — 1/2 частку; визнати транспортний засіб MERCEDES-BENZ 311, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визначити за ОСОБА_1 право власності на частку у праві спільної сумісної власності на зазначений транспортний засіб, і за ОСОБА_2 — 1/2 частку та стягнути судові витрати.

Даний позов обґрунтований наступним.

Позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 березня 2013 року, який було розірвано рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2025 року.

Від спільного проживання у шлюбі сторони мають неповнолітнього сина.

У період перебування у зареєстрованому шлюбі сторони спільно набули майно, яке відповідно до вимог Сімейного кодексу України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,9 кв.м, житловою площею 40,2 кв.м, набутий 09 серпня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу. Право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачкою — ОСОБА_2 , однак майно набуте у період шлюбу, що підтверджує його правовий режим як спільної сумісної власності подружжя; земельна ділянка кадастровий номер 0523955100:01:004:0299, площею 0,1203 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набута у період перебування сторін у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 897, виданий: 09.08.2019, видавник: Державний нотаріус Іськова Н.М., транспортний засіб Вантажний автомобіль MERCEDES-BENZ 311, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , набутий у період шлюбу та зареєстрований на ім`я позивача.

Всім цим майном користується відповідачка, оскільки позивач тривалий час не проживає в цьому будинку і не користується цим ТЗ.

Позивач вжив усіх можливих заходів для мирного врегулювання спору, однак добровільного врегулювання не відбулося, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Поділ майна в натурі є неможливим та економічно недоцільним, з огляду на характеристики об`єктів нерухомості та фактичне проживання відповідачки разом із неповнолітньою дитиною у житловому будинку.

06 березня 2026 року відповідачем надано до суду відзив, згідно якого остання просить відмовити в задоволенні позову.

Відзив мотивовано наступним.

Позовні вимоги позивач вважає безпідставними та надуманими, оскільки відповідачем ніколи не заперечувалось і не оспорювалось право спільної сумісної власності на жоден з об`єктів, вказаних у позові, а отже відсутні будь-які правові підстави в судовому порядку вирішувати питання про визнання об`єктами спільної сумісної власності подружжя та визначення частки за одним з подружжя, оскільки це вже визначено законом.

Жодні права та законні інтереси позивача не порушені, не невизнані та не оспорені відповідачем.

12 березня 2026 року представником позивача направлено до суду відповідь на відзив, згідно якого вказує, що доводи відзиву не спростовують обставин викладених у позові.

Відповідь на відзив обґрунтована наступним.

У відзиві відповідачка зазначає, що позов нібито має ознаки фраудаторності та спрямований на зловживання правом на звернення до суду.

Такі твердження є виключно припущеннями відповідачки та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.

У поданому відзиві відповідачка просить відмовити у задоволенні позову, однак при цьому не наводить жодних доказів, які б спростовували викладені у позовній заяві обставини щодо належності спірного майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

Відповідачка не зазначає і не доводить, що житловий будинок, земельна ділянка, транспортний засіб є її особистою приватною власністю, набуті до шлюбу, отримані у дар або у спадщину чи набуті за рахунок її особистих коштів.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 23 лютого 2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21 квітня 2026 року.

06 березня 2026 року відповідачем надано до суду відзив.

12 березня 2026 року представником позивача направлено до суду відповідь на відзив.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 21 квітня 2026 року підготовче засідання відкладено на 04 червня 2026 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 04 червня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду на 14 липня 2026 року.

Доводи учасників процесу.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Кудіна М.Г. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Пояснила, позивач намагався в позасудовому порядку врегулювати спір з відповідачем. Щодо твердження відповідача про наявність у позивача ще однієї машини, то цей об`єкт не включений до спірного майна. Відповідачем також не додано доказів наявності заборгованості у позивача. Фактично позивач просить визнати заявлене у позові майно спільним майном та визнати за позивачем право на 1/2 частку даного майна без поділу майна в натурі.

Представник позивача вказав, що витрати на правову допомогу нею на даний час не заявлено та доказів не подано.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник, адвокат Маліновська С.В. в судовому засіданні позовні вимоги визнали, не заперечували проти їх задоволення. Представник відповідача проти вимоги про стягнення судових витрат заперечує, бо питання вказане у позові можна було врегулювати в позасудовому порядку.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх належність та достовірність, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 16 березня 2013 року зареєстровано шлюб. Вказаний факт підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , актовий запис 8.

Згідно інформаційної довідки № 1851797005239 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.11.2025, ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації 09.08.2019.

Згідно інформаційної довідки № 1890897605239 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 0523955100:01:004:0299, площею 0,1203 га за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_3 . Дата реєстрації права власності 09.08.2019 року.

Як видно з відповіді Територіального сервісного центру МВС № 0543, від 20.11.2025 року, станом на 20.11.2025, за ОСОБА_1 зареєстрований Т/З марки «MERCEDES-BENZ 311», білий колір, 2006 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , право власності набув 28.12.2019 року у ТСЦ № 0543.

Як видно з відповіді Територіального сервісного центру МВС № 0544, від 26.02.2026 року, станом на 24.03.2026 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів міститься наступна інформація. «Volkswagen passat» 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , покупна вартість 3000 грн., зареєстрований за ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_4 , з 12.01.2022 року. 02.07.2025 року даний автомобіль був перереєстрований на іншого власника.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами 1, 2 ст. 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно із ст. 68 СК України - розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно ст. 372 ЦК України, майно що є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відтак згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 зазначено, що«...зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні».

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив такий правовий висновок: «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними» (реєстраційний номер в ЄДРСР - 14887466 в).

Те ж саме розтлумачено і в пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. № 5.

Тому, якщо титульним власником спільного є лише один співвласник (наприклад, лише на ім`я одного із подружжя у шлюбі придбано та зареєстровано земельну ділянку, житловий будинок чи автомобіль), а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально, або навіть не визнається чи заперечується, то на підставі норм ст.392 Цивільного кодексу України та приведеної вище правової позиції Верховного Суду України зацікавлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб`єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні, оскільки з певних причин (наприклад, відсутності на це згоди титульного власника) договір про визначення часток в нотаріальному порядку не завжди може бути укладений.

Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясовування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За наведених обставин, оскільки позивачем доведено, що спірне майно було придбано сторонами під час перебування у шлюбі, стороною відповідача позовні вимоги визнано, суд, здійснивши системний аналіз наданих сторонами спору доказів дозволяє суду зробити висновок про те, що позовні вимоги позивача про визнання майна подружжя, придбаного під час шлюбу спільною сумісною власністю подружжя та визначення часток у праві спільної власності є обґрунтованими.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позивачем ОСОБА_1 оплачено судовий збір при подачі позову до суду в розмірі 2800,00 гривень, а тому враховуючи вимоги ст.ст. 141, 142 ЦПК України, з відповідача стягнути на користь позивача 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 1400,00 гривень, та позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 1400,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 60, 69-72 СК України, п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», статтями 12, 13, 76, 78, 95, 163, 206, 223, 280-289, 354 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити повністю.

Визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,9 кв.м, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на зазначений житловий будинок, і за ОСОБА_2 — 1/2 частку.

Визнати земельну ділянку кадастровий номер 0523955100:01:004:0299, площею 0,1203 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на зазначену земельну ділянку, і за ОСОБА_2 — 1/2 частку.

Визнати транспортний засіб MERCEDES-BENZ 311, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на зазначений транспортний засіб, і за ОСОБА_2 — 1/2 частку.

Повернути ОСОБА_1 п`ятдесят відсотків сплаченого за квитанцією про сплату №8379-4187-9468-5428 від 12.02.2026 року судового збору, а саме в сумі 1400 грн. (одна тисяча чотириста гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судових витрат на сплату судового збору в сумі 1400 грн. (одну тисячу чотириста гривень).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено: 16 липня 2026 року

Суддя: О. В. Пилипчук