Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №132/4171/25 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/4171/25

Провадження № 2/132/354/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"14" липня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання РИБАК І.Ю., за участі: відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/4171/25 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою,

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування у порядку регресу витрат, пов`язаних із здійсненням регламентної виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 березня 2025 року близько 14год.30 хв. на вулиці Коновченка в селі Мирне Хмільницького району Вінницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-2108», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу марки (моделі) «Toyota Avensis», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_3 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою судді Калинівського районного суду Вінницької області Карнауха Н.П. від 26 березня 2025 року у справі № 132/789/25 (провадження № 3/132/683/25), яка набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного із зазначеною дорожньо-транспортною пригодою.

Позивач зазначає, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника та водія транспортного засобу не була забезпечена чинним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у зв`язку з чим відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язок щодо відшкодування шкоди потерпілому було покладено на Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.

Після звернення власника пошкодженого транспортного засобу ОСОБА_4 до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про здійснення регламентної виплати позивачем було прийнято документи, необхідні для розгляду питання про відшкодування шкоди, організовано огляд пошкодженого транспортного засобу та проведено оцінку розміру матеріального збитку.

З метою визначення розміру завданої майнової шкоди Моторним (транспортним) страховим бюро України було залучено суб`єкта оціночної діяльності, а саме фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 , який 02 квітня 2025 року склав звіт № 25/321 про оцінку колісного транспортного засобу «Toyota Avensis», відповідно до якого вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить 9198грн.26коп.

На підставі поданих потерпілим документів, матеріалів страхової справи та зазначеного звіту про оцінку позивачем було прийнято рішення про здійснення регламентної виплати, відповідно до якого потерпілому виплачено страхове відшкодування у сумі 9198грн.26коп.

Крім того, позивачем були понесені витрати на оплату послуг суб`єкта оціночної діяльності у розмірі 2538грн.00коп., пов`язані з визначенням розміру шкоди, заподіяної транспортному засобу потерпілого.

Посилаючись на положення статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1191 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що після здійснення регламентної виплати до нього перейшло право зворотної вимоги (регресу) до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, а тому просить суд стягнути з ОСОБА_2 суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 9198грн.26коп., витрати на оплату послуг оцінювача у сумі 2538грн.00коп., а також понесені судові витрати.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 16 грудня 2025 року зазначену цивільну справу передано для розгляду судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліну Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 01 січня 2026 року відкрито провадження у справі, визначено її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що не погоджується з висновком про свою винуватість у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а також вважає визначений позивачем розмір матеріальної шкоди завищеним та таким, що не підтверджується належними і допустимими доказами.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові докази, надані сторонами, всебічно, повно та безпосередньо з`ясувавши всі фактичні обставини справи, перевіривши їх належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у їх сукупності відповідно до вимог статей 76–82, 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд відповідно до статті 5 ЦПК України захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України), допустимими - ті, що одержані у спосіб, передбачений законом (стаття 78 ЦПК України), достовірними - докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають суду можливість дійти висновку про наявність чи відсутність обставин, що входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Оцінка доказів здійснюється судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України на підставі внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, без надання будь-якому доказу наперед встановленої сили.

Як убачається з матеріалів справи, 01 березня 2025 року близько 14год.30хв. на вулиці Коновченка в селі Мирне Хмільницького району Вінницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-2108», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу марки (моделі) «Toyota Avensis», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами та сторонами не заперечуються.

Постановою судді Калинівського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року у справі №132/789/25 (провадження №3/132/683/25), яка набрала законної сили 07 квітня 2025 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням Правил дорожнього руху України, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено таку постанову, лише щодо встановлення факту вчинення відповідних дій та того, що вони вчинені саме цією особою.

Отже, у межах розгляду цієї цивільної справи суд не наділений повноваженнями повторно досліджувати питання наявності чи відсутності вини відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, оскільки такі обставини вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, та мають преюдиційне значення.

Аналогічний правовий висновок неодноразово висловлений Верховним Судом, який зазначав, що положення частини шостої статті 82 ЦПК України встановлюють обов`язковість для суду висновків постанови у справі про адміністративне правопорушення лише щодо факту вчинення відповідних дій та особи, яка їх вчинила, що виключає необхідність повторного доказування цих обставин під час розгляду цивільної справи про відшкодування шкоди.

Враховуючи наведене, доводи відповідача ОСОБА_2 про її невинуватість у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди суд оцінює критично, оскільки вони фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням, яке набрало законної сили, тоді як закон не передбачає можливості перегляду його висновків у межах розгляду даної цивільної справи.

Судом також встановлено, що власником транспортного засобу марки (моделі) «Toyota Avensis», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », є ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданим територіальним сервісним центром МВС 11 листопада 2021 року.

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника зазначеного транспортного засобу була забезпечена договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеним із ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», що підтверджується полісом № ЕР-224800033.

Разом із тим матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як власника та водія транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-2108», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », станом на день дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована у порядку, встановленому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зазначена обставина має істотне юридичне значення для правильного вирішення спору, оскільки саме відсутність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передбаченою законом підставою для здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України регламентної виплати потерпілій особі з подальшим виникненням у Бюро права регресної вимоги до винної особи.

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини підтверджують наявність юридичних фактів, з якими закон пов`язує виникнення у Моторного (транспортного) страхового бюро України обов`язку здійснити регламентну виплату потерпілому та, у разі її здійснення, набуття права зворотної (регресної) вимоги до особи, яка заподіяла шкоду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить із того, що спірні правовідносини виникли у сфері деліктних зобов`язань та спеціального правового регулювання обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому підлягають врегулюванню положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, із завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх повне відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або повинна зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому законодавець виходить із презумпції вини заподіювача шкоди, якщо інше не встановлено законом.

Водночас відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, до яких належить транспортний засіб, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє таким транспортним засобом та здійснює його експлуатацію.

Таким чином, саме відповідач ОСОБА_2 , як особа, яка керувала транспортним засобом та з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, є первісним боржником у деліктному зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної потерпілому майнової шкоди.

Разом із тим законодавець передбачив випадки, коли обов`язок із відшкодування шкоди покладається не безпосередньо на заподіювача шкоди, а на іншу особу, яка після виконання такого обов`язку набуває право зворотної вимоги (регресу) до винної особи.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України: транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та майну, яке перебувало в ньому.

Отже, у випадках, коли винуватець дорожньо-транспортної пригоди порушив встановлений законом обов`язок щодо страхування цивільно-правової відповідальності, держава через спеціально створений механізм діяльності МТСБУ гарантує потерпілому реальне та своєчасне відшкодування шкоди незалежно від майнового стану винної особи.

Саме з цією метою потерпілий ОСОБА_4 після настання страхового випадку звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про здійснення регламентної виплати.

На виконання вимог та положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивачем було організовано огляд пошкодженого транспортного засобу, забезпечено проведення оцінки завданих збитків та зібрано документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення регламентної виплати.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності – фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 № 25/321 від 02 квітня 2025 року матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу марки (моделі) «Toyota Avensis», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », становить 9198грн.26коп.

На підставі зазначеного звіту, інших документів страхової справи та наказу МТСБУ від 14 травня 2025 року № 3.1/15183 потерпілому ОСОБА_4 було здійснено регламентну виплату у сумі 9198грн.26коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 20621 від 23 червня 2025 року.

Крім того, позивачем понесено витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 2538грн.00коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 14596 від 12 травня 2025 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після здійснення регламентної виплати має право зворотної вимоги до особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, керуючи транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

Зазначена норма є спеціальною щодо положень статті 1191 ЦК України, відповідно до якої особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово звертала увагу, що регресне зобов`язання є самостійним цивільним зобов`язанням, яке виникає лише після належного виконання третьою особою обов`язку з відшкодування шкоди потерпілому. Із моменту такої виплати первісне деліктне зобов`язання припиняється належним виконанням відповідно до статті 599 ЦК України, а особа, яка здійснила виплату, набуває власного права вимоги до винної особи в межах фактично понесених витрат.

Подібний правовий висновок неодноразово висловлений Великою Палатою Верховного Суду та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, які наголошували, що право регресу МТСБУ виникає безпосередньо із закону після здійснення регламентної виплати і не залежить від волевиявлення потерпілої особи чи укладення будь-яких додаткових правочинів між нею та Бюро.

Правова природа регресної вимоги істотно відрізняється від суброгації. Якщо при суброгації до страховика переходить право вимоги потерпілого до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, то при регресі виникає нове самостійне зобов`язання між особою, яка виконала обов`язок із відшкодування шкоди, та її безпосереднім заподіювачем. Саме тому правовою підставою заявлених позовних вимог є не перехід права вимоги від потерпілого, а безпосередньо приписи статті 1191 ЦК України та пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами підтвердив наявність усіх передбачених законом умов для виникнення права регресної вимоги, а саме: факт настання дорожньо-транспортної пригоди; винуватість відповідача у її вчиненні; відсутність у відповідача чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; звернення потерпілого до МТСБУ; здійснення позивачем регламентної виплати потерпілому, а також понесення витрат, безпосередньо пов`язаних із визначенням розміру заподіяної шкоди.

Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_2 про відсутність її вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, суд виходить із того, що такі заперечення не можуть бути прийняті як обґрунтовані.

Як уже зазначалося судом, постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року у справі № 132/789/25, яка набрала законної сили, встановлено факт порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України та її винуватість у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, наслідком якої стало пошкодження транспортних засобів.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України зазначена постанова має преюдиційне значення для суду, який розглядає дану цивільну справу, у частині встановлення факту вчинення відповідачем відповідних дій та їх вчинення саме цією особою.

Отже, доводи відповідача щодо її невинуватості фактично спрямовані на переоцінку обставин, які вже встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, тоді як чинне процесуальне законодавство не допускає перегляду преюдиційних фактів у межах іншого судового провадження.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, який зазначає, що встановлені постановою суду у справі про адміністративне правопорушення обставини щодо факту порушення Правил дорожнього руху та особи порушника є обов`язковими для суду при вирішенні цивільно-правового спору про відшкодування шкоди, а тому не підлягають повторному доказуванню.

Разом із тим суд критично оцінює й заперечення відповідача ОСОБА_2 щодо завищеного розміру матеріальної шкоди.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме тому особа, яка заперечує правильність визначеного позивачем розміру шкоди, повинна надати належні, допустимі та достатні докази на підтвердження своїх заперечень.

Матеріалами справи встановлено, що розмір матеріальної шкоди визначено на підставі звіту № 25/321 від 02 квітня 2025 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності – фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , який має право на здійснення відповідної професійної діяльності.

Вказаний звіт містить опис пошкоджень транспортного засобу, перелік виконаних досліджень, методику проведення оцінки, розрахунок вартості відновлювального ремонту та визначення матеріального збитку відповідно до вимог чинного законодавства та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Будь-яких доказів, які б свідчили про недостовірність проведеної оцінки, неправильність застосованої методики, арифметичні помилки або невідповідність висновків оцінювача фактичним обставинам справи, відповідачем суду не надано.

Відповідач ОСОБА_2 також не скористалася наданими їй процесуальними правами, передбаченими статтями 103-113 ЦПК України, зокрема не заявила клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, не надала альтернативного висновку експерта або звіту іншого суб`єкта оціночної діяльності, які могли б поставити під сумнів правильність визначеного позивачем розміру шкоди.

Саме по собі суб`єктивне твердження сторони про завищення розміру збитків, не підтверджене належними доказами, не може бути підставою для відхилення письмових доказів, наданих позивачем.

Подібний правовий висновок неодноразово висловлений Верховним Судом, який зазначає, що у разі коли сторона заперечує проти висновку експерта чи звіту оцінювача, вона повинна надати належні докази на підтвердження таких заперечень, а самі лише припущення чи незгода із визначеним розміром шкоди не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд також враховує, що відповідно до статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Водночас оцінка доказів здійснюється з урахуванням їх взаємного зв`язку, належності, допустимості, достовірності та достатності.

У даному випадку звіт суб`єкта оціночної діяльності узгоджується з іншими письмовими доказами у справі, а саме матеріалами страхової справи, наказом МТСБУ про здійснення регламентної виплати, платіжними документами щодо сплати страхового відшкодування потерпілому та витрат на проведення оцінки, і тому в їх сукупності підтверджує як факт понесення позивачем відповідних витрат, так і їх розмір.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду витрати МТСБУ, безпосередньо пов`язані із встановленням розміру заподіяної шкоди, у тому числі витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу, є складовою регресної вимоги, оскільки їх понесення було необхідною передумовою для виконання покладених законом обов`язків щодо здійснення регламентної виплати.

Таким чином, матеріалами справи належними та допустимими доказами підтверджено, що Моторним (транспортним) страховим бюро України фактично виплачено потерпілому страхове відшкодування у розмірі 9198грн.26коп., а також понесено витрати на проведення оцінки транспортного засобу у розмірі 2538грн.00коп., які перебувають у прямому причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, що сталася з вини відповідача.

Враховуючи встановлені судом обставини, положення статей 11, 22, 1166, 1187, 1191, 1192, 599 Цивільного кодексу України, статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також відсутність належних доказів на спростування заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позов Моторного (транспортного) страхового бюро України є законним, обґрунтованим, доведеним належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-289, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України регламентну виплату за шкоду пов`язану з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 9198грн.26коп.; витрати пов`язані зі встановлення розміру збитків у розмірі 2538грн.00коп.; витрати пов`язані зі сплати судового збору у розмірі 3028грн.00коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя