Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №701/1167/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Хуліганство

Дата: 13 липня 2026 р.

Справа: №701/1167/23

Суддя: Бущенко Аркадій Петрович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Київ

справа № 701/1167/23

провадження № 51-2032км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,

суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

на вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 17 червня 2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року.

Обставини справи

1. Оскарженим вироком ОСОБА_6 засуджено за частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України (КК) до позбавлення волі на строк 5 років і на підставі статті 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

2. За цивільним позовом потерпілого ОСОБА_7 суд стягнув із засудженого матеріальну шкоду в розмірі 1013,42 грн та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

3. Суд визнав доведеним, що 02 серпня 2023 року приблизно о 13:00 ОСОБА_6 в с. Іваньки Уманського району Черкаської області в присутності працівників підприємства «Уманські енергетичні мережі» розмахував дерев`яною палицею, якою і завдав ОСОБА_7 два удари у ліве стегно, по одному удару в живіт, ліве плече та кисть лівої руки, спричинивши легкі тілесні ушкодження.

4. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.

Вимоги і доводи касаційної скарги

5. Засуджений, посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), просить скасувати оскаржені рішення та закрити кримінальне провадження.

6. Він стверджує, що перебував у стані оборони, захищаючись від нападу близько десяти кремезних чоловіків, озброєних різним залізним приладдям, на чолі з озброєним спочатку палицею, а потім косою ОСОБА_7 , тому має бути звільнений від відповідальності на підставі частини 5 статті 36 КК.

7. Крім цього, він зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки:

знищенню прокурором матеріалів досудового розслідування шляхом їх розшивання і надання суду лише окремих документів та умисним перешкоджанням дослідженню важливих для сторони захисту відомостей про подію;

заявленим стороною захисту відводам;

відсутності в матеріалах справи палиці, яку засуджений вирвав з рук потерпілого;

відсутності у тексті вироку показань потерпілого.

8. Також апеляційний суд:

безпідставно відмовив стороні захисту у повторному дослідженні доказів;

не закрив кримінальне провадження;

вніс до тексту свого рішення недостовірну інформацію з показань потерпілого.

9. Прокурор надав Суду письмові заперечення на касаційну скаргу засудженого, просив залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

10. Потерпілий надав Суду клопотання, в якому підтримав заперечення прокурора, просив залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення, оскаржені рішення - без зміни, касаційний розгляд проводити без його участі.

11. Засуджений надав Суду клопотання, в якому просив розгляд справи проводити без його участі та висловив свою незгоду із запереченнями прокурора.

Позиції учасників касаційного розгляду

12. Прокурор заперечила проти доводів касаційної скарги, просила залишити оскаржені рішення без зміни.

13. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Оцінка Суду

14. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи сторін, Суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

15. Згідно зі статтею 433 КПК касаційна інстанція переглядає оскаржені рішення у межах касаційної скарги. Суд має повноваження лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не вправі досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

16. Стаття 438 КПК визначає підставами для скасування або зміни судового рішення касаційною інстанцією істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Отже, Суд не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Щодо необхідної оборони

17. Засуджений стверджує, що він діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від протиправного посягання групи осіб.

18. Відповідно до частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

19. Водночас вирішення питання, чи перебував засуджений у стані оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання.

20. Особа, що завдала шкоду, не може посилатися на стан оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки. Таке спровоковане насильство не можна вважати «посяганням» у значенні статті 36 КК[1].

21. Як неодноразово зазначав Суд, у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання розправитися з потерпілим, такі дії не становлять необхідної оборони, а мають розцінюватись на загальних підставах.

22. У цій справі суд першої інстанції, допитавши свідків та дослідивши докази, дійшов висновку про те, що засуджений не перебував у стані необхідної оборони. Цей висновок суд обґрунтував показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Усі вони послідовно засвідчили, що під час конфлікту саме засуджений першим почав завдавати ударів потерпілому держаком для лопати, яку він заздалегідь витягнув із власного автомобіля. При цьому потерпілий тримав у руках лише папку з документами. Ці дані повністю узгоджуються з протоколами слідчих експериментів та висновками експертизи щодо локалізації та характеру ушкоджень.

23. Застосування засудженим палиці в публічному місці, у присутності працівників обленерго, які виконували службові обов`язки, свідчить про наявність у його діях хуліганського мотиву - прагнення продемонструвати зневагу до суспільних норм та вирішити спір шляхом насильства.

24. Суд апеляційної інстанції, погодився з таким висновком суду першої інстанції, проаналізувавши при цьому показання потерпілого, який був допитаний судом першої інстанції, однак показання якого районний суд не відобразив у вироку. Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій і відхиляє цей довід скарги.

Щодо знищення матеріалів кримінального провадження та фальсифікації доказів

25. Суд вважає необґрунтованими доводи скарги про знищення прокурором матеріалів кримінального провадження шляхом їх розшивання та надання суду окремих доказів. За процесуальним законом прокурор не зобов`язаний надавати суду всі зібрані в ході досудового розслідування докази. Сторона обвинувачення має право на власний розсуд визначати обсяг доказів, необхідних і достатніх для доведення винуватості особи в інкримінованому злочині та притягнення її до кримінальної відповідальності. Прокурор, підтримуючи публічне обвинувачення в суді, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі у визначенні обсягу доказів, які сторона обвинувачення буде долучати в суді та на підставі яких доводитиме винуватість особи[2].

26. Також Суд відхиляє доводи щодо фальсифікації доказів через відсутність палиці як речового доказу. Матеріали провадження свідчать, що правоохоронні органи не вилучали цю палицю ні під час огляду місця подій, ні під час обшуків, тому процесуальних підстав для її долучення не було. Факт використання засудженим палиці суди довели іншими доказами.

Щодо повторного дослідження доказів та неповноти апеляційного розгляду

27. Суд відхиляє і доводи засудженого щодо відмови повторно дослідити докази.

28. Суд уже зазначав, що відповідно до частини 3 статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити докази, досліджені в першій інстанції, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

29. Повторне дослідження обставин є правом, а не обов`язком суду. Сама по собі незгода сторони з оцінкою доказів судом першої інстанції, на що посилається захист, не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом відповідно до статті 404 КПК. У такому випадку відмова у повторному дослідженні доказів не свідчить про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів.[3]

30. Щодо відводів судді Суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи під час розгляду справи в першої інстанції засуджений неодноразово заявляв відвід судді ОСОБА_13 і прокурорам. Ці заяви було розглянуто відповідно до вимог КПК, відмовлено в їх задоволенні з належним обґрунтуванням такого рішення.

31. Суд звертає увагу, що, як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, рішення суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони,[4] однак це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, заявлений стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх[5].

32. Переглядаючи вирок у даній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дотримався вимог статті 370 КПК у повному обсязі, його висновки щодо встановлених фактичних обставин підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, дії засудженого отримали вірну кваліфікацію, а призначене покарання відповідає вимогам статті 65 КК.

33. Враховуючи викладене, Суд відхиляє ці доводи сторони захисту.

Щодо закриття кримінального провадження

34. Також Суд погоджується і висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для закриття кримінального провадження на підставі пунктів 1-3, 10 частини 1 статті 284 КПК. Висновок про наявність у діях засудженого складу кримінального правопорушення виключає закриття справи за пунктами 1-3 цієї статті.

35. Також Суд погоджується і з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 КПК.

36. Пункт 10 частини 1 статті 284 КПК містить чіткий виняток: це положення не застосовується у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.[6]

37. Поняття «злочини проти життя та здоров`я особи» в контексті цієї норми охоплює не лише кримінальні правопорушення, передбачені Розділом ІІ Особливої частини КК, а й злочини з інших розділів, де життя та здоров`я особи виступають додатковим об`єктом посягання.[7]

38. Частина 4 статті 296 КК передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. До додаткових обов`язкових об`єктів цього складу злочину належить здоров`я та фізична недоторканність людини.

39. Тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у закритті провадження за цією підставою.

Щодо показань потерпілого у судових рішеннях

40. Засуджений вказує, що суд першої інстанції не відобразив у тексті вироку показання потерпілого ОСОБА_7 , якого допитали в засіданні 10 квітня 2024 року.

41. Суд зазначає, що апеляційний суд повністю усунув цей недолік судового розгляду. Перевіривши аудіозапис засідання суду першої інстанції, апеляційний суд детально виклав показання потерпілого у своєму рішенні та дав їм належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

42. Процесуальний закон не вимагає від суду дослівно викладати показання свідків чи потерпілих; вони відображаються в обсязі, необхідному для встановлення об`єктивних обставин справи. Оскільки апеляційний суд виправив технічне упущення суду першої інстанції, сама по собі початкова відсутність цих показань у тексті вироку не є безумовною підставою для скасування судових рішень, оскільки це не вплинуло на справедливість судового розгляду в цілому.[8]

Підсумок

43. Таким чином, у ході розгляду кримінального провадження Судом не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які дають підстави для скасування або зміни оскаржених судових рішень, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу сторони захисту слід залишити без задоволення.

З огляду на викладене, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 17 червня 2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] 12 травня 2020 року, № 748/1226/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/89479787;

[2] 07 вересня 2023 року, № 357/14369/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/113406816; 20 січня 2025 року, № 357/12623/21, https://reyestr.court.gov.ua/Review/124754858;

[3] 16 березня 2021 року, № 154/2975/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/95750230; 09 липня 2024 року, № 303/2503/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/120342068;

[4] Garcia Ruiz v. Spain, 21 January 1999, § 26, Reports of Judgments and Decisions 1999-I

[5] Helle v. Finland, 19 December 1997, §§ 59-60, Reports 1997-VIII

[6] 10 квітня 2024 року, № 755/16104/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/118422073

[7] 13 лютого 2023 року, № 932/8842/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109075145

[8]Постанова від 14 грудня 2022 року у справі № 754/10882/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/107938586;

Оригінал: reyestr.court.gov.ua