Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №357/10997/19 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Київ

справа № 357/10997/19

провадження № 51-4882км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,

суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого захисника прокурораЗадніпровського (в режимі відеоконференції), ОСОБА_5 ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1,

та його захисника ОСОБА_5 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року.

Обставини справи

1. Оскарженим вироком ОСОБА_7 засуджено за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (КК) до позбавлення волі на строк 8 років.

2. Суд визнав доведеним, що 25 липня 2019 року в м. Білій Церкві Київської області в ході конфлікту засуджений вдарив кулаком в обличчя ОСОБА_8 , що, за висновком експерта, викликало гідравлічну хвилю, яка спричинила розрив аксонів в довгастому мозку та крововилив, які є тяжким тілесним ушкодженням, що перебуває у причиновому зв`язку зі смертю потерпілого.

3. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.

Вимоги і доводи касаційних скарг

4. Сторона захисту, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), просить змінити оскаржені рішення перекваліфікувати дії засудженого з частини 2 статті 121 на частину 1 статті 119 КК та звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК.

5. Вони вважають, що суди не обґрунтували наявність в діях засудженого прямого умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

6. На обґрунтування своєї позиції сторона захисту зазначає, що:

- докази не підтверджують висновок судів про значну силу удару;

- засуджений не передбачав настання тяжких наслідків від несильного удару в ніс;

- ішемічна хвороба серця у потерпілого могла спричинити тиск у довгастому мозку внаслідок удару;

- крововилив, що спричинив смерть, не стався б без тяжкого стану сп`яніння потерпілого;

- потерпілий сам спровокував конфлікт і розпочав бійку;

- суд безпідставно відмовив у призначенні комісійної судово-медичної експертизи та допиті експерта гістолога;

- слідчий здійснив огляд місця події та одночасний огляд трупа без залучення судово-медичного експерта, що істотно порушує вимоги КПК.

7. Захист вважає, що апеляційний суд істотно порушив вимоги КПК, не надавши мотивованих відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого;

Позиції учасників провадження

8. Засуджений підтримав касаційні скарги в повному обсязі.

9. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту, просив залишити судові рішення без змін.

10. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Оцінка Суду

11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги слід задовольнити.

12. Згідно з частиною 2 статті 433 КПК, Суд переглядає оскаржені рішення в межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412-414 КПК. Оскільки Суд діє як суд права, він не переоцінює докази, проте перевіряє, чи дотрималися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості особи поза розумним сумнівом.

13. Стандарт доведення поза розумним сумнівом (частина 2 статті 17 КПК) означає, що обвинувачення має спростувати будь-який обґрунтований сумнів щодо кожного елемента складу злочину, який визначає його кваліфікацію. Для цього недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Суд може визнати особу винною лише тоді, коли встановлені у справі факти виключають будь-яке інше розумне пояснення подій, окрім винуватості у пред`явленому обвинуваченні.

Щодо кваліфікації

14. У цій справі засуджений не заперечував факт завдання удару, однак сторона захисту послідовно стверджувала, що він не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. За таких умов обвинувачення мало надати беззаперечні докази, які б доводили спрямованість умислу засудженого саме на заподіяння тяжкої шкоди здоров`ю та спростовувати версію захисту про необережний характер його дій.

15. Суд вирішує питання про спрямованість умислу, виходячи із сукупності всіх обставин події. Зокрема, суд враховує спосіб і знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення дій, а також поведінку винного і потерпілого, що передувала події, та їхні стосунки. Визначальним критерієм є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.[1]

16. Щоб визнати особу винною в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, заподіяному одним ударом, обвинувачення має довести поза розумним сумнівом одну з двох альтернативних обставин:

удар був значної сили; або

засуджений завдав його у таке місце чи в такий спосіб, який завідомо для нього призводить до тяжких наслідків.

17. У цій справі обвинувачення не довело жодної з цих обставин поза розумним сумнівом.

18. Суди попередніх інстанцій обґрунтували умисел засудженого тим, що він завдав удару «значної сили». Проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження цього висновку.

19. Судово-медичний експерт під час дослідження тілесних ушкоджень на носі потерпілого констатував, що визначити силу удару за наявними слідами неможливо. Більше того, експерт прямо зазначив, що виникнення гідравлічної хвилі та подальший розрив аксонів у довгастому мозку залежить не стільки від сили удару, скільки від комплексу інших факторів: кута нахилу голови потерпілого, її фіксації в момент удару, а також високої концентрації алкоголю в крові (2,52 % етилового спирту), що знизило загальну резистентність організму та прискорило настання смерті.

20. Свідок ОСОБА_9 під час слідчого експерименту показала, що засуджений, намагаючись поцілити в потерпілого, спочатку випадково вдарив її у плече. Свідок зазначила, що цей удар не завдав їй фізичного болю чи дискомфорту, і вона не помітила різниці в техніці чи силі між цим ударом та наступним, який прийшовся в обличчя потерпілого.

21. Таким чином, враховуючи відсутність ушкоджень кісток чи хрящових тканин носа потерпілого, твердження про «значну силу удару» не ґрунтується на доказах і не може вважатися доведеним поза розумним сумнівом.

22. Обвинувачення також не довело, що засуджений умисно обрав траєкторію чи місце прикладення удару, завідомо передбачаючи настання тяжких наслідків.

23. Суди встановили, що конфлікт виник раптово та з ініціативи самого потерпілого. Засуджений не має спеціальних навичок у сфері бойових мистецтв чи силових єдиноборств і не міг передбачати специфічний фізіологічний ефект від свого удару.

24. Динаміка обопільної бійки, хаотичний рух учасників та раптовість подій свідчать про те, що засуджений діяв імпульсивно, відповідаючи ударом на удар. Сторона обвинувачення не надала доказів тому, що, завдаючи одного удару кулаком у передню частину голови під час постійної зміни взаємного розташування учасників бійки, засуджений мав намір влучити саме в те місце і за таких умов, які, за висновком експерта, б викликали летальну реакцію організму.

25. Поведінка засудженого відразу після удару - намагання надати допомогу та викликати лікарів - також підтверджує відсутність у нього наміру на заподіяння тяжкої шкоди.

26. Суди першої та апеляційної інстанцій не навели достатніх доводів із посиланням на докази, чому вони погодилися з версією обвинувачення попри існування обґрунтованої та неспростованої версії захисту. За таких обставин версія про те, що засуджений не передбачав можливості виникнення гідравлічної хвилі та настання тяжких наслідків, не спростована поза розумним сумнівом.

27. Водночас причинний зв`язок між ударом засудженого та смертю потерпілого є очевидним і ніким не оспорюється. Оскільки засуджений не передбачав настання таких наслідків, хоча як доросла дієздатна особа повинен був і міг передбачити, що удар кулаком в обличчя може призвести до травмування потерпілого, у його діях убачається необережна форма вини у виді злочинної недбалості.

28. Суб`єктивна сторона складу злочину є основним критерієм розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть, та вбивства через необережність. З огляду на недоведеність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, Суд вважає за необхідне змінити кваліфікацію дій засудженого з частини 2 статті 121 КК на частину 1 статті 119 КК.

Щодо інших питань

29. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 49 КК у разі вчинення нетяжкого злочину особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня його вчинення і до набрання вироком законної сили минуло п`ять років.

30. Злочин, передбачений частиною 1 статті 119 КК, є нетяжким і передбачає найбільш суворе покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

31. З дня події (25 липня 2019 року) і до дня набрання вироком законної сили (02 жовтня 2025 року) минуло більше п`яти років. Отже, строки давності притягнення до відповідальності закінчилися. Враховуючи позицію сторони захисту в суді касаційної інстанції, Суд не має сумнівів щодо згоди засудженого на таке звільнення. Тому засудженого слід звільнити від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження - закрити у зв`язку із закінченням строків давності.

32. За правилами частини 1 статті 129 КПК, у разі закриття кримінального провадження без ухвалення обвинувального вироку цивільний позов потерпілого не може бути вирішений по суті,[2] тому Суд залишає його без розгляду, що не позбавляє позивача права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

33. Таким чином, оскаржені вирок та ухвала підлягають зміні на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 438 КПК, а касаційні скарги засудженого та захисника -задоволенню.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого та захисника задовольнити.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити. Перекваліфікувати дії засудженого з частини 2 статті 121 на частину 1 статті 119 КК.

На підставі статті 49 КК звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрити у зв`язку із закінченням строку давності.

Звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 залишити без розгляду.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] 04 червня 2020 року, № 221/6129/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/89701195; 24 вересня 2024 року, № 756/16996/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/121900666

[2] 10 серпня 2021 року, № 161/694/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/99009862;