Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №404/5640/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Незаконне заволодіння транпортним засобом

Дата: 06 липня 2026 р.

Справа: №404/5640/25

Суддя: Голубицький Станіслав Савелійович

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

07 липня 2026 року

м. Київ

справа № 404/5640/25

провадження № 51-796км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_7

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26 вересня 2025 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 12024121010002910 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Кропивницького,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26 вересня 2025 року ОСОБА_5 засуджено ч. 1 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 03 листопада 2024 року близько 15:00 у м. Кропивницькому з метою незаконного заволодіння транспортним засобом увів в оману ОСОБА_8 , з яким домовився про передачу належного йому автомобіля «DACIA SANDERO» (2009 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 ) у тимчасове користування за грошову оплату в сумі 2600 грн щотижня, та отримав цей автомобіль від останнього, а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 і ключі від нього, не маючи дійсного наміру на платне тимчасове користування транспортним засобом та виконання взятих на себе зобов`язань, заволодівши у такий спосіб транспортним засобом шляхом обману.

Одержавши транспортний засіб ОСОБА_5 04 листопада 2024 року запевнив свого знайомого ОСОБА_9 про тимчасову належність йому автомобіля та попросив останнього допомогти продати його.

Цього ж дня у невстановлений час ОСОБА_5 із ОСОБА_9 прибули до ресторану «MacDonald's» у м. Олександрія Кіровоградської області, де останній за дорученням ОСОБА_5 продав автомобіль, вартість якого становить 141 489, 93 грн, громадянину ОСОБА_10 , а також передав йому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від нього.

Таким чином, ОСОБА_5 незаконно заволодів транспортним засобом та розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_8 матеріальної шкоди.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 27 листопада 2025 року залишив це рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Вимоги касаційних скарг та викладені в них узагальнені доводи

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальністьтаневідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить змінити судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_5 на ч. 1 ст. 192 КК та призначити йому за цей злочин покарання у межах санкції вказаної норми. У разі відсутності підстав для перекваліфікації дій засудженого просить звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки доводам сторони захисту про кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 190 КК.

Вважає, що ОСОБА_5 не суб`єктом злочину передбаченого ст. 289 КК, оскільки він не заволодів автомобілем незаконно або поза волею власника, а фактично вчинив злочин проти власності, оскільки під час легального користування автомобілем таємно від власника розпорядився ним, передавши його іншій особі, тому ці дії необхідно кваліфікувати за ст. 192 КК як розтрата чужого майна, яке перебувало у його віданні. Вказує, що доводи судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у засудженого прямого умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом є припущенням, яке не підтверджується зібраними доказами у справі.

Стверджує, що суди обох інстанцій при призначенні покарання недостатньо врахували дані про особу ОСОБА_5 , який вчинив нетяжкий злочин, раніше не судимий, на обліках не перебуває, зареєстрований фізичною особою підприємцем, займається суспільно-корисною працею, має зареєстроване місце проживання, батьків похилого віку та сестру - інваліда, які потребують уваги та догляду з боку засудженого, міцні соціальні зв`язки, посередні характеристики з місця проживання, а також відсутність претензій матеріального та морального характеру з боку потерпілого. За вказаних обставин, на думку захисника, ОСОБА_5 можна звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням.

З урахуванням зазначеного захисник вважає, що оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги.

Прокурор виступила проти задоволення касаційних скарг і просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення зроблений на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, які належать до предмета доказування та підтверджені фактичними даними, що містяться у зібраних доказах, ретельно дослідженими і перевіреними у судовому засіданні й оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі: наданих у суді показань самого ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , даних які містяться у протоколах слідчих дій, висновках експертів, а також на підставі інших документів, долучених до матеріалів кримінального провадження і досліджених судом,зміст яких детально відображено у вироку.

Надані в судовому засіданні показання потерпілого та свідків отримані в порядку, передбаченому законом і вони не суперечать іншим, зібраним у справі доказам, є конкретними і за правилами ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, які суд обґрунтовано поклав у основу вироку.

Місцевий суд з`ясував усі передбачені ст. 91 КПК обставини і, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність у взаємозв`язку на предмет достатності для доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненому в об`ємі висунутого обвинувачення, ухвалив у справі обвинувальний вирок кваліфікувавши його дії за ч. 1 ст. 289 КК.

У касаційній скарзі захисник стверджує, що ОСОБА_5 не є суб`єктом вказаного злочину, оскільки він легально отримав автомобіль у власника в користування, а тому вчинені ним дії необхідно оцінювати, як злочин проти власності

Під незаконним заволодінням транспортним засобом кримінальний закон розуміє умисне, протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у його власника або законного користувача всупереч їхньої волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз. З урахуванням обставин конкретного провадження моментом закінчення злочину може бути початок руху автомобіля унаслідок запуску двигуна чи буксирування, момент встановлення контролю за рухом транспортного засобу внаслідок відсторонення власника чи користувача від керування ним або їх примушування до початку чи продовження руху.

Якщо на момент заволодіння транспортним засобом особа не мала ні дійсного, ні уявного права на транспортний засіб і використала обман чи зловживання довірою як спосіб доступу до нього, такі дії підлягають кваліфікації за ст. 289 КК як спеціальна норма кримінального закону, що має перевагу над загальною нормою кримінального закону, яка передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності (статті 190 чи 192 КК).

Протиправному заволодінню транспортним засобом шляхом зловживання довірою притаманні свої характерологічні ознаки, які відрізняють указаний спосіб вчинення кримінального правопорушення від інших. У разі застосування зловживання довірою моментом закінчення кримінального правопорушення є момент припинення правомірного володіння транспортним засобом, яке здійснювалося винуватим за волею і бажанням власника або користувача, у межах та порядку, визначених ними, та встановлення протиправного володіння внаслідок використання транспортного засобу всупереч їх волі, тобто не з тією метою, для досягнення якої його передано, і не для вирішення тих завдань, які визначені власником чи володільцем як умова для передачі і правомірного володіння транспортним засобом.

Саме такі обставини були встановлені судом у цьому кримінальному провадженні.

Місцевий суд, із правильністю висновків якого погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених доказів встановив, що ОСОБА_5 отримав за усною домовленістю автомобіль від власника 03 листопада 2024 року на умовах тимчасового платного користування, не маючи дійсних намірів на це, оскільки вже наступного дня організував продаж автомобіля третім особам та отримав за це грошові кошти. При цьому, задля конспірації своїх дій ОСОБА_5 залучив третю особу - ОСОБА_9 , який використовуючи військову форму створював ілюзію у покупців, що власник автомобіля військовослужбовець, який не має можливості самостійно здійснити продаж. Така обдуманість, послідовність і швидкість дій засудженого свідчить про заздалегідь спланований ним злочин спрямований на незаконне заволодіння автомобілем, а не про зміну намірів останнім під час правомірного користування ним та безспірно вказує на те, що умисел на заволодіння транспортним засобом виник у ОСОБА_5 ще до його передачі потерпілим.

Відтак, місцевий суд встановив наявність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК і не встановив обставин для їх кваліфікації за ч. 1 ст. 190 КК.

Доводи захисника про те, що засуджений не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК з посиланням на постанову Верховного Суду від 05 березня 2020 року (справа № 755/16101/16-к, провадження № 51-3140км19) є безпідставними, оскільки обставини встановлені в цій справі не є релевантними.

Так, у цьому провадженні судами обох інстанцій було встановлено, що домовляючись із потерпілим про оренду автомобіля ОСОБА_5 заздалегідь діяв із наміром незаконно заволодіти ним, а його домовленість про оренду була лише способом такого заволодіння.

Щодо доводів касаційної скарги про суворість покарання призначеного ОСОБА_5 та наявність підстав для його зазначає таке.

Як убачається з вироку, при призначенні покарання засудженому місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який єнетяжким, особу винного, який характеризується посередньо, раніше не судимий, та відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.

При визначенні виду та розміру покарання, яке підлягає призначенню засудженому суд дотримався приписів статей 50, 65 КК.

Водночас суди обох інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства зважаючи на обставини справи та посткримінальну поведінку засудженого, який не лише розпорядився чужим майном на власний розсуд, отримавши грошові кошти, а й тривалий час уникав контактів із власником автомобіля, якому надавав неправдиву інформацію про місцезнаходження автомобіля, та перебував у розшуку.

Доводи захисника в скарзі про наявність у ОСОБА_5 соціальних зв`язків та відсутність претензій з боку потерпілого не є достатніми для висновку про можливість його виправлення без реального відбування покарання.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність рішення місцевого суду в частині призначеного засудженому покарання та вказували на його явну несправедливість і суворість захисником у касаційній скарзі не зазначено, не наведено таких стороною захисту і під час касаційного розгляду.

Ураховуючи наведене та всупереч доводам захисника у касаційній скарзі, закон України про кримінальну відповідальність судом застосовано правильно.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду у справі є законними та обґрунтованим і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.

Під час перевірки оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, наслідком яких можуть бути зміна чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26 вересня 2025 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2025 року щодо ОСОБА_5 без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :

____________________ __________________ ___________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua