Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №2-4354/11 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 2-4354/11

провадження № 61-11421св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 грудня 2024 року, постановлену під головуванням судді Кудрявцевої Т. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на бездіяльність та рішення державного виконавця.

2. Мотивувала тим, що 09 грудня 2011 року постановою старшого державного виконавця відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2011 року на підставі виконавчого листа № 2-4354/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») грошових коштів на суму 10 261 211,49 грн. Про існування заочного рішення ОСОБА_1 дізналася не раніше квітня-травня 2012 року та оскаржила у апеляційному порядку. Після відкриття апеляційного провадження зазначений виконавчий лист підлягав поверненню стягувачу за постановою державного виконавця. Після закінчення апеляційного перегляду, справи у подальшому Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив нове заочне рішення. Скаржник вважає, що для примусового виконання нового заочного рішення підлягав видачі новий виконавчий лист. Однак, таких дій державним виконавцем не було вжито, натомість продовжено примусове виконання першого заочного рішення, а саме вжито заходів для проведення реалізації належного боржнику майна на прилюдних торгах. Після набрання законної сили стягувач за видачею нових виконавчих листів не звертався, оскільки сторони досягли домовленості щодо простроченої заборгованості ОСОБА_1 у позасудовому порядку. У зв`язку з цим за заявами стягувача були скасовані раніше вжиті заходи забезпечення позову у цивільній справі. При цьому, державний виконавець не вжив заходів для закінчення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого листа до суду, який його видав. Натомість виконавче провадження було передано державному виконавцю Кеді М. В., чия бездіяльність була визнана неправомірною ухвалою суду від 03 вересня 2013 року у справі № 4с/200/60/2013. За умови дотримання державним виконавцем процедури завершення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у порядку статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції до 2016 року шляхом повернення виконавчого листа до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на підставі ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2012 року про відкриття апеляційного провадження, державний виконавець Кеда М. В. не міг винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 026 121,15 грн і не мав підстав для її окремого пред`явлення до виконання.

3. З врахуванням наведеного скаржник вважала, що внаслідок бездіяльності державного виконавця Хомишин Ю. Б. на неї було покладено надмірний тягар зі сплати виконавчого збору. Про існування постанови від 14 березня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору скаржнику стало відомо у виконавчому провадженні № 40020233 у жовтні 2023 року.

4. Враховуючи наведене, скаржник з врахуванням заяви про доповнення скарги (т. 1 а. с. 12-13) просила суд поновити строк для подання скарги на дії державного виконавця, визнавши причини пропуску поважними; визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Хомишин Ю. Б. щодо неповернення виконавчого листа № 2-4354/2011 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, який його видав 19 жовтня 2011 року, всупереч ухвалі судді Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2012 року про відкриття апеляційного провадження.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та мотиви його ухвалення

5. Ухвалою від 25 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська поновив ОСОБА_1 строк на подання скарги на дії/бездіяльність органу примусового виконання, про визнання постанови частково протиправною та часткове її скасування, а також заяви про доповнення скарги. Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання про визнання постанови частково протиправною та часткове її скасування задовольнив частково. Визнав постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кеди М. В. від 12 вересня 2013 року про повернення виконавчого листа, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2011 року № 2-4354/2011 стягувачу згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» протиправною у частині виділення у окреме провадження і направлення для виконання за підвідомчістю постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору та скасував постанову державного виконавця від 12 вересня 2013 року у цій частині.

6. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався відсутністю доказів вручення ОСОБА_1 раніше, ніж 19 грудня 2023 року, копії постанови державного виконавця Вовченка О. В. від 09 грудня 2011 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та постанови державного виконавця Кеди М. В. від 12 вересня 2013 року про повернення виконавчого документа, а документи, які могли викрити невиконання вимог закону державною виконавчою службою, були знищені у зв`язку зі спливом строку зберігання виконавчого провадження. У зв`язку з цим суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, всі сумніви щодо пред`явлення ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття апеляційного провадження тлумачив на користь ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

7. 05 вересня 2025 року Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

8. Мотивує скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про наявність підстав для поновлення строку для подання скарги на дії/бездіяльність державного виконавця, оскільки не взяли до уваги презумпцію обов`язку особи знати про стан справ у виконавчому провадженні. Суди не навели докази та нормативно-правове обґрунтування наявності у державного виконавця обов`язку з повернення виконавчого документа. Суди не надали оцінку аргументам органу державної виконавчої служби щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні. Суд протиправно не розглянув клопотання органу державної виконавчої служби про витребування заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення у справі у зв`язку з поновленням строку на апеляційне оскарження (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

9. У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 , який діє у інтересах ОСОБА_1 , зазначає, що доводи касаційної скарги безпідставні, а оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Наполягає на тому, що дії органу державної виконавчої служби не відповідали вимогам закону, про що правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваному судовому рішенні.

Провадження у суді касаційної інстанції

10. Ухвалою від 11 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції.

11. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).

12. 08 червня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи

13. Судом встановлено, що заочним рішенням від 29 липня 2010 року у справі № 2-4354/2011 Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська стягнув з ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 10 261 211,49 грн.

14. Ухвалою від 19 січня 2011 року Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська вищевказане заочне рішення скасував у зв`язку з його переглядом за заявою відповідача ОСОБА_1 .

15. Заочним рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2011 року у справі № 2-4354/2011 (з урахуванням уточнення резолютивної частини додатковим рішенням від 27 липня 2012 року) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість у розмірі 10 259 391,49 грн.

16. 19 жовтня 2011 року у справі, номер якої змінено на № 2-4354/2011, розпочато примусове виконання повторного заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2011 року про задоволення позову ПАТ «ВТБ-Банк», у зв`язку із чим за поданою вперше 07 грудня 2011 року заявою стягувача відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 згідно з постановою державного виконавця Вовченка О. В. від 09 грудня 2011 року.

17. 19 грудня 2011 року старший державний виконавець Вовченко О. В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого на підставі виконавчого листа № 2-4354/2011, виданого 19 жовтня 2011 року Бабушкінським районним судом Дніпропетровської області (т. 1 а. с. 5(зворот)-6).

18. 23 травня 2012 року головний державний виконавець Хомишин Ю. Б. виніс постанову про призначення експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

19. 02 вересня 2012 року Апеляційний суд Дніпропетровської області поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2011 року, відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою на повторне заочне рішення.

20. Ухвалою від 02 листопада 2012 року Апеляційний суд Дніпропетровської області залишив без змін заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2011 року, яке набрало законної сили (т. 1 а. с. 46).

21. У позасудовому порядку ОСОБА_1 врегулювала спір з ПАТ «ВТБ Банк», який станом на 19 грудня 2012 року підтвердив відсутність заборгованості і факт двохразового звернення до державного виконавця з заявами про повернення виконавчого листа без виконання згідно зі статтею 47 Закону України «По виконавче провадження» в редакції, чинній на час видачі виконавчого листа, у зв`язку з чим у липні 2013 року в інтересах ОСОБА_1 була подана скарга з метою скасувати накладені арешти на її майно у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

22. Ухвалою від 03 вересня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області задовольнив частково скаргу ОСОБА_1 , визнав неправомірною бездіяльність державної виконавчої служби України у особі Відділу примусового виконання рішень щодо нерозгляду заяви стягувача ПАТ «ВТБ Банк» про повернення стягувачу виконавчого листа № 4354/2011 від 19 жовтня 2011 року. Зобов`язав державного виконавця Державної виконавчої служби України у особі відділу примусового виконання рішень розглянути питання про повернення стягувачу ПАТ «ВТБ Банк» виконавчого листа № 4354/2011 від 19 жовтня 2011 року на підставі пункту 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а. с. 47-48).

23. 12 вересня 2013 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кеда М. В., на підставі ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2013 року виніс постанову про повернення виконавчого листа № 2-4354/2011 від 19 жовтня 2011 року згідно пунктом 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час винесення постанови, і виділив у окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у ВП № НОМЕР_1 з направленням для самостійного виконання за підвідомчістю, а майно ОСОБА_1 звільнив з-під арешту скасованого за цією ухвалою, тільки 12 грудня 2013 року.

24. Матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 раніше, ніж 19 грудня 2023 року, копії постанови державного виконавця Вовченка О. В. від 09 грудня 2011 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, постанови державного виконавця Кеди М. В. від 12 вересня 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

25. На час розгляду скарги виконавче провадження № НОМЕР_1 знищено.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при ухваленні постанови

26. Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що строк на подання скарги пропущений скаржником з поважних причин, а постанова державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу в частині виділення у окреме провадження та направлення за підвідомчістю постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору є протиправною, оскільки державний виконавець не виконав обов`язку з повернення виконавчого листа стягувачу на час відновлення строку на апеляційне оскарження та розгляду апеляційної скарги на заочне рішення, на примусове виконання якого було видано виконавчий лист.

27. Колегія суддів погоджується з такими висновком з огляду на такі обставини.

28. Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку, на час пред`явлення виконавчого листа № 2-4354/2011, виданого 19 жовтня 2011 року Бабушкінським районним судом Дніпропетровської області, відкриття 19 грудня 2011 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

29. Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції до 05 жовтня 2016 року як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

30. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно зі статтею 48 цього Закону.

31. Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).

32. Виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ (пункт 9 частини першої та частини другої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року).

33. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, після якого жодні інші дії державним (приватним) виконавцем не проводяться. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22.

34. Як закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції до 05 жовтня 2016 року, так і повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, згідно зі статтею 48 цього Закону є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

35. Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення у відповідному виконавчому провадженні. Як зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року, так і зміст підстав для повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, згідно зі статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року свідчать про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку.

36. Аналогічними міркуваннями щодо закінчення виконавчого провадження, завершення виконавчого провадження та наслідків зазначених процесуальних дій у виконавчому провадженні керувався Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2026 року.

37. У цій справі суди встановили, що 19 жовтня 2011 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 2-4354/2011, виданого Бабушкінським районним судом Дніпропетровської області.

38. Частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

39. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору (частини третя, сьома статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року).

40. Частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції до 05 жовтня 2016 року встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

41. Суди встановили, що матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 знищені у зв`язку з закінченням терміну їх зберігання, натомість постанова про стягнення виконавчого збору виділена у окреме виконавче провадження. Виділення у окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору можливе за умови, що рішення суду не було виконане у строк не більше семи днів, встановлений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження.

42. Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

43. Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

44. Крім того, положеннями частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

45. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6-785цс15 та у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 320/3570/16.

46. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

47. Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

48. У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 560/6452/22 зазначено, що законодавством на державного виконавця покладено обов`язок надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій покладених законом на останніх. Така вимога закону обумовлена, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки, протягом яких він може виконати зобов`язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку.

49. Відсутність доказів направлення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, а також інших постанов, прийнятих державним виконавцем у межах виконавчого провадження з метою виконання судового рішення боржнику свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/9077/22).

50. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання ним копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.

51. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на час розгляду скарги виконавче провадження № НОМЕР_1 знищено. При цьому суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 копії постанови державного виконавця Вовченка О. В. від 09 грудня 2011 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

52. Враховуючи відсутність доказів про належне повідомлення боржника про наявність виконавчого провадження, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали відсутніми законні підстави для початку примусового виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ «ВТБ Банк», що відповідно нівелює повноваження державного виконавця на стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .

53. З врахуванням зазначеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про визнання незаконною постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кеди М. В. від 12 вересня 2013 року про повернення виконавчого листа, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2011 року № 2-4354/2011 стягувачу згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» протиправною у частині виділення у окреме провадження і направлення для виконання за підвідомчістю постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору.

54. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та до надання суб`єктивної оцінки доказам та обставинам, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

55. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ненадання судами оцінки аргументам державної виконавчої служби щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні та обов`язковості дослідження обставин поновлення строку для звернення до суду зі скаргою на дії державної виконавчої служби, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій.

56. Так суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність доказів отримання ОСОБА_1 як копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 09 грудня 2011 року, так і копії постанови про повернення виконавчого листа стягувачу від 12 вересня 2013 року.

57. Відповідно до частини першої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

58. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

59. Отже, перебіг строку для подання скарги на дії державного виконавця законодавець пов`язує з моментом, коли особа дізналася або повинна були дізнатися про порушення її права або свободи. Враховуючи обов`язок державного виконавця з надсилання постанов, винесених у виконавчому провадженні, початок перебігу строку на оскарження постанов державного виконавця слід обчислювати з моменту вручення копії постанови державного виконавця ОСОБА_1. Оскільки суди встановили відсутність доказів отримання копії постанови державного виконавця від 12 вересня 2013 року, а заявник не довів, що суди не дослідили наявні у справі докази на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 копії цієї постанови, натомість суди з врахуванням цієї обставини обґрунтовано поновили ОСОБА_1 строк на подання скарги на постанову державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу в частині виділення у окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору, а отже зазначені доводи касаційної скарги колегія суддів визнає безпідставними.

60. Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій факту, що під час арешту та опису майна ОСОБА_1 не могла не знати про відкрите виконавче провадження зводяться до припущень та переконання органу державної виконавчої служби про обізнаність боржника про існування виконавчого провадження, однак припущення не є засобом доказування відповідно до вимог статті 81 ЦПК України.

61. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що скаржник подавала заяву про зупинення виконавчого провадження, яку суди протиправно не долучили до матеріалів справи та яка свідчила про обізнаність боржника про наявність виконавчого провадження, оскільки обізнаність боржника про наявність виконавчого провадження не нівелює обов`язок державного виконавця надіслати копію постанови від 12 вересня 2013 року та обов`язок судів обчислювати перебіг строку для подання скарги на постанову державного виконавця з моменту отримання копії такої постанови учасником виконавчого провадження.

62. Не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій посилання в касаційній скарзі на те, що суд не розглянув клопотання про витребування заяви скаржника про зупинення виконавчого провадження, оскільки вирішення клопотання про витребування вказаного доказу не спростовує факту невручення боржнику копії постанови від 12 вересня 2013 року для належного обчислення перебігу строку для подання скарги на постанову державного виконавця.

63. Безпідставними є посилання в касаційній скарзі на порушення судом принципу рівності вказівкою на те, що матеріали виконавчого провадження, яке було знищене, могли містити докази невиконання органом державної виконавчої служби закону. Колегія суддів зауважує, що зазначений висновок суду першої інстанції не має правового значення, оскільки не спростовує відсутність доказів отримання копії постанови від 12 вересня 2013 року боржником для правильного визначення початку перебігу строку на оскарження постанови органу державної виконавчої служби.

64. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не поновив строк на звернення до суду зі скаргою на постанову державного виконавця та протиправно відкрив провадження у справі.

65. У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

66. Перевірка дотримання скаржником процесуального строку на подання скарги на рішення державного виконавця за умови подання скарги поза межами встановленого законом строку та за відсутності заяви про поновлення строку на звернення до суду зі скаргою розглядається суддею одноособово під час вирішення питання про прийняття скарги до розгляду. Натомість потреба у перевірці поважності обставин пропуску строку на звернення до суду зі скаргою питання про поновлення строку на подання скарги на рішення державного виконавця вимагає вирішення цього питання здійснювати під час розгляду скарги по суті.

67. Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

69. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.

Щодо судових витрат

70. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

71. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. І. Грушицький

Є. В. Петров