Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №757/43018/24-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 757/43018/24

провадження № 61-9530св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Євграфової Є. П., Саліхова В. В.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченої частки заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.

2. Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у трудових відносинах на підставі трудового договору № 157-2020 від 08 липня 2020 року, умови якого неодноразово продовжувалися до 08 липня 2024 року включно, до звільнення його з посади.

3. Разом із тим, при звільненні з роботи роботодавець не у повному обсязі виплатив йому належні до виплати суми заробітної плати, а саме: матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки, яку він повинен був отримати під час вибуття в чергові щорічні відпустки у вказані роки, а також доплати за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % за період з вересня 2023 року по липень 2024 року, що є порушенням права на належне матеріальне забезпечення.

4. Матеріальна допомога на оздоровлення і доплата за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % від посадового окладу виплачені відповідачем не були з посиланням на рішення правління АТ »Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 (яким призупинено виплати за колективними договорами) та на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№ 2136-ІХ від 15 березня 2022 року) як за час перебування у трудових відносинах, так і після звільнення.

5. Враховуючи викладене просив суд: стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на його користь невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в сумі 145 000 грн; невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 145 000 грн; невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік в сумі 145 000 грн; суму доплат за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % за період з вересня 2023 року по липень 2024 року, що становить 217 500 грн; стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2024 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 6 744,18 грн середньоденного заробітку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року позов задоволено, здійснено розподіл судових витрат.

7. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік в сумі 145 000 грн, суму невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в сумі 145 000 грн, суму невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік в сумі 145 000 грн., суму доплат за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % за період з вересня 2023 року по липень 2024 року, що становить 217 500 грн.

8. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2024 року по 10 березня 2025 року у розмірі 1 652 324,10 грн, виходячи з розміру 6 744,18 грн середньоденного заробітку за 245 днів.

9. Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

10. Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 145 000 грн невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 145 000 грн невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, 145 000 грн невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, 217 500 грн доплат за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % за період з вересня 2023 року до липня 2024 року, 652 500,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

11. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача сум, належних йому до виплати, суди виходили із того, що зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку у повному обсязі із працівником, що звільняється.

12. Разом із тим, суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, врахував невиплату належних позивачу сум у зв`язку з наявністю воєнного стану та рішенням роботодавця про зупинення належних виплат на час дії воєнного стану, тому погодився з доводами апеляційної скарги в указаній частині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Українська залізниця».

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити позивачу в частині задоволених позовних вимог.

17. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме:

застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, від 11 жовтня 2021 року в справі № 757/1997/20-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що ненарахування та не виплата позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та доплата за науковий ступінь кандидата наук за період з 01 вересня 2023 року по 08 липня 2024 року відбулась без порушення вимог чинного законодавства.

19. Заявник вказує, що відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

20. Умовами колективного договору передбачено надавати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу та встановлено доплати і надбавки працівникам апарату, що мають вчений ступінь кандидата чи доктора наук відповідно до спеціальності в розмірах 15 та 20 відсотків посадового окладу.

21. Разом із тим, 14 березня 2022 року прийнято рішення, що на період правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, за винятком матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

22. Вказане рішення було чинним на час надання відпусток позивачу та непроведення доплат за вчений ступінь кандидата наук.

23. Таким чином, законом передбачено право роботодавця зупиняти дії окремих положень колективного договору на період дії правового режиму воєнного стану.

24. Зазначає, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки повинна бути проведена після окремого рішення правління АТ «Українська залізниця».

25. Заявник не погоджується із висновками судів про те, що матеріальна допомога на оздоровлення та доплата за вчений ступінь кандидата наук передбачена трудовим договором, оскільки такі нарахування визначені саме Колективним договором, які були призупинені відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

26. Крім того, посилається на те, що оскільки відсутня вина товариства у невиплаті позивачеві при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення та доплати за науковий ступінь, тому і відсутні підстави для виплати позивачеві середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Сума, стягнута апеляційним судом на підставі вказаної статті, є необґрунтовано завищеною, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

27. У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» від ОСОБА_1 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. Відповідно до Трудового договору № 157-2020 від 08 липня 2020 року, укладеного між АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 , останній був призначений на посаду заступника директора з економічної та інформаційної безпеки Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки AT «Укрзалізниця» зі строком дії договору до 07 липня 2021 року включно, що також підтверджується Наказом AT «Укрзалізниця» від 08 липня 2020 року № 1200/ос (а. с. 15-23).

29. На підставі Додаткових угод, наказів відповідача про продовження терміну дії строкового трудового договору, в подальшому відбувалася пролонгація Трудового договору на періоди:

з 08 липня 2020 року до 07 липня 2022 року включно, згідно з Додатковою угодою № 1 від 08 червня 2021 року до трудового договору № 157-2020 від 08 липня 2020 року (а. с. 24-25);

з 08 липня 2020 року по 07 липня 2023 року включно, згідно з Додатковою угодою № 2 від 31 травня 2022 року до трудового договору № 157-2020 від 08 липня 2020 року (а. с. 26-27);

з 08 липня 2020 до 08 липня 2024 року включно, згідно з Додатковою угодою № 3 від 19 червня 2023 року до трудового договору № 157-2020 від 08 липня 2020 року (а. с. 28-29).

30. Згідно даних витягу з протоколу № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року убачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (а. с. 119-122).

31. Згідно з Наказом (розпорядженням) № 1387 від 08 липня 2022 року ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку за період роботи з 21 листопада 2020 року по 20 листопада 2021 року включно на 14 календарних днів з 26 липня 2022 року по 08 серпня 2022 року включно з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а. с. 30).

32. Згідно з Наказом (розпорядженням) № 201 від 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку за період роботи з 21 листопада 2021 року по 20 листопада 2022 року включно на 15 календарних днів з 23 лютого 2023 року по 09 березня 2023 року включно з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а. с. 31).

33. Згідно з Наказом (розпорядженням) № 222 від 06 лютого 2024 року ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку за період роботи з 21 листопада 2022 року по 20 листопада 2023 року включно на 18 календарних днів з 04 березня 2024 року по 21 березня 2024 року включно з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а. с. 32).

34. Додатковою угодою № 2 від 31 травня 2022 року до трудового договору від 08 липня 2020 року № 157-2020 ОСОБА_1 встановлено доплату за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % від посадового окладу.

35. 08 липня 2024 року ОСОБА_1 на підставі Наказу (розпорядження) № 1464/ос від 03 липня 2024 року про припинення трудового договору (контракту) звільнено у відповідності до положень пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України та зобов`язано компенсувати невикористані дні відпустки (51 день) (а. с. 33).

36. Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 08 липня 2024 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошові кошти у розмірі 263 778, 41 грн. (а. с. 34).

37. Відповідно до наданої відповідачем довідки № 453 від 23 жовтня 2024 року, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить - 6 744 грн 19 коп., розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 становить 145 000 грн (а. с. 127).

Позиція Верховного Суду

38. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

39. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

40. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

41. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

43. Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

44. Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

45. До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

46. У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

47. Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

48. Аналізуючи вказані норми матеріального права, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення та доплата за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % належить до структури заробітної плати.

49. Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

50. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

51. За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

52. Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

53. Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

54. Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

55. Відповідно до п. 1.4. Колективного договору укладеного між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки, який є чинним по цей час, сторони погодили, що за спільною домовленістю сторін в Договір можуть вноситься зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим договором (а. с. 39-60).

56. Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

57. При цьому стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

58. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

59. Пунктом 2.2.10 Колективного договору сторони погодили, надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) (а. с. 43).

60. Аналогічні умови були передбачені і пунктом 3.5 Трудового договору, відповідно до яких, працівнику не встановлюються, не нараховуються і не проводяться виплати доплат та надбавок, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, передбачених колективними договорами Товариства, Галузевою угодою, окрім надання Працівнику при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу один раз на рік (а. с. 15-22).

61. Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 1 позивачу було встановлено з 08 червня 2021 року посадовий оклад у розмірі 145 000 грн (а. с. 24).

62. Крім того, Додатковою угодою № 2 від 31 травня 2022 року до трудового договору № 157-2020 від 08 липня 2020 року позивачеві встановлено доплату за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % від посадового окладу, що також передбачено пунктом 2.2.2. Колективного договору (а. с. 26).

63. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні відповідач не в повному обсязі видав належні йому суми заробітної плати, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки, яку він мав отримати під час вибуття у чергові щорічні відпустки, а також доплату за вчену ступінь кандидата наук у розмірі 15 % за період з вересня 2023 року по липень 2024 року, що є порушенням його прав.

64. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

65. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

66. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

67. Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

68. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

69. Таким чином, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

70. Судами встановлено і відповідач цього не заперечував, що вказані виплати позивач не отримав при звільненні 08 липня 2024 року.

71. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстави для стягнення на корить позивача сум, не отриманих ним при вивільненні.

72. При цьому судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

73. Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року, отже час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

74. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказано, що «зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

75. Суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 652 000 грн. При цьому позивачем судове рішення апеляційного суду в указаній частині не оскаржується.

76. Доводи заявника в касаційній скарзі, що вказаний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованим та завищеним, відхиляються колегією суддів, оскільки касаційний суд позбавлений можливості в силу положень статті 400 ЦПК України встановлювати обставини та здійснювати переоцінку доказів. При цьому колегією суддів враховано, що заявник свого розрахунку розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не навів, а лише формально посилався на незгоду із визначеним розміром.

77. Крім того, касаційна скарга не містить заперечень щодо розміру інших сум, стягнутих на користь позивача, окрім того, що такі не могли бути виплачені в силу положень статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31.

78. Водночас колегія суддів відхиляє вказані посилання щодо неможливості виплати передбачених колективним договором сум позивачу, оскільки вказаний Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги на оздоровлення було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли поширюватися на час, коли він ще не набув чинності.

79. Наведене відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, від 18 березня 2026 року у справі №333/9082/24.

80. Так, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13 400 грн.

81. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_1 та профспілковий органу, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

82. Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

83. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

84. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.

85. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович