Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №753/10384/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

справа № 753/10384/24

провадження № 61-15375св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лимара Юрія Володимировича, на постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2025 рокуу складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування.

2. Позов обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube-каналі ОСОБА_3 було розміщено відеоролик під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», у якому пролунав виступ ОСОБА_2 , у змісті якого останній поширив наступну інформацію: « Де ОСОБА_8 , де ОСОБА_8 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?».

3. Вищевказану інформацію, поширену ОСОБА_2 , позивач вважає негативною і неправдивою, оскільки остання не належить до оціночних суджень

і є фактичним твердженням, її поширення невизначеному колу осіб мало на меті зганьбити честь, гідність та ділову репутацію позивача, а вимога про її спростування не призведе до втручання у свободу вираження поглядів та відповідає

статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

4. З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену ОСОБА_2 на YouTube -каналі

ОСОБА_3 наступного змісту: «Де ОСОБА_8, де ОСОБА_8 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?»;

- зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію, а ОСОБА_3 - опублікувати таке спростування на своєму YouTube-каналі, у максимально наближений (адекватний) спосіб із зазначенням, що вказана інформація

є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію

ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права

ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 в мережі Інтернет на YouTube -каналі ОСОБА_3 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 такого змісту: « Де ОСОБА_8 , де ОСОБА_8 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?».

Зобов`язано ОСОБА_3 протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили спростувати вказане висловлювання шляхом опублікування на YouTube-каналі за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 резолютивної частини цього рішення.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі

94 045,54 грн.

6. Задовольняючи позовні вимоги частково, районний суд мотивував своє рішення тим, що поширена ОСОБА_2 інформація про позивача є фактичними твердженнями, які можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності,

а відтак можуть бути визнані недостовірними. Водночас відповідач не надав суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження достовірності поширеної ним негативної інформації про виїзд позивача за кордон.

7. Позивач, своєю чергою, надав до суду докази на підтвердження того, що він з моменту початку широкомасштабного вторгнення російської федерації весь час перебував і перебуває на території України.

8. Відтак, урахувавши встановлені під час вирішення спору обставини, а саме: поширення відповідачем у мережі Інтернет серед невизначеного кола осіб негативної інформації про виїзд позивача за межі України під час повномасштабного вторгнення російської федерації; недоведеність відповідачем достовірності цієї інформації; надання позивачем доказів на підтвердження її недостовірності, районний суд дійшов висновку, що такі обставини є підставою для задоволення позову про визнання оспорюваної інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача.

9. Крім того, районний суд зауважив, що оскільки недостовірна інформація була поширена ОСОБА_2 у мережі Інтернет на офіційному YouTube-каналі

ОСОБА_3 в ефірі її авторської програми «ІНФОРМАЦІЯ_6», саме на

ОСОБА_3 як на особу, яка надала ОСОБА_2 платформу для поширення недостовірної інформації про позивача, слід покласти обов`язок щодо її спростування шляхом опублікування на своєму YouTube-каналі резолютивної частини рішення суду.

10. Здійснюючи розподіл судових витрат у справі, районний суд виходив із того, що за наслідками розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, а позивач поніс судові витрати у вигляді судового збору за подання позову у розмірі 2 422,00 грн, витрат, пов`язаних із виготовленням Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет та Довідки

з відомостями про власника вебсайту або інформацією про його встановлення,

у розмірі 7 200,00 грн, а також витрат, пов`язаних із проведенням експертного лінгвістичного семантико-текстуального дослідження мовлення, у розмірі

80 423,14 грн. Оскільки розмір зазначених витрат підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення зі ОСОБА_2 як особи, яка поширила недостовірну інформацію про позивача.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

11. Постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 633,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 633,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

12. Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що районний суд помилково поклав в обґрунтування судового рішення Висновок експерта №1900, складений за результатами проведеного на замовлення позивача експертного лінгвістичного семантико-текстуального дослідження від 10 травня 2024 року.

13. Відтак, апеляційний суд зауважив, що вищевказаний висновок хоча і був складений за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Лимара Ю. В., проте не містить даних про те, що його підготовлено для подання до суду.

14. Також апеляційний суд зауважив на зміст вищезазначеного висновку, відповідно до вступної частини якого вбачається, що разом із заявою для проведення дослідження експерту було надано матеріали: CD-диск із записом передачі « ІНФОРМАЦІЯ_6 », що транслювалася на YouTube-каналі ОСОБА_3 (1 шт.); копія відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (на 1 арк.); копія свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю (на 1 арк.); ордер серія КВ номер 768967 (на 1 арк.).

15. Апеляційний суд зауважив, що посилаючись на вищезазначений висновок, як на обґрунтування ухваленого рішення, районний суд не взяв до уваги, що до матеріалів справи стороною позивача не було долучено матеріалів, на підставі яких проводилось відповідне експертне дослідження.

16. Відтак, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції не перевірив, чи відповідає вміст наданого експерту для проведення дослідження CD-диску дослідженому судом відеозапису на USB-флеш накопичувачі, поданому позивачем разом із матеріалами позовної заяви.

17. Також апеляційним судом зауважено, що експертом в процесі дослідження не використовувався Закон України «Про інформацію» та визначена у змісті останнього термінологія. Більше того, серед термінології, якою користувався експерт, відсутні такі ключові терміни, які мають безпосереднє відношення до предмету спору, як «фактичні твердження» та «оціночні судження».

18. Крім того, на переконання колегії суддів Київського апеляційного суду, судом першої інстанції не надано належної оцінки наведеному експертом у експертному висновку застереженню наступного змісту: «Наявна у висновку термінологія, що надає визначення юридичних та будь-яких інших спеціальних понять, окрім власне мовознавчих, розглядалась експертом виключно з позицій лінгвістичних видів аналізу».

19. Відтак, як зауважив апеляційний суд, приймаючи до уваги експертний висновок, наданий до суду стороною позивача, суд першої інстанції не врахував вищевказане застереження експерта та не дав належної оцінки поширеній відповідачем ОСОБА_2 інформації в розрізі визначених в Законі України «Про інформацію» тлумачень таких визначень, як «оціночні судження» та «фактичні твердження».

20. На переконання Київського апеляційного суду, при проведенні дослідження судовий експерт ОСОБА_9 вдалася до вільної інтерпретації спірного висловлювання відповідача ОСОБА_2 , трактувавши його як таке, в якому згадується саме про Сполучені Штати Америки і виїзд у них позивача саме під час війни, хоча спірне висловлювання: « Де ОСОБА_8 , де ОСОБА_8 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?» не містило конкретних відсилок для таких висновків.

21. Крім того, відповідаючи на питання № 2 у дослідницькій частині експертизи та надаючи оцінку спірній інформації, судовий експерт наводить суперечливі висновки, а саме: про те, що спірна інформація «має форму оцінного (оціночного судження)»; у спірній інформації «наявні ознаки фактичних тверджень».

22. Вищевказані обставини у своїй сукупності, на переконання апеляційного суду, свідчать про те, що наданий позивачем до суду експертний висновок не може бути покладений в основу встановлення обставин, які мають значення для вирішення справи, а також оцінки спірної інформації як фактичних тверджень. Апеляційний суд виходив із того, що висновки експерта мають суперечливий характер і містять елементи власної інтерпретації спірної інформації. Крім того, на порушення вимог частини п`ятої статті 106 ЦПК України експертний висновок не містить відомостей про те, що його складено для подання до суду.

23. Також апеляційний суд зауважив на помилковому застосуванні до спірних правовідносин презумпції добропорядності, передбаченої частиною третьою

статті 277 ЦК України, яка полягала в тому, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Апеляційний суд виходив із того, що на момент виникнення спірних правовідносин зазначена норма була виключена із ЦК України, а тому не підлягала застосуванню при вирішенні спору.

24. Водночас надаючи оцінку характеру поширеної відповідачами інформації апеляційний суд зауважив, що остання містить фактичні дані лише в частині того, що ОСОБА_8 «зробив цей свій Безпековий Форум», однак в цій частині інформація позивачем не оспорюється.

25. А відтак, оскільки решта висловлювання не містить фактичних даних, за своїм змістом має форму спірного висловлювання, а також з огляду на те, що його викладено у формі питання, яка є характерною для оціночного судження, апеляційний суд зауважив, що районний суд помилково не врахував, що питальне речення містить настанову мовця на отримання відповіді. Про оціночний характер оспорюваного висловлювання також свідчать його експресивно-емоційний тон та контекст, у якому його було висловлено, а саме обговорення питання, що становить суспільний інтерес, і яке фактично є оцінкою діяльності позивача, а точніше - відсутності такої активної діяльності, окрім проведення Безпекового форуму.

26. Таким чином, урахувавши, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, була висловлена ОСОБА_2 під час обговорення політичних питань стосовно позивача як політичного діяча, здійснена в межах допустимої критики та не містила неправдивої інформації у формі фактичних тверджень щодо позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що віднесення спірної інформації, за наведеними вище критеріями та ознаками, до оціночних суджень відповідача також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Відтак притягнення відповідача до відповідальності за такі висловлювання становило б порушення статті 10 Конвенції.

27. Додатково апеляційний суд зауважив на тому, що районним судом не було встановлено власника відповідного YouTube-каналу «ОСОБА_3», яким згідно довідки, долученої до апеляційної скарги, поданої представником ОСОБА_3 - адвокатом Здоровцем Сергієм Вікторовичем, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1».

28. З урахуванням вищевказаного апеляційний суд дійшов висновку, що районний суд помилково задовольнив вимогу позивача про зобов`язання саме ОСОБА_3 спростувати спірне висловлювання шляхом опублікування на YouТube-каналі за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 резолютивної частини цього рішення, яке безпосередньо стосується прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не була залучена до справи у якості відповідача.

29. Водночас, дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг відповідачів, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідачів витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг.

30. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада

2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Веремійчука Кіма Олександровича, про ухвалення додаткового рішення задоволено та ухвалено додаткове рішення у справі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу

в розмірі 74 500,00 грн.

31. Задовольняючи заяву відповідача ОСОБА_2 та стягуючи на його користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 74 500,00 грн. Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені витрати є співмірними зі складністю справи, обсягом правничої допомоги, наданої ОСОБА_2 під час апеляційного перегляду справи, відповідають критеріям реальності та розумності, є пропорційними предмету спору й належним чином підтверджені.

32. При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд також зауважив, що сторона позивача не подала заперечень щодо заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

33. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лимара Ю. В., на постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2025 рокуу вказаній справі.

34. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

35. Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

36. У касаційній скарзі адвокат Лимар Ю. В. просить скасувати оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції, а рішення районного суду залишити в силі.

37. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 760/2753/17-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 483/1556/16-ц, від 07 листопада 2019 року в справі № 344/3331/16-ц, від 12 листопада 2019 року в справі № 904/4494/18, від 11 грудня 2019 року в справі № 757/46387/15-ц, від 22 листопада 2021 року в справі № 761/32924/19-ц, від 09 лютого 2022 року в справі № 577/1629/20, від 17 квітня 2024 року в справі № 761/8049/21, від 12 березня 2025 року в справі № 646/1554/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

38. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку стосовно характеру поширеної відповідачами інформації.

39. На переконання адвоката Лимара Ю. В., поширена відповідачами щодо позивача інформація має характер фактичних тверджень та може бути перевірена на предмет її достовірності.

40. Таким чином, оскільки позивачем було надано докази на підтвердження недостовірності поширеної щодо нього інформації щодо перебування поза межами території України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а відтак вважає висновки апеляційного суду по суті вирішення спору помилковими.

41. Також адвокат Лимар Ю. В.вважає помилковими висновки апеляційного суду щодо того, що межа критики стосовно дій його клієнта як публічної особи є значно ширшою, оскільки існує межа між критикою щодо публічного діяча, яка ґрунтується на певних фактах (його словах, вчинках), і поширенням безпідставних звинувачень у вчиненні дій, які ніколи не вчинялись.

42. Таким чином, на переконання заявника, при вирішенні спору по суті апеляційним судом фактично не було розмежовано критичну поведінку позивача як публічної особи та поширення щодо нього недостовірних фактів, зокрема, фактів перетину державного кордону України та не враховано, що толерантність особи, про яку поширюють інформацію, повинна стосуватися саме критики, а не фактичних тверджень.

43. Крім того, адвокат Лимар Ю. В.вважає помилковими висновки апеляційного суду щодо неналежності суб`єктного складу відповідачів у справі, оскільки YouТube-канал, на якому було поширено недостовірну інформацію має назву « ОСОБА_3 », та супроводжується позначкою «Офіційна сторінка ОСОБА_3 »,

а отже YouТube-канал є саме авторським каналом останньої.

44. Аналогічні відомості щодо належності каналу саме ОСОБА_3 викладені у описах до розміщених на ньому відео, у яких автором, зокрема, неодноразово вказується: «обов`язково підпишіться на мій канал»; «Проситиму про лайк та підписку на канал мого гостя ОСОБА_10 та мій», тощо.

45. Більше того у розділі «Про канал» розміщені посилання на сторінки

у соціальних мережах саме ОСОБА_3 .

46. Також зауважує на те, що функція відеохостингу YouТube «значок підтвердження каналу» (синій значок біля назви каналу) свідчить про те, що спеціалістами YouТube було перевірено та підтверджено канал, а YouТube, своєю чергою, не підтверджує канали, які намагаються видавати себе за іншого автора або бренд.

47. Додатково посилається на інформацію довідкового центру, відповідно до якої у разі, якщо власник каналу навмисно використовує чуже ім`я або назву каналу, то YouТube вживає відповідних заходів, а у випадку, коли канал підтверджено, глядачі одразу бачать, що це офіційний канал автора, виконавця, компанії, тощо, і можуть відрізнити його від інших каналів зі схожими назвами.

48. Таким чином, враховуючи вищезазначені ідентифікуючі ознаки, можливо дійти до висновку про належність YouТube-каналу під назвою « ОСОБА_3 » саме відповідачці, що спростовує посилання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції щодо неналежного суб`єктного складу відповідачів.

49. Щодо додаткової постанови апеляційного суду вказує, що витрати на правничу допомогу, присуджені до відшкодування на користь відповідача, не відповідають критеріям співмірності з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

50. При цьому зауважує, що ухвалення додаткової постанови відбувалося без виклику учасників справи.

51. Додатково звертає увагу Верховного Суду на те, що до закінчення судових дебатів представником відповідача не було надано до суду детального розрахунку усіх судових витрат, а у заяві про ухвалення додаткового рішення про поважність причин пропуску строку та неподання відповідних доказів не згадується.

52. Вищезазначене, на переконання адвоката Лимара Ю. В., свідчить про те, що апеляційний суд мав відмовити відповідачеві у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у мережі Інтернет на веб-сайті відеохостингу YouTube (ІНФОРМАЦІЯ_8) було зареєстровано канал відеоконтенту «ОСОБА_3», доступний за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до опису якого, останній

є офіційною сторінкою відповідачки ОСОБА_3 , ведучої новин ТСН, ток-шоу ІНФОРМАЦІЯ_6 на телеканалі 1+1.

54. ІНФОРМАЦІЯ_1 на головній сторінці вказаного YouТube-каналу «ОСОБА_3» було розміщено відеозапис суспільно-політичного ток-шоу « ІНФОРМАЦІЯ_6 » під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_7 ».

55. Участь у вищезгаданому ток-шоу, брав, зокрема, відповідач ОСОБА_2 - журналіст, засновник та керівник проекту ІНФОРМАЦІЯ_9, який зробив заяву такого змісту: «Де ОСОБА_8 , де ОСОБА_8 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?».

56. Також судами встановлено, що позивач ( ОСОБА_1 ) є українським політиком та державним діячем, економістом, юристом, у минулому двічі обіймав посаду Прем`єр-міністра України (у 2014 році та у 2014-2016 роках), міністра економіки (2005-2006 роки), міністра закордонних справ (2007 рік), голови Верховної Ради України (2007-2008 роки). У 2010 році був кандидатом в Президенти України.

З 2009 по 2012 роки очолював політичну партію Фронт змін, з червня по грудень 2012 року очолював раду «Об`єднаної опозиції», з 11 грудня 2012 року по 28 лютого 2014 року був головою фракції всеукраїнського об`єднання «Батьківщина»

у Верховній Раді України. Є одним із засновників політичної партії Народний фронт.

57. У 2007 році фондом ОСОБА_1 «Відкрий Україну» було започатковано Київський Безпековий Форум - щорічний захід, дискусія на високому рівні, щодо актуальних питань національної безпеки України, Чорноморського регіону, питань безпеки у Європі та глобальної безпеки у світі.

58. Крім того, зі змісту довідки, сформованої Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» від 07 травня 2025 року, апеляційним судом встановлено, що у період з ІНФОРМАЦІЯ_1 та станом на 07 травня 2025 року YouTube-канал під назвою « ОСОБА_3 » (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) належить та перебуває під управлінням Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

59. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

60. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

61. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

62. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

63. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року.

64. Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

65. Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація.

66. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (постанови Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/22629/15-ц (провадження № 61-954св18), від 08 травня 2018 року у справі № 757/34189/17-ц (провадження № 61-9933св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 761/19388/17 (провадження № 61-7899св19), від 19 січня

2022 року у справі № 199/7215/15-ц (провадження № 61-2591св21)).

67. Водночас, змістом статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

68. Стаття 68 Конституції України визначає обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права

і свободи, честь і гідність інших людей.

69. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету

і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

70. У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації із урахуванням обов`язку не поширювати недостовірну та таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.

71. Статтею 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

72. Змістом статей 297, 299 ЦК України закріплено право кожного на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.

73. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України).

74. При розгляді справ про захист честі та гідності суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно

і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

75. Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у змісті постанов

від 15 червня 2022 року у справі № 757/8134/19-ц (провадження № 61-4734св21),

від 09 жовтня 2024 року у справі № 522/20192/18 (провадження № 61-2874св24).

76. Під поширенням інформації, своєю чергою, слід розуміти публікацію останньої у пресі, оголошення по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

77. Водночас колегія суддів зауважує, що під час вирішення спорів про визнання поширеної інформації недостовірною суди повинні встановлювати характер такої інформації, тобто з`ясовувати, чи є поширена інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

78. Згідно з частиною першою-другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

79. Відтак, комплексний аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що судження є таким, що має оціночний характер, якщо останнє виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

80. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження за наступними ознаками. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється

статтею 10 Конвенції (рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії», заява № 9815/82).

81. Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення від 24 лютого 1997 року

у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії», заява № 19983/92).

82. Водночас, у випадку, якщо позивачем у справі про захист честі та гідності

є публічна особа, то суд, розглядаючи і вирішуючи такий спір, також має враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація) схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи та рекомендації, що містяться у Резолюції

№ 1165 (1998 рік) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

83. Зокрема, в Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

84. У статтях 1, 3, 4, 6 Декларації вказується, що плюралістична демократія та свобода політичних дебатів вимагають, щоб громадськість була поінформованою про питання суспільної важливості, що включає право ЗМІ поширювати негативну інформацію та критичні думки стосовно політичних діячів та посадових осіб, а також право громадськості отримувати їх.

Оскільки політичні діячі вирішили апелювати до довіри громадськості та погодились «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю та потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Посадові особи повинні погодитись з тим, що вони стануть об`єктом громадського контролю та критики, особливо в ЗМІ, з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції, в тій мірі, наскільки це є необхідним для забезпечення прозорості та відповідального виконання їхніх обов`язків.

Політичні діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Тому на засоби масової інформації, які критикують політичних діячів, не повинні накладатися суворіші санкції відповідно до національного законодавства. Цей принцип також застосовується до посадових осіб. Відхід від цього правила є допустимими лише у випадках, коли це є вкрай необхідним для забезпечення можливості виконання належним чином посадовими особами своїх функцій.

85. Вищезазначене свідчить про те, що публічна особа, державний службовець, тощо, повинна бути готовою до підвищеного рівня критики, зокрема, у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, фактично погодилися на таку увагу.

86. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

87. Схожих за своїм змістом висновків дійшов ЄСПЛ у змісті рішення

від 15 липня 2010 року у справі «Газета Україна-центр проти України», заява

№ 16695/04, у змісті якого зауважив, що пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів

і широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (підпункт «е» пункту 46)).

88. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

89. Верховним Судом у змісті постанови від 25 січня 2023 року у справі

№ 761/33563/20 (провадження № 61-9907св22) вказано, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства

в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

90. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2015 року

у справі «Карпюк та інші проти України»).

91. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (пункт 46 рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії», заява № 9815/82).

92. Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення ЄСПЛ від 28 березня

2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. Також у рішенні зазначено, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

93. ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

94. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження

є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

95. У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі

№ 760/23818/20 (провадження № 61-2235св22) зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не

є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки

і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

96. У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) зазначено, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів),

а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

97. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

98. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

99. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які

в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

100. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

101. Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд апеляційної інстанції у змісті оскаржуваної в касаційному порядку постанови дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що поширена відповідачами щодо позивача інформація, який є публічною особою, оскільки неодноразово займав політичні посади, за своїм характером є не фактичними твердженнями, а виключно оціночними судженнями щодо діяльності позивача як публічної особи, та пов`язані з критикою діяльності останнього саме щодо його роботи, пов`язаної з організацією Безпекового Форуму, а не щодо останнього як фізичної особи, відображають суб`єктивні думки відповідача, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці, а відтак викладені у змісті позовної заяви судження, які позивач просив суд спростувати, не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення позивачем конкретних правопорушень.

102. При цьому колегія суддів зауважує на сталу практику Верховного Суду щодо того, що негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20 (провадження № 61-1473св21), від 30 серпня 2021 року у справі № 757/35645/20-ц (провадження № 61-7197св21), від 24 листопада 2021 року у справі № 761/34486/17 (провадження № 61-16063св20)).

103. З урахуванням вищевказаного колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, зробленими за наслідками оцінки висловлювання, яке позивач просив спростувати, оскільки висловлювання: « Де ОСОБА_8 , де ОСОБА_8 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?» містить фактичні дані лише в частині того, що ОСОБА_8 «зробив цей свій Безпековий Форум», однак в цій частині інформація позивачем не оспорюється.

104. Більше того, колегія суддів зауважує, що наведене висловлювання, у тій частині, яку позивач фактично просив зобов`язати відповідачів спростувати

у судовому порядку, викладене у формі запитання та роздумів відповідача як особи, яка поширила відповідну інформацію, щодо діяльності позивача як публічної особи. Відтак таке висловлювання не може бути кваліфіковане як фактичне твердження, яке підлягає спростуванню.

105. Аналогічних висновків щодо правової характеристики інформації, поширеної у формі запитання, яку позивачі просили спростувати у справах про захист честі, гідності та ділової репутації дійшов Верховний Суд, зокрема, у змісті постанов від 14 серпня 2025 року у справі №755/3303/24 (провадження

№ 61-6314св25), від 03 грудня 2020 року у справі № 761/9118/16-ц (провадження № 61-4175св19).

106. Більше того, висновок апеляційного суду узгоджується із висновками ЄСПЛ, викладеними у рішенні у справі «Фалзон проти Мальти» (Falzon v. Malta), № 45791/13, від 20 березня 2018 року, у змісті пункту 61 якого ЄСПЛ, оцінюючи порушення судами статті 10 Конвенції зауважив, що: «… спірна публікація містила твердження, подані як факти, які не були доведені, а також фактичні твердження, сформульовані у формі запитання, які не відображали реальних обставин …».

107. Також колегія суддів відхиляє як неспроможні посилання касаційної скарги на помилковість висновків апеляційного суду щодо неналежного суб`єктного складу відповідачів у справі, оскільки належність YouTube-каналу під назвою « ОСОБА_3 » (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Товариству з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» підтверджується змістом довідки від 07 травня 2025 року.

108. Більше того, колегія суддів зауважує, що необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968сво21)).

109. Вищезазначене дає підстави для висновку, що сам по собі характер висловлювання, у тій частині, яку позивач просив зобов`язати відповідача

ОСОБА_2 спростувати у судовому порядку, викладеного у формі запитання та роздумів відповідача як особи, яка поширила відповідну інформацію щодо діяльності позивача як публічної особи, свідчить про те, що таке висловлювання не може бути кваліфіковане як фактичне твердження, яке підлягає спростуванню, що, своєю чергою, свідчить про відсутність порушеного права позивача, що

є самостійною підставою для відмови у позові. За таких обставин здійснення аналізу суб`єктного складу відповідачів не є необхідним, а доводи касаційної скарги у цій частині не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Щодо оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду

від 03 листопада 2025 року.

110. Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою заявник, в частині оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року за наслідками вирішення питання щодо розподілу судових витрат посилався на відсутність підстав для ухвалення останнього у зв`язку із пропуском стороною відповідача строку для надання відповідних доказів на підтвердження судових витрат.

111. Водночас колегія суддів вважає вищевказані доводи необґрунтованими з огляду на таке.

112. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

113. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

114. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа,

а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

115. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

116. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

117. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

118. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються

в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

119. Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

120. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

121. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства

є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

122. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

123. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

124. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

125. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

126. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

127. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

128. Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

129. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

130. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

131. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

132. Указана судова практика є незмінною.

133. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

134. Відповідачі мають право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, довели наявність правових підстав для задоволення відповідної заяви.

135. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

136. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

137. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

138. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги

є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

139. У спірних правовідносинах питання гонорару та рахунків погоджено сторонами належним чином.

140. Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

141. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом

у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі

№ 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі

№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

142. Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

143. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження

№ 14-382цс19).

144. У вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

145. Відтак колегія суддів зауважує, що у змісті апеляційної скарги як першої заяви по суті спору в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Веремійчук К. О., зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат,

а також повідомив суд про те, що докази на підтвердження їх розміру будуть подані у строк, установлений цивільним процесуальним законодавством.

146. При цьому колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на пропуск строку на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, оскільки постанова по суті спору була ухвалена апеляційним судом 13 жовтня

2025 року, а із заявою про ухвалення додаткового рішення представник

ОСОБА_2 - адвокат Веремійчук К. О., звернувся до суду 17 жовтня 2025 року, тобто у встановлений змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України строк.

147. Підсумовуючи, Київський апеляційний суд, врахувавши зазначення стороною відповідача попереднього розміру судових витрат у змісті апеляційної скарги, тобто у першій заяві по суті спору у суді апеляційної інстанції, а також врахувавши звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення

у справі у строк, визначений змістом статті 141 ЦПК України як і відсутність заперечень сторони позивача щодо визначеного розміру судових витрат дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, а доводи касаційної скарги вищевказаних висновків не спростовують.

148. Відтак доводи касаційної скарги в частині оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи та зводяться до помилкового тлумачення представником позивача норм процесуального права щодо строків подання заяви про розподіл судових витрат.

149. Посилання скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам, зокрема, суду апеляційної інстанції у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

150. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

151. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

152. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

153. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не

є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).

154. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява

№ 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

155. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

156. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

157. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції як щодо характеру поширеної відповідачами інформації, а саме того, що вона є оціночними судженнями щодо діяльності позивача як публічної особи та, як наслідок, не підлягає спростуванню, так і щодо наявності підстав для відшкодування за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з апеляційним переглядом справи.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лимара Юрія Володимировича, залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович