Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №295/7551/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 295/7551/22

провадження № 61-14143св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Зосименка О. М., та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовну заяву банк мотивував тим, що 17 листопада 2006 року між ним та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № ZRZ0GK01423495, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 16 листопада 2026 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Станом на дату смерті заборгованість позичальника за кредитним договором становила 437 645,45 доларів США, яка складається із: 92 483,82 доларів США - заборгованість за кредитом, 95 100,00 доларів США - проценти, 18 600,00 доларів США - комісія; 231 461,63 доларів США - пеня.

Спадкоємцями померлого, які звернулись із заявами про прийняття спадщини, є: ОСОБА_1 (дружина), яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 (донька), ОСОБА_4 (колишня дружина).

Позивач указував, що 02 жовтня 2021 року спадкоємцям направлено листи-претензії, згідно з якими позивач пред`явив свої вимоги про повернення заборгованості за кредитом, однак спадкоємці будь-яких дій не вчинили.

Уточнивши позовні вимоги, банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 2018 року народження, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на його користь заборгованість у розмірі 437 645,45 доларів США за кредитним договором від 17 листопада 2006 року № ZRZ0GK01423495 та сплачений судовий збір.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 10 жовтня 2023 року прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 березня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 437 645,45 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) 27,29 складає 11 943 344,30 грн за кредитним договором від 17 листопада 2006 року № ZRZ0GK01423495.

Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 179 150,16 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_5 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, отримані в кредит грошові кошти банку у визначений договором термін не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість, тому із відповідачів як його спадкоємців на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню зазначена заборгованість.

Пославшись на статті 133, 141 ЦПК України, суд першої інстанції стягнув сплачений судовий збір у солідарному порядку з відповідачів на користь банку.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 березня 2024 року у частині стягнення судового збору скасовано і ухвалено нове рішення.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приват Банк» по 44 787,54 грн судового збору, з кожного.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Суд апеляційної інстанції вказав, що обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує вимоги кредитора, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Таких доказів відповідачами не подано, їх не встановлено судом.

При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відшкодування судового збору, та ухвалюючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що судовий збір підлягає стягненню з відповідачів у дольовому порядку.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 березня 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що спадкодавець не виконав належним чином свої зобов`язання за договором кредиту, не повернув отримані в кредит кошті, тому з відповідачів як спадкоємців, які прийняли спадщину з вимогами банку у строки, передбачені статтею 1218 ЦК України, підлягає стягненню заборгованість на користь банку.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що заявник не є належним відповідачем у справі, оскільки вона відмовилася від прийняття спадщини у визначений законом строк, суд апеляційної інстанції вказав, що заявник відмовилася від своєї частки спадщини на користь неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 , 2018 року народження. Відповідно до уточненої позовної заяви від 24 березня 2023 року, банк визначив ОСОБА_1 як відповідача, оскільки як мати вона є законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 та діє в її інтересах.

Посилання ОСОБА_1 на незалученням органу опіки та піклування до участі у справі, як порушення статті 59 ЦПК України, суд апеляційної інстанції до уваги не взяв, вказавши, що під час розгляду цієї справи інтереси неповнолітньої доньки представляє її мати - ОСОБА_1 .

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про відсутність визначення вартості спірного майна, що робить неможливим встановити об`єкт відповідальності спадкоємців за борговими зобов`язаннями спадкодавця, суд апеляційної інстанції вказав, що банк подав до суду першої інстанції довідки про оціночну вартість спадкового майна, що дозволяє встановити вартість майна, яке входить до спадкової маси.

Указав, що враховуючи предмет спору у цій справі, до обов`язку банку як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, і звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язків спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець.

Короткий зміст касаційної скарги

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 березня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 437 645,45 доларів США, що за курсом 27,29 доларів США складає 11 943 344,30 грн за кредитним договором від 17 листопада 2006 року № ZRZ0GK01423495 та стягнення судового збору, постановити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 листопада 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука М. О. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

27 листопада 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Богунського районного суду м. Житомира, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

19 травня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження зазначає те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц (провадження № 14-99цс21), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) та у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13 (провадження № 61-5552свп18), від 16 травня 2018 року у справі № 175/4367/15-ц (провадження № 61-6747св18) та інш.

Заявник указує, що у спадковій справі є нотаріально посвідчена заява про її ( ОСОБА_1 ) відмову від частки спадщини на користь дитини, тобто фактично ОСОБА_1 реалізувала право не приймати спадщину для себе. Незважаючи на це, суди першої та апеляційної інстанцій: визнали її належним відповідачем; фактично ототожнили її процесуальний статус законного представника малолітньої дитини зі статусом особистого боржника (солідарного відповідача); не з`ясували належним чином, чи є вона спадкоємцем у розумінні ЦК України; не визначили обсяг і вартість спадкового майна, з якого може (або не може) здійснюватися стягнення боргу.

Саме ці обставини і стали предметом апеляційного оскарження, однак суд апеляційної інстанції повторив висновки суду першої інстанції, не надав належної правової оцінки ключовим доводам скаржниці і у результаті залишив рішення місцевого суду без змін.

Заявник не погоджується з тим, що банк визначив ОСОБА_1 відповідачем, оскільки вона як мати є законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 та діє в її інтересах. Фактично це означає, що для цілей відповідальності за борги суди розглядають її як особистого боржника, з якого можна стягнути борг солідарно разом з іншими спадкоємцями.

Суди попередніх інстанцій не розмежували, у якій якості і за які саме зобов`язання відповідає ОСОБА_1 : як особа, що прийняла спадщину для себе чи як законний представник дитини спадкоємця, яка потенційно може відповідати за боргами спадкодавця в межах вартості майна, прийнятого у спадщину. Суди не встановили, який саме обсяг спадкового майна (як за складом, так і за вартістю) отримала малолітня дитина, від імені якої діяла мати, не дослідили питання, чи може особистий майновий стан ОСОБА_1 (її власне майно, яке не входить до складу спадщини) бути джерелом погашення боргу за зобов`язаннями померлого позичальника. Отже, створено ситуацію, коли особистий представник малолітнього спадкоємця поставлений у становище солідарного боржника зі спадкоємцями, без встановлення факту набуття ним спадщини.

Заявник стверджує, що відповідальність спадкоємців має частковий, а не солідарний характер. Суди ж у цій справі дійшли протилежного висновку - про солідарне стягнення всієї заборгованості з усіх відповідачів, не з`ясувавши розмір спадкових часток, вартість прийнятого кожним спадкоємцем майна та чи взагалі отримували спадкоємці якесь майно.

Солідарна відповідальність допускається виключно у випадках, прямо визначених законом або договором. Натомість у спадкових правовідносинах така форма відповідальність не передбачена, оскільки між спадкоємцями не існує спільного договірного зобов`язання, а обов`язок перед кредитором виникає внаслідок правонаступництва, а не внаслідок укладення договору чи вчинення спільних дій.

Крім того, суди не врахували, що після смерті позичальника пеня і проценти не можуть нараховуватися. Однак суди визнали належним доказом розрахунок заборгованості, складений банком станом на 10 квітня 2023 року.

Суди не звернули увагу, що відбулося подвійне стягнення боргу з малолітнього спадкоємця та її матері.

Після прийняття спадщини у спадкоємця виникає обов`язок погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. Такий принцип виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов`язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що не повинно зумовити погіршення майнового стану спадкоємця без одночасного отримання ним майнової вигоди у виді спадкового майна.

Суд першої інстанції не залучив до участі у розгляді справи орган опіки та піклування, як того вимагає закон у спорі, який стосується права та обов`язків неповнолітньої дитини.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 листопада 2006 між ОСОБА_5 та АТ КБ «Приват Банк» укладений кредитний договір № ZRZ0GK01423495, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 16 листопада 2026 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Зі спадкової справи № 10/20, заведеної приватним нотаріусом ЖРНО Демецькою С. Л. 27 січня 2020 року (том 1 а. с. 101-179), встановлено, що спадкоємцями померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , які звернулись із заявами про прийняття спадщини, є:

- ОСОБА_1 (дружина, спадкоємець за законом);

- ОСОБА_2 (неповнолітня донька, ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємець за законом), в інтересах якої діє її мати ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_3 (повнолітня донька, спадкоємець за законом);

- ОСОБА_6 (повнолітній син, спадкоємець за законом);

- ОСОБА_4 (колишня дружина, спадкоємець за заповітом).

26 травня 2020 року ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса ЖРНО Демецької А. В. із заявою про відкликання заяви про прийняття ним спадщини, та із заявою про відмову від належної йому частки спадкового майна на користь дочки померлого ОСОБА_3 (том 1 а. с. 138-139).

08 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса ЖРНО Демецької А. В. із заявою про відкликання заяви про прийняття нею особисто спадщини, та із заявою про відмову від належної їй частки спадкового майна користь неповнолітньої дочки ОСОБА_2 (том 1 а. с. 145-146).

13 листопада 2020 року банк на адресу Житомирської державної нотаріальної контори направив претензію кредитора про сплату заборгованості для повідомлення спадкоємців боржника ОСОБА_5 і включення боргових зобов`язань до спадкової маси, що надійшла до нотаріальної контори 24 листопада 2020 року (том 1 а. с. 153).

Цю претензію Житомирська державна нотаріальна контора перенаправила за належністю приватному нотаріусу ЖРНО Демецькій С. Л. за місцем заведення спадкової справи після смерті боржника ОСОБА_5 . Претензію отримано приватним нотаріусом 30 листопада 2020 року.

15 квітня 2021 року банк на адресу Житомирської державної нотаріальної контори направив претензію кредитора про сплату заборгованості для повідомлення спадкоємців боржника ОСОБА_5 і включення боргових зобов`язань до спадкової маси, що надійшла до нотаріальної контори 15 квітня 2021 року (том 1 а. с. 161).

14 вересня 2021 року банк направив претензію кредитора приватному нотаріусу Житомирського районного нотаріального округу Демецькій С. Л. у порядку статті 1281 ЦПК України для повідомлення спадкоємців боржника ОСОБА_5 і включення боргових зобов`язань до спадкової маси, що надійшла до приватного нотаріуса 29 вересня 2021 року ( том 1 а. с. 168) .

14 вересня 2021 року банк направив листи-претензії кредитора спадкоємцям боржника: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 із пред`явленням вимог про сплату заборгованості за кредитним договором від 17 листопада 2006 року у розмірі 465 544,16 доларів США, 421 889,62 грн (том 1 а. с. 44-48).

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором, долученого до уточненої позовної заяви від 24 квітня 2023 року, встановлено, що станом на 10 квітня 2023 року заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором від 17 листопада 2006 року № ZRZ0GK01423495 становить 437 645,45 доларів США, яка складається із: 92 483,82 доларів США - заборгованість за кредитом; 95 100,00 доларів США - проценти; 18 600,00 доларів США - комісія; 231 461,63 доларів США - пеня.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука М. О. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у оскаржуваних частинах не відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.

За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 686/27502/22 (провадження № 61-15600св23) висновувала, що у випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора стягує заборгованість у межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України).

Отже, вказана норма закону виключає солідарну відповідальність спадкоємців позичальника за кредитним договором.

Крім того, згідно з частиною першою статті 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

У частинах першій та другій статті 59 ЦПК України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

Виходячи з викладеного, інтереси малолітніх (неповнолітніх) осіб у суді захищають їх батьки.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є: ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_2 (неповнолітня донька), ОСОБА_6 (повнолітній син), ОСОБА_3 (повнолітня донька), ОСОБА_7 (повнолітній син), та спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_4 (колишня дружина).

Встановлено, що спочатку ОСОБА_1 подала дві заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 : 1) від себе як спадкоємця за законом першої черги (дружина), 2) в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем першої черги.

В подальшому ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу заяву, в якій відмовилася від належної їй особисто як спадкоємцю частки спадкового майна на користь дочки померлого - ОСОБА_2 , яка відноситься до спадкоємців першої черги спадкування за законом.

23 лютого 2022 року банк звернувся до суду з позовом до п`яти відповідачів: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_6 , 4. ОСОБА_3 , 5. ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 469 070,40 доларів США та судових витрат (том 1, а. с. 1-3).

27 березня 2023 року банк подав до суду першої інстанції уточнену позовну заяву про стягнення на заборгованості за кредитним договором у розмірі 469 070,34 доларів США та судових витрат до чотирьох відповідачів: 1. ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_4 (том 2, а. с. 68-72).

24 квітня 2023 року банк знову подав до суду першої інстанції уточнену позовну заяву про стягнення на заборгованості за кредитним договором у розмірі 437 645,45 доларів США та судових витрат до трьох відповідачів: 1. ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_4 (том 2, а.с. 163-165).

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 10 жовтня 2023 року прийнято заяву АТ КБ «ПриватБанк» про зменшення розміру позовних вимог (в частині вимог до відповідача ОСОБА_6 ) у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Визначено розглядати справу з урахуванням зменшених позовних вимог.

Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості залишено без розгляду (том 3, а. с. 8, 13).

Із протоколу судового засідання Богунського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року (том 3, а. с. 63-65) та звукозапису цього судового засідання встановлено, що суд закрив підготовче судове засідання та перейшов до судового розгляду справи по суті.

Представник банку у судовому засіданні 28 лютого 2024 року на запитання головуючого судді підтвердив, що підтримує позовні вимоги, заявлені до таких відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов банку, урахувавши уточнені позовні вимоги банку, викладені в заяві від 24 квітня 2023 року, стягнув у солідарному порядку із чотирьох відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 437 645,45 доларів США за кредитним договором від 17 листопада 2006 року № ZRZ0GK01423495, та стягнув у солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 179 150,16 грн (том 3, а. с. 88-90).

При цьому суд першої інстанції не врахував, що в уточнених позовних заявах від 27 березня 2023 року та від 24 квітня 2023 року банк вказав трьох, а не чотирьох відповідачів.

При цьому, урахувавши суму боргу, яку банк просив стягнути зі спадкоємців (437 645,45 доларів США), що була зазначена саме в уточненій позовній заяві від 24 квітня 2023 року, суд першої інстанції не ухвалював судових рішень (ухвал), які були б оформлені окремим документом, чи ухвал, постановлених протокольно, якими б суд першої інстанції прийняв до провадження уточнену позовну заяву від 24 квітня 2023 року, про яку суд зазначив у оскаржуваному рішенні.

При цьому, як установлено зі звукозапису судового засідання від 28 лютого 2024 року, яке є останнім судовим засіданням за участі сторін, вказана заява від 24 квітня 2023 року про уточнення позовних вимог не була прийнята до розгляду судом ні окремим процесуальним документом, ні протокольною ухвалою, представник позивача (банку) у судовому засіданні не наполягав на уточненні складу відповідачів з урахуванням цієї заяви, обмежившись констатацією того, що ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року зі складу відповідачів виключено ОСОБА_6 , який відмовився від прийняття спадщини на користь своєї сестри ОСОБА_3 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі. Водночас установлення належності відповідачів є обов`язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.

Коли у спорі вирішуватиметься юридична доля майнових прав та інтересів особи, а також виходячи з правової природи спірних відносин, саме до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивача, які здатні ефективно захистити порушені, на його думку, права.

Суд першої інстанції, покладаючи відповідальність за борги позичальника ОСОБА_5 , зокрема і на ОСОБА_1 , яка відмовилась належної їй частки спадкового майна на користь неповнолітньої доньки, не визначив зміст відносин між ОСОБА_1 та банком. Суд не встановив, чи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги банку саме до цієї особи, які здатні ефективно захистити порушені, на його думку, права.

Суд першої інстанції не визначився зі складом сторін у спорі та відповідачів у справі (сторін у процесі) з урахуванням, зокрема уточненої позовної заяви від 24 квітня 2023 року, де позивач (банк) заявив вимоги не чотирьох, а до трьох відповідачів.

Суд апеляційної інстанції цих порушень не виправив, помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Із огляду на викладене, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року слід скасувати у частині вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для визначення сторін у спорі та сторін у процесі (коло відповідачів).

Щодо доводів касаційної скарги у частині розподілу судових витрат, колегія судів констатує порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій при розподілі судових витрат. Однак рішення суду першої інстанції у цій частині скасовано постановою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, яке заявник не оскаржив, а суд касаційної інстанції обмежений положеннями частини першої статті 400 ЦПК України.

З огляду на мотиви цієї постанови та її висновки, Верховний Суд не аналізує інші доводи касаційної скарги.

Верховний Суд звергає увагу на неможливість солідарної відповідальності спадкоємців за боргами позичальника, однак в силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах доводів та вимог касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука М. О.; підстав вийти за межі касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення суду Богунського районного суду м. Житомира від 25 березня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року у частині вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід скасувати з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції, не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 березня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року в частині вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 березня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк