Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №911/2468/24 (911/2206/25) — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 911/2468/24 (911/2206/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Комерційна Група"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 (колегія суддів у складі: Пантелієнко В.О. - головуючий, Доманська М.Л., Отрюх Б.В.)

та рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2025 (суддя Гребенюк Т.Д.)

у справі № 911/2468/24(911/2206/25)

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" арбітражного керуючого Косякевича С.О.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Комерційна Група"

про стягнення 252000,00 грн.

у межах справи № 911/2468/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодоркомплект"

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд",

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.10.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" (далі - Боржник).

2. Постановою Господарського суду Київської області від 18.02.2025 Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи ліквідатор Боржника 07.07.2025 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Комерційна Група" (далі - Відповідач) про стягнення 252000,00 грн.

4. Позов мотивовано тим, що за результатами аналізу банківських виписок ліквідатор Боржника встановив наявність заборгованості з наданої Боржником Відповідачу фінансової допомоги в розмірі 2300000,00 грн. Оскільки Відповідач не надав ліквідатору Боржника документів, на підставі яких здійснено фінансові операції, та не провів розрахунок за наявною заборгованістю перед Боржником, ліквідатор змушений звернутися до господарського суду з позовом про стягнення частини боргу в сумі 252000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Головне управління Державної податкової служби у Київській області листом від 06.11.2024 надало ліквідатору Боржника відомості про банківські рахунки Боржника.

6. У Акціонерному товаристві "Кредобанк" у Боржника відкрито рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

7. АТ "Кредобанк" листом від 05.11.2024 надало ліквідатору Боржника інформацію про рух коштів по рахунках Боржника за період з 01.01.2020 (з дати відкриття рахунку) до 20.10.2024.

8. Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 Боржник 08.10.2021 здійснив на користь Відповідача платіж на суму 2300000,00 грн з призначенням платежу: "Поворотна фінансова допомога згідно Договору №14-07/10-21 від 07.10.2021".

9. 27.02.2025 ліквідатор Боржника надіслав Відповідачу претензію щодо погашення заборгованості, в якій вимагав провести розрахунок за наявною заборгованістю перед Боржником, повернувши суму наданої поворотної фінансової допомоги. У претензії зазначено, що докази повернення наданої фінансової допомоги (позики) відсутні. Також ліквідатор Боржника запропонував надати копії документів, на підставі яких здійснювались фінансові операції. Проте зазначена претензія залишились без відповіді та реагування.

10. Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.07.2025 витребувано у Відповідача оригінали або належним чином засвідчені копії доказів, на підставі яких отримано фінансову допомогу від Боржника. Відповідач отримав зазначену ухвалу 06.10.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа, однак не надав місцевому господарському суду витребуваних доказів.

11. Під час апеляційного розгляду справи Відповідач подав додаткові докази, причини неподання яких господарському суду першої інстанції апеляційний господарський суд визнав поважними.

12. Перевіривши надану Відповідачем податкову декларацію щодо прибутку підприємства, господарський суд апеляційної інстанції визнав наведені в ній відомості такими, що суперечать іншим доказам у справі.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026, позов задоволено, стягнуто з Відповідача на користь Боржника 252000,00 грн основного боргу.

14. Судові рішення мотивовано встановленням обставин, які свідчать про укладення між сторонами договору позики, перерахування Боржником Відповідачу 2300000,00 грн поворотної фінансової допомоги, настанням строку повернення позикових коштів, зважаючи на звернення ліквідатора Боржника з відповідною вимогою (претензією), а також відсутність спростування Відповідачем зазначених обставин шляхом подання відповідних доказів.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

15. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

16. Касаційну скаргу (з урахуванням усунення недоліків) подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287, частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

17. Відповідач вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій порушили положення статей 1, 8, 34, 39 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статей 11, 202, 267, 530, 1046, 1049, 1212 Цивільного кодексу України, неправильно застосували положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.07.2019 у справі №2340/4337/18, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, згідно з якими заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджувалися первинними документами, що свідчить про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором або рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору; а також у постановах від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 щодо застосування статті 204 Цивільного кодексу України; від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 щодо дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку; від 19.07.2022 у справі №904/4790/21 щодо застосування статей 45 - 47 КУзПБ.

18. Відповідач також стверджує, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням статей 74, 76, 81, 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо дослідження доказів стосовно умов спірного договору та звернення до Відповідача із вимогою щодо дострокового повернення наданої фінансової допомоги.

19. Відповідач зазначає, що господарські суди не з`ясували остаточно суму зобов`язання та структуру заборгованості Боржника перед Кредитором, тоді як заявлена заборгованість не є безспірною, а вимоги щодо повернення відповідної суми не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 1 КУзПБ, оскільки не з`ясовано підстави її виникнення, а матеріально-правовою підставою виникнення заборгованості визначено інший договір поворотної фінансової допомоги.

20. Відповідач наголошує, що господарські суди в порушення вимог статті 1046 Цивільного кодексу України дійшли висновку про наявність між сторонами договору позики виключно на підставі призначення платежу за відсутності договору №14-07/10-21 як у Відповідача, так і в Боржника, первинних документів, погоджених істотних умов. Тоді як сам по собі платіж не є безумовним доказом укладення договору позики, а неподання Відповідачем доказів не звільняє Боржника від обов`язку доказування та не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

21. На думку Відповідача, господарські суди попередніх інстанцій не встановили реальної правової природи спірного платежу, не перевірили підстав його здійснення, не дослідили можливості інших господарських операцій, умов повернення коштів. Апеляційний господарський суд формально зазначив про невідповідність податкової декларації іншим доказам, тоді як за її змістом спірна сума розглянута Відповідачем не як позика чи поворотна допомога, а як власний дохід, що виключає можливість виникнення зобов`язань щодо її повернення.

22. Відповідач доводить, що справу помилково розглянуто в спрощеному провадженні, попри значний розмір заявлених вимог (2300000,00 грн фактичної заборгованості), складність правовідносин, необхідність дослідження первинних документів. Наведене обмежило право сторін на повноцінний захист.

23. Крім того, Відповідач зауважує, що навіть у разі абстрактної наявності правових підстав для повернення спірних коштів, право Боржника на звернення з такою вимогою є погашеним за спливом позовної давності.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

24. Ліквідатор Боржника подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

25. Ліквідатор Боржника вважає, що усі доводи касаційної скарги фактично зводяться до заперечення встановлених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, а саме: факту надання поворотної фінансової допомоги, правової природи спірного платежу, настання строку виконання зобов`язання, та оцінки доказів, наданих сторонами.

26. Перелічені питання були предметом дослідження господарських судів попередніх інстанцій та отримали належну правову оцінку. Незгода сторони з результатами такої оцінки не є підставою для скасування судових рішень у касаційному порядку.

27. Ліквідатор Боржника зауважує, що Відповідач протягом розгляду справи не надав доказів на підтвердження власної версії подій та не пояснив правову природу отриманих ним грошових коштів, не стверджував про існування іншого правочину, не надав доказів оплати товарів, робіт або послуг, не послався на безповоротний характер отриманих коштів та не надав первинних документів бухгалтерського обліку.

28. Боржник наголошує, що виписки з особового рахунка клієнта банку є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Натомість посилання Відповідача на відображення спірних коштів у податковому та бухгалтерському обліку як доходу не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порядок податкового обліку не змінює цивільно-правової природи господарської операції та не припиняє існуючого зобов`язання.

Позиція Верховного Суду

29. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

30. Предметом касаційного розгляду є судові рішення, ухвалені за результатами розгляду в межах справи про банкрутство позову про стягнення на користь боржника заборгованості, сплаченої ним відповідачу з призначенням платежу - за договором поворотної фінансової допомоги.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

31. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

32. За змістом наведеної норми, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

33. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Тобто на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

34. Врахувавши викладене та проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень і постанов, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає безпідставними доводи про наявність передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави касаційного оскарження з огляду на таке.

35. За змістом постанови Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, при її ухваленні вирішувалось питання щодо можливості чи неможливості касаційного оскарження постанови апеляційного суду, прийнятої за результатом апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про затвердження реєстру вимог кредиторів на підставі даних про розміри грошових вимог кредиторів, визнаних місцевим господарським судом згідно з іншими індивідуальними (окремими) ухвалами.

36. Постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 19.07.2022 у справі №904/4790/21 ухвалено за результатами касаційного перегляду ухвал господарських судів першої інстанції, після їх перегляду в апеляційному порядку, щодо розгляду грошових вимог, заявлених кредиторами до боржника у справі про банкрутство, відповідно до положень КУзПБ.

37. Тобто, на відміну від цієї справи, викладені у перелічених постановах висновки стосуються саме застосування спеціальних правил статей 45 - 47 КУзПБ щодо перевірки грошових вимог кредиторів до боржника у справі про банкрутство, а не вирішення певних спорів між боржником та іншими особами, зокрема, щодо повернення сплачених боржником коштів. Натомість у цій справі у відокремленому позовному провадженні розглянуто позовну вимогу Боржника до іншої особи про стягнення коштів, переданих, за його доводами, на підставі договору поворотної фінансової допомоги. Відповідно, посилання Відповідача на зазначені постанови в контексті доводів про неправильне застосування положень зазначених норм КУзПБ є безпідставними.

38. Постанову Верховного Суду від 31.07.2019 у адміністративній справі №2340/4337/18 ухвалено за результатом перегляду рішення та постанови адміністративних судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання протиправними і скасування припису та постанови управління Держпраці, тобто щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі - повернення коштів, сплачених позивачем із призначенням платежу на підставі договору поворотної фінансової допомоги. Відповідач посилається на вказану постанову в контексті доводів про те, що звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Однак наведені доводи є недоречними, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі господарські суди не застосовували положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України та не звільняли позивача від доказування певних обставин, зокрема, через встановлення їх у інших судових рішеннях, визнання їх учасником справи тощо. З огляду на таке немає правових підстав для врахування висновків Верховного Суду щодо порядку звільнення від доказування, викладених при застосуванні аналогічної норми адміністративного процесуального законодавства.

39. Постанову Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 ухвалено за результатами вирішення спору за позовом про стягнення заборгованості за контрактом про продаж техніки та запасних частин, пені та 3% річних. Відповідач посилається на вказану постанову в контексті доводів щодо дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку. Однак, на відміну від зазначеної справи, під час розгляду цієї справи господарські суди не виходили з встановлення певних обставин, які б вони кваліфікували як визнання боргу Відповідачем.

40. Постанову Верховного Суду від 14.11.2018 у цивільній справі №2-1383/2010 ухвалено за наслідками касаційного перегляду заочного рішення та постанови судів попередніх інстанцій щодо вирішення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідач посилається на зазначену постанову в контексті неврахування висновків щодо правильного застосування статті 204 Цивільного кодексу України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину. Проте таке посилання є нерелевантним, оскільки в цій справі спірним є саме існування договору поворотної фінансової допомоги, зазначеного Боржником у призначенні платежу при перерахуванні коштів Відповідачу, тоді як питання дійсності чи недійсності такого правочину не порушувалось.

41. З викладеного вбачається, що у перелічених постановах Верховного Суду сформульовано висновки щодо застосування норм права, зокрема статей 45 - 47 КУзПБ, статті 204 Цивільного кодексу України, до тих фактичних обставин, які формують зміст неподібних до цієї справи правовідносин, та їх оцінки в межах дискреційних повноважень судів. Вказані постанови не містять висновків про застосування норм права саме до подібних до цієї справи правовідносин щодо повернення на користь позивача коштів, перерахованих відповідачу з призначенням платежу на виконання договору поворотної фінансової допомоги, наявність якого відповідач заперечує.

42. Водночас Відповідач, посилаючись на неможливість установлення факту укладення договору позики лише на підставі зазначеного платником призначення платежу, у касаційній скарзі не навів посилання не певний висновок Верховного Суду щодо правильного застосування, зокрема, статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України у подібний правовідносинах.

43. Інші викладені у касаційній скарзі доводи, які по суті зводяться до незгоди з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин не підлягають прийняттю до уваги Верховним Судом, оскільки переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

44. Отже, доводи Відповідача про те, що господарські суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, не знайшли підтвердження, оскільки наведені висновки стосуються правовідносин, які не є подібними. Зазначене відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття касаційного провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

45. Верховний Суд враховує, що касаційну скаргу подано також із посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

46. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

47. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

48. Така правова позиція є послідовною та сталою, викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

49. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилався Відповідач у касаційній скарзі, не підтвердилась, зважаючи на зазначення ним у касаційній скарзі постанов Верховного Суду, що містять висновки, нерелевантні до правовідносин саме в цій справі.

50. Пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

51. Верховний Суд вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, адже вона є справою відокремленого позовного провадження та не належить до переліку справ, закріпленого у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, а визначена позивачем ціна позову (252000,00 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заперечуючи проти такого висновку, Відповідач помилково посилається складність цієї справи та на фактичну суму заборгованості в розмірі 2300000,00 грн, адже зазначена сума в повному обсязі наразі не заявлена до стягнення ліквідатором Боржника. До того ж Відповідач не наводить конкретних аргументів щодо того, яким чином розгляд цієї справи в спрощеному провадженні обмежив його право на повноцінний захист, зокрема, надання необхідних доказів на підтвердження його аргументів тощо.

52. Пунктами 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

53. Проте Відповідач у касаційній скарзі не наводить посилання на певне клопотання із зазначеного питання, яке було б необґрунтовано відхилено господарськими судами першої та/або апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи. Також відповідач не наводить конкретного посилання на прийняття господарськими судами попередніх інстанцій доказів, одержаних з порушенням закону, або встановлення ними певних обставин на підставі підтвердження іншими, ніж передбачено законодавством, засобами доказування.

54. Крім того, Відповідач не наводить у касаційній скарзі посилань на наявність обставин, передбачених частиною 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

55. Отже, підстави для скасування оскаржуваних у цій справі судових рішень, передбачені частинами 1, 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін рішення та постанови господарських судів попередніх інстанцій, а також залишення без задоволення касаційної скарги Відповідача в частині оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

57. Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Відповідача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.

Розподіл судових витрат

58. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Комерційна Група" в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Залишити без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Комерційна Група" в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 та рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2025 у справі №911/2468/24 (911/2206/25) залишити без змін.

4. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у справі №911/2468/24 (911/2206/25).

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

В. Пєсков