Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №932/161/23 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/161/23

Провадження № 2/932/328/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді- Потоцької С.С.,

за участю секретаря судового засідання-Карапиш А.М.,

представника позивача за первісним позовом-Олійник Я.Л.,

розглянувши цивільну справу за позовною заяв ою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Олійник Я.Л. звернулася в інтересах ОСОБА_1 до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом - квартира АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі договору дарування є власником квартири АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстровані: він, відповідачка та 3 дітей. Шлюб між ним та відповідачкою розірваний 03.01.2023. Оскільки квартира є його особистою приватною власністю, він має повне та непорушне право на розпорядження своїм майном. Позивач вказує, що відповідачка фактично не проживає у квартирі з грудня 2019 року, участь в утриманні квартири не бере, особистих речей у квартирі нема. Реєстрація відповідачки у квартирі створює перешкоди в користуванні та розпорядженні майном, а також призводить до додаткових витрат при оплаті комунальних послуг. У зв`язку з чим, вимушений звернутися до суду з цим позовом.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.03.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначений у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач проти задоволення позову заперечила, у поясненнях вказала, що законом передбачено, що особа втрачає право на користування цим житловим приміщенням лише за умови відсутності особи без поважних причин. В обґрунтування позову позивач посилається лише на Акт непроживання. Проте, на думку відповідачки, цей Акт не підтверджує факт її непроживання.

ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву, в якій просить усунути перешкоди у користуванні квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначила, що з вказаної квартири виїхала з дітьми у липні 2022 року виключно з поважних причин у зв`язку з початком війни в Україні. Будинок багатоповерховий, залишатися було небезпечно. Тому посилання позивача на ст. 405 ЦК України, є недоречним. Позивач за первісним позовом чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, не допускає до житла, чинить перешкоди вселенню, у неї відсутні ключі від вхідних дверей. Вона неодноразово зверталася до відповідача (за зустрічним позовом), що він надав доступ до квартири і не чинив перешкоди, однак спроби мирно вирішити спір не дали результату. Тому просить відмовити у первісному позову та задовольнити зустрічний.

Ухвалами від 19.04.2024 зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом, здійснений перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

У зв`язку із відставкою судді ОСОБА_3 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою суддею у цій справі визначена суддя Шевченківського районного суду міста Дніпра Потоцька С.С.

Ухвалою від 19.05.2025 справа прийнята до провадження судді Потоцької С.С.

Протокольною ухвалою від 26.02.2026 закрито підготовче засідання, призначений розгляд справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні надала пояснення, які аналогічні викладеним у позові.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином, будь-яких заяв, клопотань не надали, про причини неявки не повідомили.

У судовому засіданні 07.07.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення, проголошення рішення призначене на 17.07.2026.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думки сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 30.09.2020 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 5-6), договором дарування від 30.09.2020 (т.1 а.с. 25-26, 172-174).

Відповідно до довідки від 30.12.2022 № 003785 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_2 до складу сім`ї/зареєстрованих осіб входять: ОСОБА_2 (дружина зареєстровано 15.11.2012), ОСОБА_1 (уповноважений власник зареєстровано 15.11.2012), ОСОБА_4 (син зареєстровано 15.11.2012), ОСОБА_5 (син зареєстровано 01.10.2015), ОСОБА_6 (донька зареєстровано 01.10.2015) (а.с. 8).

Відповідно до Акту про непроживання особи за місцем реєстрації від 30.12.2022, який складений головою ОСББ «Тополина-7а» у присутності мешканців будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 зареєстрована за даною адресою, але фактично не проживає, починаючи з грудня 2019 року (а.с.7).

ОСОБА_2 є співвласником частини квартири АДРЕСА_4 , про що зазначено у витязі про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 17.02.2010 (а.с.79).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (а.с.41-43).

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.03.2023 справа № 932/2716/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (ас.97-100).

Тому ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2 , такою, що втратила права користування квартирою, ОСОБА_2 просить усунити перешкоди у користуванні квартирою, вважає свої права власника порушеними, а ОСОБА_2 вважає порушеним її право на користування спірною квартирою.

Отже, має місце спір щодо користування квартирою між власником- ОСОБА_1 та його колишньою дружиною- ОСОБА_2 , яка не є членом сім`ї власника квартири.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції, ст.319, чч.1, 2 ст.321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце.

Згідно зі ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону чи рішення суду.

Законодавче визначення поняття сім`ї встановлено у ст.3 СК України та передбачає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Враховуючи факт відсутності спільного побуту, проживання окремо, відсутності спільного бюджету, позивач та відповідачка не є сім`єю у розумінні ст. 3 Сімейного кодексу України.

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15 (провадження № 6-13113цс16) та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13 (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідно до ст.317, 319 ЦК України власникові належить право володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місце знаходження його майна. Власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, однак зобов`язаний при здійсненні своїх прав додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи, такою, що втратила право користування .

Крім того, у спірних правовідносинах права позивача як власника квартири захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, позивач за первісним позовом, як власник квартири, має право вимагати усунути перешкоди у користуванні спірної квартири, а у відповідача за первісним позовом припинені законні підстави для проживання у спірній квартирі.

У свою чергу права відповідачки за первісним позовом захищені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Крім того, відповідно до ст.9, 156, 157 ЖК України (тут та далі у редакції, що діяла під час виникнення спірних відносин) сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім`ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім`ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст.157 ЖК. У випадку відсутності угоди між власником будинку і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила ст. 162 цього Кодексу.

Передбачені ст.9, 156, 157 ЖК обмеження щодо виселення колишніх членів сім`ї власника не є порушенням права власності.

У разі виникнення спору між власником і членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог ст. 406 ЦК України.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду з підстав припинення обставин, що були підставою для встановлення сервітуту, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений і в інших випадках, передбачених законом.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідачка за первісним позовом вселилась у спірну квартиру як дружина позивача за первісним позовом.

За твердженням відповідачки за первісним позовом вона виїхала за кордон через повномасштабне вторгнення у липні 2022 року. Також вона зазначила, що у Дніпрі мешкає у квартирі куди її виселив позивач за первісним позовом. Вказана квартира мала та потребує ремонту. За поясненнями сторін наразі у спірній квартирі проживають вимушено переміщені особи. Спір між сторонами щодо місця проживання дітей відсутній.

За поясненнями представника позивача відповідачка не проживає у квартирі з 2019 року, на підтвердження цього надано Акт від 30.12.2022.

Суд зазначає, що непроживання у зв`язку з повномасштабним вторгненням є поважною причиною непроживання та має тимчасовий характер.

Проте за обставинами справи не встановлено факту проживання відповідачки у спірній квартирі, оскільки в Акті від 30.12.2022 зафіксований факт непроживання відповідачки з грудня 2019 року.

Як вже було зазначено, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають із ним і ведуть із ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь- який час.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Вказана правова позиція сформульована в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зазначила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Судом встановлено, що позивач є єдиним власником спірного житла, у якому зареєстровано місце проживання колишньої дружини позивача та їх неповнолітніх дітей.

Крім того, встановлено, що спірне житло - квартира за адресою: АДРЕСА_3 , не є єдиним житлом відповідачки.

Отже, у цій справі припинення права користування відповідачки спірним житлом відповідає принципу пропорційності у розумінні положень ст. 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами спору склались неприязні стосунки, які унеможливлюють спільне проживання сторін, відповідачка має у власності частку у спільній частковій власності на квартиру, де фактично за її поясненнями проживає.

Сам лише факт, що житло, яке має відповідачка, не забезпечує у повній мірі її житлових потреб, є непропорційним обмеженням прав позивача за первісним позовом на вільне володіння належною йому квартирою у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене, суд вважає, що інтереси позивача, як власника житла, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, як користувача житловим приміщенням, у якого припинились правові підстави користування чужим майном, та який має у власності інше житло, тривалий час не проживає у спірній квартирі, а тому слід дійти висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню із викладених вище підстав.

Не спростовує цей висновок і та обставина, що неповнолітні діти зареєстровані у спірній квартирі.

Суд враховує, що діти, які не є власниками майна, що належить на праві власності їх батькам, набувають права користування таким майном в силу прямого припису Закону (статті 3, 176 СК України, стаття 405 ЦК України). При цьому дане право не залежить від фактичного стану сімейних відносин.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (частина 3 ст. 29 ЦК України).

Суд зазначає, що визнання відповідачки, особою, що втратила право користування спірною квартирою не буде порушуватиме права та інтереси дітей, оскільки місце їх постійного проживання в Україні залишиться зареєстрованим разом з іншим законим представником- батьком.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення первісного позову, що виключає задоволення зустрічного позову, тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Визнання відповідачки за первісним позовом особою, такою, що втратила права користування, не стане для неї надмірним тягарем і не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки вона має у власності інше житло.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розподіл судових витрат

Приписами ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому судові витрати у виді судового збору у розмірі 1073, 60 грн за подання первісного позову слід стягнути з відповідача за первісним позовом, судові витрати за зустрічним позовом залишаються за позивачем за зустрічним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом –задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом - квартира АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення- відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у сумі 1073, 60 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 ,

Представник позивача: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 адреса АДРЕСА_6

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_5 ,

Представник відповідача: ОСОБА_8 , адреса: АДРЕСА_7

Суддя С.С.Потоцька