Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №691/1050/24 — Городищенський районний суд Черкаської області

справа № 691/1050/24

провадження № 2/691/61/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

В складі:

головуючого судді Савенко О.М.

з участю секретаря судового засідання Шмунь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб Служби у справах дітей Вільшанської селищної ради, Міністерства оборони України про позбавлення батьківських прав,-

встановив :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вільшанської селищної ради, Міністерства оборони України про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на те, що в 1998 році він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Товстівській сільській раді. Від даного шлюбу мають спільну дитину: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2023 році шлюб між ними було розірвано. Окрім того, встановлено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , спільно із батьком за адресою АДРЕСА_1 . Мати дитини тривалий час вихованням і утриманням дитини не займається, участі в його житті і навчанні не приймає. Не бере участі у вихованні дитини, не провідує, не цікавиться здоров`ям, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує. Неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з ним, він створив всі умови для проживання дитини, здійснює опіку над ним, доглядає та піклується про стан здоров`я. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав, що і стало підставою звернутися з позовною заявою в суд (а.с.1-4).

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 04 липня 2025 року у цивільній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання з викликом сторін до суду, з наданням відповідачу часу для подачі відзиву, пред`явлення зустрічного позову, а третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору для письмових пояснень (а.с.124).

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року у цивільній справі закрито підготовче засідання і призначено до судового розгляду по суті (а.с.132).

У судових засіданнях позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Новіков Ю.А. позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити в повному обсязі, вказавши, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не забезпечує належні умови його виховання, проживання, не проявляє жодного інтересу до сина, ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Згідно до заяви від 15 червня 2026 року №3701/26-Вх про проведення судового засідання без їх участі, зазначили, що позовні вимоги підтримують.

Відповідач ОСОБА_2 , повідомлена належним чином про судовий розгляд, шляхом надіслання судових повісток рекомендованими повідомленнями та розміщення оголошень про виклик до суду на офіційному веб-порталі «Судова влада України» за веб-адресою: https://gd.ck.court.gov.ua, у судові засідання не з`явилася, причину своєї неявки повідомила, мотивуючи тим, що перебуває за межами України. Відповідач надіслала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, проживає за кордоном та має іншу сім`ю, у задоволені позовних вимог позивача просить задоволити повністю (а.с.95-99).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради, у судовому засіданні, позовні вимоги визнає та вважає, що вони обґрунтовані та такі, що підлягають до задоволення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерства оборони України, ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначив , що позивач ОСОБА_1 , не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження порушення його прав, відсутністю необхідних та достатніх умов для позбавлення матері батьківських прав, та зазначив, що позовні вимоги задоволенню не підлягають (а.с.149-154).

За таких обставин, враховуючи належне повідомлення сторін і їх згоду на розгляд справи без їх участі, суд, приймає рішення про можливість проведення судового засідання у їх відсутність, остільки у справі достатньо доказів для її об`єктивного розгляду, з повідомленням сторін про прийняте рішення у їх відсутність.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін.

Суд, розглянувши позовну заяву в межах заявлених позовних вимог, заслухавши у судових засіданнях, сторони, враховуючи належне повідомлення відповідача, про день, час, місце судового розгляду, та інших сторін у справі, дослідивши докази надані сторонами і витребувані на запит суду, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським Судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. ст. 150, 155 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, тобто здійснювати батьківські права, які не можуть суперечити інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, і один із видів відповідальності, передбачений ст. 164 СК України - позбавлення батьківських прав. Пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», вказує, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками - п. 16 вищенаведеної постанови.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 19.05.2009 року, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Відповідно до ст. 12 вищевказаного Закону, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особа, що їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч.2 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

При розгляді спору суд враховує рішення Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», яким встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом, частина 1 статті 183 СК України.

Судом встановлено та підтверджується доказами у справі, що відповідно до паспорта громадянина України Серії НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6-8,12). Згідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 , видане Виконавчим комітетом Товстівської сільської ради Городищенського району Черкаської області, актовий запис №2, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9). Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, та залишено проживати неповнолітнього сина ОСОБА_3 з батьком (а.с.10). Відповідно до витягу №17-14/457 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11,13). Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади №2024/007403089 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 (а.с.14). Згідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 20 червня 2024 року, ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , умови проживання дитини є задовільними, батько приділяє дитині достатньо уваги, бере активну участь у її вихованні та розвитку, дбає про фізичний, інтелектуальний та емоційний розвиток дитини, цікавиться її навчанням, дозвіллям і потребами, забезпечує належний догляд та підтримку (а.с.15). ОСОБА_3 , навчається у Вільшанському опорному закладі ЗСО І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, за місцем навчання характеризується як старанний, дисциплінований учень, має добрий загальний розвиток, до доручень ставиться відповідально, батьки цікавляться навчанням сина та відповідально ставляться до його виховання в сім`ї (а.с.16). ОСОБА_1 , відповідно до довідки про заробітну плату №02-34/223 працює у виконавчому комітеті Вільшанської селищної ради та отримує стабільно заробітну плату (а.с.17). Відповідно до листа №1/3110 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 для отримання відстрочки від призову необхіно з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.18).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Європейський Суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

На підставі досліджених судом письмових доказів і пояснень сторін у справі, суд погоджується із правовими підставами, які можуть мати місце у правовому статусі дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо необхідності вирішення питання про виконання його матір`ю батьківських прав і обов`язків щодо нього, проте не може без доведення цих обставин належними і допустимими доказами, ухвалити відповідне рішення, остільки орган опіки і піклування відповідно до повноважень, визначених ст.19 СК України не надав до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Виконавчий комітет Вільшанської селищної ради в особі Органу опіки та піклування надав висновок від 16 жовтня 2024 року №99, де зазначив, що спілкуючись з ОСОБА_2 телефонним зв`язком з`ясовано, що вона перебуває за кордоном і найближчим часом не планує повертатися до України та не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.64-66).

Проаналізувавши та оцінивши надані письмові докази у справі надані сторонами, суд не вбачає у них, що за своїм змістом вони беззаперечно вказують на можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відсутність відповідача ОСОБА_2 як на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини, де вирішувалося питання про доцільність позбавлення її батьківських прав, і в судових засіданнях з врахуванням вжитих заходів про розгляд судової справи з її участю, не є для суду безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав у її відсутність, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом з чітким визначенням предмета спору та характеру спірних правовідносин, обставин справи, які підлягають встановленню. Справи про позбавлення батьківських прав мають особливе значення у контексті захисту прав дітей. Відсутність матері ОСОБА_2 на території України при прийнятті рішень які стосуються її прав та обов`язків, не може бути основою для її позбавлення батьківських прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини (постанова КЦС від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22). У справі обов`язково повинні досліджуватися і інші обставини. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21). Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

Суд, з повагою ставиться до права позивача ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів неповнолітньої дитини, але схильний до думки, що докази мають бути з ознаками належності, допустимості, достовірності і достатності, як то визначено ст.ст.77,78,79,80 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому суд виходить з того, що позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, з огляду на письмові пояснення відповідача ОСОБА_2 до суду про те, що вона тривалий час знаходиться за кордоном, має іншу сім`ю та повертатися до України наміру не має, зазначивши, що ознайомлена зі змістом позовної заяви та проти задоволення позову в повному обсязі (а.с.95-99).

Також, позивач не надав доказів, про те, чи фахівцями із соціальної роботи проводилась роз`яснювальна, профілактична робота за місцем проживання, а саме бесіди з відповідачем щодо належного догляду, виховання та навчання дитини. Відсутні дані про те, що стосовно сім`ї позивача здійснювався соціальний супровід, що сім`я перебувала на обліку як така, що опинилась в складних життєвих обставинах, які було вжито заходи створеними в державі органами влади для захисту інтересів дітей та допомоги в складних життєвих ситуаціях щодо покращення умов проживання та утримання дітей в сім`ях, стосовно яких стоїть питання про позбавлення батьківських прав. Представником Служби у справах дітей Вільшанської селищної ради не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з ОСОБА_2 щодо зміни її поведінки, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання малолітньої дитини.

Згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику суду, як джерело права. Згідно п.п.58-60 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», суд, зауважив, що витребувана конкретна інформація у цьому зв`язку могла б допомогти визначити, чи виконали відповідні органи свій конвенційний обов`язок зі збереження єдності сім`ї і чи дослідили вони достатнім чином ефективність менш суворих альтернативних заходів перед тим, як клопотати про відібрання дітей від батьків. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у п.п. 86, 87 свого рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року - право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». У справі «Ньяоре проти Франції» Європейський Суд з прав людини встановив, що національні органи повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини (справа «Скоццарі та Джюнта проти Італії», п. 148).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Суд, при прийнятті рішення, вважає за необхідне врахувати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими, що і зазначено в п.79 рішення Європейського Суду з прав людини від 10 січня 2008 у справі «Кірнс проти Франції» (заява № 35991/04).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері, так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу зі сторони територіальної громади, органу опіки і піклування продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними. Розрив правового зв`язку між дитиною та одним із батьків є вкрай негативним заходом, що може погано вплинути на стан здоров`я дитини, в тому числі психічного, подальше життя дитини, її самоусвідомлення. Згідно ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких доказів, а саме наявності виключних обставин позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 позивачем не надано. Слід при прийнятті рішення і враховувати думку відповідача, повідомлену нею суду, що вона бажає бути позбавленою батьківських прав стосовно свого сина. При вирішенні спору, суд не заслуховував думки неповнолітньої дитину щодо обставин у справі в силу обставин про його малолітнього віку.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши досліджені докази, надані сторонами, в їх сукупності, беручи до уваги інтереси дитини, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а в судовому засіданні не доведена категорична необхідність вжиття цього заходу для забезпечення інтересів неповнолітнього ОСОБА_3 , суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову в цій частині.

Підстави передбачені чинним законодавством для позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 судом не встановлені на підставі вивчених і досліджених судом доказів у справі.

Керуючись ч. 3 ст. 51 Конституції України, ст.ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст. ст. 79,164 - 167, 169, 180,181, 182, 183,184 Сімейного кодексу України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 19.05.2009 року, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року, ст.ст. 9, 10, 12, 13, 141, 258–259, 264, 265, 268, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив :

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб Служби у справах дітей Вільшанської селищної ради, Міністерства оборони України про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Копію рішення суду направити сторонам у справі, для відому.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішення, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - https://gd.ck.court.gov.ua.

Суддя О. М. Савенко