Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №538/1327/25 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Справа № 538/1327/25

Провадження № 2/538/46/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року м. Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Цімботи Л.Г., за участю секретаря судового засідання Криворучко В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Рак Марія Анатоліївна, до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна,

в с т а н о в и в:

18.07.2025 адвокат Рак М.І. від імені та в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом і просила: 1. Визнати автомобіль марки "КІА" модель "SPORTAGE" загальний легковий пасажирський - В, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 тип пального бензин або газ, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 . 2. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , половину вартості спільного майна подружжя - вищевказаного транспортного засобу. Перед закінченням з`ясуванням обставин справи та перевірки їх доказами сторона позивача уточнила, що просить стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 6 тис. доларів США, що станом на дату ухвалення рішення становить 269299,88 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 2007 р. 17 липня 2025 року було подано до суду заяву про розірвання шлюбу. Під час перебування в шлюбі подружжям за спільні кошти було придбано автомобіль марки "КІА" модель "SPORTAGE" за 12 тис.доларів США. Вказаний автомобіль було зареєстровано на ім`я відповідача, та видано при реєстрації днз НОМЕР_4 . Даний транспортний засіб вважається спільним майном подружжя, проте його поділ в добровільному порядку неможливий. Більше того, позивачу стало відомо, що 03.06.2025 відповідач продав вказаний автомобіль без її згоди, при цьому не повідомив її ані про сам продаж, ані про ціну. Враховуючи, що автомобіль продано, позивач прохала стягнути з відповідача на її користь половину вартості, за яку такий автомобіль було придбано ними під час шлюбу, як грошову компенсацію 1/2 частини спірного транспортного засобу.

Ухвалою судді від 22.07.2025 провадження у вказаній справі відкрито та ухвалено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Рак М.А. позовні вимоги підтримали, суду пояснили обставини, викладені в позові.

Відповідач відзиву не подавав, був присутній в судовому засіданні 22.09.2025, під час якого повідомив про те, що погано себе почуває, в судовому засіданні 21.10.2025 - просив відкласти засідання для обговорення можливості укладення мирової угоди, в судовому засіданні 03.03.2026 просив надати йому можливість звернутися за правничою допомогою, в зв`язку з чим знову просив просив відкласти засідання, в судовому засіданні 03.03.2026 відповідаючи на запитання суду повідомив, що спірний автомобіль є власністю його матері, але він інколи ним користується, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу 03.03.2026 надати не може, для надання такого просив відкласти засідання, в подальшому відповідач в судові засідання призначені на 26.03.2026, 10.06.2026 та 15.07.2026 подавав заяви про відкладення через перебування у відрядженні, проте жодного разу на підтвердження таких обставин доказів не надавав.

Суд, вислухавши позивача, його представника, дослідивши матеріали справи і давши їм належну оцінку, приходить до такого висновку.

Судом встановлено, щоОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 20.10.2007, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 (а.с. 12).

Шлюб між сторонами розірвано за рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 17.11.2025, яке набрало законної сили 06.03.2026 (а.с. 94)

Під час перебування в шлюбі відповідач 06.04.2026 придбав автомобіль марки "КІА" модель "SPORTAGE" загальний легковий пасажирський - В, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 тип пального бензин або газ, який було зареєстровано за ним 11.04.2023 . Вказаний транспортний засіб мав державний номерний знак НОМЕР_4 . Вказані обставини відповідач визнав в судовому засіданні, а також підтверджуються інформацією з мобільного додатку (а.с. 13-15).

На підтвердження ціни, за яку було придбано в 2023 році автомобіль марки "КІА", стороною позивача надано фотокопію аркушу, заповненого рукописним текстом такого змісту "30.03.23- продав Хюндай, 6.04.23 їду дивитися КІА спортейдн з ОСОБА_3 і батьой в Комсомольськ 6.04.23 купив КІА - 12.500 $, 11.04.23 переоформив на себе в Ромнах (номера ВМ)". (а.с. 64). За повідомленням сторони позивача вказаний рукописний текст виконаний відповідачем. Відповідач не надав жодних спростувань.

Як вбачається з листа ТСЦ 5343 від 24.09.2025 відповідно до Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль марки КІА SPORTAGE , 2013 року випуску, об`єм двигуна 1998 см.куб. 03.06.2025 був зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу укладеному в ТСЦ 5343. (а.с. 45)

Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу 5343/20255/5387609 від 03.06.2025 ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 транспортний засіб КІА SPORTAGE, 2013 року випуску, який за ним, як за продавцем, був зареєстрований 11.04.2023 (а.с. 46)

Наведені факти свідчать, що між сторонами склалися цивільні правовідносини з приводу режимі спільного майна подружжя та поділу такого майна, які регулюються такими правовими нормами.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За правилом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року № 6-843цс17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Суд вказує, що ст. 60 СК закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Таким чином, за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Суд у цьому сенсі зазначає, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.

Заінтересована особа може натомість довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Суд зауважує, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 6 жовтня 2021 року по справі № 234/17030/18.

Суд зазначає, що встановлення належності спірного автомобіля до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановлення для вирішення даного спору, виходячи з його підстав та не є самостійною вимогою чи способом захисту, який потребує вирішення.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2021 року по справі № 726/1388/16.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як було встановлено судом та не заперечується сторонами під час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль марки КІА SPORTAGE, 2013 року випуску, який був зареєстрований на відповідача.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки спірний транспортний засіб був придбаний у шлюбі, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо доводів відповідача про те, що стороні позивача достеменно не відома вартість автомобіля на даний час, суд звертає увагу на таке.

Для встановлення дійсної вартості спірного автомобіля сторона позивача мала намір заявити клопотання про призначення авто-товарознавчої експертизи, натомість для постановлення судом ухвали про її призначення та відповідно для її проведення, необхідні були документи та відомості на автомобіль, які перебувають безпосередньо у відповідача, зокрема, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Проте відповідач, незважаючи на повідомлення -зобов`язання в судовому засіданні 03.03.2026 надати такий документ, його копію до суду не надав, і сам в подальшому в судові засідання не з`являвся.

Тому суд вважає такі дії відповідача як зловживання своїми процесуальними правами, і вважає за можливе застосувати наслідки визначені ч. 10 ст.84 ЦПК уукраїни та визнати обставину - ціну, за яку ним придбано автомобіль в 2023 р., в сумі 12,5 тис доларів США.

Враховуючи вищевикладене, суд також визнає належним і допустимим доказом на підтвердження вартості автомобіля (12,5 тис.доларів США) фотокопію рукописних записів (а.с. 64), оскільки інформація в ній є ідентичною інформації зазначеною, зокрема, в копії договору купівлі-продажу від 03.06.2026 в частині дати реєстрації автомобіля за відповідачем.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі, у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що автомобіль марки КІА SPORTAGE, 2013 року випуску, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 , придбаний сторонами під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частки вказаного автомобіля, як просила позивач , а саме в сумі 6 тис.доларів США.

Суд зазначає, що станом на 18 липня 2025 року (дату подачі позову) сума 6000 доларів США (USD) за офіційним курсом Національного банку України еквівалентна 251202 гривням (з розрахунку 41,86 грн за один долар). Саме така сума, на думку суд,у підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки експертним шляхом визначити дійсну (ринкову) вартість на час розгляду справи неможливо через позицію відповідача.

Також суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

З огляду на зазначене позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За приписом ч.2 ст.141 цього Кодексу судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір в сумі 1211,20грн, натомість її вимоги задоволені в сумі 251202 грн, а відтак сума судового збору мала б складати 2512,02 грн.

З огляду на викладене з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн, а також на користь держави - 1300,82 грн.

Враховуючи, що на підставі досліджених доказів встановлено, що позивач при розгляді вказаної цивільної справи, понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 13, 18, 81, 83, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Рак Марія Анатоліївна, до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна задовольнити частково.

Визнати автомобіль марки "КІА" модель "SPORTAGE" загальний легковий пасажирський - В, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 тип пального бензин або газ, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 кошти в сумі 251 202 (двісті п`ятдесят одну тисячу двісті дві) грн як компенсацію 1/2 частки вартості спільного майна подружжя - автомобіля марки "КІА" модель "SPORTAGE" загальний легковий пасажирський - В, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 тип пального бензин або газ.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 сплачений нею судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп та витрати на правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку передбаченому п.15.5) Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 17 липня 2026 р.

Суддя Лохвицького

районного суду Людмила ЦІМБОТА