Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №376/1169/26 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1169/26

Провадження № 2-а/376/54/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року Сквирський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді – Коваленка О.М.

за участі секретаря – Щур Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.04.2026 року через портал Дія він дізнався, що відносно нього відкрито виконавче провадження про стягнення штрафу в розмірі 34000 грн.

06.04.2026 року йому стало відомо, що відкрите ВП №80645745, яке знаходиться на виконанні у державного виконавця, та отримав постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову №БЦ РТЦК/1/908/25 по справі про адміністративне правопорушення про стягнення штрафу. Зазначає, що постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.11.2025 року до 06.04.2026 року не отримував та не знав про її існування взагалі.

Уважаю, що оскаржувана постанова є незаконною та такою, що грубо порушує його права.

Зі змісту постанови №БЦ РТЦК/1/908/25 від 28.11.2025 року слідує, що ОСОБА_1 був оповіщений засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом від 03.11.2025 року про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14.11.2025 року для проходження медогляду, однак на зазначену дату не з`явився та не повідомив про причини неявки. Однак будь-яких листів, повісток чи повідомлень від ІНФОРМАЦІЯ_4 чи від ІНФОРМАЦІЯ_3 не отримував.

Також звертає увагу, що його ніхто не викликав на розгляд справи при винесенні Постанови від 28.11.2025 року, тобто грубо порушені мої права, передбачені ст.268 КУпАП. Постанову винесено заочно і не направлено для ознайомлення.

Просив визнати поважними причини пропуску строку для подання позовної заяви про оскарження постанови №БЦ РТЦК/1/908/25 від 28.11.2025 року та поновити пропущений строк; скасувати постанову №БЦ РТЦК/1/908/25 від 28.11.2025 року про накладення адміністративного стягнення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та справу закрити.

Ухвалою суду від 16.04.2026 року провадження у вказаній справі відкрито та постановлено здійснювати розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Представник позивача зазначає про те, що копії матеріалів виконавчого провадження ВП №80645745, копію постанови №БЦ РТЦК/1/908/25 від 28.11.2025 року отримав у Сквирському ВДВС при ознайомленні 06.04.2026 року та 16.04.2026 року подав позов до суду.

За таких обставин, враховуючи, що доводи представника позивача щодо дати отримання та ознайомлення позивачем та його представником зі змістом оспорюваної постанови та ознайомлення з її змістом, відповідачем не спростовані, враховуючи, що зі змісту адміністративного позову вбачається, що представником позивача було заявлено клопотання про поновлення строку для звернення із даним позовом до суду, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк на подання даного позову.

27.05.2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову оскільки, з метою уточнення військово-облікових (персональних) даних позивача, зокрема перевірки наявності/відсутності права на відстрочку (бронювання) від проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, проходження медичного огляду, позивач засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення повістки від 03.11.2025 року №5293284 був оповіщений за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 , про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14.11.2025 року о 09.00 год., однак не з`явився у зазначену дату, не повідомив причини своєї неявки.

Разом із зазначено повісткою відділом направлялося повідомлення №1/4590 від 03.11.2025 року, згідно з яким позивачу доведено до відома, що у разі неприбуття до відділу у строки визначені у повістці від 03.11.2025 року №5293284 для уточнення персональних (військово-облікових) даних, його буде притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУаАП: у такому разі розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача відбудеться 28.11.2025 року о 10.00 год. в приміщенні відповідача, у разі неявки справу буде розглянуто без участі позивача, даним повідомленням позивач вважається ознайомленим про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Вказує, що повістку від 03.11.2025 року №5293284 та повідомлення №1/4590 від 03.11.2025 року позивачу не було вручено, повернуто відправнику з відміткою про причини повернення: «адресат відсутній за зазначеною адресою» 09.11.2025 року.

Представник відповідача у відзиві просив здійснювати розгляд справи за його відсутністю, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд, враховуючи доводи сторін, дослідивши письмові докази, з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, дійшов висновку про таке.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист в тому числі і шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази – не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, є військовозобов`язаним та з 10.07.2014 року перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 10.07.2014.

З паперової повістки №529284 від 03 листопада 2025 року, яка підписана керівником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_1 викликався в ІНФОРМАЦІЯ_6 на 14 листопада 2025 року о 09:00 год. для проходження медичного огляду.

Повістку направлено за адресою: АДРЕСА_1 , що є офіційною адресою місця проживання позивача, факт якої він не заперечує.

У довідці про причини повернення поштового відправлення зазначено: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Постановою №БЦ РТЦК/1/908/25 по справі про адміністративне правопорушення від 28.11.2025 року, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17,000,00 грн.

Із змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення повістки від 03 листопада 2025 року №5293284 був оповіщений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14 листопада 2025 року о 09:00 год. для проходження медичного огляду, однак не з`явився у визначену дату та не повідомив про причини неявки, чим порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Постановою державного виконавця Сквирського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області від 01.04.2026 року відкрито виконавче провадження №80645745 з приводу виконання постанови №БЦ РТЦК/1/908/25 від 28.11.2025 року про стягнення штрафу в сумі 34 000,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що норма Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу постанови Кабінету Міністрів України. Спеціальні норми постанови можуть містити уточнювальні положення, проте не можуть прямо суперечити положенням закону України. Якщо норма закону суперечить нормі постанови, застосовується норма закону.

Імперативною нормою Закону - ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», встановлений обов`язок громадянина з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зазначені в повістці місце та строк, саме у разі отримання такої повістки.

Суд встановив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази про вручення позивачу повістки про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14.11.2025 або ознайомлення позивача з її змістом.

Поряд з цим, матеріали справи містять відомості про вчасне уточнення позивачем своїх облікових даних, зокрема це підтверджується військово-обліковим документом з «Резерв+».

Відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобовязаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

За вказаних вище обставин заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1 про те, що він не знав про наявність у нього обов`язку з`явитися до відповідача 14.11.2025, тобто відсутнє підтвердження прямого умислу останнього (винна особа усвідомлює протиправність своїх дій, передбачає їх шкідливі наслідки та бажає їх настання або байдуже до них ставиться), що проявляється у свідомому ігноруванні вимог військового обліку.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За приписами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частиною 2 ст. 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06.12.1988) Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі "Надточій проти України" (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22.12.2010 № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).

Частина 2 статті 77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин справи суд констатує недоведеність правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП, тому суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови.

Згідно із п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 6, 9, 77, 242-246, 250, 255, 262, 286 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк для звернення до суду з даним позовом.

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову № БЦ РТЦК/1/908/25 від 28.11.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 полковником ОСОБА_3 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення.

Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково протягом десяти днів з дня його складення (підписання) до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.М. Коваленко